Шиншила як можливий об'єкт хутрового звірівництва

Перегляди: 1035
11.12.2019

Утримання та вирощування шиншил для розвитку хутрового звірівництва не надто поширене у нашій країні. Однак деякі фермери успішно займаються цим досить прибутковим бізнесом. У дикій природі розрізняють два види шиншил: велика куцохвоста та мала довгохвоста, що відома також як звичайна або берегова. Це дрібні травоїдні гризуни, пристосовані до життя у прохолодному та сухому гірському кліматі. Живуть обидва види в горах Південної Америки. Велика куцохвоста шиншила живе переважно у високогірних регіонах, на висоті 2000 – 4270 м над рівнем моря, а мала довгохвоста – значно ниже, на гірських схилах та у передгір'ях (от 400 до 2000 м). 


Хутро великої шиншили більш якісне, ніж у малої, але вона набагато вимогливіша до умов клімату, утримання та годування, тому в неволі її тримають рідко. Займаються розведенням цього виду тільки на його батьківщині. Велика шиншила важить близько 700 – 800 грамів при середній довжині тіла від 30 до 35 см, не враховуючи довжини хвоста. Довжина хвоста сягає близько 10 – 12 см, що становить приблизно третину довжини її тіла. Вуха у представників цього виду невеликі, закруглені. Самці дрібніші за самок на 8 – 10%. 


Види шиншил

Малу довгохвосту шиншилу фермери почали розводити заради красивого хутра на її батьківщині порівняно не так давно  у двадцятих роках минулого століття. Сьогодні ж ця хутрова тваринка розповсюджена у звірівницьких господарствах Канади, Сполучених Штатів, Аргентини, Мексики, Болівії. Невеликі поголів'я є і в Європі, Південній Африці і навіть в Австралії. Американські звірівницькі ферми виробляють понад сто тисяч товарних шкурок на рік. На території пострадянського простору шиншил утримували здерідка, винятково як декоративних тварин. Але за останні десять – п'ятнадцять років вони набули неабиякої популярності і з кумедного звірятка-іграшки перетворилися на цінного хутрового звіра. У звірівницьких господарствах комерційний інтерес викликає саме мала довгохвоста шиншила, тому подальша інформація дозволить вивчити цей вид більш широко.


Шиншила

Дикі шиншили ведуть переважно нічний спосіб життя, але, опинившись в умовах ферми, зберігають активність і вдень. Вага малої шиншили рідко перевищує 500 г, хоча відомі випадки, коли окремі особини виростали до 750 – 800 г! До початку зими звірята набирають вагу, а до настання літа худнуть. Самки завжди більші за самців. Довжина тіла дорослої тварини без урахування довжини її хвоста становить від 24 до 26 см. 


Хвіст складає приблизно половину довжини їх тіла: 14 – 16 см, він дуже пухнастий. Дикі шиншили користуються ним для рівноваги при пересуванні по скелях. Хутро на хвості жорсткіше, ніж на решті тіла. Вуха у шиншил витягнуті, відносно великі, майже не мають хутряного покриву, довжина їх близько 5 см. Очі у довгохвостої шиншили великі, темного кольору, овальні. Голова непропорційно велика, за розміром складає третину довжини всього тіла, має характерний вигнутий, горбоносий профіль. На мордочці є довгі чутливі волоски (10 – 12 см), так звані жорсткі «вуса»-вібріси, як у котів. Вони допомагають тваринкам добре орієнтуватися у сутінках.


Шиншили належать до групи монофіодонтних тварин, тобто зуби у них не змінюються протягом усього їхнього життя. На кожній щелепі у шиншил знаходиться по два різця, по два малих корінних зуба і по шість великих корінних зубів, призначених перетирати рослинну їжу. Всього двадцять зубів. Різці ростуть постійно і вимагають присутності в раціоні великої кількості твердого, грубого корму для їх сточування. Щільність і товщина зубної емалі не однакова на зовнішньої і внутрішньої поверхні різця. Зовнішня поверхня більш тверда, тому сточується повільніше внутрішньої. Таким чином, різці у шиншил в процесі використання самозаточуються.


Передні лапи у шиншил коротші за задні, п'ятипалі, добре пристосовані для пошуку, тримання і прийняття їжі. Задні лапи чотирипалі, помітно довші за передні та сильніші, з їх допомогою звірята здатні здійснювати стрибки і пересуватися по майже прямовисних скелях і ущелинах в горах. На задніх лапах у шиншил знаходяться неначе щіточки з жорсткої вовни, якими тварини чистять і розчісують свою шерсть.


Хутро шиншили

Хутро малої шиншили дуже густе (на одному квадратному сантиметрі розміщується близько 25 тисяч волосків!), але водночас підкреслено-м'яке, ніжне, дуже приємне на дотик. Такі характеристики забезпечуються його структурою. Товщина покривних шерстинок не перевищує 25 – 30 мкм, а у пухових становить від 12 до 16 мкм.  (Для порівняння: у песця на 1 квадратному сантиметрі росте 11 – 13 тисяч волосків, а їх товщина 42 – 46 мкм.) Довжина шерстї шиншили 2,5 – 3 см. Остьові волоски довші за підшерстя всього на 4 – 6 мм. Але є у шиншиллового хутра й істотний недолік – він легко намокає, тому не придатний для пошиття деяких видів верхнього одягу. Проте ця вада шиншилових хутряних виробів повністю компенсується їх вишуканою елегантністю.


Шиншилове покривало

Шиншили линяють протягом усього року, при цьому зимове хутро у них більш щільне і виглядає пишніше. Кращі шкурки отримують від тваринок 8 – 12-місячного віку, забитих холодної пори року, але ростуть шиншили до півтора років.

Забарвлення хутра у дикої шиншили темно-сіре, з різноманітними відтінками. Кожен волосок має зони з темною пігментацією, які чергуються з більш світлими ділянками. Таке забарвлення кожної шерстинки забезпечує ефект гри світла, через що хутро при огляді його під іншими кутами зору переливається багатьма відтінками.


Шиншилова шуба

Шиншили штучного розведення мають багато варіацій масті. Найбільш поширені такі кольорові форми


Стандартна – темно-сіра, з чорним відливом масть на верхній частині тіла і світліша на боках, майже біла нижня частина, внутрішня поверхня лап, живіт, груди та шия. Стандартну масть, в залежності від насиченості кольору, поділяють на три категорії: світла, середня, темна


Шиншила

Бежеве забарвлення було отримане випадково у 1955 році. Зараз у цій масті розрізняють гетерозиготну та гомозиготну варіації. Колір хутра у цих тваринок бежевий, на спині темніший, ніж на боках і нижній частині тулуба. Гомозиготні тварини помітно світліші та мають червоні очі. Шкіра у представників обох колірних варіацій рожева, не пігментована, що добре помітно на вухах і лапках.


Біло-рожева масть вирізняється шерстю білого кольору з різноманітними відтінками, від рожевуватого до сірувато-коричневого. Іноді зустрічаються звірята зі світло-бежевими розмитими плямами на тілі. Вуха і очі у представників цієї масті рожеві. 


Білая мозаїка. У цих тварин на основному білому тлі довільно розкидані ділянки з сірою, бежевою або чорної шерстю, що мають чіткі межі. Очі чорного кольору, вуха темні.


Сріблясте забарвлення шиншил отримали від схрещування стандартних форм з білими. У таких тварин підшерсток має білий колір, а кінці покривних ворсинок на окремих ділянках тіла чорні. Зазвичай це зони голови, хвоста, кінцівок, спини. В результаті хутро набуває сріблясто-вуалевого відтінку.


Шиншила

Чорний оксамит – один з найкрасивіших варіантів забарвлення шиншилового хутра. Вперше такі тваринки з'явились у фермера зі Сполучених Штатів у 1956 році, і майже одразу їх шкурки стали користуватись величезним попитом на американському ринку хутра. Зараз вони вважаються стандартом оксамитового кольору. Тваринки цієї масті мають глибокий яскраво-чорний колір вовни на голові і спині з переходом у димчасто-сірий на боках і хвості. Живіт, груди і шия шиншил при цьому залишаються білими, а колір вух і очей – чорний. 


Шиншила

Брунатний оксамит. Форма з'явилась у результаті схрещування тварин масті чорний оксамит з бежевими. У представників цієї форми основна частина хутряної поверхні має бежевий колір, який поступово світлішає від спини до боків і нижче. Вуха, живіт і груди у таких звірків молочно-білого кольору, часто з бежевим відтінком. Очі темні. Шкурки бежевих шиншил ефектно виглядають на хутряних виробах великої площі (шуби, жилети, покривала й т.ін.).


Чорний ебоні – тваринки чистого чорного кольору, без відтінків та світлих ділянок. Очі і вуха чорні. Така масть зустрічається рідко і тому є досить цінною.


Білий ебоні – чисто-білі тваринки з чорними вухами та очима. 


Сапфірові – тварини з хутром сірого кольору, що має сапфіровий або блакитний відтінок. Очі чорні, нижня частина тулуба – біла. 


Фіолетові шиншили були виведені в Африці у 1960 році. Колір шерсті цих тварин по всьому тілу фіолетово-пурпуровий.


Пастельне забарвлення хутра отримане в результаті схрещування білого ебоні та бежевої шиншили. Народжуються вони білими, але після линьки і статевого дозрівання набувають вираженого пастельного кольору. 


Крім описаних забарвлень існує безліч інших варіацій масті, які звіроводи отримують випадково в кожному конкретному випадку схрещування шиншил. 


Шиншили

Якщо порівнювати шиншил та інших хутрових звірів щодо вимогливості до умов утримання, то вони досить проблемні тварини. Розводити їх у нашому кліматі на відкритому повітрі, як кроликів, не вийде. Для шиншил потрібне сухе, світле приміщення зі стабільною помірною температурою повітря. Тваринки ці не люблять ні холоду, ні спеки. Оптимально, якщо температура буде в межах +17...19°С, але взимку можлива нижня температурна межа у приміщенні не холодніше +12°С, а верхня влітку  не вище за +21°С. При цьому приміщення повинно добре вентилюватися, але без протягів і вогкості.


Хутро шиншил дуже гігроскопічне, тому вологість повітря у приміщенні, де вони утримуються не повинна перевищувати 60 – 65%. Приміщення має бути світлим, у той же час слід уникати попадання на тваринок прямого сонячного проміння. Створити такі параметри мікроклімату досить складно без примусової вентиляції, використання штучного освітлення, опалення та кондиціонування повітря. Якщо температура буде нижчою, ніж зазначена, то шиншили перестають розмножуватися, а якщо вище, то можуть загинути від теплового удару.




На звірофермах шиншил доцільно утримувати у металевих оцинкованих клітках з дрібним вічком, подібних до тих, які використовують для норок. Шиншили набагато рухливіші тварини, ніж, наприклад, кролики або нутрії, тому площа клітки на одну дорослу племінну тварину не повинна бути меншою, ніж один квадратний метр. Для молодняку, призначеного на забій, буде достатньо половини цієї площі. 


Якщо шиншил розміщати на меншій площі, то якість хутра у них погіршується, частішають бійки, а племінні тварини перестають розмножуватися. Крім того, у клітці, де містяться шиншили, бажано закріпити 1 – 2 яруси поличок на бічних стінках для забезпечення якнайбільшої активності тваринам. По кутах на підлозі клітки слід встановити поїлку, дві годівниці та спеціальну ємність з піском для купання. Якщо підлога виготовлена з сітки, то лоток для екскрементів не потрібний. Напувалка підійде закритого типу, така ж, як і для кролів. Одна годівниця призначається для сипучих кормів, інша – для соковитих та грубих. 


Напувалка

Ємність з піском потрібна для сухих купань звірят, – так вони чистять себе від забруднень, відмерлих ворсинок і видаляють зайву вологу з хутра. Слід наповнювати її піском не повністю, а на дві третини, щоб тваринки не розкидали його. Перед використанням пісок потрібно просіяти, промити, просушити і прожарити протягом 15 – 20 хвилин для знезараження. Краще використовувати пісок найдрібнішої фракції, в нього також можна додати невелику кількість деревного попелу чи тальку. Розмір ємності вибирається приблизно такий: висота 15 – 20 см, довжина 30 см, ширина 25 – 30 см. Пісок у ванночці періодично, у міру забруднення, потрібно міняти і час від часу досипати.


Шиншила

Годувати шиншил найпростіше готовими гранульованими кормами, які виготовляють з урахуванням усіх потреб тварини. При такому годуванні вони прекрасно себе почувають, молодняк добре росте, а батьківське поголів'я нормально розмножується. У гранульовані корми завичай входить трав'яне борошно люцерни і злакового різнотрав'я, пшеничні висівки, ячмінь, пшениця, овес, соняшникова макуха, лляне насіння, крейда, трикальційфосфат, рибне борошно, кухонна сіль, премікс з повним набором усіх необхідних тварині вітамінів, амінокислот та мінеральних речовин. Але вартість подібних гранульованих кормів досить висока. При годуванні гранульованим кормом тваринкам додатково необхідно давати молоді гілки верби, осики для сточування їх постійно ростучих різців.


Шиншила

Для годування шиншил звичайними кормами можна використовувати свіжу траву, зерно різноманітних кормових культур, соковиті корми, сіно, гілковий корм. Приблизний добовий раціон для дорослої шиншили влітку може бути таким: свіжа трава 100 – 120 г, суміш із зерна різних культур (ячмінь, овес, кукурудза, льон, соняшник) у рівних частинах – від 8 до 10 грамів, молоді гілочки з листям верби, осики – досхочу. Крім корму в клітці завжди повинна бути кухонна сіль і шматочки крейди. Тварини використовують їх у міру своєї потреби.


Шиншила

Зимовий раціон шиншил може бути таким: гарне, якісне сіно 35 – 40 г, соковиті корми (морква, гарбуз, буряк, фрукти) – 25 г, суміш із зерна різних культур (ячмінь, овес, кукурудза, льон, соняшник) у рівних частинах – від 10 до 12 грамів, молоді гілки верби, осики – досхочу. Гілки кісточкових дерев можуть нашкодити шиншилам, тому слід виключити їх з раціону тварин. Годувати звірят краще двічі на добу: вранці та ввечері. Вечірнє годування повинно бути більш поживним, оскільки шиншила – нічна тваринка. 


Вагітним самкам цю норму збільшують на 8 – 10%, а під час лактації – на 20 – 25%.


Питанням розведення шиншил та вирощування молодняка буде присвячена наступна стаття.


Якщо під час ознайомлення з цією статтею у вас виникли питання, їх можна поставити на нашому    форумі.



Текст сообщения*
Защита от автоматических сообщений