Для досягнення успіху в будь-якій справі потрібні не лише вправність та вміння, а й наявність відповідного інструменту й оснащення. Не є винятком і таке захоплююче заняття, як полювання на бджолині рої. Робота роєлова вимагає від бджоляра спритності, хорошої фізичної підготовки та психологічної рівноваги. Ця діяльність пов’язана з деякою часткою ризику для здоров’я через можливе падіння з висоти. Але маючи хороше технічне оснащення, можна значно знизити рівень небезпеки й суттєво полегшити свою працю.
Найчастіше бродячі рої ловлять на деревах. І нерідко залізти на більшість з них буває дуже складно, а іноді й небезпечно. Саме підйом на дерево та спуск з нього є найбільш складним завданням для більшості роєловів, особливо для тих, хто вже перебуває у літньому віці. Завдання значно ускладнюється, якщо на дереві, обраному бджолами, недостатньо нижніх гілок, щоб можна було легко піднятися, або ж вони повністю відсутні.
Більшість бджолярів-роєловів покладаються тільки на свої фізичні здібності, на удачу та використовують найпростіші допоміжні засоби: різноманітні сходи, драбини, підставки – і все. Але існують і більш ефективні пристосування, що дозволяють людині майже будь-якого віку і без особливої фізичної підготовки підніматись практично на всі дерева. Про них і розповімо в цій статті. Ознайомитись з інформацією про те, як зловити бджолиний рій, можна в цій статті.
Одним з найбільш практичних допоміжних інструментів для переміщення по деревах з будь-якою формою стовбура та крони є піки-дереволази (гафи). Це пристосування має вигляд двох міцних металевих рамок у формі перевернутої літери Г. Рамки оснащені гострими шипами і надягаються на ноги поверх звичайного взуття. Верхня частина рамки надійно фіксується на гомілці людини, а на зігнутій нижній розміщується підошва взуття.
Для більшої надійності та зручності використання верхня частина оснащена м’якими підкладками-підхалявниками та ремінцями для фіксації ноги, а нижня – ремінцями, що перешкоджають ковзанню стопи на підніжці. Піки-дереволази вдягаються на ноги вертикальною частиною (довшою стороною) всередину. Внизу вертикальної частини розташований гострий сталевий шип.
Ремінці та підхалявники виконані з двох шарів суцільних частин міцної сиром’ятної та юфтової шкіри. Рамка-підніжка – зі сталі. Шипи або ж приварені до основи, або прикріплені болтами і можуть зніматись.
Піки-дереволази від різних виробників дещо відрізняються за розміром, формою та незначними особливостями конструкції, але середній показник їх висоти досягає близько 38 см, ширина металевої смуги-основи – не менше 4 см, товщина металу становить 6–8 мм.
Спорядження з такими характеристиками здатне витримати вагу людини до 120 кг (кожна рамка), а ремені витримують розривне навантаження до 70 кг. Піки-дереволази відпочатку створені для полегшення роботи арбористів, але також стали у пригоді бджолярам-роєловам.
Щоб піднятися на дерево, крім самих піків-дереволазів знадобиться ще додатковий достатньо довгий і міцний ремінь, що забезпечить опору для корпусу. Він може бути виконаний з брезенту, шкіри, синтетики чи будь-якого іншого еластичного й міцного матеріалу.
Перед тим, як почати підйом, людина охоплює цим ременем стовбур дерева, а обидва вільні кінці надійно прикріплює до свого пояса. Додатковий ремінь слід накидати на стовбур дерева таким чином, щоб він знаходився вище за рівень центру тяжіння (низу живота) людини, тобто приблизно на рівні грудей або плеча.
Далі роєлів стає ногою на стовбур (приблизно на висоті свого коліна) таким чином, щоб шип піки-дереволаза розташовувався під невеликим кутом до стовбура, і спирається на неї, заганяючи власною вагою вістря шипа в деревину на максимально можливу глибину. Таким чином, він отримує відносно надійну опору для однієї ноги.
Чим глибше шип увійде в деревину і чим міцніша сама деревина, тим надійнішою буде опора. А для цього потрібно вибирати міцні дерева і стежити, щоб шипи піків-дереволазів завжди залишалися гострими, для чого періодично заточувати їх або міняти на нові.
Як тільки нога відчує опору, її можна випростати, додатково спираючись корпусом на допоміжний ремінь, накинутий на стовбур. Далі слід поставити шипом на стовбур іншу ногу, спертися на неї і різким, швидким рухом закинути ремінь вище по стовбуру. Отримавши опору для другої ноги й корпусу, роєлов переносить свою вагу з першої ноги і переставляє її вище.
Повторюючи цей цикл рухів, бджоляр зможе піднятися по гладкому стовбуру до тієї висоти, де товщина дерева лишається достатньою, щоб утримувати його вагу. Якщо на шляху підйому зустрічаються поодинокі гілки, їх можна використовувати для опори або просто оминати, тимчасово відчепивши один кінець опорного ременя. Для зручності роботи опорний ремінь краще кріпити за допомогою карабінів.
Спуск з дерева здійснюється у зворотному порядку. Щоб забезпечити більшу безпеку в роботі на висоті, рекомендується використовувати міцну страхувальну мотузку, яка кріпиться петлею за дерево і постійно пересувається залежно від переміщення роєлова вздовж стовбура.
Застосування піків-дереволазів прискорює та спрощує роботу бджоляра, а також дає можливість встановлювати й знімати вулики-пастки на деревах, які лишаються недоступними для того, хто не має спорядження. Це спорядження також підвищує результативність ловів за рахунок можливості розміщення пасток у вигідніших, більш привабливих для бджіл місцях і знижує ризик крадіжки з боку інших роєловів.
Окрім піків-дереволазів бджоляр-роєлов може використати для покращення та спрощення своєї роботи інший технічний засіб – самолаз, відомий ще як тристенд чи засідка. Завдяки самолазу можна відносно комфортно підніматись на високі дерева без гілок і знаходитись там (сидячи або стоячи) досить тривалий час. Самолази є мисливським винаходом, створеним для облаштування засідки на висоті, але й бджоляреві цей пристрій цілком згодиться.
Самолаз є просто незамінним для бджолярів у віці, яким складно користуватися піками-дереволазами, а також для людей, що бояться висоти. Завдяки наявності опори для ніг та кільця-підлокітника, конструкція самолаза дозволяє відчувати себе в безпеці та не остерігатись падіння внаслідок якоїсь випадковості. Попри це під час використання самолаза рекомендується користуватись страховкою мотузкою так само, як і при роботі з піками-дереволазами.
Самолаз складається з двох незалежних металевих платформ, які роєлов почергово переміщує вздовж стовбура. Одна платформа виконує роль опори для ніг, інша є опорою для рук і корпусу. Нижня платформа має вигляд підніжки зі спинкою, ніби у стільця, та оснащена петлями-зачепами для стоп людини. Верхня платформа також має аналогічну спинку, а додатково – квадратної форми дужки як опору для рук і корпусу. Кожна з платформ кріпиться до дерева за допомогою дуги з міцного, грубого тросу (у верхній частині) та зазубрин (у нижній частині).
Для того, щоб розпочати піднімання на дерево, обидві платформи закріплюють на стовбурі. Нижню встановлюють на висоті 30–40 см від землі, а верхню – на рівні грудей або плеча. Людина стає на підніжку нижньої платформи, для чого використовує передбачені для ніг петлі-зачепи, і пролазить усередину кільця верхньої платформи обличчям до дерева.
Спираючись руками та спиною на кільце верхньої платформи, він ногами підтягує вгору нижню платформу, стає на неї, тим самим фіксуючи її кріплення на новому місці. Потім, перенісши вагу тіла на ноги, роєлів піднімає вздовж стовбура верхню платформу. За рахунок опору на неї, він фіксує платформу в новому положенні.
Так, завдяки почерговому переміщенню верхньої та нижньої платформ, бджоляр може піднятися майже на будь-яку висоту. Великі гілки, що траплятимуться на шляху, перешкоджатимуть його подальшому переміщенню, тому потрібно вибирати дерева без великих гілок і розвилок стовбура. Дрібні гілки та суки не завдаватимуть значних проблем для підйому самолазом, оскільки їх під час переміщення можна обрізати звичайною ножівкою. Спуск з дерева здійснюється у зворотному порядку.
Конструктивні особливості самолазу дозволяють застосовувати його для піднімання на дерева з діаметром стовбура від 15 до 60 см. Вага такого обладнання складає від 9 до 12 кг. Розмір платформ у різних виробників різний, але в середньому для нижньої платформи він становить 50×50 см, а для верхньої – 60×60 см. Деякі самолази мають більші розміри, до 87 см.
Для зручності транспортування більшість виробників роблять це обладнання такої конструкції, щоб його можна було швидко скласти та розкласти. У складеному стані самолаз легко поміщається в багажник будь-якого автомобіля, на багажник велосипеда або може переноситися за спиною, як рюкзак. Різні моделі розраховані на різну вагу користувача, але в середньому вони виготовляються так, щоб витримувати навантаження 160–180 кг. Цього запасу міцності цілком достатньо, щоб устаткуванням могли користуватись бджолярі навіть з дуже значною масою.
Самолаз значно прискорює роботу бджоляра-роєлова. Досвідчений роєлов за допомогою самолаза може за кілька хвилин піднятися на висоту близько 10 м. Працювати з використанням якісного самолазу дуже зручно.
Ще одним пристосуванням, яке може застосовуватись для розміщення та знімання роєвих пасток на деревах є гачкові сходини. Це найпростіше у використанні обладнання допомагає піднятись по стовбуру дерева на відносно невелику висоту (2–4 м), щоб дістатись до нижніх гілок, розташованих значно вище людського зросту. Гачкові сходини виконують ту ж роль, що й звичайна чи розсувна драбина, але є набагато компактнішими, а тому зручнішими для транспортування.
Гачкова сходина – це зварна металева конструкція, що має форму рівностороннього трикутника, дві вершини якого оснащені гаками. Довжина кожної зі сторін трикутника дорівнює близько 20 см.
До сторони, розташованої між гаками, кріпиться міцна мотузка, якою охоплюють стовбур дерева для фіксації сходини в робочому положенні. Нижньою вершиною та гачками сходина впирається у стовбур.
Кожна сходина витримує навантаження понад 150 кг (залежно від міцності мотузки).
Під час свого переміщення вздовж стовбура пасічник почергово рухає сходини вгору з інтервалом приблизно 50 см і без особливих зусиль піднімається на висоту 2–4 м, щоб дістатись гілок, придатних для використання в його подальшому русі.
Разом з гачковими сходинами йому знадобиться міцний опорний ремінь (як і в разі використання піків-дереволазів), що забезпечить опору для корпусу і допоможе звільнити руки.
Окрім інструментів та пристосувань для розміщення та знімання пасток, детально розглянутих вище, можна також використовувати спорядження, яке застосовується в промисловому альпінізмі. Використання альпіністського спорядження дає можливість швидко піднятись практично на будь-яке дерево (куди вдається закинути мотузку), незалежно від форми його стовбура та розташування гілок, а також, у разі потреби, швидко та безпечно спуститись.
Швидкий спуск може знадобитись у тому разі, якщо під час знімання роєловки з дерева щось пішло не так, і бджоли атакували роєлова. Але використання альпіністського спорядження потребує специфічних навичок і навчання під наглядом досвідченого інструктора.
Позитивні чинники використання допоміжного устаткування є очевидними. Що ж до негативних сторін, то вони теж є. Насамперед це те, що ризик падіння з висоти все ж таки залишається. І чим краще оснащений бджоляр, тим на більшу висоту він може піднятись і тим серйозніші травми він може отримати в разі невдачі. Ну і, звичайно ж, важливою обставиною є висока ціна зазначених інструментів та пристроїв.
Щоб попередити травматизм під час користування піками-дереволазами, самолазом, гачковими сходинами й альпіністським спорядженням, слід дотримуватись правил техніки безпеки, що містяться в нормативних документах НПАОП 0.00-1.15-07 «Правила охорони праці під час виконання робіт на висоті» та НПАОП 0.00-1.71-13 «Правила безпечної роботи з інструментом та пристосуваннями».
На завершення хочеться побажати всім успішного бджільництва та безпечної роботи на висоті!
Обговорити питання, що зацікавили вас під час ознайомлення з темою статті, можна на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
