Смикавець їстівний (лат. Cyperus esculentus) – одно- та багаторічна трав’яниста рослина з родини Смикавцеві або Осокові (Cyperaceae), відома ще як чуфа, тигровий горіх чи земляний мигдаль. Остання назва пов’язана зі смаком його бульбокоренів, дуже подібним до мигдалевих та фундукових горішків.
У своєму природному ареалі (Північна Африка та Середземномор’я), а також в регіонах субтропічного клімату смикавець росте як багаторічник. Але в помірних широтах рослина не встигає зацвісти через тривалий вегетаційний період (150–180 днів), і її вирощують як однорічну культуру.
Опис смикавця їстівного
Рослина зазвичай виростає заввишки від 25 до 40 см, рідко сягає до 100 см. Надземна частина схожа на жмут трави з вузького (від 5 до 10 мм завширшки), довгого, яскраво-зеленого, жорсткого лінійного листя. Стебло-квітконіс прямостійне, тригранне, з білою поздовжньою смужкою.
Добре розвинена коренева система утворює довгі, тонкі підземні пагони, на кінці яких формуються бульбоподібні нарости діаметром до 1,5 і завдовжки до 3 см. Такі бульбочки-«горішки» можуть знаходитись на глибині до 30 см, але зазвичай розташовуються вище. Їхнє забарвлення варіюється від жовтого до різних відтінків коричневого та чорного кольору.
Період цвітіння рослини триває з липня до вересня. Непримітні, зеленувато-жовтуваті дрібні квіточки утворюють колосоподібні суцвіття. Запилюються вітром. У помірному кліматі смикавець не цвіте.
Одна рослина впродовж свого вегетаційного періоду за сприятливих умов здатна утворити до кількох сотень і навіть тисяч смачних, солодких бульбочок з унікальним складом.
Використання смикавця їстівного
Смикавець їстівний є однією з найдревніших культур. У Стародавньому Єгипті він був відомий як надзвичайно цінний харчовий продукт. У ті часи його бульбокорені вживали сушеними, смаженими, або разом з медом, як солодощі.
Використовувались і лікувальні властивості рослини: смикавець був складовою цілющих мазей, настоянок, відварів. А через специфічний валеріановий аромат його коренів, він цінувався як рослина-фумігатор: розкладеними в кімнатах корінням і листям освіжали та дезінфікували будинок, предмети одягу.
Найбільш відомий смикавець (чуфа) у південних країнах Європи та Північної Африки (Іспанії, Італії, Єгипті, Марокко), у Південній Америці, де з його бульб готують традиційні національні страви й напої, а також використовують як корм для тварин.
В іспаномовних країнах ця культура здебільшого є продуктом для приготування солодкого, тонізувального напою хорчата, що з вигляду схожий на молоко. Такий напій не лише бадьорить та освіжає, але й надає лікувальну дію в разі захворювань шлунково-кишкового тракту.
Поживні та харчові властивості культури
Поживні та цілющі властивості смикавця їстівного були відомі ще в II–III століттях до нашої ери. Його бульби вживали як цінне джерело білка, а також як природний енергетик і за часів Олександра Македонського. Земляні «горішки» (бульби) мають неабияке харчове значення і надзвичайно поживні завдяки значному вмісту багатої на олеїнову кислоту олії (до 25%), білків (до 10%), крохмалю (до 35%), цукрів (до 25%), вітамінів (А, С, Е, групи В), мікроелементів (переважно фосфору та кальцію, а також магнію і заліза), клітковини.
Смикавець їстівний – культура дуже різнобічна. Вона доволі декоративна і чудово виглядає у бордюрних насадженнях довкола садової ділянки чи грядок. Яскрава та соковита зелень смикавця є окрасою у ландшафтному дизайні. А ще його траву використовують в ароматерапії як засіб від безсоння (наповнюють нею ароматні трав’яні подушки).
За поживною цінністю смикавець їстівний перевершує усі сільськогосподарські культури: 150–200 г бульбокоренів забезпечують організм людини добовою нормою всіх необхідних поживних речовин. Він є чудовим засобом для лікування цукрового діабету, атеросклерозу, підвищує імунітет та покращує роботу нервової системи.
Сурогатна кава, приготована зі смажених, мелених бульбочок смикавця, підвищує працездатність. Не менш корисний і чай з листя цієї рослини, як заспокійливий засіб. Сирі бульбочки мають властивість виводити з організму радіонукліди. Попередньо їх слід замочити у воді на 3 доби.
Смикавець їстівний добре відомий у харчовій промисловості. Борошно з його сухих бульб надає м’якого, ніжного та солодкого смаку кондитерським виробам. У подрібненому вигляді бульби слугують замінниками горіхів (мигдалю, фундука). Надзвичайно цінна та поживна рослинна олія застосовується в медицині, косметології (її додають в елітні сорти мила, шампуні) та в промисловості (як мастило для точних приладів).
Попередньо відварені бульбокорені смикавця, що на додачу пройшли стадію бродіння – це неабиякі ласощі для риби, тому рибалки використовують їх як приманку. Водночас у свіжому вигляді бульбочки містять сполуки, які є токсичними для риб.
Бадилля та висушені корені рослини – це цінний зелений корм для худоби або підстилка для тварин. З листя смикавця деякі народності плетуть корзини, канати. Останніми десятиліттями культура розглядається як сировина для виробництва альтернативного палива.
З огляду на численні цінні якості та широкий спектр галузей застосування смикавця, можна лише шкодувати, що досі він не знайшов гідної оцінки в наших аграріїв. Адже цю культуру впевнено можна назвати рослиною майбутнього.
Особливості вирощування та догляду за рослиною
Виростити смикавець їстівний самостійно зовсім нескладно. Це досить невибаглива культура, що не потребує особливого догляду. Розмножується насінням і бульбами. З однієї бульби можна зібрати врожай до 300 і більше «горішків».
Надземна частина рослини має вигляд густого зеленого трав’янистого куща заввишки 30–90 см. Коренева система доволі потужна й розгалужена, з численними бульбочками на кінчиках, які на завершення свого розвитку виростають до 1–3 см і «перетворюються» на земляний мигдаль.
Технологія вирощування смикавця нагадує вирощування картоплі. Для посадки рослини потрібно вибрати рівну, незатінену ділянку з добре зволоженим піщаним або супіщаним ґрунтом (рН 5,0–7,5). Смикавець може рости й на інших типах ґрунтів, окрім солоних. Здатен витримувати короткочасне зниження температури в ґрунті до –5°С, періоди засухи чи злив та інші несприятливі умови.
Перед посадкою бульбокорені замочують у воді на кілька діб, після чого висаджують їх у теплий (+10…15ºС) ґрунт. Найкраще розміщати бульбочки в лунки по 3–5 шт. Відстань між лунками має становити близько 20 см, а ширина міжрядь – приблизно 30 см. Глибина саджання – приблизно 8 см. Сходи зазвичай з’являються через 7–10 днів. Їх потрібно двічі підгорнути: коли рослина сягне заввишки 15 см та 30 см.
Загалом догляд за рослиною обмежується видаленням бур’янів та поливом у разі сильної посухи. Не варто часто та рясно поливати смикавець, оскільки це сприяє інтенсивному нарощуванню зеленої маси за рахунок зменшення бульбоутворення.
В’янення, пожовтіння та всихання бадилля свідчать про початок збору врожаю. Бульби викопують, обтрушують від грудок землі, ретельно миють і висушують. У висушеному вигляді вони можуть зберігатися тривалий час, але при цьому втрачають вологість і зморщуються. Щоб розм’якшити їх і надати первісного вигляду, достатньо потримати горіхи у воді. Зберігати висушені бульбоплоди краще в полотняних мішечках.
Смикавець їстівний практично не має протипоказань. Та вживати його не можна в разі індивідуального несприйняття організмом, а також тим, хто потерпає від надмірної ваги, оскільки бульбокорені смикавця надзвичайно калорійні.
Поділитись в соцмережах:
