Інфекційні захворювання домашніх курей і бройлерів

Перегляди: 43
26.04.2022
Інфекційні захворювання домашніх курей і бройлерів

Вирощування курей на присадибній ділянці може стати непоганою підмогою для харчування сім'ї, адже м'ясо та яйця курки є смачним, корисним та поживним продуктом.


На жаль, як і всі живі організми, домашні кури схильні до різних, зокрема й інфекційних, захворювань. І якщо трапляється така неприємність, хвороба здатна знищити в господарстві все пташине поголів'я, причому в найкоротші терміни. Птахів часто атакують паразити й грибкові захворювання, у більшості випадків пернаті погано переносять переохолодження та протяги, а ще вони здатні захворіти через банальну нестачу в раціоні необхідних вітамінів і мікроелементів.


Окрім грибкових і гельмінтозних, кури часто хворіють на інфекційні захворювання, які для них є найнебезпечнішими. Домашня птиця може заражатись через корм, повітря, заражену воду, предмети догляду, від дикої птиці або гризунів та комах, які часто є переносниками хвороботворної мікрофлори. Але найчастіше джерелом інфекції є інша свійська птиця, яка потрапила в «чисте» господарство без обов'язкового карантинування. З метою профілактики господарі або обслуговуючий персонал повинні щодня оглядати поголів'я свого пташника, а в разі виявлення особин з ознаками хвороби терміново вживати заходів.


Заходи щодо захисту птахоферми від інфекційних захворювань можна поділити на дві групи: профілактичні – ті, що не допускають виникнення хвороби, і лікувальні, які дозволяють вилікувати хворих, зупинити поширення інфекції на здорове поголів'я і цим мінімізувати втрати від захворювання, що вже виникло.


Хвороби свійської птиці.jpg

Профілактика передбачає огородження території птахоферми чи пташиного двору парканом, який перешкоджає проникненню туди бродячих тварин, сторонніх людей, випадкових транспортних засобів і диких птахів. На всіх входах та в'їздах мають бути облаштовані дезбар'єри. Усі роботи з обслуговування поголів'я персонал повинен проводити у спецодязі, до того ж не виходити у ньому за межі ферми. Догляд за кожною групою птахів має передбачати використання окремого інвентарю та засобів.


Приміщення пташника необхідно утримувати у чистоті. Крім того, рекомендується регулярно проводити в ньому дезинфекцію (знезараження), дератизацію (знищення гризунів-шкідників), дезакарізацію (знищення кліщів) та дезинсекцію (знищення комах). Після завершення кожного виробничого циклу слід проводити ремонт, очищення та дезінфекцію приміщень та вигулів.


Дуже важливо своєчасно вакцинувати поголів'я відповідно до календаря щеплень та віку. Усю придбану птицю потрібно карантинувати впродовж 30 днів. Купляти птахів можна лише в безпечних за показниками інфекційних захворювань господарствах.


Заходи боротьби з інфекційними захворюваннями мають певну особливість. Вони націлені не тільки на те, щоб вилікувати хворих особин, але й на те, щоб не допустити поширення інфекції на поки що незаражене поголів'я. Тому, у випадку з інфекційними захворюваннями, виявлених хворих птахів слід одразу ж ізолювати від решти поголів'я, в якого поки що немає клінічних ознак, та провести їм діагностику.


Первинний діагноз встановлює ветеринар на основі клінічної картини та знань про епізоотичну ситуацію в регіоні. Цей первинний діагноз обов'язково слід підтвердити чи спростувати лабораторними дослідженнями. На основі результатів цих досліджень призначають лікування або, якщо воно неможливе, проводять комплекс термінових заходів щодо локалізації та ліквідації спалаху інфекції в господарстві.


У деяких випадках боротьба з інфекцією потребує знищення та утилізації зараженого поголів'я. На весь час робіт з ліквідації інфекції в господарстві вводиться карантин та пов'язані з ним різні обмеження.


Під час огляду курей насамперед необхідно звертати увагу на загальний стан птахів. Якщо птах здоровий, він зазвичай рухливий і життєрадісний, поводить себе досить активно, дає цільову продукцію і має чудовий апетит. При цьому гребінь та сережки в курей щільні, міцненькі, мають яскраво-червоний колір.


Ознаки здорового птаха


Хвороба Ньюкасла або псевдочума 


Це небезпечне вірусне захворювання, яке передається від хворого птаха здоровому внаслідок безпосереднього контакту чи через забруднені збудником (РНК-містким вірусом родини Paramyxoviridae, роду Paramyxovirus) корми, воду, пил, інвентар і предмети догляду, одяг і взуття обслуговуючого персоналу. 


У господарство збудник потрапляє з транспортними засобами, гризунами, бродячими чи дикими тваринами тощо. Фактором передачі є всі види продукції, отримані від хворого поголів'я, а також трупи загиблих. Вірус можуть переносити деякі види паразитів, наприклад, кліщі та воші.


Збудник потрапляє в організм через дихальну, травну систему, неушкоджені слизові оболонки або ушкоджену шкіру. Хворий птах починає виділяти вірус вже через дві доби після зараження (ще до прояву клінічних ознак) з повітрям під час видиху, зі слизом, що витікає з дзьоба, з фекаліями та яйцями.


Хвороба вражає внутрішні органи. Зазвичай найсильніше страждають дихальна, травна та нервова системи. Часто дія вірусу викликає аглютинацію (злипання) еритроцитів та пов'язані з цим порушення функцій крові, газообміну в тканинах.


Кожен конкретний штам вірусу спричинює свій, особливий перебіг хвороби, вражаючи різні системи організму по-різному. Вісцеротропні велогенні штами викликають гостру течію з геморагічним ураженням внутрішніх органів і дуже високою смертністю. Нейротропні велогенні призводять до гострого перебігу хвороби з високою смертністю, при цьому переважно вражають нервову та дихальну системи. Мезогенні штами характеризуються низькою смертністю птиці та вражають переважно органи дихання. Лентогенні викликають субклінічну течію і вражають органи дихання й травлення.


Ознаки хвороби такі: птах стає млявим, ослабленим, мало рухається, важко дихає. Гребінь та сережки синіють. Послід у зараженої курки рідкий, водянистий, іноді з домішками крові. Часто трапляються нервові розлади: паралічі ніг і крил, закидання голови, перекручування шиї, скручування пальців. Температура підвищується до +43...44°С. Із дзьоба витікає в'язкий слиз.


Хвороба триває від 1 до 4 діб. Смертність може сягати 100%. Тривалість перебігу та рівень смертності залежать від резистентності організму птиці та особливостей конкретного штаму, який потрапив у господарство.


Хвороба вважається невиліковною.


Ураження вірусом нервової системи курки.jpg

Для профілактики захворювання необхідно робити курчатам спеціальні щеплення, намагатися підтримувати в курнику чистоту і порядок, частіше міняти підстилку із сухої соломи. Прості загальні профілактичні заходи значно знижують ймовірність епідемії.


Пулороз або курячий тиф


Збудник хвороби  нерухома бактерія Salmonella pullorum-gallinarum. Вона дуже стійка в зовнішньому середовищі, тому захворювання зустрічається досить часто. Джерелом інфекції є хворі та перехворілі птахи. Передача може відбуватися через заражені корми, воду, предмети догляду, гризунів, комах. Молодняк може заражатись, виводячись з яєць, отриманих від батьків-носіїв збудника.


Хворіє зазвичай молодняк впродовж перших днів свого життя або у віці близько місяця. Дорослі птахи хворіють легко, хронічно чи безсимптомно, і є носіями збудника. Смертність молодняку коливається від 50 до 70%.


Інкубаційний період у молодняка становить від 1 до 6 діб, у дорослих курей – від 4 до 5 діб. У курчат, інфікованих під час ембріонального розвитку, ознаки хвороби виявляються одразу після вилуплення з яєць, першого ж дня. 


Якщо молодняк заражається в інкубаторі, пулороз проявляється на 3-й – 5-й день життя. Захворювання може проявлятися в курчат у гострій, підгострій, рідше – в хронічній формі. Форма перебігу та результат залежать від віку курчат, в якому вони заразилися.


У разі виникнення гострої форми хвороби спостерігається зниження апетиту і пов'язане з цим швидке, прогресуюче виснаження, відставання в зростанні, млявість, утруднення дихання, скуйовдженість пір'я та пуху. Послід у перші дні кашкоподібний, потім стає все більш рідким, пізніше пінистим і світлим, і нарешті зовсім білим, крейдоподібним.


Пух навколо анального отвору забруднюється фекаліями і злипається, що унеможливлює випорожнення. Закупорка клоаки, діяльність збудника в кишківнику викликають інтоксикацію та загибель курчат. Більшість з них гине в перші дні. Такий перебіг є характерним для пташенят у перший тиждень життя.


Підгострий і хронічний пребіг характерний для молодняка 20-денного віку. Фекалії у хворих пташенят стають рідкими, іноді пінистими, оранжево-зеленкуватого кольору. Гребінець і сережки бліді, з жовтим відтінком. Кури вмирають через 56 діб внаслідок інтоксикації. Ті ж курчата, які одужали, значно відстають у своєму рості й розвитку від решти поголів'я.


Після хвороби птахи набувають імунітет.


Для профілактики захворювання необхідно регулярно проводити дезінфекцію у пташнику та тримати приміщення курника чистим.


У несприятливих з цього захворювання регіонах можна періодично використовувати як специфічну профілактику препарат «Поліміксин». Його згодовують у суміші з основним кормом з розрахунку 10 мг на 100 курчат впродовж тижня.


Ефективної вакцини для масового використання не існує.


Хвороба виліковується за допомогою спеціальних антибіотиків після встановлення точного діагнозу. Допомогти хворій птиці можуть наступні лікарські засоби:


«Сульфадімезин». Його потрібно давати з кормом (1 г на 2 кг) або з водою (1 г на 1 л) впродовж 14 днів.


«Фуразолідон». Застосовується в суміші з кормом (в концентрації 0,04%) протягом 14 днів, потім роблять 3-денну перерву,  і курс повторюється.


«Терраміцин». Застосовується під час годування в суміші з основним кормом у дозі 2 г на 1 кг корму протягом 10 днів, потім роблять перерву 3 дні, після чого 10-денний курс повторюють.


«Фурідин». Дають  з кормом (200 мг на 1 кг) впродовж 10 днів.


Збудник пуллорозу може викликати токсикоінфекцію і в людини, тому всьому задіяному в обслуговуванні хворого поголів'я персоналу та ветеринарним працівникам слід дотримуватися санітарно-гігієнічних правил під час виконання своїх функцій відповідно до «Правил профілактики та боротьби з заразними хворобами, спільними для людини та тварин».


У разі виникнення захворювання в птахівницькому господарстві чи виявлення бактеріоносіїв (понад 1% птахів з позитивною реакцією), дане господарство оголошують неблагополучним за пулорозом і вводять обмеження на його господарську діяльність, а саме  заборняється:


вивозити отримані від хворої птиці яйця та курей-бактеріоносіїв з метою реалізації через торгівельну мережу; 


♦ вивозити інкубаційні яйця в інші господарства; 


♦ інкубувати яйця, отримані від умовно здорових курей з неблагополучних груп всередині господарства.


Водночас дозволено


♦ ввозити до неблагополучного господарства інкубаційні яйця та добовий молодняк з безпечних щодо пулорозу господарств; 


♦ інкубувати для внутрішньогосподарських цілей яйця, отримані від курей з благополучних груп; 


♦ реалізувати через торгівельну мережу яйця, отримані від курей з негативною реакцією.


Яйця, отримані від хворих чи з позитивною реакцією курей, можна використовувати для хлібо-булочних виробів, теехнологія приготування яких передбачає використання високих температур.


У племінних господарствах все поголів'я неблагополучного пташника відгодовують, але не використовують у репродуктивних цілях, а забивають на м'ясо.


Інкубаційні відходи утилізують шляхом спалювання, а лотки та внутрішню поверхню інкубаційних шаф дезінфікують. Спочатку їх миють 0,5% розчином карбонату натрію, а потім знезаражують парами формальдегіду.


Трупи та інкубаційні відходи можна переробляти на кормове м'ясо-кісткове борошно або інші кормові добавки за умови, що переробка гарантує отримання стерильного кінцевого продукту утилізації. М'ясо-кісткове борошно та інші продукти переробки не можна використовувати для годування племінного поголів'я і батьківського стада. Якщо немає можливості отримати стерильний продукт утилізації, трупи та інкубаційні відходи слід спалити.


Карантинні обмеження з господарства знімаються після лабораторного підтвердження (негативного результату по ККРА) ліквідації захворювання та проведення заключної дезінфекції у всіх приміщеннях.


Сальмонельоз або паратиф


Вкрай небезпечне захворювання, оскільки вражає внутрішні органи птаха. Збудниками хвороби є бактерії сальмонели (S. enteritidis, S. typhimurium и S. Infantis).


Джерело інфекції – це хвора та перехворіла птиця. Вона виділяє збудників із послідом та витіканнями з дзьоба. Найчастіше зараження відбувається внаслідок вживання зараженого корму і води. Але в інкубаторах можливе й аерогенне інфікування молодняку. Тривале сальмонелоносійство в дорослих курей може спричиняти зараження молодняку в ембріональний період. Найімовірніші фактори передачі інфекції – це предмети догляду, дикі птахи, бродячі тварини, гризуни-шкідники, комахи.


М'ясо і яйця хворих птахів ні в якому разі не слід вживати, оскільки організм людини також може заразитися цією хворобою.


Тривалість інкубаційного періоду залежить від способу зараження збудником: у випадку аерогенного інфікування вона становить близько доби, при аліментарному складає не більше тижня. Перебіг сальмонельозу в молодняка може бути негайним, або гострим, а у дорослих птахів частіше спостерігається підгострий, або хронічний.


У разі негайного перебігу клінічні ознаки не встигають проявитись, і курчата гинуть одразу, через кілька годин після виходу з яєць. Смертність становить 100%.


Гостра форма характерна для молодняка 810-денного віку. Спочатку в курчат відчутно погіршується апетит, затруднюється дихання, з'являється пронос. Потім знижується активність, виникає загальна слабкість, яка перетворюється на сонливість, згодом виникають нервові розлади та кон'юнктивіт. Смертність: 7080%.


У разі підгострої форми симптомі такі ж самі, але проявляються вони не так яскраво, і сама хвороба триває довше. Смертність: 4060%.


Хронічний перебіг характерний для дорослих курей. У цьому випадку клінічні ознаки є нехарактерними і слабовираженими. Це може бути кульгавість, набряклість чи деформація суглобів, незначні симптоми ураження легень.


Для лікування можна застосовувати «Колмік-Е», «Авідокс», «Енфлоксатрил», «Коліміцин», «Ерипрім концентрат», «Альбак» чи подібні препарати.


Для профілактики захворювання слід щепити тварин живими або інактивованими вакцинами.


Стрептококоз


Цю хворобу викликають сферичні бактерії стрептококи Streptococcus galinarum, Str. Pyogenes, Str. zymogenes.


Інкубаційний період може тривати від кількох годин до тижня. Форма перебігу буває негайною, гострою або хронічною.


При негайному перебігу жодні симптоми не встигають проявитись, і заражені особини гинуть за добу.


При гострій формі хвороби птиця стає пригніченою, втрачає апетит, припиняє відкладення яєць, гребінь та сережки синіють, з'являється пронос, кон'юнктивіт, внаслідок якого злипаються від ексудату повіки. Потім пригнічення прогресує, з'являється сонливість. Хворі особини швидко худнуть. За 57 днів вони або гинуть, або одужують.


У разі хронічного перебігу спостерігаються втрата продуктивності, розлади кишківника, відсутність апетиту, запалення м'яких подушечок на підошвах, запалення суглобів, запалення та набряк повік і сережок, паралічі кінцівок, запалення верхніх дихальних шляхів, значне виснаження. 


Заражених птахів необхідно негайно ізолювати.


Якщо захворювання підтвердилось лабораторно, то вивезення із зараженого в інші господарства інкубаційних яєць та умовно-здорової птиці для відтворення, або використання поголів'я з цією ж метою у своєму господарстві забороняються!


В ураженому стрептококозом поголів'ї виявляють усіх хворих птахів, яких потім забивають безкровним способом. Трупи утилізують. Решту поголів'я обробляють антибіотиком. Наприклад, можна використати «Біцилін-3» у дозі 70 тис. ОД на 1 кг маси птиці, ин'єкційно. Розчинений у новокаїні препарат вводять у грудний м'яз одноразово. Через 56 діб умовно зараженим птахам слід згодувати разом із кормом «Сульфадімезин» ( по 0,2 г на 1 голову, двічі на добу, впродовж 3 днів).


Інфекційні захворювання курей.jpg


Курячий туберкульоз


Це інфекційне захворювання спричинюється мікобактерією туберкульозу пташиного типу (Mycobacterium avium). Хворіє здебільшого доросла птиця. Завдяки особливостям своєї будови (наявності в оболонці жиро-воскових компонентів), паличка туберкульозу є дуже стійкою до впливу факторів зовнішнього середовища та знезаражувальних засобів. У ґрунті й посліді збудник пташиного туберкульозу зберігає життєздатність до 10 років, у продукції, отриманій від хворого поголів'я – близько 200 днів, у трупах – до року. Кип'ятіння вбиває його за 5 хвилин, прямі сонячні промені – за 72 години, 3% розчин формальдегіду – за 1 годину.


Розрізняють 4 типи збудників туберкульозу: людський, бичачий, пташиний і мишачий (оксфордський штам). Усі вони належать до одного виду і за певних умов можуть переходити з одного типу в інший, минаючи видові імунні бар'єри тварин і людини. Так, наприклад, людським типом можуть заражатися люди та будь-які тварини, крім птахів; бичачим – люди й будь-які тварини, окрім птахів; пташиним – будь-які птахи і свині (решта видів тварин і люди є відносно стійкими до нього).


У довкілля збудник потрапляє з будь-якими виділеннями хворого поголів'я. Зараження здорового птаха зазвичай відбувається через органи травлення. Якщо птах знаходиться в хорошому стані (молодий вік, правильне харчування, оптимальні умови утримання, невиснажлива технологія вирощування), то мікобактерії, що потрапили в організм, довгий час ніяк себе не проявляють, лишаючись умовно патогенними поряд з іншою умовно патогенною мікрофлорою.


Поштовхом до розвитку захворювання є будь-який фактор, що послаблює організм і знижує загальну резистентність. Це може бути стрес, зміна раціону, інтенсифікація технології, погіршення умов утримання, недостатнє (за якісними чи кількісними показниками) годування, досягнення певного віку тощо.


Опинившись в організмі, сприйнятливому до збудника, туберкульозна мікобактерія розноситься по ньому зі струмом лімфи та крові. У курей збудник, як правило, оселяється в тканинах печінки, де бактерія спочатку створює осередок запалення, а згодом  осередок некрозу. У цьому місці формується вузлик розміром із просяне зерно, який поступово збільшується. Під дією ферментів і токсинів мікобактерії омертвілі тканини перетворюються на сироподібну масу. Сильний організм здатен інколи інкапсулювати такі осередки, і тоді захворювання припиняється, у слабкому ж хвороба прогресує й може призвести до його загибелі.


Клінічна картина не специфічна: слабкість, втрата активності та рухливості, гребінь втрачає насичений червоний колір, стає блідим та в'ялим. Сережки тьмяніють і зморщуються. Перебіг захворювання хронічний, з повільним розвитком симптомів, досить тривалий.


Хвороба є вкрай небезпечною, лікуванню не піддається, тому заражених птахів необхідно терміново ізолювати, а згодом ліквідувати.


Ефективного лікування не існує. З метою профілактики захворювання необхідно тримати пташник чистим і сухим, а ще потрібно регулярно здійснювати в ньому повну дезінфекцію. Також важливо не утримувати птахів старше 18-місячного віку, оптимізувати мікроклімат та забезпечити поголів'я якісним годуванням.

Хвора курка.jpg

Віспа (дифтерія)


Це високозаразне хронічне захворювання, яке протікає з явищами кон'юнктивіту та осередковими ураженнями шкіри. Збудник віспи – вірус роду Avipoxvirus. Він досить стійкий у зовнішньому середовищі: серед пилу птахівничого приміщення зберігає життєздатність до 5 місяців, а на пуху й пір'ї – до півроку. За звичайних природних умов, під прямим сонячним промінням він зберігає здатність заражати понад один рік. Висока температура для нього є згубною, при температурі +60°С вірус віспи гине через 1 годину, кип'ятіння вбиває його через 6 хвилин. Низька температура діє як консервант. У 3% розчині карболової кислоти, 1% розчині формаліну, в розчині йоду (1:10 000), в 1% розчині оцтової кислоти він гине за 5 хвилин.


Джерело інфекції – це хвора й одужала птиця (впродовж 2 місяців після хвороби, допоки вірус зберігається на зовнішніх покривах). Підсохлі кірочки з оспин поширюються пташником і здатні заражати здорове поголів'я. Факторами передачі можуть стати дикі птахи, бродячі тварини, комахи, гризуни, одяг і взуття обслуговуючого персоналу, предмети догляду та інвентар.


У здоровий організм вірус потрапляє через травмовану шкіру, або через непошкоджені слизові оболонки. Від того, як саме потрапив вірус в організм, залежатимуть особливості перебігу хвороби.


Інкубаційний період становить від 4 до 20 днів. У разі проникнення вірусу в організм через рани на шкірі розвивається віспяна екзантема, проникнення інфекції через слизову оболонку очей першочергово викликає кон'юнктивіт, через пір'яні фолікули – віспяний фолікуліт, через слизову ротової порожнини – ураження гортані.


Разом з віспою в організмі активізується вторинна мікрофлора, що ускладнює процес. Вторинна мікрофлора спричинює утворення нальоту і плівки, які ускладнюють живлення й дихання. У важких випадках процес генералізується, і вірус поширюється на всі органи й тканини організму.


Клінічний прояв починається з того, що на шкірі, в місці проникнення збудника (зазвичай біля основи дзьоба, на повіках або гребені, сережках) утворюються круглі, спочатку жовті, а потім червоні плями, які поступово перетворюються на дрібні грудочки. Ці грудочки через кілька днів вкриваються клейким ексудатом. Ексудат за кілька днів підсихає і перетворюється на кірочки, які в разі сприятливого перебігу хвороби через 7–10 днів темніють і відпадають.


Дифтерійне ураження слизової оболонки очей супроводжується в курей набряком повік, сльозотечею, світлобоязню, гнійними виділеннями з очей, які склеюють повіки, засліплюючи птаха.


Хворі кури в цей час сильно пригнічені, майже не їдять. Пір'я в них скуйовджене, може випадати. Найважчий період перебігу віспи спостерігається в період линяння та взимку, коли організм птахів знаходиться не в найкращому фізіологічному стані.


При дифтероїдній та змішаній формах на слизових оболонках ротової порожнини, органів дихання і травлення розвиваються світлі вузлики, які, збільшуючись, об'єднуються й перетворюються на суцільну плівку. Ця плівка ускладнює дихання та ковтання. За такого перебігу віспи кури відкривають дзьоб, витягають шию, а їхнє дихання супроводжується хрипами.


Смертність внаслідок захворювання складає від 10 до 70% і залежить від загального стану поголів'я та особливостей перебігу хвороби.


Задля убезпечення молодняка від зараження, птахам роблять щеплення. Важливими факторами профілактики є чистота в курнику та дотримання загальних санітарних норм (регулярні дезінфекції, дезінсекції, дезакаризації, дератизації, огородження території ферми, облаштування дезковриків та дезбар'єрів, дотримання вимог зоогігієни до мікроклімату, умов годування й утримання).


При виникненні віспи усю хвору й підозрілу птицю забивають на санітарній бійні всередині господарства. Решту вакцинують. Якщо серед них протягом 20 днів з'являться клінічно хворі, їх слід забити. Вакцинують усіх птахів у тому населеному пункті, де виявлено віспу. Продукцію, отриману від поголів'я неблагополучного господарства, піддають знезараженню шляхом занурення на 1 годину в лужний розчин формальдегіду (3% формальдегід у суміші з 1% розчином їдкого натрію).


У господарстві та населеному пункті вводиться карантин, який знімають через 2 місяці після ліквідації захворювання та проведення заключної дезінфекції.


Інфекційні захворювання бойлерів.jpg


Орнітоз


Це зоонозне інфекційне захворювання викликає внутрішньоклітинна бактерія хламідія Chlamydiae psittaci. Збудник розмножується всередині клітин різних систем організму-господаря та руйнує їх, що спричинює тяжкі наслідки.


Небезпека орнітозу, окрім прямої економічної шкоди птахівництву, полягає ще й у тому, що ним можуть заражатись інші сільськогосподарські тварини й навіть людина!


У домашніх тварин орнітоз проявляється у вигляді ринітів, пневмонії, ентеритів, артритів, запалення статевих органів, інколи може викликати аборти. У людини найчастіше орнітоз має форму пневмонії (до 20% пневмоній у людей спричинені збудником орнітозу), але можливі й більш тяжкі явища: орнітозний менінгіт, менінгопневмонія. У свійської птиці орнітоз може проявлятися з ознаками респіраторного захворювання, кон'юнктивітом, енцефалітом або гастроентероколітом.


Сhlamidiae psittaci мають середню стійкість до дії несприятливих факторів довкілля. При температурі +60°С вони гинуть через 10 хвилин. 3% розчин фенолу, 2% розчин формальдегіду, 5% розчин лізолу вбивають збудника за 3 години. У пилу та у висушеному стані хламідії зберігаються до 35 днів, у воді – до трьох тижнів, під прямим сонячним промінням – до 1 тижня, у посліді хворої птиці – від 4 місяців до півроку.


Джерелом інфекції є хворі тварини і птиця (дика, декоративна чи продуктивна) та безсимптомні носії збудника. Носіями можуть бути окремі особини та види птахів, що хворіють безсимптомно, а також одужалі птахи протягом півроку після зникнення в них клінічних ознак.


Інфіковане поголів'я виділяє збудника з фекаліями та рідиною з органів дихання. Носовий слиз при чханні або під час живлення потрапляє на корм, на оперення інших птахів і сприяє поширенню збудника повітряно-краплинним та аліментарним шляхом. Сухі фекалії, перетворюючись на пил, можуть розносити хламідій по всьому пташнику, а здорові птахи заражаються внаслідок вдихання забрудненого повітря або поїдання забрудненого цим пилом корму.


Поширенню хвороби сприяють скупченість поголів'я (наприклад, у разі кліткового утримання), несвоєчасне видалення гною, погані умови утримання, неповноцінне годування, порушення вимог зоогігінени.


Інкубаційний період складає від кількох днів до кількох місяців. Після потрапляння в організм збудник починає розмножуватися в клітинах епітелію різних органів і надалі розноситься по організму разом з кров'ю, утворюючи вторинні осередки ураження.


Особливості перебігу хвороби залежать від патогенності збудника, рівня загальної резистентності організму-господаря, віку та виду зараженої тварини. Дорослі кури зазвичай хворіють безсимптомно. Клінічні прояви частіше бувають у молодняку та курчат. Заражатись може до 80% поголів'я, смертність становить від 10% до 30%.


Симптоми хвороби: курчата втрачають активність і апетит, сидять насуплені, з обвислими крилами і скуйовдженим пір'ям; дихання в птахів стає важким, хрипким, з дзьоба курей тече слиз, а послід стає рідким, зеленим або білим. Тривалість гострої фази становить 4–8 діб. Після цього молодняк або гине, або симптоми починають повільно слабшати й зникати. У перехворілого поголів'я формується імунітет на короткий час, який не захищає від повторного зараження.


Лікування клінічно хворих особин не практикується.


Для профілактики слід застосовувати в утриманні принцип «все вільно – все зайнято», здійснювати поточні профілактичні дезінфекції, дезінсекції, дератизації та дотримуватись чистоти у пташнику. Умови утримання поголів'я повинні відповідати всім вимогам зоогігієни, а годування має бути повноцінним. Будь-яку придбану птицю необхідно одразу карантинувати, а купувати птахів слід лише в благополучних господарствах. Територія птахоферми має бути огороджена та обладнана дезбар'єрами на всіх входах і в'їздах. На територію птахоферми не допускаються дикі птахи та бродячі тварини, сторонні люди і транспортні засоби.


У разі виникнення орнітозу на господарство накладають карантин. Все поголів'я ретельно оглядають, особин з виявленими симптомами вимушено забивають безкровним способом. Іншим птахам для профілактики дають із кормом препарати тетрацикліну (40 мг діючої речовини на 1 кг ваги птиці на добу) протягом 14 днів. Яйця, отримані в неблагополучному господарстві, знезаражують озоном і використовують без обмежень. Екскременти птахів заливають 10% розчином лізолу та спалюють. Вивезення їх для добрива заборонено. Карантин знімають через 30 днів після ліквідації захворювання та проведення заключної дезінфекції.


Оскільки орнітоз є антропозоонозним захворюванням, у боротьбі з ним варто приділяти належну увагу захисту персоналу від випадкового зараження. Люди, що мають справу із зараженими птахами, повинні бути забезпечені спецодягом та засобами індивідуального захисту (окулярами, респіраторами, рукавичками тощо).


Захворювання домашніх курей


Омфаліт


Це хвороба молодняку найраннішнього віку, що виникає внаслідок потрапляння в організм пташенят патогенної мікрофлори через пупковий канал.


Найбільш ймовірними збудниками омфаліту є бактерії роду протей, стафілококи, стрептококи.


Причиною виникнення захворювання є порушення правил інкубації. За неправильного режиму інкубації (невідповідних до норми вологості та температури) порушуються процеси втягування жовткового мішка та закриття пупкового кільця у пташенят. Мікрофлора з внутрішньої поверхні інкубатора проникає у жовтковий мішок і викликає там запальний процес. Розвиток мікрофлори призводить до загальної інтоксикації та порушує фізіологічну роль жовткового мішка і залишкового жовтка в організмі пташеняти, призводячи спочатку до прояву клінічної картини, а згодом до загибелі.


Симптоми захворювання: запальний процес, при якому біля пупка з'являються різні утворенння, а також очевидні млявість і слабкість курчат. Початок захворювання спостерігається на другий-третій день після виведення курчат і триває до 5 днів. Смертність залежить від тяжкості перебігу хвороби.


Профілактикою виникнення омфаліту є суворе дотримання режиму інкубації, а також знезараження інкубатора (шафи, лотків) та інкубаційних яєць перед кожним циклом. Пташенят у першу добу після виведення слід напувати 5% розчином глюкози для прискорення процесів розсмоктування залишкового жовтка, уникаючи як їх переохолодження, так і перегріву.


Нейролімфоматоз


У разі інфікування цією небезпечною хворобою в курей насамперед вражається нервова система та внутрішні органи. У важких випадках може навіть розвинутись сліпота й повний параліч.


Збудником захворювання є ДНК-місткий вірус Herpesvirusgalli-3. Ссавці несприйнятливі до цього вірусу, хворіють лише птахи, здебільшого кури. Чим молодшою є птиця, тим тяжчий у неї перебіг захворювання. Набільш гостро, з високим рівнем смертності, хворіють курчата 3–8-місячного віку. Дорослі птахи хворіють легше, іноді безсимптомно. Помічено також, що перебіг захворювання в безпородних курчат менш тяжкий, ніж у високопродуктивного молодняка.


Інфікування може відбуватись декількома шляхами: внаслідок безпосереднього контакту хворого птаха зі здоровим або від батьків до пташенят через яйця. Помічено, що курчата, які з'явилися з яєць молодого батьківського поголів'я, більше схильні до цього захворювання, ніж пташенята, отримані з яєць старої птиці.


Вірус має середній рівень стійкості в зовнішньому середовищі: при температурі +4°С він гине за 2 тижні, при +20...25°С – за 4 дні, при +37°С – за 18–19 годин. На нього згубно діють будь-які деззасоби, тому для дезінфекції приміщень можна застосовувати луги, лізол, формальдегід, фенол тощо.


Інкубаційний період може тривати від двох тижнів до кількох місяців. Нейролімфоматоз протікає гостро або за класичною схемою. Гостра течія характерна для молодняку. У курчат спочатку з'являється періодична слабкість у крилах та ногах. Обидва крила звисають, але за кілька днів знову повертаються в нормальне положення. Пізніше парез крил стає дедалі тривалішим і завершується стійким паралічем.


У разі враження ніг з'являється кульгавість. Курча через силу виставляє ногу вперед. Трапляється розлад координації рухів – птах не здатен пройти до потрібної цілі рівно. З подальшим розвитком клінічної картини курча часто лягає в неприродній позі, виставляючи убік або назад хвору кінцівку. За токої форми нейролімфоматозу смертність сягає від 9 до 76%.


Якщо хворіють дорослі кури, вони спочатку відмовляються від корму, потім у птиці падає продуктивність. Інфіковані особини худнуть, починають кульгати, в них змінюється форма зіниці, погіршується зір. Оскільки вірус пригнічує роботу імунітету, то до нього можуть приєднуватися вторинні інфекції та умовно-патогенна мікрофлора. Тривалість перебігу хвороби – від місяця до року. Смертність становить від 1 до 30%.


Лікуванню це захворювання не піддається, тому заражених птахів необхідно ізолювати та ліквідувати. Утилізується також вся підстилка й пір'я хворого птаха. Клінічно здорове поголів'я неблагополучної ферми залишають на своєму місці під наглядом ветеринара. Клінічно здорове поголів'я рекомендується забити на м'ясо, пір'я утилізувати, а тушки використати на продовольчі цілі з попередньою тривалою термічною обробкою.


Для профілактики захворювання застосовують раннє щеплення молодняка вакцинами.


Хвороби домашніх курей


Колібактеріоз (колісептицемія)


Це інфекційне захворювання спричинює мікроорганізм – кишкова паличка Escherichia coli. Більшість її серотипів нешкідливі для здорового організму, вони постійно живуть у травній системі і є важливою частиною її нормальної симбіотичної мікрофлори. Непатогенна кишкова паличка синтезує вітамін К. Конкуруючи, вона не дає розвиватися хвороботворним мікроорганізмам (продукує антибіотики коліцину, які пригнічують іншу мікрофлору). Допомагає повністю перетравлювати корм. Але деякі серотипи цієї бактерії (наприклад, О1, О2, О8, О55, О78, О86, О127, О141, О157:Н7, К80) після потрапляння в організм починають швидко розмножуватись і виділяти токсичні продукти своєї життєдіяльності, внаслідок чого відбувається надзвичайно сильне отруєння організму господаря.


Кишкова паличка у вільному стані поширена в природі повсюдно. Поза організмом тварини чи людини вона може прожити близько 4 місяців. Добре переносить як висушування, так і  заморожування. Обсіменіння збудником відбувається через потрапляння фекалій на предмети зовнішнього середовища. Найчастіше здорові особини заражаються, коли вдихають повітря з частинками фекального пилу, в якому міститься бактерія, або коли вживають забруднену фекаліями воду та корми. Можливий і трансоваріальний шлях зараження, але таке трапляється нечасто.


Інкубаційний період залежить від багатьох факторів і може тривати від кількох годин до тижня. Потрапивши в організм, бактерії починають розмножуватися і спричинюють розвиток патологічного процесу в місці свого знаходження (у кишечнику, в легенях, повітряних мішках). Через деякий час збудник та його токсини проникають у кров, струменем якої розносяться по всьому організму. Токсини порушують проникність судин і чинять гемолітичний вплив. Особливо сильно вражаються судини серозних оболонок. Порушення проникності судин призводить до серозних набряків в організмі хворого птаха, випадання фібриногену й виходу форменних елементів.


Захворювання може мати гостру форму, підгостру або хронічну. Курчата віком до одного тижня хворіють на гостру форму і в більшості випадків гинуть за кілька годин.


У разі підгострого перебігу хвороби в птахів спостерігається пригнічення, відсутність апетиту, підвищення температури тіла на 1,5–2°С, розлади травлення, значне зниженн цільової продуктивності (молодняк відстає в розвитку, а несучки припиняють нести яйця). Якщо збудник потрапляє до організму через травну систему, у птахів спостерігаються пінисті, світло-зеленого кольору випорожнення. Якщо ж проникнення кишкової палички відбулося через органи дихання, у хворих курчат з'являються утруднене дихання, хрипи, чхання. При підгострому перебігу хвороби смертність становить від 5% до 30% птиці.


За хронічного перебігу колісептицемії птахи виглядають пригніченими, вони втрачають апетит, постійно відчувають спрагу. У хворої птиці спостерігається сильна діарея з рідкими, світло-сірими, часто з домішкамі крові або слизу випорожненнями. Організм таких особин швидко зневоднюється й виснажується. Іноді в курей можуть виникати судоми та інші нервові явища. Смерть частини поголів'я настає наприкінці другого-третього тижня.


Курчата, що одужали, часто сильно відстають у розвитку, а в дорослому віці мають низьку яєчну продуктивність. Чим молодший птах, тим гостріше і з більшою смертністю протікає захворювання. Для курчат характерна гостра форма, для молодняку старше п'ятимісячного віку – підгостра або хронічна, для дорослого поголів'я – хронічна. У статевозрілої птиці колісептицемія провокує розвиток запалення яєчників, яйцеводів та жовткового перитоніту.


Хвороба успішно лікується застосуванням таких антибіотиків як енрофлоксацин, левоміцетин, фуразолідон, неоміцин, фармазин, гентаміцин, тетрациклін, поліміксин та інші. Препарати слід використовувати згідно з їх інструкцією, але не менше ніж упродовж 6 днів.


Одночасно з лікуванням слід провести дезінфекцію пташника для знищення збудника в зовнішньому середовищі та запобігання його повторному потраплянню в організм. Після проведеного успішного лікування бажано дати поголів'ю пробіотик для відновлення мікрофлори, а інвентар, предмети догляду, приміщення та вигули остаточно продезінфікувати.


Кишкова паличка є нестійкою до дії дезінфектантів, тому для її знищення можна застосувати розчини формаліну, креоліну, лугів, та найнадійнішми будуть 20%-й розчин гашеного вапна або 4%-й розчин каустичної соди (їдкого натру).


Після одужання в перехворілих особин на 3 місяці формується активний імунітет до цього захворювання. Такий же результатат досягається і вакцинацією. Імунітетом строком на 1–3 тижні забезпечується й молодняк, який був виведений з яєць вакцинованих несучок батьківського стада.


Виникненню колісептицемії сприяють порушення вимог зоогігієни до норм посадки, рівня вентиляції, вологості, температури, якості води та корму. Небажаним є також застосування живих вакцин та спільне утримання молодняку з дорослими птахами.


Профілактиктикою колісептицемії є звичайні санітарні заходи, своєтасне та якісне годування, суворе дотримання вимог зоогігієни, утримання птиці різного віку окремими групами. В неблагополучних із цього захворювання регіонах поголів'я для активної профілактики вакцинують «Рідкою формолвакциною проти ешерихіозу», яку виготовляють з місцевих штамів збудника. Щеплення здійснюють аерозольним способом курчатам у віці 50–55 днів, і згодом у віці 70–75 днів вакцинацію повторюють.


Енцефаломієліт


Це інфекційне захворювання протікає з ознаками розладу роботи нервової системи. Причиною виникнення енцефаломієліту є РНК-місткий вірус родини Picornaviridae, роду Enterovirus


Збудник є відносно нестійким у зовнішньому середовищі та знищується більшістю дезінфікуючих засобів. Наприклад, 20% розчин гашеного вапна, 5% розчин хлорного вапна або 5% розчин фенолу вбивають його за 10 хвилин, нагрівання до +65°С – за 15 хвилин. Проте збудник енцефаломієліту не реагує на вплив травних ферментів: трипсину, пепсину та дезоксирибонуклеази. Заморожування лише консервує його, за температури –20°С він зберігає життєздатність 428 діб.


Залежно від особливостей патогенної дії на організм розрізняють нейротропні та ентеротропні штами. Ентеротропні вражають переважно шлунково-кишковий тракт, а нейротропні – нервову систему.


Зараження відбувається здебільшого трансоваріальним шляхом: від заражених батьків через інкубаційні яйця до молодняку. Найбільш схильний до захворювання молодняк, який вийшов з яєць молодих несучок на початку яйцекладки. Далі хворі курчата передають вірус контактно або фекально-оральним шляхом через забруднення води й корму власним послідом.


Інкубаційний період у разі трансоваріального шляху передачі збудника складає 3–6 днів, за контактного чи аліментарного – близько 11 днів. Саме тому зазвичай захворювання на енцефаломієліт спостерігається в молодняку віком до 5–6 тижнів.


Смертність становить 20–25% від усього клінічно хворого поголів'я.


Симптоми захворювання залежать від особливостей штаму вірусу, способу передачі та віку птиці. Вірус, який потрапив в організм курчати, розмножується в його клітинах і накопичується в головному мозку, підшлунковій залозі, кишківнику, печінці та інших органах, що спричинює специфічні розлади у птиці.


У природі переважають нейротропні штами, тому хвороба здебільшого розвивається з наступними ознаками: спочатку в курчат виникає пригнічений стан, втрачається активність, зникає апетит. Згодом спостерігається тремтіння голови, шиї, кінцівок, з'являються і прогресують розлади координації рухів, парези (втрата м'язової сили, пов'язана з ураженням нервової системи). У важких випадках виникають паралічі (повна втрата рухової здатності якоїсь частини тіла чи всього організму). Може погіршуватися зір внаслідок незворотного помутніння кришталика. Деколи в курей буває пронос, але для діагностики цей симптом є несуттєвим. 


Хвороба триває 714 днів. Смертність залежить від складності її перебігу та здатності пташенят живитись у цей період. Особини з найбільш важким перебігом енцефаломієліту гинуть від виснаження й інтоксикації.


В дорослого поголів'я хвороба протікає без специфічних нервових симптомів або зовсім безсимптомно. Проте спостерігається зниження яєчної продуктивності курей на 5–10% і незначне зменшення розмірів відкладених ними яєць. Через деякий час вірус повністю зникає з організму курей без будь-якого лікування.


У курчат після одужання виникає стійкий імунітет до цього захворювання. Молодняк, виведений з яєць вакцинованих курей, має пасивний імунітет, який забезпечує захист від енцефаломієліту впродовж 4–10 тижнів.


Ефективне лікування на цей час не розроблене.


Крім звичайних санітарних заходів (чистота, дотримання норм посадки, регулярні поточні дезінфекції, огородження ферми, обладнання дезковриків і дезбар'єрів на вході-в'їзді на ферму), для профілактики енцефаломієліту слід проводити вакцинацію поголів'я інактивованою або живою вакциною.


Вибір вакцини та рівень жорсткості заходів щодо запобігання інфікуванню залежить від ступеню поширеності цього захворювання в певному регіоні. Якщо хвороба значно розповсюдилась у даній місцевості, то курей щеплять живими вакцинами (штами 1143, Calnek, 1961; С 2653, Luginbuhe, 1959; НА, Hockstra, 1961), і в разі виникнення захворювання очікують на одужання поголів'я. 


У відносно чистих регіонах птицю щеплять інактивованою вакциною, оскільки живий щеплений птах протягом 21 дня після вакцинації виділятиме з фекаліями ослаблений (атенуйований) вірус, який забруднюватиме довкілля. Якщо з'являються випадки захворювання, курчат неблагополучного стада вбивають, залишки корму, води, підстилку – утилізують, усі предмети догляду, приміщення та вигули двічі дезинфікують, після чого не раніше ніж через місяць викорстовують для розміщення нового поголів'я.


Синусит


Це запалення слизової оболонки повітряних проходів та повітряних пазух у кістках черепа. Він є симптомом багатьох хвороб, а не окремим захворюванням, але через те, що кури часто ним хворіють, розглянемо його детальніше.


Синусит може викликатись багатьма факторами: високим рівнем у повітрі пташника пилу або аміаку, алергічною реакцією організму на якийсь подразник, бактеріальною, грибковою чи вірусною інфекцією, переохолодженням та активізацією умовно-патогенної мікрофлори.


Залежно від причини виникнення, симптоми хвороби можуть дещо різнитися. Та здебільшого синусит має такі ознаки: рясне витікання слизу з ніздрів (спочатку витікання дуже рясні й прозорі, рідкі, потім густішають і каламутніють); поява хрипів або шиплячих звуків (через закупорку повітряних проходів у дзьобі дихання утруднюється, змінюється його ритм); відкритий дзьоб у хворого птаха для полегшення дихання; набряк шкіри навколо дзьоба та повік. Погіршується загальний стан птиці, ступінь якого залежить від причин виникнення синуситу. Результат та методи лікування також залежать від причини виникнення захворювання.


Насамперед слід усунути першопричину (запиленість або загазованість повітря), нормалізувати параметри мікроклімату, позбутися первинної інфекції тощо, а для симптоматичного лікування можна застосувати пари однохлористого йоду, що виділяються під час реакції з алюмінієм, «Тераміцин» аэрозольно або шляхом додавання в корм, «Хлортетрациклін» у суміші з кормом дозою 0,2 г/кг корму чи 10–30 мг препарату в день на 1 особину.


Для профілактики хвороби слід забезпечити оптимальні показники мікроклімату в приміщенні пташника, профілактувати виникнення первинних інфекцій, уникати впливу на поголів'я речовин, що подразнюють дихальні шляхи.


Ларинготрахеїт


Це інфекційне респіраторне захворювання птахів ряду куроподібних (індиків, фазанів, павичів), яке протікає з ознаками катарально-геморагічного запалення слизових оболонок дихальних проходів носової порожнини, гортані, трахеї, слизової оболонки очей та супроводжується утрудненням дихання.


Збудником хвороби є вірус родини Herpesviridae. Ступінь патогенності для птахів в різних штамів вірусу різний. Міститься цей вірус у гортанному та кон'юнктивальному ексудаті, у трахеальному слизу та виділеннях з носа хворого птаха. Виділяючись із зараженого організму разом з цими біологічними рідинами, він поширюється в зовнішньому середовищі.


Вірус є доволі стійким до впливу несприятливих умов. Низька температура та висушування його консервують. У замороженому курячому м'ясі він може залишатися живим до двох років, у висушеному слизу – до року. В трупах за плюсової температури зберігається від 1 до 1,5 місяців. На шкаралупі інкубованих яєць при температурі вище +37°С збудник гине через 12 годин. Прогрівання до +55°С вбиває вірус за 2 години, а кип'ятіння – миттєво. 


У повітрі птахівницького приміщення, в пилу, на предметах догляду, на підлозі та стінах пташника збудник залишається живим до 10 діб. Під прямим сонячним промінням витримує близько 7 годин. Розчини дезінфікуючих речовин вбивають вірус ларинготрахеїту майже одразу: 3% розчин крезолу або їдкого натру знищують його за 30 секунд.


Курчата в перші дні життя несприйнятливі до цього вірусу. Зараженню сприяє скупченість поголів'я (промислові умови вирощування або кліткове утримання), вогкість чи пересушене повітря, інші відхилення від оптимальних параметрів мікроклімату, ослаблений імунітет через недостатнє годування або високу продуктивність.


Джерелом інфекції є хворі особини, щеплена живими вакцинами птиця та вірусоносії. Птахи, щеплені живими вакцинами, містять вірус до 3-х місяців після вакцинації, а вірусоносіями можуть бути перехворілі кури впродовж 2 років після одужання. На промислових птахофабриках вірус ларинготрахеїту часто є постійно присутньою інфекцією.


Передається ця інфекція здебільшого повітряно-краплинним шляхом від хворого птаха до здорового внаслідок безпосереднього контакту або через пил і висушені частинки зараженого слизу, які у вигляді мікроскопічного пилу піднімаються в повітря і вражають верхні дихальні шляхи птахів.


Факторами передачі вірусу слугують корм, вода, інвентар, предмети догляду, гризуни-шкідники, комахи, а також забруднені виділеннями хворої птиці взуття та одяг персоналу.


Зараження частіше відбувається через ушкоджені слизові оболонки. Так, наприклад, пересушене повітря приміщення висушує слизові оболонки дихальних шляхів і цим знижує бар'єрні властивості. Вірус, який потрапив до епітеліальних клітин, створює в їхніх ядрах свої внутрішньоядерні включення й починає розмножуватися, для чого використовує ресурси клітини. Організм птиці реагує на вторгнення запаленням, набряком та скупченням значної кількості лейкоцитів у місці знаходження збудника (лімфолейкоцитарна інфільтрація).


Згодом з'являються крововиливи у слизовій оболонці, зумовлені діяльністю збудника. На початковому етапі патологічного процесу в просвіті гортані й трахеї утворюється прозорий слизовий ексудат, а з подальшим розвитком захворювання в слизу через крововилив з'являються кров та фібрин. Ці зміни ускладнюють дихання, окільки подразнюють слизову оболонку та викликають рефлекторні реакції – кашель і чихання. З місця первинного розміщення збудник хвороби і його токсини розносяться кровоносною системою в усі органи й тканини, зумовлюючи загальне пригнічення та зниження життєвого тонусу організму.


Тривалість інкубаційного періоду залежить від способу інфікування, кількості вірусів, що потрапили в організм, патогенності штаму та загальної резистентності зараженого організму. Найчастіше вона становить від 2 до 7 днів.


Інфекційний ларинготорахеїт проявляється в різних формах: респіраторній, кон'юнктивальній та атиповій. До того ж сам перебіг, залежно від особливостей розвитку симптомів, може бути: гострим, підгострим, хронічним та прихованим.


До інфекційного ларинготрахеїту деколи приєднуються ще й інші інфекції. Зазвичай це респіраторний мікоплазмоз та колісептицемія.


У разі виникнення респіраторної форми спочатку захворюють кілька особин у стаді. Вони одразу ж перетворюються на джерела інфекції і розповсюджують хворобу серед поголів'я. Якщо вчасно не помітити та не ізолювати перших хворих курей, то впродовж 5–10 днів з'являться нові інфіковані птахи, і незабаром захворювання охопить усе стадо.


Хворі кури спочатку втрачають активність і перестають їсти, або ж живляться мало й неохоче. Згодом у них спостерігається сильне пригнічення, яке поступово прогресує. Хворі особини сидять  із заплющеними очима. 


Внаслідок часткового закупорення дихальних шляхів ексудатом, дихання у птахів утруднюється і супроводжується хрипами, звуками, які нагадють свист чи каркання. Для полегшення дихання хворі кури відкривають дзьоб. Слизова оболонка верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини набрякає та червоніє. Іноді на ній утворюється білий нальот, що складається з фібрину, або точкові крововиливи.


У бройлерів призупиняється ріст, а несучки перестають нести яйця. Тривалість перебігу захворювання становить близько 7–10 днів. Смертність у разі гострого перебігу залежить від загальної резистентності стада, умов утримання, своєчасності наданої ветеринарної допомоги та рівня патогенності збудника. Вона може становити від 10% до 60% поголів'я.


За підгострого пербігу респіраторної форми спостерігаються ті ж самі симптоми, але їх розвиток відбувається повільніше, і виражені вони менш яскраво, а тривалість протікання хвороби складає 14–22 дні.


Підгострий перебіг характеризується меншою смертністю, оскільки організм встигає упоратись з патологічними змінами, спричиненими життєдіяльністю збудника, та виробити імунну відповідь. Підгостра форма може завершитись повним одужанням або переходом захворювання у хронічну форму.


За хронічного перебігу респіраторної форми ларинготрахеїту знижується цільова продуктивність курей, у хворих особин утруднюється дихання, періодично з'являється кашель. Колір гребеню та сережок блякне, на слизовій оболонці верхніх дихальних шляхів помітний наліт з фібрину білого кольору.


Тривалість перебігу хронічної форми – понад місяць, періоди погіршення стану змінюються покращеннями до майже повного зникнення зовнішніх симптомів. Смертність серед поголів'я незначна, економічні втрати зумовлені зниженням продуктивності та вимушеними лікувально-профілактичними й обмежувальними заходами.


Хронічний вигляд зазвичай має кон'юнктивальна форма ларинготрахеїту. Тривалість захворювання може складати від 3 тижнів до 3 місяців. Такою формою найчастіше хворіє молодняк віком 10–16 діб в умовах кліткового утримання з підвищеною вологістю повітря. 


Хвороба проявляється почервонінням і набряком слизових оболонок очей, сильним набряком повік, через що звужується очна щілина й випинається третя повіка. Пізніше на слизовій оболонці очей з'являються точкові крововиливи, а ексудат склеює повіки, і хворі птахи не можуть бачити. Згодом запалюються слизові оболонки носової порожнини.


У разі атипової форми захворювання клинічно майже не проявляється, а визначити збудника можна за допомогою вибіркових серологічних досліджень сироватки крові.


Специфічного лікування цього захворювання поки що не існує. Але для полегшення перебігу хвороби та скорочення смертності поголів'я можна використовувати будь-які антибіотики в поєднанні з фуразолідоном, симптоматичне лікування та вітамінотерапію.


Після одужанняя поголів'я набуває стійкого імунітету на період до 5–7 місяців.


Як профілактичний захід, найбільш ефективною є штучна імунізація поголів'я за допомогою вакцин на основі ослаблених штамів збудника. Імунізуючі вакцини можна застосовувати шляхом їх втирання в слизову оболонку клоаки, закапування в очі, але найзручнішим є груповий аерозольний метод. При аерозольній вакцинації обробка не займає багато часу, імунітет виробляється за 4–5 днів і зберігається 10–12 місяців.


Окрім вакцинації профілактика виникнення ларинготрахеїту спрямована на недопущення занесення збудника в господарство та створення найбільш несприятливих умов для його виживання. Для цього територію ферми слід убезпечити й не допускати проникнення туди випадкових людей, стороннього транспорту, бродячих собак, диких птахів, а також здійснювати необхідні дії для боротьби з гризунами-шкідниками та комахами. На всіх входах і в'їздах слід обладнати дезковрики та дезбар'єри. Регулярно проводити дезінфекцію приміщень та інвентарю.


Закуповувати молодняк чи продуктивну птицю лише в господарствах, благополучних з цього захворювання. Закуплених птахів обов'язково карантинувати впродовж одного місяця. Забезпечити якісне, достатнє годування поголів'я та оптимальні умови утримання, що зумовить загальну втсоку резистентність птиці. Практикувати роздільне утримання різновікових птахів. Використовувати спецодяг і взуття для обслуговування поголів'я.


У разі виникнення захворювання на господарство накладають карантин і вводять пов'язані з цим обмеження. У межах цих обмежень забороняється: переміщення птиці всередині господарства, вивезення та ввезення птиці, вивезення інкубаційних яєць від хворої птиці та їх використання в господарстві, вивезення кормів, переміщення обладнання та інвентарю.


Дозволяється: вивезення харчових товарних яєць з неблагополучного господарства, отриманих від здорової птиці після дезінфекції, та реалізація їх без обмежень у межах області; інкубація яєць, отриманих від здорової птиці, для внутрішньогосподарських цілей після триразової аерозольної дезінфекції розчином формальдегіду.


Якщо захворювання виникло в господарстві вперше, то для недопущення поширення хвороби на все господарство, всю птицю з неблагополучної групі вбивають. Приміщення й вигули, а також весь інвентар та предмети догляду очищають і дезінфікують. Послід і підстилку знезаражують у біотермічній ямі, залишки корму утилізують.


Карантин скасовують через 2 місяці після ліквідації захворювання. 


Курячий грип


Дуже небезпечне захворювання, яке передається повітряно-краплинним шляхом. Насамперед уражаються органи дихання та шлунково-кишкового тракту.


Збудником грипу є РНК-місткий вірус з родини ортоміксовірусів. Він має декілька серотипів і здатен вражати не лише курей, але й інших тварин. Цей вірус добре переносить висушування та низькі температури, проте є нестійким до високих. У замороженому стані (наприклад, у м'ясі хворої птиці) він може зберігатись і не втрачати свою здатність до зараження не менше року. Нагрівання до +55°С вбиває вірус за 1 годину, до +60°С – за 10 хвилин, до +70°С – за 5 хвилин. Його швидко знищують і традиційні дезинфікуючі засоби: хлорне вапно, їдкий натр, фенол тощо.


Джерелом інфекції є хворі особини, а також перехворілі впродовж 60 днів після одужання. Зараження може відбуватися будь-яким шляхом: респіраторно, аліментарно або при попаданні вірусу на слизові оболонки (наприклад, очей). Із зараженого організму збудник виділяється з ексудатом та слизом дихальної системи, екскрементами, інкубаційними яйцями. Переносниками вірусу грипу можуть служити гризуни, бродячі тварини, дикі птахи, що залітають на ферму в пошуках корму або гніздяться біля птахоферми.


У разі виникнення захворювання заражається й хворіє майже все стадо (80–100%), смертність залежить від загальної резистентності поголів'я та патогенності конкретного штаму вірусу. Загинути може від 10% до 90% усього поголів'я.


Нерідко перебіг грипу ускладнюється активізацією умовно патогенної микрофлори та приєднанням до нього супутніх інфекцій: колісептицемії, мікоплазмозу, інфекційного ларинготрахеїту та інших.


Залежно від особливостей штаму вірусу, який потрапив у господарство, шляхів зараження та рівня загальної резистентності поголів'я, грип може виявлятись у респіраторній чи генералізованій формі. Високо патогенні штами, крім локального впливу, обов'язково викликають і генералізовану форму перебігу хвороби.


Потрапивши на слизові оболонки з пилом чи крапельками вологи, вірус проникає в клітини і розмножується в них. Достатньо розмножившись, приблизно через 412 годин, вірус і його токсини надходять у кров'яне русло. У цей час загальний стан птиці різко погіршується, і спостерігається масова загибель хворих особин. 


Під дією токсинів вірусу порушується проникність судин, внаслідок чого виникають точкові крововиливи в різних органах. Якщо резервів організму вистачає, і заражена особина не гине, то наприкінці першого тижня організм починає продукувати специфічні антитіла, які спочатку перешкоджають розмноженню вірусу, а потім обмежують його життєдіяльність до повного знищення.


Симптоми. Від моменту зараження до початку прояву перших ознак хвороби проходить від 3 до 5 діб. Залежно від багатьох факторів, захворювання може протікати гостро, підгостро або хронічно.


Гостра форма починається з того, що кури втрачають активність і апетит. Молодняк бройлерів зупиняє свіє зростання, а несучки припиняють відкладати яйця. Потім у птахів виникає і швидко прогресує стан пригнічення, з'вляється сонливість. Пір'я виглядає скуйовдженим, видимі слизові оболонки при огляді виявляються набряклими й почервонілими. Дихання у птахів утруднюється, супроводжується хрипами, щоб його полегшити кури відкривають дзьоб.


Із дзьоба та ніздрів хворих птахів витікає тягучий слизовий ексудат, який згодом закупорює їм ніздрі, перешкоджаючи диханню. Гребінь та сережки синіють. У важких випадках набрякає шкіра голови. Температура тіла в хворих особин піднімається до +44°С. Тривалість хвороби в гострій формі становить до 1 тижня. Смертність може досягати 100%.


Підгострий перебіг має ті ж ознаки, але вони виражені менш яскраво і проявляються повільніше. Окрім реакції з боку дихальної системи, додаються розлад травної системи й судоми шиї, кінцівок. Тривалість хвороби – від 10 до 14 днів. Результат залежить від загальної резистентності організму хворого поголів'я. Зазвичай смертність птиці при підгострому перебігу становить від 10 до 20%.


Хронічна форма грипу триває близько 20–27 діб. У цей час хвора птиця втрачає цільову продуктивність, у курей знижується апетит та рухова активність. Через порушення роботи травної системи у хворих особин прогресує виснаження. Описані клінічні ознаки, характерні для гострої та підгострої форми, виражені слабо. Крім респіраторних розладів та проносу, можуть з'являтися ділянки некрозу та судоми різних груп м'язів, а також періодична втрата орієнтації (манежні рухи). Смертність становить від 5 до 10%. Хронічну форму грипу спричинюють низьковірулентні штами збудника.


Несучки впродовж 60 днів після одужання знижують яєчну продуктивність на 40–60%. До того ж варто зазначити, що внаслідок курячого грипу поголів'я, яке вижило, втрачає імунітет до деяких інших захворювань (віспи, хвороби Ньюкасла, інфекційного ларинготрахеїту).


Специфічне ефективне лікування не розроблене. Усіх птахів, що захворіли на курячий грип, рекомендовано одразу знищувати.


Перехворілі та одужалі птахи набувають імунітет до конкретного штаму вірусу грипу на півроку.


Профілактика є одним з найефективніших методів боротьби з курячим грипом. Щоб запобігти потраплянню збудника в господарство та поширенню його серед поголів'я, слід:


♦ закуповувати молодняк лише в благополучних господарствах, а придбане поголів'я обов'язково карантинувати впродовж 21 дня;


♦ суворо контролювати переміщення птиці всередині ферми;


♦ територію ферми огородити, на всіх входах та в'їздах обладнати дезбар'єри;


♦ не допускати на території ферми гніздування й присутності диких птахів;


♦ регулярно здійснювати профілактичні дезинфекції, дератизації та дезинсекції;


♦ утримувати птахів в одновікових групах;


♦ влаштовувати перерви між виробничими циклами не менше 30 днів;


♦ у використанні приміщень застосовувати принцип «все вільно-все зайнято»;


обмежити доступ на територію ферми та в складські приміщення сторонніх осіб, транспортних засобів, бродячих тварин;


суворо дотримуватись вимог зоогігієни стосовно умов утримання та мікроклімату в приміщеннях пташника;


♦ забезпечити поголів'ю якісне та повноцінне годування;


не допускати до обслуговування стада осіб, які утримують будь-яку птицю у власному господарстві;


♦ усі роботи з обслуговування ферми проводити у спецодязі та взутті, виходити в якому за межі виробничої зони господарства заборонено.


З метою профілактики птицю прищеплюють інактивованою гідроокисалюмінієвою ембріонвакциною типу А або рідкою та сухою інактивованими вакцинами проти грипу птахів. Вакцинують тільки клінічно здорових птахів шляхом внутрішньом'язової ін'єкції, дворазово, з інтервалом 2 тижні. Імунітет формується через 3 тижні після другої ін'єкції та зберігається близько 6 місяців.


Курячий грип є небезпечним і для людини, тому, в разі спалаху захворювання на птахофермі, персоналу, що займається обслуговуванням поголів'я, слід проходити щоденний медичний огляд. Усі особи, причетні до робіт з обслуговування птиці або проведення робіт з ліквідації захворювання, повинні користуватися спецодягом та засобами індивідуального захисту. Після роботи інвентар, спецодяг і взуття знезаражують, а одноразові засоби захисту (рукавички, маски, бахіли тощо) утилізують. Заборонено під час роботи пити, їсти, курити.


До роботи з хворим поголів'ям заборонено залучати осіб, які нещодавно перенесли тяжкі захворювання, або мають захворювання органів дихання, осіб віком старше 65 років та молодше 18 років, вагітних жінок.


У разі виникнення в господарстві курячого грипу, слід повідомити про це ветеринарну службу району та виконувати запропоновані ними заходи щодо ліквідації захворювання. На господарство й увесь населений пункт накладається карантин і відповідні обмеження.


Хворих і підозрілих курей убивають безкровним способом, а їх екскременти й трупи утилізують. Умовно здорову птицю забивають на м'ясо. У приміщеннях проводять ретельне очищення та дезінфекцію, після чого залишають їх вільними, без птиці на 21 день.


Карантин скасовують через 3 тижні після утилізації всього ураженого поголів'я чи забою та переробки умовно здорових курей і заключної дезинфекції.


Карантин впроваджують і на м'ясопереробному підприємстві, де проводились забій і переробка птиці з неблагополучного господарства, який скасовують через 3 тижні після завершення переробки м'яса птиці та проведення заключної дезинфекції усіх приміщень, території, виробничого обладнання й інвентарю.


Після скасування карантину всім власникам птиці в неблагополучному населеному пункті забороняється вивозити інкубаційні яйця та живу птицю всіх видів і вікових груп до інших господарств упродовж 3 місяців.


На колишній неблагополучній території слід впродовж одного року щепити всю птицю усіх видів та віку, незалежно від форми власності.


Курячі хвороби


Трихомоноз


Це захворювання органів травної системи, спричинене зараженням найпростішими. Збудниками трихомонозу в домашніх курей є два види трихомонад – Trichomonas gallinae і Trichomonas gallinarum з родини Trichomonadidae, роду Trichomonas


Обидва види близькі, але відрізняються деякими характеристиками та локалізацією патологічного процесу, який вони викликають. Trichomonas gallinae живуть у стравоході та шлунку, а Trichomonas gallinarum оселяються в кишківнику. Обидва види належать до джгутикових найпростіших, вони рухливі й здатні за допомогою джгутиків самостійно переміщатися слизовими оболонками організму, в якому живуть.


Трихомонади добре сприймають дуже низькі температури і здатні тривалий час лишатися живими навіть при –60°С. За звичайних умов вони зберігають життєздатність в екскрементах птиці близько 4 діб, причому чим вищою є температура довкілля, тим швидше вони гинуть. У зовнішньому середовищі, поза організмом господаря, вони можуть жити до 10 днів. Пряме сонячне проміння або ультрафіолетова лампа вбивають їх за 5 годин. Кип'ятіння діє згубно відразу. Розчини більшості деззасобів та антисептиків у робочих концентраціях вбивають збудників трихомонозу за декілька хвилин.


Зараження курей відбувається за участю домашніх або диких голубів, які дуже часто є носіями цього захворювання і мають імунітет. Хворіти можуть кури будь-якого віку, але найбільш уразливим є молодняк до 6-місячного віку. Екскременти голубів, що містять збудника хвороби, потрапляють у корми та воду, призначені для свійської птиці. Потрапивши з кормом або водою в систему травлення птиці, трихомонади в сприятливих для себе умовах починають живитися клітинами слизової оболонки та інших тканин і активно розмножуватися (поділом), що спричинює виникнення локального запального процесу.


Збудник виділяє протеолітичні ферменти, які розщеплюють білки живих тканин організму господаря. У міру зростання чисельності збудника кількість запальних осередків збільшується, і поступово ураження охоплює весь орган (стравохід, шлунок, кишківник).


У місцях локалізації колоній спостерігаються глибокі ушкодження стінок травного тракту. Через розвиток патологічного процесу порушується функціонування ураженого органу. Токсини збудника та продукти розкладання ушкоджених тканин, всмоктуючись у кров, викликають інтоксикацію і погіршення загального стану організму. Порушується антитоксична та бар'єрна функції печінки, значна частина еритроцитів руйнується під дією ферментів трихомонад, унаслідок чого розвиваються явища гемолітичної жовтяниці.


Декілька перших заражених особин виділяють збудників і заражають решту поголів'я в групі. Таким чином захворювання охоплює більшу частину стада. Тривалість перебігу захворювання становить 7–14 днів, смертність серед хворого молодняка без ветеринарної допомоги може сягати до 90%, серед дорослих курей – від 40 до 70%. Зараження трихомонозом має сезонний характер і частіше відбувається теплої пори року.


Від моменту потрапляння збудника в організм до появи перших ознак хвороби проходить від 3 днів до двох тижнів.


Перебіг хвороби може бути гострим або хронічним.


За  гострої форми симптоми розвиваються швидко. Такий перебіг найчастіше властивий для молодняку. Заражені птахи спочатку втрачають апетит і активність. Потім у них з'являється пронос, а пригнічення прогресує і перетворюється на сонливість. Курчата мерзнуть, тому збиваються до купки. Навколо анального отвору птахів накопичуються рідкі фекалії. В курчат уражається кишківник, через що організм швидко виснажується, молодняк припиняє ріст і розвиток. У тяжких випадках з'являється кульгавість або парез кінцівок.


При огляді ротової порожнини помітні білі або світло-жовті вузлики – осередки ураження. Вони можуть мати вигляд сирного нальоту. Якщо його зірвати, утворюється виразка, що кровоточить. Ділянки кишківника, які відмирають, можуть його частково або повністю перекривати. Смерть настає впродовж від декількох годин до кількох діб з початку прояву перших ознак.


Хронічний перебіг спостерігається в курей старшого віку. В них спостерігається зниження споживання корму і збільшення потреби у воді, птах стає малорухливим, слабшає, крила обвисають, пір'я блякне і скуйовджується, послід стає рідким, пінистим. Клінічні ознаки розвиваються повільно й виражені не так яскраво, як при гострій формі. Захворювання дуже тяжке. Кури заражаються через корм або питну воду.


Лікування. Захворілих особин терміново забирають із групи та ізолюють. Приміщення ретельно очищають механічним способом та дезінфікують будь-яким деззасобом. Хворих і тих птахів, які контактували з ними, лікують.


Гарні результати досягаються внаслідок застосування препаратів з групи імідазолу, таких як: «Нітазол», «Метронідазол», «Тинідазол», «Трихоцид» та інші. Дорослим птахам лікувальні засоби найкраще згодовувати з кормом у розрахунку 75–100 мг діючої речовини на кілограм, впродовж одного тижня. 


Людям вживати яйця та м'ясо курей можна не раніше ніж через 5 діб після завершення лікування.


Препарат «Брометронід-новий» дають з кормом у дозі 150 мг/кг 1 раз на добу, 3-5 днів поспіль, до зникнення симптомів + ще 2 дні.


«Бровасептол» або «Ультрасептол» застосовують дозою 150 мг/кг два дні поспіль. Потім роблять 3-денну перерву і курс повторюють.


Для лікування курчат «Метронідазол» (відомий ще як «Трихопол») застосовують у розрахунку 50 мг на 1 кг маси пташеняти, впродовж 2 діб, потім роблять 7-денну перерву і знову дають препарат 2 дні. Одночасно з цим можна застосовувати препарати енрофлоксацину, наприклад, «Байтрил» з розрахунку 1 мл на 1 л води.


«Трихопол» можна застосовувати і з водою: 3 г на 1 л води.


Під час лікування для підвищення загальної резистентності рекомендується застосування вітамінних препаратів, що містять вітамін А.


Для профілактики слід ізолювати поголів'я птахоферми від контактів з дикими птахами і бродячими тваринами; не допускати гніздування голубів біля пташника; окремо утримувати птахів різного віку; регулярно здійснювати поточні дезінфекції, підтримувати чистоту в приміщенні пташника та на вигулах; забезпечити поголів'ю повноцінне годування й оптимальні умови утримання для підвищення загальної резистентності птиці.


У будь-якому разі, власникам присадибних ділянок необхідно знати, що визначити хворобу і встановити вірний діагноз домашній птиці може лише кваліфікований лікар, тому при виявлення симптомів перелічених вище захворювань, курей насамперед необхідно ізолювати, а потім терміново звернутися за допомогою до найближчої ветеринарної служби.


Поділитись в соцмережах:

Текст повідомлення*
Защита от автоматических сообщений