Тривалість життя в шиншил, як представників ряду гризунів, досить значна і становить 14–17 років. Відомі навіть випадки, коли окремі особини досягали 20-річного віку! Звичайно, період господарського використання шиншил значно менший, але теж досить тривалий. Далі в статті ці питання будуть розглянуті детальніше.
Чітка сезонність у розмноженні шиншил не спостерігається, проте на звірофермах піковий період парувань зазвичай відбувається в грудні – січні та в березні – травні. За рік у тварин здебільшого буває по два виводки, хоча деякі самки за цей же час встигають дати потомство тричі.
Статевої зрілості молоді шиншили в середньому досягають у сім місяців. Самці більш пізньостиглі, а молоді самки в деяких випадках можуть приходити в охоту вже з чотирьох-п’яти місяців. Але парувати їх так рано не рекомендується, оскільки молодий організм тваринок у цьому віці ще не завершив власний розвиток і не готовий до виношування дитинчат.
Вперше парувати молодих самок найкраще з семимісячного віку, коли їх мінімальна вага досягне 400 г. На звірофермах перші спарювання шиншил проводять у шість – вісім місяців, з урахуванням ступеню розвитку молодих тваринок у кожному конкретному випадку.
У нормі статевий цикл і тічка в самок шиншил повторюються кожні 28–30 днів і продовжуються зазвичай від двох діб до тижня. Якщо самка в минулу тічку з якихось причин залишилась непокритою, то наступна охота в неї трапляється приблизно через місяць. Але через різні обставини цикл може збиватись або затримуватися в часі до 50 діб, а іноді й більше.
Факторами, що відтерміновують початок чергової тічки, можуть бути: індивідуальні особливості організму тварини, стрес, ожиріння чи виснаження, різні проблеми зі здоров’ям, інфекції, паразити, значна зараженість гельмінтами, молодий або старий вік, несприятливі умови утримання чи годування, низька якість корму або його недостатня кількість.
Вагітність у звичайної (довгохвостої) шиншили є досить тривалою – від 106 до 114 днів. У великої (куцохвостої) шиншили цей період ще більший і становить 117–128 діб. На відміну від більшості багатоплідних гризунів, дитинчат у приплоді в шиншил мало, в середньому їх буває лише від двох до чотирьох голів, але здебільшого троє. Причому виводки в старших самок багатоплідніші. Молодняк у них виростає міцнішим, і виживаність у нього вища, ніж у гніздах молодих, первородних шиншил. Пов’язано це з більшою молочністю повнолітніх самок та з їх кращими материнськими якостями.
Максимальна репродуктивна здатність спостерігається у самок віком від двох до п’яти років. Згодом цей рівень поступово знижується. Саме тому самок у складі батьківського стада в звірівницькому господарстві доцільно утримувати до п’яти-, шестирічного віку. У старіших самок кількість дитинчат у виводку знижується, молодняк народжується слабшим, і якість хутра в нього буде нижчою.
Самок і самців для успішного розведення можна утримувати на звірофермі попарно або сім’ями (один самець і кілька самок в одній клітці). У другому випадку на одного здорового самця має припадати не більше шести самок, але краще менше, близько чотирьох, тоді їх запліднення буде вищим, а перегули траплятимуться рідше.
Репродуктивне навантаження на різних самців неоднакове, воно багато в чому залежить від віку та активності конкретної тварини. Самців для запліднення самок доцільно використовувати до п’ятирічного віку, оскільки після цього їх статева активність помітно знижується, і частина самок гарему (частіше, ніж у гаремах в молодих самців) залишаються вчасно не покритими, до того ж погіршується і якість приплоду.
У природних умовах дикі шиншили зазвичай розмножуються полігамно. Але в тварин, що утримуються на фермах, була помічена деяка особливість: приблизно 5–10% самців виявляються «однолюбами». Вони якісно запліднюють лише 1–2 вподобані ними самки, а решту або зовсім ігнорують, або паруються з ними вкрай рідко, що, звичайно ж, позначається на загальному виході молодняку від сім’ї. Тому самців з такою особливістю краще утримувати парами з однією самкою, або вчасно замінювати менш відданими. Часто вирішенню цієї проблеми допомагає перегрупування сім’ї: самок з будиночка, де вони живуть із самцем-«однолюбом», переселяють до інших самців, а замість них у клітку переводять незнайомих самок.
Кожен з цих двох способів розведення має свої плюси й мінуси. При парному розведенні тварини постійно знаходяться в одній просторій клітці простої конструкції, і ніякі розселення чи поділи їм не потрібні. Звірівник у цьому випадку має менше роботи, і стежити за тваринами йому простіше. Парне розведення потребує меншого досвіду та кваліфікації від обслуговуючого персоналу. Такий метод найбільше підходить новачкам.
Досвід роботи звірівницьких ферм з розведення шиншил довів, що вихід молодняку при парному, моногамному розведенні звірків зростає на 20–25% за рік. Але є тут і суттєвий мінус: самців для запліднення тієї ж кількості самок необхідно в кілька разів більше, ніж у разі розведення сім’ями по чотири самки на одного самця. Внаслідок цього відбувається перевитрата корму, винакає потреба в більшій площі приміщення для розміщення тієї самої кількості самок батьківського стада в порівнянні з гаремним способом розведення.
Спільне утримання самця й кількох самок (сім’ї) економічно вигідніше, але воно складніше, оскільки потребує навичок та глибокого знання справи. Такий спосіб розведення вимагає особливої конструкції клітки, яка б дозволяла ізолювати вагітну самку на час щеніння та вигодовування дитинчат від решти групи. Потрібно це для того, щоб уникнути бійки в сім’ї та випадкової загибелі приплоду. Клітка для полігамного способу розведення шиншил є конструкцією з однієї загальної, центральної клітки й декількох, об’єднаних з нею проходами бічних кліток, які стоять впритул одна до одної та оснащені гніздовими будиночками. Проходи між загальною кліткою та бічними мають заслінки, щоб за потреби можна було ізолювати будь-яку з кліток або всі одразу.
Зазвичай звірівникові не потрібно визначати початок тічки та охоти в шиншили, самець впорається з цим самостійно і покриє самку в найбільш оптимальні строки. Спарювання може здійснюватись у будь-який час доби, але найчастіше процес відбувається вночі. Самець виявляє багато уваги до самки, коли вона знаходиться в стані охоти. Він переслідує її, туркоче. Якщо самка ще не готова до запліднення, вона ігнорує самця, тікає від нього чи огризається. Поведінка самки регулюється статевими гормонами, і щойно настає сприятливий період для запліднення, самка охоче приймає залицяння самця.
Про те, що спарювання відбулося додатково може свідчити наявність клаптиків шерсті в клітці і невеликий (до 3-х см завдовжки) щільний слизовий джгутик в піддоні клітки. У шиншил є така особливість «відпускати хутро»: якщо тварину міцно взяти за шерсть, то ворсинки легко вириваються. Ймовірно, це таке захисне пристосування, що виникло внаслідок еволюції. Під час спарювання самець так само вириває жмутики шерсті із самки. Слизовий джгутик – це затверділа вагінальна пробка, яка виходить у самок перед спарюванням у період статевої охоти. Якщо тварини утримуються на підлозі, а не на сітчастій поверхні, то самка часто з’їдає пробку.
Після запліднення поведінка самки змінюється (також під впливом гормонів). Вона припиняє відповідати на залицяння самця, а через кілька днів стає менш рухливою. Її рухи набувають обережності, плавності, вона починає більше їсти і за кілька тижнів помітно набирає вагу. Після 65-го – 70-го дня від початку настання вагітності в самок починають розвиватись молочні залози, стає помітним та округлюється живіт.
За два тижні до прогнозованої дати пологів потрібно підготувати й наповнити м’яким сіном (на 2/3 його обсягу) гніздовий будиночок. За кілька днів до пологів самка починає наводити там порядок, стелити гніздо. У день пологів самка не вживає корм, не виходить із гніздового будиночка, може виявляти агресію до самця та інших членів групи. У випадку гаремного утримання батьківського стада прохід у клітку самки слід перекрити за кілька днів до передбачуваних пологів.
За будь-якої системи утримання батьківського стада (парами чи сім’ями) самця на час вагітності самок не потрібно нікуди відсаджувати. Якщо практикується парне утримання, то й під час пологів, і після них самець, як і раніше, залишається з самкою і приплодом в одній клітці. Якщо самець у день пологів виявляє надмірну цікавість до того, що відбувається, то його на цей день краще відсадити, а наступного дня повернути до самки. Повертати самця важливо ще й тому, що наступного дня після пологів самки зазвичай приходять в охоту і можуть бути продуктивно покриті.
У разі гаремного утримання самця просто переселяють в клітку до самки з приплодом наступного дня після народження молодняку для спарювання. Найчастіше самець не виявляє агресії ні до самки, ні до приплоду. А ось самка, відчувши на самці запах інших членів групи, може поводитись агресивно, що іноді перешкоджає паруванню.
Щеніння зазвичай відбувається у гніздовому будиночку в переддосвітній час або рано вранці. Якась стороння допомога самці в цьому процесі здебільшого не потрібна. Дитинчата шиншили народжуються повністю сформованими, вкритими густою шерстю, зрячі, здатні самостійно пересуватися вже через пару годин після обсихання. Важать новонароджені малюки в середньому від 40 до 50 г, але в малоплідних виводках їх вага дещо більша – до 70 г. З народження в шиншилят вже є всі різці і три корінних зуба з обох боків на кожній щелепі. Четверті корінні зуби виростають до місячного віку. З першої ж доби життя дитинчата активні, а через тиждень вже починають пробувати корм матері.
Якщо у самки достатньо молока, а її материнський інстинкт добре розвинений, то малюки в будиночку поводяться тихо. Якщо ж самка маломолочна, то і дитинчата, і сама самка виявляють занепокоєння, і в цьому випадку їх потрібно в перший тиждень штучно підгодовувати коров’ячим молоком. Годувати слід цільним свіжим молоком тричі на добу, по 0,5 мл за годування. Через пару днів у самки може з’явитись молоко, і надалі допомога людини не знадобиться. Та навіть якщо цього не станеться, за тиждень – два молодняк можна поступово переводити на звичайні корми, поступово зменшуючи кількість молока для випоювання.
У перші дні другого тижня після народження виводка звичний режим догляду зберігається, але молодняку пропонують невелику кількість звичайного корму. З дванадцятого-тринадцятого дня годування молоком здійснюють вранці й увечері. Ще через два тижні – тільки ввечері, а згодом, до півторамісячного віку випоювання припиняють. Під час переходу дитинчат на тверді корми слід уважно стежити за їхньою вгодованістю та станом здоров’я і не поспішати виключати молоко з раціону. Маломолочних самок і тих, материнський інстинкт яких розвинений слабо, слід вибраковувати з батьківського стада й замінювати молодими, а їх потомство використовувати тільки як товарних тварин, не залучаючи до подальшого відтворення шиншилового поголів’я.
Якщо молочність у самки нормальна, годування молоком триває до півтора- – двомісячного віку дитинчат. Але якщо самка помітно виснажена лактацією (слід пам’ятати, що в цей час вона зазвичай ще й вагітна наступним виводком), то молодняк можна відсаджувати раніше: у 30–35 днів. Таке раннє відсаджування добре позначається на здоров’ї та вгодованості самки і дає можливість отримати наступний приплід хорошої якості.
Відсаджений молодняк вирощують у просторих клітках групами по чотири – шість одностатевих особин. Одразу після відселення рекомендується провести випоювання молодняка розчином пробіотика впродовж п’яти – семи днів. Подібний захід є ефективною профілактикою кишкових розладів у цей складний для молодих звіряток період і підвищить рівень їхньої виживаності. Докладніше процедура випоювання молодняку пробіотиком описана далі, наприкінці статті.
Щоб не заплутатись у походженні нового покоління маленьких шиншил, їх мітять за допомогою татуювання нумерації тварин на вушках. Годування молодняку якісно нічим не відрізняється від годування дорослих тварин. Стосовно кількості корму, – її не обмежують, тваринок годують досхочу. Але потрібно уникати змін звичного раціону та не допускати конкуренції за їжу між звірятами.
За умови високого рівня молочності самки та при достатньому годуванні молодняк швидко набирає вагу й розвивається. У місячному віці дитинчата важать по 100–120 г; у два місяці – по 200–210 г; в три місяці – по 275–290 г. Після тримісячного віку динаміка набирання ваги різко знижується: чотиримісячні шиншили важать по 300–320 г; п’ятимісячні – по 320–350 г; шестимісячні – по 350–370 г; семимісячні – близько 400 г, восьмимісячні – по 430–435 г; дев’ятимісячні – до 450–470 г.
Дитинчата з нечисленних виводків народжуються більшими і швидше ростуть, тому важчі за своїх ровесників: у місяць вага одного звірятка становить 135 г, у два місяці – 240 г, у три – 325 г, в чотири – 385 г, у п’ять – 435 г, в шість – 475 г, у сім – 490 г, у вісім – 505 г, у дев’ять місяців – 530 г.
Десяти-, одинадцятимісячні малюки шиншил за розмірами майже не відрізняються від дорослих особин і вже придатні як до забою, так і для племінного використання. У віці семи – восьми місяців підрослий молодняк оцінюють з метою визначення його подальшого призначення. Найкращих тварин залишають у господарстві на ремонт батьківського стада чи його розширення, інших дорощують для отримання товарної хутряної продукції.
Оцінка якості хутра (зоотехніки використовують для цього термін бонітування) передбачає врахування таких показників як конституція тіла звірка, якість його хутряного покриву, стан здоров’я та походження молодої тварини. Під час відбору тварин для розпліднення, перевагу надають молодняку з багатоплідних виводків від самок з хорошими материнськими характеристиками, тваринкам із широкою спиною та шиєю, міцними кінцівками та густим, довгим хутряним покривом бажаного забарвлення.
Щодо якості хутра, то на ньому варто зупинитись трохи докладніше. Опушення, подібне до хутра дорослої тварини, починає формуватись у молодняку вже з чотирьох – п’яти місяців і до десятимісячного віку повністю завершує своє формування. Зрілість хутра визначають за відсутністю підростаючих волосків і темних плям на шкірі. Після завершення повного розвитку хутряного покриву шкіра під хутром (під час роздмухування) має рожевий або майже білий колір.
Зрілість хутра на момент забою безпосередньо впливає на ціну отриманої шкурки при її подальшій реалізації. Цінується також чіткість у контрастності кольору хутра на різних ділянках тіла тварини. Молодих звірків з метою отримання максимально якісного хутра та найбільшої шкурки рекомендується забивати не раніше ніж у 10-ти, 11-місячному віці. Проте і зволікати із забоєм не варто, оскільки через певний час після завершення формування (від тижня до місяця) хутряний покрив знову почне оновлюватись, і шкурка втратить товарну цінність. Зміна хутра на різних ділянках відбувається в шиншил неодночасно, тому оцінюють зрілість хутра за його станом на найціннішій частині шкірки – на спині й огузку.
Якісне хутро має бути блискучим, м’яким, шовковистим, рівномірним за своєю висотою, без хвиль, кучерявості та перепадів, на ньому не повинно бути ковтунів, зліплених чи деформованих шерстинок. Важлива характеристика хутра шиншил – це здатність відновлювати свій звичайний вигляд після механічної деформації або продування. Цей показнник свідчить про майбутню зносостійкість хутряного виробу. Щільність хутряного покриву та його візуальна об’ємність залежать від довжини й густоти хутра. Вони також є важливими показниками якості. Якщо роздивлятись шкурку шиншили під будь-яким кутом, крізь товщу шерстного покриву не повинні проглядати ості волосків та шкіра під ними.
Тема утримання й розведення шиншил без обговорення ветеринарно-санітарної частини була б висвітлена неповністю. За умов комфортного утримання й правильного годування шиншили не схильні до жодних захворювань. Проте, як і в будь-яких інших тварин, іноді в них можуть виникати проблеми зі здоров’ям. Так, наприклад, при підвищеній вологості та низьких температурах у приміщенні звірята схильні до застуди, у спеку в них може виникнути тепловий удар, іноді тварини раняться, а при недотриманні елементарних гігієнічних норм заражаються паразитами. Якихось своїх специфічних захворювань (як, наприклад, у кроликів) шиншили не мають, і щеплень вони не потребують.
Бажані параметри мікроклімату в приміщенні для утримання шиншил вже описані у попередній статті. Їх слід суворо дотримуватись, щоб розведення цих звірків було вдалим. Окрім того, для попередження виникнення заразних захворювань, загальних для всіх тварин, потрібно дотримуватись деяких простих профілактичних правил:
– у приміщенні, де утримують шиншил, не повинно бути жодних інших продуктивних тварин чи сільськогосподарської птиці;
– у приміщенні та на території звіроферми слід регулярно проводити дератизацію (знищення шкідливих гризунів) і дезінсекцію (знищення мух, комарів та інших небажаних комах), а також щодня проводити звичайне прибирання за допомогою віника та лопати;
– у приміщенні та на території ферми не повинно бути сміття, захаращеності тощо;
– на територію господарства не слід допускати випадкових сторонніх людей, бродячих і диких тварин, птахів;
– обслуговувати поголів’я потрібно лише у спецодязі, призначеному виключно для використання на фермі;
– раз на десять днів бажано білити стіни приміщення розчином негашеного вапна;
– один раз на півроку (навесні та восени) потрібно проводити повну дезінфекцію приміщення, інвентарю та кліток.
З цією метою дуже зручно використовувати препарат «Арквадез плюс». Його можна застосовувати в концентрації 0,25% у присутності тварин і не потрібно змивати після обробки. При вході на шиншилову ферму слід спорудити дезбар’єр і регулярно заправляти його дезрозчином. Для заправки згодиться той же «Арквадез плюс», але вже в концентрації 3–4%.
Щодо обов’язкових профілактичних обробок цих тварин, то їх дві: обробка проти кокцидіозу та профілактична обробка пробіотиком для попередження кишкових розладів. Проти кокцидіозу підійде більшість препаратів, які є на ринку, але частіше заводчики користуються «Солікоксом». Він ефективний і малотоксичний для самих шиншил. Навіть у випадку передозування цей препарат не викликає отруєння у тварин. Його дають дозою 2 мл на 1 літр питної води протягом двох діб. Обробку повторюють кожні шість місяців, якщо не виникає проблем із кокцидіозом в перервах між обробками. При виникненні кокцидіозу лікування слід розпочати якнайшвидше, інакше тварина може загинути. У цьому випадку препарат дають у дозі 0,4 мл на 1 кг живої ваги тварин із питною водою протягом двох діб.
Обробляти шиншил пробіотиком рекомендується щотри місяці. Можна використати для цього препарат «Байкал ЕМ1У». До його складу входять кілька видів корисних бактерій (Lactococcuslactis, Lactobacillus casei, Saccharomyces cerevisiae, Rhodopseudomonaspalustris). Періодично заселяючи кишечник шиншили (під час обробок), вони тривалий час (до наступної обробки) сприятливо діють на її організм, а саме: відновлюють нормальну кишкову мікрофлору та витісняють патогенну й умовно патогенну.
Обробка препаратом «Байкал ЕМ1У» допомагає усунути причини виникнення різних кишкових розладів, які можуть супроводжуватись проносами, здуттям, зниженням апетиту, неповним перетравленням і низькою засвоюваністю корму. Врешті в організмі тваринки відбувається нормалізація обмінних процесів і підвищується загальний імунітет. Зовні цей результат проявляється як покращення загального стану шиншил, зростання їхньої активності. Молодняк добре набирає вагу, у самок під час лактації підвищується молочність, самці демонструють високу статеву активність, у шиншил покращується стан хутряного покриву.
Препарат потрібно давати поголів’ю для профілактики разом із питною водою впродовж семи днів. Попередньо його розводять у холодній кип’яченій воді, яка не містить хлору чи інших знезаражуючих домішок, у співвідношенні 1:10. Щодня тваринам потрібно наливати у напувалки щойно приготований розчин. Наливають стільки, щоб тварини могли випити його за добу.
Цікаво зробити аналітичний огляд розведення шиншил з економічної точки зору: чи варто взагалі фермеру займатись шиншилівництвом, чи приносить це заняття достатній прибуток, щоб компенсувати всі докладені зусилля й необхідні матеріальні витрати? Шиншили – це одні з небагатьох тварин, які здатні заабезпечити суттєвий дохід за порівняно короткий (як для тваринництва) строк при помірних стартових вкладеннях. На підтвердження можна навести кілька конкретних ключових цифр, що є актуальними на сьогодні.
Отже, шиншила – тваринка рослиноїдна, тому ціна одного кормодня буде вигідно різнитись з тим же показником для м’ясоїдних хутряних звірів. Водночас вартість хутра шиншили аж нітрохи не нижча, а то й вища за вартість хутра представників групи хижаків. Найбільших вкладень вимагатиме будівництво або переобладнання приміщення, оснащення його приладами для регулювання мікроклімату (обігрівачі, кондиціонери та ін.) закупівля кліток та перших шиншил.
Сформована сім’я, що складається з племінних тварин найвищої цінності – чотирьох вагітних самок і одного самця – в спеціальній клітці, запас якісного корму та піску на три місяці коштують 700 доларів. Для аматорів заводчики продають шиншил саме в такому комплекті, щоб ті могли відпочатку уникнути поширених проблем. Крім постачання тварин та обладнання заводчики охоче надають своїм клієнтам необхідні в перший час консультації.
Як підтверджує досвіт багатьох практиків з розведення шиншил, для годування поголів’я доцільно використовувати готові спеціалізовані корми, а не траву, зерно й коренеплоди. 1 кг хорошого корму (наприклад, торгової марки «Purina») коштує близько 18 грн. Якщо придбати одразу мішок (25 кг за 397 грн), то буде ще дешевше. Доставку більшість виробників кормів забезпечує власним коштом. Одного кілограма спеціалізованого корму вистачає для утримання однієї дорослої шиншили впродовж місяця.
Окрім готового корму знадобиться ще невелика кількість сіна (до 1,5 кг на місяць) і гілок для зточування різців. Також додадуться витрати на електроенергію, ветеринарні препарати й транспорт. До прикладу, 1 літр «Солікоксу» коштує 457 грн, дезинфектант «Арквадез-плюс» вартує 173 грн/л, ціна пробіотика «Байкал ЕМ1У» становить 90–95 грн/л. Тобто, ціни далекі від космічних, і всі витрати окупаються вже за рік, коли ви зможете реалізувати вирощений молодняк.
Як вже зазначалось, від кожної дорослої самки за календарний рік можна отримати три приплоди, у кожному з яких буде троє – четверо шиншилят. Але для реалістичних економічних розрахунків і господарських прогнозів краще розраховувати на два виводки по двоє дитинчат, які виживуть і виростуть до товарного віку, оскільки завжди є ймовірність, що не всі самки будуть запліднені в строк, не всі виявляться багатоплідними, і не весь новонароджений молодняк вдасться виростити.
Реалізовувати вирощених тварин можна по-різному. Ціна однієї вичиненої шкурки високої якості становить 30–40 доларів, шкурка другого сорту коштує 20 доларів. Вартість промислової вичинки однієї шкурки – 1 долар. Ринок збуту продукції в нашій країні гарантований: є українські компанії, які скуповують шкурки в необмеженій кількості та продають їх через закордонні аукціони хутра. Вони також допомагають новачкам розпочати звірівницьку справу: знайомлять із заводчиками, організовують навчання, консультують, забезпечують літературою, допомагають із придбанням племінного поголів’я, кліток, якісних кормів тощо.
Можна займатись продажем і живих шиншил. У цьому разі збут буде менш стабільний, але ціни набагато вищі. Елітна молода племінна тварина з правильною конституцією та добрими генетичними задатками віком від восьми місяців до року коштуватиме приблизно 120 доларів. Ціна за тварину середньої якості, яка також годиться для подальшого відтворення та створення батьківського стада – близько 80 доларов. Звірятко без будь-якої племінної цінності, але придатне для отримання якісного хутра, коштує від 50 до 60 доларів. Наведено саме ті ціни, за якими звірогосподарства-заводчики продають своїх тварин. Декоративну шиншилу в зоомагазині можна придбати набагато дешевше. А купувати тварин у випадкових людей, нехай навіть і дешевше за ринкову ціну, ризиковано.
Усі запитання з лікування шиншил можна поставити та отримати на них відповідь на нашому форумі.
Вдалого звірівництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
