Портулак городній (Portúlaca olerácea) – вид однорічних (багаторічних у тропічному кліматі) сукулентних трав’янистих рослин з роду Портулак (Portúlaca) родини Портулакові (Portulacaceae). Це відома овочева культура, яка також використовується у фітотерапії та квітникарстві (декоративні сорти). Поширена у світі як бур’ян.
Перший науковий опис виду Portulaca oleracea з’явився у праці всесвітньовідомого шведського науковця Карла Ліннея «Species plantarum» (1753 р.). Видовий епітет oleracea перекладається з латини як трав’янистий або овочевий, а слово рortulaca – це просто латинська назва рослини.
Регіон походження портулаку достеменно невідомий. Ймовірно, його первісний ареал охоплює територію південно-східної та південної Європи. На цей час рослина поширена в теплих помірних зонах по всьому світу. Її швидке розмноження (повний цикл від проростання насіння до плодоношення триває шість тижнів), висока життєздатність (близько 50 % насінин проростають навіть через 14 років), а також можливість перенесення водою (зокрема й морською) неабияк сприяють активному розповсюдженню цього виду. У 1993 році портулак вважався восьмим за поширеністю видом рослин у світі, а також входив до десятки найбільш інвазивних бур’янів.
Найчастіше зустрічається в помірних і субтропічних регіонах, хоча трапляється в тропіках і північніших за помірні широтах, на висоті до 2600 м над рівнем моря. Рослина обирає сухі, сонячні ділянки з багатими на поживні речовини, пухкими, піщаними або суглинистими ґрунтами. Вона росте на полях, у садах, виноградниках, на газонах, вздовж доріжок, у тріщинах тротуару. Її можна знайти на алеях, пляжах, солончаках, пустирях, еродованих і скелястих схилах на берегах річок тощо.
В Україні Portúlaca olerácea росте повсюдно, особливо в південних регіонах, зокрема й у Криму.
Використання портулаку городнього
Портулак городній здавна відомий як їстівна рослина. Його споживали впродовж тисячоліть, з нього готували страви в стародавніх Греції та Римі. У наш час цю рослину додають до страв у багатьох країнах Європи, Північної Африки, Близького Сходу, Азії та Мексики.
Портулак (листя стебла, квіткові бруньки) можна вживати свіжим (у салатах) або приготованим як листковий овоч (вареним, тушкованим, соленим, консервованим тощо). Їстівним є і його насіння, яке попередньо підсмажують. Особливу популярність воно має в Австралії.
Для вирощування портулаку як овочевої культури створені його великолисті сорти.
Солонувато-кислий смак листочків і стебел портулаку зумовлений присутністю в них яблуневої. лимонної та щавлевої кислоти. Також у листі містяться вітамін С, у дещо меншій кількості вітаміни А, В та Е, кальцій, залізо, натрій, калій та магній. Ця рослина є багатим джерелом антиоксидантів. Серед представників рослинного світу вона містить найбільше (від 0,2 до 0,38 г на 100 г) омега-3 жирних кислот.
Такий склад зумовлює й цілюці властивості портулаку. Як лікарська рослина, він згадується у стародавньому вавилонському тексті VIII століття до н. е. У 1588 році німецький лікар і фармацевт Якоб Теодор Табернемонтан у своїй науковій праці рекомендував портулак від печії та як засіб від цинги й пародонтозу (сік рослини). Деякі травники минулого згадують портулак як смачну салатну рослину, настільки корисну для здоров’я, що можна лише пошкодувати про її нечасте використання.
Він надає протизапальну, антисептичну, жарознижувальну, знеболювальну та ранозагоювальну дію. У нарадній медицині його призначають для лікування захворювань печінки й нирок, від дизентерії. Портулак навіть застосовують як допоміжний засіб у комплексному лікуванні онкозахворювань.
Ще одна унікальна властивість рослини полягає у здатності рости на засолених ділянках і видаляти солі з таких середовищ, щоб у майбутньому вирощувати там культури, чутливі до солей. За один вегетаційний період портулак здатен поглинати до 210 кг/га хлоридів, зокрема до 65 кг/га хлориду натрію.
Не лишилися поза увагою і його декоративні властивості. Рослину культивують не лише як овочеву. Існують великоквіткові сорти з рожевими, помаранчевими, жовтими, бузковими, червоними, білими квітами, які вирощують для окраси довкілля на газонах, клумбах, у квітниках, рабатках тощо.
Однак портулак городній може інколи створювати проблеми рослинникам, коли оселяється на ланах з овочевими, зерновими чи технічними культурами, особливо на зрошуваних площах. Найбільше потерпають через поширення буряну посіви бавовника, люцерни, сої та кукурудзи.
Опис портулаку городнього
Портулак городній починає проростати наприкінці червня. Виростає він заввишки від 10 до 30 (40) см. Має розлогі, сланкі або висхідні (прямостійні в культурних сортів), голі, мясисті й соковиті стебла діаметром до 5 мм, що гілкуються від самої основи. Вони забарвлені в зелений, а в рослин. що ростуть на сонячних ділянках – з червонястим відтінком, колір. Густі переплетіння стебел утворюють на ґрунті щільний зелений килим, який може пригнічувати сусідні культурні рослини.
Корінь в рослини стрижневий, з численними волокнистими бічними корінцями. Листя мясисте, товсте, вкрите тонким шаром воску, має темно-зелене забарвлення. У нижній частині стебел воно супротивне, а на верхніх ділянках – чергове. За формою лопатеподібне, звужене до основи клином. Довжина листка становить від 1 до 3 (4) см, а ширина зазвичай не перевищує 1,5 см.
Рослина самозапильна, цвіте з червня до жовтня. Квітки непримітні, поодинокі або зібрані в щільні, головкоподібні суцвіття (по 1–5, здерідка більше штук). З‘являються в місцях розгалужень стебла, над групою з кількох (зазвичай з чотирьох) листків. Кожна квітка має 5 (рідко 3 або 4) жовтих, оберненояйцеподібної форми пелюсток довжиною від 3 до 9 мм. Всередині знаходяться від 7 до 10 (іноді до 15) тичинок, які оточують кулясту зав’язь. Приквітки зелені, схожі на чашолистки, яйцеподібні, розміром до 8 мм.
Плід – багатонасінна коробочка яйцеподібної форми завдовжки від 3 до 9 мм. Зверху вона має блискучу, жовтувату кришечку, яка відкривається з повним дозріванням насіння. Насінини дрібні, округлі, чорні або темно-коричневі, розміром від 0,5 до 1 мм. Плодоношення в портулаку городнього відбувається впродовж липня-вересня.
Маса 1000 насінин складає від 0,09 до 0,1 г. Максимальна насіннєва продуктивність однієї рослини за сезон – до 240 тис. насінин, які зберігають свою життєздатність у ґрунті до 40 років. Проростає насіння з глибини 1–3 см.
Мінімальна температура для проростання портулаку городнього становить +8…10°С, оптимальна – від +25 до +36°С, а максимальні покази, за яких рослина може існувати – близько +52…54°С.
Портулак городній – рослина невибаглива, холодо- та посухостійка. Як і решта сукулентів, він навіть після збирання (зрізки) впродовж тривалого часу зберігає свіжий вигляд, колір і форму, а частинки його стебел не втрачають здатність до вкорінення.
Заходи протидії
Щоб захистити культурні рослини від засилля портулаку городнього, слід подбати про його вчасне видалення з поля (грядки, ділянки тощо) до початку цвітіння та дозрівання насіння. Також небезпечними є і його зелені частини, оскільки він розмножується не лише генеративно (насінням), а й вегетативно. Навіть частки стебел цієї рослини здатні самостійно утворювати кореневу систему та вкорінюватись у ґрунті. До всього, численне насіння портулаку зберігає свою здатність до проростання у ґрунті не один десяток років.
Та оскільки проростки насіння бур’яну не здатні подолати шар ґрунту, більший за 3 см, дієвим заходом в обмеженні поширення портулаку є механічний обробіток посівних площ (глибока зяблева оранка), завдяки чому насінини перемістяться на значну глибину, звідки прорости вже не зможуть.
Допоможе протидіяти портулаку сівозміна з використанням сидеральних рослин. Після збирання врожаю можна засіяти поле фацелією, житом, ріпаком або гірчицею, які будуть пригнічувати бур’ян.
У разі значного засмічення культурних ланів, найбільш ефективним заходом є використання ґрунтових гербіцидів у досходовий період. Такі засоби утворюють на ґрунті захисний бар’єр екран), який запобігає проростанню бур’яну. На ланах картоплі, моркви, квасолі, гороху, соняшника застосовують препарати з діючою речовиною прометрином («Гезагард», «Селефіт», «Перун», «Нертус» тощо).
Відомий високоефективний засіб «Дуал Голд» допоможе позбутися портулаку на полях, де вирощуються соняшник, кукурудза, кавуни, соя чи цукрові буряки. На зернових і овочевих культурах портулак можна швидко знищити препаратами з діючою речовиною пендиметаліном, такими як «Стомп 330», «Стомп Аква», «Пендіган», «Легато Тріо», «Марафон» та інші.
Для кардинального очищення вільних від посівів площ використовують гербіциди суцільної дії «Торнадо», «Ураган Форте», «Раундап» та їхні аналоги. Після такої обробки бур’яни гинуть протягом 2–3 тижнів.
На невеликих ділянках основним заходом протидії портулаку городньому, є його механічне видалення вручну. Виривати рослину слід разом з корнем, не пошкоджуючи її вегетативну частину. Вирваний бур’ян слід одразу винести за межі ділянки та утилізувати без подрібнення чи відламування від рослини листків, стебел тощо.
Хороший результат забезпечує мульчування ґрунту. За відсутності сонячного світла портулак городній втрачає здатність до проростання. Мульчею можуть слугувати як органічні матеріали (хвоя, тирса, кора, сіно, солома, торф), так і синтетичні (агроволокно, темна поліетиленова плівка тощо). Товщина такого захисного шару має становити не менше 5–7 см.
Поділитись в соцмережах:
