Сірі українські качки – одна з кількох качиних порід, створених в Україні. Вони виведені шляхом досить тривалої (впродовж кількох століть) народної селекції поголів’я диких качок, тому кольором оперення дуже нагадують своїх предків.
Згодом, вже в ХХ столітті, місцеві сірі українські качки, повсюдно поширені на сільських подвір’ях, були покращені на спеціалізованих птахівницьких підприємствах шляхом цілеспрямованого відбору найбільш продуктивних представників популяції, що склалася, та подальшого розведення їх «у собі».
Основна племінна робота здійснювалась на племзаводі «Борки» у Харківській області та племзаводі «Коробовський», що в Черкаській області. Внаслідок злагодженої, багаторічної праці українських вчених-селекціонерів вдалось істотно підвищити живу масу та несучість качок, а також зменшити вміст жиру в їхніх тушках до 23–27% (для порівняння, у важких зарубіжних кросах пекінської породи вміст жирової тканини становить 33–37%).
Сіра українська порода є однією з найстаріших качиних порід, створених виключно шляхом господарської селекції. Тобто, у її створенні та покращенні не були задіяні ніякі інші породи. Нині племінне поголів’я – еталонний генофонд породи – знаходиться в ДП ДГ «Борки» ІП НААНУ та в декількох інших господарствах.
Качки сірої української породи мають значні розміри, відзначаються чималою живою вагою та ранньою технологічною скоростиглістю молодняку. Дорослі селезні важать від 3,3 до 3,5 кг, качки – близько 3–3,2 кг. Тіло у птахів масивне, широке, з добре розвиненими м’язами. Кістяк легкий, тонкий, міцний. Більшості представників породи властива міцна конституція тіла, хоча зустрічаються особини зі змішаними типами конституції: міцною-грубою та міцною-щільною. Ніжна й суха конституції вважаються небажаними, і такі особини до розмноження не допускаються.
Качки сірої української породи мають гармонійно складене тіло. Голова в них середня за розміром, видовжена, з увігнутим профілем та пропорційним помаранчевим дзьобом. У селезнів вона масивніша й ширша, ніж у качок. Очі маленькі, круглі, темні. Шия товста, м’язиста, довга. У самців шия товстіша й довша, ніж у самок.
Груди широкі та глибокі, дуже мускулисті. Живіт підтягнутий, лонні кістки розташовані широко. Спина рівна, широка, довга. Поперек широкий. Крижі рівні, довгі, широкі. Корпус поставлений трохи похило до лінії підлоги. Ноги короткі, міцні, цівки та пальці оранжевого кольору. Стегна й гомілки дуже м’язисті.
Оперення щільне, гладке, блискуче, за кольором дуже близьке до забарвлення дикої качки (крижня). Самки мають куріпчасте оперення сірувато-бурого кольору. Самці виглядають дуже ошатно. Голова та верхня третина шиї в них синьо-зеленого кольору з різнокольоровими переливами. Під яскраво забарвленою частиною шиї розташований білий обідок завширшки близько 1 см. Решта (нижня) частина шиї та передня частина грудей – коричневі. Нижня частина грудей та низ тіла вздовж кіля – світло-сірі. Живіт від нижнього краю кіля і до анального отвору – сніжно-білий.
Хвіст біля основи та нижня частина спини забарвлені в яскравий чорний колір. Окрас самого хвостового оперення –різнокольоровий, з поєднанням білого, коричневого та чорно-синьо-зеленого кольорів. Кілька центральних хвостових пір’їн закручені кільцем або напівкільцем.
Спина та крила у селезнів сіро-коричневі, зі складними комбінаціями та відтінками цих кольорів і плавними переходами їх один в інший. Кілька махових пір’їн другого ряду мають яскравий синій колір і утворюють так звані блискучі «дзеркала», по одному на кожному крилі. «Дзеркала» є і в самок, але в самців вони краще виражені.
Статевий диморфізм у сірої української породи качок виявляється дуже добре. Він виражений відмінностями у забарвленні оперення, живій масі, пропорціях тіла та в голосі представників різних статей. У самок голос гучний, різкий, у самців – тихий, сиплий.
Розмноження в цих качок сезонне. Вони починають відкладати яйця наприкінці березня чи у квітні. Для розведення годяться добре розвинені особини середньої вгодованості, віком не молодше 10 місяців.
Для максимального запліднення інкубаційних яєць співвідношення самців і самок у батьківському стаді має бути 1 : 2,5–3. Несучість качок сірої української породи досить висока: за 20 тижнів репродуктивного періоду кожна самка продукує від 98 до 105 яєць. Вага одного яйця – близько 70–80 г.
Інстинкт насиджування в різних особин розвинений неоднаково. Деякі качки добре висиджують свою кладку і піклуються до пташенят. Інші погано сидять на гнізді, тому не здатні вивести пташенят шляхом природної інкубації. У третіх інстинкт насиджування зовсім не виявляється, і саме такі особини демонструють максимальну яєчну продуктивність.
Втрата цими качками стійкого батьківського інстинкту відбулась у ХХ столітті, після покращення продуктивних показників породи на Борківському племзаводі та через загальне поширення штучного способу інкубації.
Виводимість інкубаційних яєць в умовах оптимального режиму штучної інкубації складає близько 69–74%. Каченята виводяться дружно, мають високу життєздатність і в разі дотримання оптимальних параметрів мікроклімату, що поєднуються з рясним, повноцінним годуванням швидко ростуть і розвиваються. Також молодняку властива висока скоростиглість.
У віці 7 тижнів каченята набирають вагу 2,6–2,8 кг і вже готові до забою. Проте в більшості випадків їх забивають у 60–75 днів, коли птахи важать 3 кг, а качине м’ясо стає щільнішим. Ваги дорослої особини поголів’я досягає у віці 25 тижнів.
Вирощування не призначеного для ремонту батьківського стада молодняку після досягнення ним 75 діб є економічно недоцільним, оскільки конверсія корму в старшому віці значно погіршується, а отже суттєво зростає витрата кормів на одиницю приросту. До того ж саме нарощування живої маси відбувається за рахунок накопичення жиру та ущільнення всіх тканин організму.
Забійний вихід качиних тушок, отриманих від дорослого поголів’я, складає близько 87–89%. Частка їстівних частин становить 65–67% від загальної ваги тушки. Вміст жиру в охолодженій тушці сягає від 23% до 27%. У цю кількість входить підшкірний жир, жир, розташований між м’язовими волокнами та між різними групами м’язів, а також внутрішній (вісцеральний) жир, що знаходиться в грудній та черевній порожнинах.
Тушки, отримані від добре вгодованих качок, мають привабливий товарний вигляд. Їм властивий білий з насиченим жовтим відтінком колір шкіри, округлі, наповнені форми, щільне м’ясо. Вміло приготовані страви з тушок качок сірої української породи мають високі смакові якості, близькі до смаку м’яса дичини й містять значну кількість необхідних організму людини цінних поживних речовин.
Завдяки особливостям свого походження качки сірої української породи мають високі адаптаційні здібності до погодно-кліматичних умов України та добре пристосовані до вирощування на відкритих природних водоймах. До промислового вирощування та утримення в клітках вони не придатні. Цю птицю можна розводити як у присадибних господарствах, так і на великих фермах. Сіра українська порода поширена у птахівницьких господарствах України, Центральної Азії, Кавказу та інших регіонів.
Детально ознайомитися з інформацією про те, як годувати та розводити качок, як інкубувати їхні яйця та вирощувати молодняк, можна у відповідних статтях на нашому сайті.
Вдалого вам птахівництва!
Поділитись в соцмережах:
