Ризоктоніоз або чорна парша – одне з найпоширеніших захворювань картоплі, що спостерігається практично в усіх регіонах, де вирощують цю культуру. Воно вражає усі підземні та надземні частини рослини, зокрема кореневу систему, бульби, стебла, столони, листя тощо.
Збудником ризоктоніозу є вид грибів Rhizoctonia solani ряду Cantharellales, перші спостереження за якими проводив у 1858 році німецький фітопатолог Юліус Кюн. Він же дав і назву виду – Rhizoctonia solani.
Найбільшу загрозу ризоктоніоз становить для насіннєвої картоплі, бульби якої в разі інфікування погано зберігаються і майже зовсім не проростають. Якщо ж навіть паростки і з’явлються, то сходи формуються значно послабленими, не здатними забезпечити хороший урожай.
До 20% (іноді й більше) хворих бульб після висаджування загнивають ще до появи перших сходів. До того ж, уражена грибком картопля перетворюється на джерело інфікування не лише інших рослин, а й ґрунту.
Якщо грибок пошкодив кореневу шийку рослини, її урожайність зменшується на 15–20%, а в певні роки втрати можуть сягати від 40 до 60%. Ризоктоніоз особливо активізується у роки з холодним і дощовим літом. Інфіковані бульби швидко втрачають товарний вигляд та початкові смакові властивості.
Розвитку ризоктоніозу сприяє і надто рання весняна посадка картоплі: ризик зараження картоплі грибком різко зростає через недостатньо прогрітий і надмірно вологий ґрунт.
Рівень життєздатності в патогена доволі високий. Міцелій та склероції Rhizoctonia solani здатні зберігатися в землі в неактивному стані до 4-х років.
Окрім картоплі, ризоктоніоз спостерігається і на інших видах (загалом до 70) культурних рослин. Грибок може паразитувати на представниках родини Бобові, Айстрові, Пасльонові та Капустяні.
Втім, Rhizoctonia solani не лише паразитує на живих рослинах, а ще й має сапротрофні властивості, тобто розкладає у ґрунті рослинні рештки та органічні залишки. Такого поживного матеріалу найбільше міститься у найродючіших ґрунтах. Тобто, кращі для землеробства площі можуть відігравати роль розплідника для збудника ризоктоніозу.
Оптимальні умови для розвитку захворювання забезпечуються температурою довкілля близько +18ºС, вологістю понад 65% та показником кислотності ґрунту (рН) 6.0 одиниць. Тобто прохолодна погода з тривалими, рясними опадами за відсутності вітру сприяє розвитку і поширенню ризоктоніозу.
Ознаки ризоктоніозу
Збудник ризоктоніозу вражає картоплю на всіх стадіях розвитку рослини (від появи сходів до збирання врожаю). Суттєвої шкоди патоген завдає вже під час формування паростків. Його склероції внаслідок контакту зі сходами легко проникають у внутрішні тканини рослини, що призводить до її повного зараження. За таких обставин паростки картоплі чорніють, загнивають і відмирають ще до виходу на поверхню ґрунту.
На поверхні стебел та столонів картоплі ризоктоніоз має вигляд вдавлених темних плям і виразок. Осередки ураження сягають у діаметрі до 1 см. Вони бувають як мокрими, так і сухими.
У разі інфікування кореневої системи рослини, її надземна частина перестає отримувати необхідну кількість поживних речовин. Як наслідок, затримується розвиток культури, і вона лишається низькорослою. Листя верхнього ярусу зазвичай скручується вздовж центральної жилки і вкривається темними плямами.
Через уражені ділянки всередину можуть легко потрапляти інші патогенні грибкові мікроорганізми, зокрема збудники чорної ніжки та інших небезпечних захворювань, а це ще більше послаблює рослину.
На бульбах картоплі ризоктоніоз виглядає як невеликі чорні опуклі плями (інша назва хвороби – чорна парша), які насправді є склероціями збудника хвороби. Осередки інфікування мають форму, наближену до неправильного кола чи еліпса діаметром від 1 до 5 мм. Зовні вони виглядають як частинки прилиплої землі, але не змиваються водою і погано зішкрябуються. Склероції не завдають особливої шкоди бульбам, оскільки знаходяться на їхній поверхні, а не у внутрішніх тканинах.
У разі підвищеного рівня вологості на інфікованих картоплинах можуть з’являтись трохи втиснуті темні плями діаметром від 0,3 мм до 1 см. Найчастіше такі осередки утворюються навколо вічок. Ця форма хвороби відома як ямкова плямистість.
На молодій картоплі (а іноді й на старій) ризоктоніоз нерідко проявляється у вигляді гнійних ділянок, що охоплюють або частину бульби, або повністю всю бульбу. Заражені тканини овоча втрачають крохмаль і набувають склоподібної текстури, а картоплина перетворюється на подобу «торбинки», вмістом якої є побурілі залишки мертвої тканини.
У разі настання сухого та спекотного періоду під час формування бульб, ризоктоніоз може набувати вигляду сухого сітчастого некрозу, що утворює на поверхні уражених картоплин коричневий мереживний візерунок.
У місцях зберігання врожаю (наприкінці березня або на початку квітня) хворі на ризоктоніоз картопляні бульби нерідко вкриваються сіро-бурим нальотом, утвореним базидіями – мікроскопічними споротвірними структурами, призначеними для статевого розмноження. Ця стадія розвитку гриба є найбільш небезпечною.
В умовах підвищеного рівня вологості базидії можуть з’являтись і на нижній частині стебел – найчастіше у фазі цвітіння картоплі. У заражених рослин прикоренева частина пагонів покривається схожим на павутину повстяним брудно-білим нальотом, відомим як «біла ніжка».
В окремих випадках базидії можуть дістатися навіть до черешків нижніх листків.
Стадії розвитку ризоктоніозу
Rhizoctonia solani (у формі склероцій) здатен зберігатися в ґрунті впродовж багатьох років. Склероції Rhizoctonia solani захищені надійною товстою зовнішньою оболонкую, що дозволяє їм виживати в екстремальних умовах, і саме в такій формі патоген переживає зиму. Проте здерідка збудник ризоктоніозу зберігається у кореневмісному шарі у формі телеоморфи або міцелію.
Головними чинниками, що слугують грибку за орієнтир у пошуках кормового об’єкту, є певні хімічні речовини, що виділяються кореневою системою рослини внаслідок обмінних процесів та рослинними рештками під час їх розкладання.
Проникнення Rhizoctonia solani всередину рослини може відбуватися кількома способами: шляхом прямого потрапляння через кутикулу/епідерміс, або через природні отвори. Гіфи контактують з рослиною і прикріплюються до неї. Надалі, в процесі свого подальшого розвитку, гриб формує бічні відгалуження – гаусторії, що проникають у рослинну клітину і забирають звідти поживні речовини, необхідні для життєзабезпечення патогена.
Також Rhizoctonia solani виділяє ферменти, що руйнують стінки клітин, і продовжує колонізувати рослину, розвиваючись всередині її мертвої тканини. Усі ці процеси завершуються формуванням склероцій. Цикл інфікування ризоктоніозом можна умовно поділити на чотири фази.
1. Склероції (або міцелій) зимують у рослинних рештках, ґрунті чи на поверхні картопляних бульб.
2. Новоутворені гіфи (здерідка споротвірні базидії) формують міцелій (інколи – базидіоспори).
3. Пророслі поодинокі базидіоспори проникають у продихи, а міцелій потрапляє на поверхню рослини, де виділяє необхідні для проникнення в кормовий об’єкт (рослину-господаря) ферменти.
4. Після потрапляння міцелію всередину рослини, у самій інфікованій тканині та навколо неї розвиваються некроз і склероції. З часом з’являються різні симптоми, пов’язані з захворюванням: гниття стебла, коренів, в’янення тощо, після чого цикл повторюється спочатку.
Стадії розвитку самого збудника наведені нижче:
- зимова форма (склероції, що зберігаються в ґрунті та на поверхні бульб);
- паразитична форма (виникає з часу проростання склероцій та формування численних, переплетених між собою гіфів, що утворюють міцелій);
- базидіальна стадія (базидіоспори проникають у ґрунт разом з опадами чи талими водами, а весною проростають на рослинах картоплі нового врожаю).
Перші дві стадії є безстатево-відтворними (анаморфами), а третя – це телеоморфа, тобто статева форма гриба. У агарикоміцетів (базидіоміцетів) безстатева і статева форми суттєво відрізняються зовні, тому спершу їх класифікували як два різних види грибів. З цієї причини анаморфа має назву Rhizoctonia solani J.G. Kuhn, а телеоморфа відома як Thanatephorus cucumeris (A.B. Frank) Donk.
З поширеністю патогена пов’язане поєднання факторів навколишнього середовища, таких як наявність рослини-господаря, часті опади або зрошення, підвищені температури навесні та влітку. Сприятливим середовищем для інфікування ризоктоніозом є погано дреновані ділянки, що пов’язано з текстурою материнського ґрунту або його ущільненням, тому кращими для його розвитку вважаються важкі глинисті або суглинисті землі.
Окрім того, ступінь шкодочинності ризоктоніозу залежить не лише від кліматичних параметрів довкілля, але й від кількісного показника збудників у ґрунті та на посадкових бульбах, а також від щільності посадки рослин.
Патоген надає перевагу теплій, вологій погоді, що зазвичай припадає на початок літніх місяців. Симптоми ризоктоніозу практично не виявляються аж до кінця літа, тому більшість фермерів дізнаються про інфікування картоплі аж під час збирання врожаю.
Засоби захисту рослин від фітопатогена
Для протидії патогену потрібно насамперед правильно підібрати посадковий матеріал. Насіннєва картопля має бути чистою від грибних спор. Найкращим вибором будуть високопродуктивні та стійкі до грибкових захворювань, зокрема до ризоктоніозу, сорти карторплі. Проте на сьогодні ще не існує такої картоплі, яка б була повністю несприйнятливою до інфікування Rhizoctonia solani.
Порівняно стійкими є наступні сорти: «Повінь», «Кіммерія», «Українська рожева», «Слов’янка», «Явір», «Віра», «Поліська рожева», «Амороза», «Вернісаж», «Дубравка», «Либідь», «BabyLoy», «Pocahontas», «Зоряна», «Зарево», «Дара», «Цезар», «Темп» та інші.
Задля профілактики вдаються до соляризації картопляних бульб перед садінням, що допоможе прогріти та дезинфікувати посадковий матеріал. Картоплини розміщують під прямим сонцем, аж поки вони не набудуть зеленкуватого забарвлення.
Неабияке значення у протидії ризоктоніозу має і дотримання правил сівозміни. Вирощувати картоплю на тій самій площі слід не раніше, ніж через 4–5 років. Найкращими попередниками для неї є зернові культури (овес, озима пшениця, озиме жито, ячмінь, кукурудза), багаторічні злакові трави, озима ріпа та льон. Небажано висаджувати картоплю після цукрових, кормових та столових буряків, капусти, томатів, моркви, гарбузових і баштанних культур, а також після будь-яких представників пасльонових.
Агротехнічні заходи, що полягають у забезпеченні хорошого догляду рослинам, також допомагають зменшити ризик інфікування культур ризоктоніозом. Серед них важливими є регулярне розпушування ґрунту, вчасне обгортання картоплі та систематичне знищення бур’янів.
Протидією грибковим захворюванням є правильне підживлення культур збалансованими макро- та мікродобривами, зокрема підвищеними дозами калію (на 10–15% більше за розрахункові показники).
Також необхідно суворо дотримуватися строків та правил посадки картоплі. Висаджувати бульби у відкритий ґрунт слід лише після прогрівання ґрунту на глибині 10 см до +7…8ºС. За температури нижче +6ºС картопля не проростає і не формує паростки.
Глибина закладання посадкового матеріалу має становити 6–8 см, а на супіщаних землях – від 9 до 10 см.
Найкраще обирати для посадки більші картоплини, вагою не менше 75 г. Рослини з дрібних бульб виростають слабшими, тому частіше й сильніше вражаються патогенами.
Дієвим заходом у запобіганні інфікуванню ризоктоніозом є передпосівна обробка насіннєвої картоплі. Для неї обирають будь-який з препаратів-протруйників: «Максим», «Юніформ», «Фунгазил», «Дітан», «Серкадіс» чи «Еместо Квантум». Протруйник «Еместо Квантум» ще й надає інсектицидно-фунгіцидну дію, завдяки чому захищає картоплю не лише від інфікування, а й від сисних та гризучих комах-шкідників. Норми витрати препарату: 100 мл розчину на 10 кг бульб.
Серед протруйників бактеріальної дії надійний результат забезпечують такі засоби: «Вайбранс Інтеграл», «Фітоцид», «Бактофіт», «Псевдобактерин-2» або «Планриз Біо».
Якщо не вдалося досягти потрібних результатів після передпосівної обробки бульб, слід використати фунгіцидні препарати вже під час вегетації рослин.
Для внесення у ґрунт рекомендується використати відносно новий трикомпонентний інсектофунгіцид «Селест Топ» (діючі речовини – тіаметоксам, дифеноконазол, флудіоксоніл).
Зрозуміло, що всі наведені вище заходи не допоможуть протидіяти ризоктоніозу без своєчасного збирання та якісного збереження врожаю. Чим довше картоплини знаходитимуться в землі після відмирання надземної частини, тим більшим є ризик їх інфікування грибком Rhizoctonia solani.
Збирати врожай картоплі потрібно у теплий і сухий період, щоб бульби були чистими, без налиплого ґрунту. Перед транспортуванням до сховища потрібно добре просушити зібраний урожай.
Приміщення, де зберігатиметься картопля, бажано попередньо обробити розчином мідного купоросу (5%) або розчином хлорного вапна (3%).
У разі збирання інфікованих бульб, необхідно ретельно зібрати і спалити все бадилля, щоб уникнути подальшого зараження здорових рослин.
Поділитись в соцмережах:
