Організувати прибутковий бізнес у сільському господарстві – справа доволі непроста. Хоча цей напрямок діяльності відкриває перед діловими людьми безліч можливостей, успіх в їх реалізації чекає далеко не кожного.
Головна причина полягає в тому, що «робота на землі» зазвичай передбачає ненормований робочий день, нерідко вимагає тяжкої, напруженої фізичної праці й особливого життєвого устрою, здебільшого без вихідних і відпусток.
Тому започаткування власної справи й визначення ніші для подальших інвестицій вимагають від підприємців усвідомлених і відповідальних дій.
Та якщо вас не лякають усі вищезгадані труднощі, то перспективи для розвитку власного бізнесу відкриваються якнайширші. Наприклад, можна займатися органічним землеробством, тваринництвом, бджільництвом, птахівництвом, рибництвом чи, навіть, зміївництвом! До того ж, у сільській місцевості є можливість заробляти не лише безпосередньо на отриманні аграрної продукції, а й розвивати види бізнесу, безпосередньо з ними не пов’язані, – скажімо, створити майстерню з виготовлення виробів будь-яких народних промислів або ж спрямувати зусилля на популяризацію таких відомих у наш час напрямків як екотуризм чи гастротуризм.
Специфіка сільськогосподарського бізнесу
Особливістю сучасного сільськогосподарського бізнесу є досить високий рівень інвестицій і тривалий період окупності витрат. Це реалії.
Щоб організувати нехай навіть невелике фермерське господарство, підприємцю на старті доведеться вкласти в підприємство чималі фінанси. Вони можуть включати оренду землі, закупівлю техніки, сировини, добрив, придбання тварин, будівництво тваринницьких комплексів і так далі. Тому, перш ніж приступати до реалізації будь-якого бізнес-проекту, бажано чітко уявляти весь необхідний обсяг стартового капіталу і порівняти його з наявними в наявності ресурсами і можливостями.
Іншим, не менш важливим аспектом для успішного старту є наявність ринку збуту, адже вироблену продукцію необхідно реалізувати. Тому підприємець повинен добре орієнтуватися в ринках, знати їх споживчу ємність і кон’юнктуру, чітко уявляти потреби свого потенційного покупця.
Який напрямок діяльності здатен забезпечити найвищий прибуток
Щоб зрештою отримати рентабельний бізнес, підприємцям не слід мислити готовими шаблонами. Це якраз той випадок, коли важливо не те, чим займається підприємство, а яким чином воно це робить.
Сучасному ринку властиво швидко змінюватися, а тому перемагає в конкурентній боротьбі тільки той, хто використовує власні тактичні переваги й веде активну битву за кожного покупця. Тому підприємцям, що відкривають власний бізнес, важливо не лише приділяти увагу, скажімо, питанням агрономії чи безпосередньо процесу виробництва, але й заздалегідь чітко спланувати всі можливості збуту продукції, першочергово орієнтуючись на потреби ринку.
Ключовими факторами успіху будь-якого бізнесу є:
· правильний вибір найбільш перспективних і прибуткових напрямів у поєднанні з конкурентними перевагами;
· якісний товар, який створює позитивний імідж і підприємству, і самій продукції;
· оптимальна система керування грошовими потоками;
· відлагоджена система закупівель і логістики.
Види діяльності
Само собою зрозуміло, що сільський бізнес передбачає насамперед виробництво продуктів харчування.
Статистика стверджує, що світовий попит на сільськогосподарську продукцію незмінно зростає, ціна на неї стабільно підвищується, отже, цей напрямок є дуже перспективним.
Вирощування хлібних рослин
Виробництво пшениці, ячменю, вівса, пшона, кукурудзи, гречки, соняшнику та інших зернових культур завжди було прибутковим напрямом і залишатиметься таким ще довго. Цьому сприяє постійне зростання чисельності населення планети, внаслідок чого збільшується обсяг споживання зерна для харчових і фуражних цілей.
Окрім того, за певних інвестицій цей напрямок спроможний забезпечити паралельне виробництво й фасування різних видів круп, а також борошна.
Чимало підприємців не зупиняються на цьому, а організовують роботу міні-пекарень, що дозволяє випікати та реалізовувати хлібобулочні вироби власного виробництва.
Городництво
Потенційними покупцями овочів – капусти, помідорів, огірків, кабачків, гарбузів, перцю, моркви, картоплі, баклажанів тощо, можуть стати не лише сільськогосподарські ринки і роздрібні покупці, а й овочеві бази, овочесховища, продуктові магазини, лікувально-профілактичні та шкільні установи.
Існують два основні методи вирощування овочів: у відкритому і в закритому ґрунті.
Безумовно, щоб отримати найбільш ранній урожай овочевих культур, перш за все потрібно створити тепличне господарство, оскільки відкритий ґрунт прогрівається значно пізніше.
З цієї причини багато підприємців зосереджують найбільше зусиль на встановленні та обладнанні теплиць. Теплиці можуть мати металевий чи дерев’яний каркас, а також скляну, полікарбонатну або поліетиленову поверхню. Це не так важливо, оскільки головне завдання будь-якої теплиці полягає в захисті рослин від холоду та забезпеченні максимального доступу сонячного світла.
Другий важливий фактор в разі створення тепличного господарства – це якісні показники ґрунту й насіння.
Чимало таких господарств використовують теплиці не цілорічно, а лише з листопада до березня, істотно заощаджуючи, таким чином, на їх опаленні.
Найбільші витрати під час організації тепличного господарства складають: оренда земельної ділянки, побудова чи придбання збірної теплиці, облаштування опалювального обладнання і системи зрошування, підключення освітлювальних приладів. До інших вкладень слід зарахувати закупівлю насіння, засобів захисту рослин, добрив, робочого інвентарю та інструменту.
Досить прибутковим є вирощування в теплицях різноманітної зеленної та ефіроолійної городини: салатів, кропу, часнику, петрушки, хріну, селери, кардамону, хмелю, м’яти, базиліку, гірчиці, цибулі, кмину, фенхелю, анісу та інших пряних рослин.
З усіх перерахованих культур найвигіднішим в умовах тепличного господарства є кріп, оскільки він належить до найбільш невибагливих рослин.
У наш час покупці все більше уваги приділяють якості овочів, і багато хто згоден доплачувати значні суми, щоб купувати якісні продукти без вмісту шкідливих речовин. Вживання органічної продукції з кожним днем набуває більшої популярності, тому є сенс приділити особливу увагу саме виробництву екологічно безпечного товару.
Вирощування квітів і декоративних рослин
Цей вид бізнесу можна розпочинати без істотних вкладень. Основні витрати стосуються придбання насіння, цибулин та іншого посадкового матеріалу.
Наявність критої оранжереї, яка дозволить вирощувати рослини упродовж всього року, зробить справу значно успішнішою.
Досвід багатьох квітникарів свідчить, що за умови наявності досить активного попиту на ринку збуту рівень рентабельності цієї справи може сягати 300% і навіть більше. Особливо зростає обсяг виручки в передсвяткові та святкові дні (наприклад, з початком шкільних занять у школі, під час випускних іспитів, напередодні вихідних, весільних днів тощо).
Серед недоліків цього напрямку слід зазначити сезонну залежність попиту на товар, властивість квітів швидко в’янути, а ще відсутність у новачків певних, обов’язкових для квітникарів навичок і знань, які дозволяють успішно вирощувати ті чи інші квіткові культури.
Вирощування садовини (фруктів та ягід)
Щоб розвинути власний бізнес у цій ніші, для вирощуання зазвичай обирають такі рослини як груша, яблуня, вишня, черешня, слива, абрикоса, обліпиха, виноград, садова суниця, малина, смородина, лохина та інші.
Фруктовий і ягідний бізнес є вигідним з декількох причин. По-перше, він базується на вирощуванні смачної і корисної продукції, ласувати якою полюбляють як діти, так і дорослі, тобто, цей продукт завжди користуватиметься неабияким попитом. По-друге, отримані плоди можна переробляти й виробляти з них різні соки, напої, джеми, пюре тощо.
У будь-якому випадку даний напрямок вимагає не дуже істотних інвестицій, а технологію вирощування рослин цілком можна освоїти за пару років.
До того ж, такий бізнес дає можливість додаткового заробітку від реалізації на ринку посадкового матеріалу, зокрема сіянців, саджанців та розсади.
Вирощування полуниць садових
Останнім часом в Україні значно зріс попит на садові полуниці, куштувати які багато хто хотів би не лише в сезонний період, але й цілорічно.
Ця ягода є одним з найулюбленіших дієтичних продуктів, містить унікальний набір корисних речовин, і її дуже полюбляють діти.
У разі обрання цього напрямку для своєї майбутньої діяльності, бажано надати перевагу наибільш високоврожайним сортам культури, врахувавши водночас їх стійкість до ушкодження шкідниками і хворобами.
Щоб отримати надранні плоди, полуницю вирощують у теплицях або в парниках, під поліетиленовою плівкою. Такий спосіб дозволяє отримати урожай на два тижні раніше від звичайного строку.
Оскільки полуниця дуже швидко псується, збирати її бажано в спеціалізовану тару (невеличкі кошики, ящички, коробки) й одразу ж відправляти на реалізацію в торгівельну мережу, а тому про ринки збуту готової продукції слід подбати заздалегідь.
Стиглі ягоди можна також заморозити або переробити й виготовити з них напої, соки, джеми та іншу смачну й корисну продукцію.
Недоліком цього бізнесу є те, що в разі відсутності теплиці розвиток його має пряму сезонну залежність. Але, як стверджують досвідчені підприємці, які вирощують садову суницю, даний бізнес здатний окупити всі інвестиції вже протягом двох перших років.
Розведення тварин
Розведення домашніх тварин також є вигідним напрямом підприємництва.
Вирощувати можна свиней, велику (корів) та малу (овець, кіз) рогату худобу, кроликів, нутрій, птицю, хутрових звірів, бджіл, рибу та навіть деякі екзотичні види, здатні акліматизуватися в місцевих умовах.
Проте, перш ніж почати займатися таким бізнесом, підприємцю необхідно ретельно вивчити місцевий ринок, визначити цінову політику на товарну продукцію та корми, з’ясувати рівень конкуренції в регіоні, зважити реальні можливості збуту готової продукції. Якщо заплановане виробництво потребуватиме залучення найманої робочої сили, слід поцікавитися, чи є у регіоні фахівці потрібної кваліфікації, і яку частину прибутку доведеться витрачати на оплату їхніх послуг.
Якщо прогнозовані розрахунки свідчитимуть, що робота з певним видом тварин теоретично приноситиме прибуток, можна приступати до започаткування цієї справи. Проте у тваринництві далеко не завжди реальність і теорія збігаються. Слід враховувати, що будь-яка не врахована в розрахунках дрібниця може звести до нуля всі ваші вкладення й зусилля.
Так, наприклад, раптове відключення електроенергії на 5–8 годин точно загубно вплине на ембріони в інкубаційних яйцях, і пташенята з них не виведуться, що означає крах. Якісна вакцина, яку неправильно зберігали у ветаптеці або транспортували з порушенням необхідного температурного режиму, виявиться неефективною, і вакциноване нею поголів’я кролеферми загине від міксоматозу або вірусної геморагічної хвороби. Це також крах, втрата часу, грошей, неотримання планованого прибутку.
Тому, навіть якщо теоретично все виглядає цілком надійно, засновнику майбутньої ферми слід враховувати можливі ризики та різні (специфічні для кожної галузі) непередбачувані ситуації, особливо якщо власний досвід ведення діяльності в обраній сфері, на який можна було б спиратися, відсутній.
Найкраще розпочинати роботу з малих обсягів, заснувати невелику сімейну ферму і вчитися там вести справу. Тільки після того, як ви «зануритесь» у фермерство і побачите все зсередини, зможете об’єктивно оцінити шанси на свій успіх. Якщо все розвиватиметься згідно з планом, то успішну справу завжди можна розширити. А в тому разі, коли прогноз не виправдається, втрати будуть мінімальними.
Основні інвестиції підуть на облаштування ферми, закупівлю молодняка та обладнання, після чого – на придбання або вирощування кормів.
Заняття тваринництвом – це дуже широке поле діяльності. Воно дозволяє запустити паралельно спеціальні цехи з переробки вирощеної продукції, яку можна використовувати як сировину для виготовлення м’ясних делікатесів, тушонки, різних видів ковбас. А за наявності в господарстві великої рогатої худоби фермер може займатися власним виробництвом молочних продуктів, зокрема молока, сметани, сиру, масла тощо.
Свинарство
На продуктовому ринку свинина займає друге почесне місце після курятини, тому розведення цих тварин є в нашій країні доволі прибутковим напрямком бізнесу.
Свині невибагливі до умов утримання. Вони швидко розмножуються завдяки короткому строку вагітності та репродуктивній скоростиглості, до того ж молодняк добре набирає вагу.
Не обов’язково розпочинати справу з будівництва ультрасучасного свинарського комплексу та придбання високотехнологічного обладнання. Досить просто знайти та орендувати вільну ферму, які на сьогодні є в багатьох селах, або переобладнати під свинарник вже наявні в садибі господарські приміщення.
Зрозуміло, що приміщення, обране під свинарник, доведеться капітально підгототувати до розміщення й утримання поголів’я: якісно відремонтувати та ретельно продезинфікувати.
Якщо на свинофермі планується отримувати приплід, необхідно також продумати, яким чином ферма опалюватиметься взимку. В тому разі, коли майбутня діяльність буде пов’язана виключно з вирощуванням та відгодівлею тварин, можна обійтися і без опалення, особливо якщо зими в регіоні досить м’які.
Також необхідно передбачити систему вентиляції, яка буде підтримувати всередині приміщення здоровий мікроклімат, встановити поїлки та годівниці для роздачі кормів.
Бажано також підготувати окремі приміщення для утримання свиноматок і новонароджених поросят.
Далі визначаємо штат співробітників, які будуть забезпечувати догляд за поголів’ям, а також можливість залучення зоотехніка і ветеринарного лікаря. Не обов’язково оформляти ветеринара та зоотехніка як постійних працівників. Якщо ферма невелика, достатньо буде просто домовитися з ними про обслуговування поголів’я в міру виникнення необхідності.
Функціонування товарної (такої, що забезпечує товарну продукцію та не займається серйозною племінною роботою) свиноферми можна організувати декількома способами.
Товарна свиноферма призначена лише для розведення та продажу молодняку в інші господарства. За наявності стабільного попиту на поросят цей варіант, певно, найбільш вигідний, оскільки якісний молодняк коштує дорого, а витрати на його отримання порівняно невисокі. Для організації свиноферми з такою спеціалізацією знадобляться знання, досвід, зв’язки в середовищі свинарів і породисте батьківське стадо. Крім того, знадобляться капітальні приміщення, обладнані саме за потребами ферми-репродуктора.
Відгодівельна товарна ферма спеціалізується на вирощуванні молодняку та відгодівлі його до певних товарних кондицій з подальшою реалізацією м’ясопереробним підприємствам. Така ферма не займається розведенням свиней, тому не утримує батьківське стадо. Весь молодняк періодично закуповується у спеціалізованих господарствах-репродукторах одновіковими групами.
Заняття свинарством зазначеними вище способами передбачає тісну кооперацію господарств із різною спеціалізацією між собою та їхню взаємозалежність.
Товарна ферма з повним циклом виробництва передбачає наявність у свинарському господарстві маточного поголів’я для отримання молодняку, відповідно до потреби та виробничих можливостей господарства, та різновікових груп відгодівлі. Наявність таких груп дозволяє отримувати прибуток від вирощеного поголів’я постійно, впродовж усього сезону, а технологічний процес продовжується безперервно цілий рік.
Організація роботи свиноферми, як господарства із замкнутим циклом, робить її більш рентабельною та незалежною від господарств-партнерів. Також запровадження повного циклу виробництва вимагає від фермера високої кваліфікації, уміння планувати технологічні процеси та узгоджувати їх між собою.
Раціон свиней містить значну кількість досить дорогих концентрованих кормів. Тому, за можливості, варто спробувати здешевити його шляхом використання кормів власного виробництва.
Покращити поїдання корму, а значить, і темпи набору живої ваги поголів’ям, можна завдяки використанню ароматизаторів і смакових добавок. Також покращують засвоюваність кормів їхнє екструдування та запарювання, для чого знадобиться спеціальне обладнання. У будь-якому випадку, варто прорахувати економічну вигоду від використання тих чи інших видів корму і спеціальних пристроїв.
Докладніше про годування та утримання свиней, з прикладами раціонів та вимогами до мікроклімату, про те, як облаштувати свинарник, щоб у ньому було зручно працювати людині та комфортно жити тваринам, можна прочитати в циклі статей «Свині у вашому господарстві». Також в розділі «Тваринництво» є опис найбільш популярних свиней, утримання яких буде вигідним.
Потрібно також зважати, що заняття свинарством у теперішній час пов’язане з великими ризиками через розповсюдження небезпечного захворювання – африканської чуми свиней (АЧС). Спалахи цієї хвороби регулярно трапляються в різних регіонах усього світу, і господарства, де вона виявлена, зобов’язані знищувати все поголів’я, оскільки на сьогодні методів лікування АЧС не існує.
Вівчарство
Вівці є доволі невибагливою худобою з міцною імунною системою. На відміну від багатьох сільськогосподарських тварин, продуктивної птиці та людини, вони не хворіють на туберкульоз, а за хороших умов утримання та якісного, повноцінного годування взагалі рідко потребують ветеринарної допомоги. До того ж цей вид дрібної рогатої худоби є досить скоростиглим, тому його розведення вважається дуже перспективним напрямком у тваринницькому бізнесі.
Оскільки вівці належать до пасовищних тварин, теплої пори року вони можуть годуватися підніжним кормом на випасі, що значно полегшує власнику завдання щодо їх утримання та суттєво знижує витрати на придбання кормів. Зате на виході можна отримати цінну баранину, молоко та унікальну вовну.
Статевого дозрівання вівці досягають у віці 5–6 місяців, але пускати молодих ярок у перше спарювання в такому ранньому віці не рекомендується, оскільки їх власний організм ще не завершив свого розвитку, і вагітність порушуватиме цей процес. До того ж, ягнята, народжені від надто молодих і фізіологічно не дозрілих матерів, можуть з’являтися на світ ослабленими і в майбутньому не забезпечувати очікувану продуктивність. Систематично застосовуване раннє запліднення ярок веде до формування дрібного поголів’я в стаді, істотного зниження його племінної та товарної цінності. Оптимальний вік першого продуктивного парування для ярок – 1,5 роки, за умови досягнення ними ваги не менше ніж 80% від ваги дорослої тварини.
Плодючість овець буває різною і залежить головним чином від їх породних особливостей. Більшість порід розмножуються сезонно. Випадкова кампанія проходить восени, а окіт – наприкінці зими чи навесні. При цьому кожна вівцематка приносить 1 ягня на рік. Але існують породи, для яких характерно багатоплідність та поліестричність. Вівцематки таких порід здатні спаровуватись незалежно від сезону і дають потомство двічі на рік. Зазвичай перший окіт проходить наприкінці зими, а другий – влітку. Кожна вівця приносить від 2 до 5 ягнят.
Проте, як запевняяють фахівці, загальна прибутковість цього бізнесу, попри практично повну відсутність конкуренції, досить невисока і становить лише від 15% до 30%.
Вівчарство має кілька напрямків продуктивності: вовняний, м’ясний, м’ясо-вовняний, молочний, шубний. Більш докладно про утримання, годування, розведення овець, про породи та напрями їх продуктивності, про те, як визначити вік вівці та критерії вибору при покупці, а також про раціональну організацію пасовищного утримання, процес випасу овець та дресирування пастуших собак, про те, як і коли стригти овець, можна дізнатися на нашому сайті у статтях про вівчарство.
Розведення великої рогатої худоби
Перш ніж розпочинати цей вид бізнесу, підприємцям варто визначитися з напрямком, тобто для чого саме вони хочуть утримувати корів: на м’ясо, для реалізації молока, з метою розведення та продажу молодняку. Можна обрати відразу кілька напрямків, а згодом лишити тільки найбільш прибутковий спосіб заробітку.
Для кожного напрямку створено свої спеціалізовані породи, призначені забезпечувати максимальну кількість певної кінцевої продукції. Так, наприклад, корова молочної породи здатна давати близько 30–40 літрів молока на добу, а корова м’ясної породи – лише 6–7 літрів.
Через майже однакові закупівельні ціни на яловичину різної якості м’ясне скотарство, як основний вид тваринницького бізнесу, не набуло в Україні значної популярності, хоча українські вчені-зоотехніки створили кілька досить достойних м’ясних порід худоби, призначених для розведення в різних кліматичних зонах країни. Українська м’ясна, волинська, поліська, південна м’ясна за якістю м’яса і темпам набору живої ваги не поступаються кращим зарубіжним породам.
Але найчастіше яловичина є лише додатковим продуктом, а основні зусилля фермерські господарства спрямовують на виробництво та реалізацію молока. Оскільки молоко дає прибуток щодня, гроші в молочному виробництві обертаються в кілька разів швидше, ніж у м’ясному. Тому молочне скотарство, з комерційного погляду, виглядає привабливіше. Проте не варто забувати, що технологічний процес у молочному скотарстві набагато складніший, більш трудомісткий і пов’язаний з більшими ризиками, ніж у м’ясному.
Вирощуванням худоби м’ясних порід найбільш вигідно займатись за наявності пасовищ і сінокосів чималої площі. На жаль, у більшості районів та областей України такі угіддя значною мірою відводять під оранку або забудовують, навіть всупереч їх споконвічному цільовому призначенню.
Також можлива відгодівля великої рогатої худоби кормами, вирощеними у власному господарстві, якщо, звичайно, у ньому розвивається рослинницька галузь. Але в цьому разі необхідно ретельно зважити, що вигідніше – продати вирощене зерно чи використати його для відгодівлі худоби. Водночас потрібно врахувати й потреби споживачів.
Наприклад, мармурова яловичина, що впродовж останнього десятиріччя користується значним попитом у світі, набагато дорожча за звичайне м’ясо. Проте, лише одиниці українських господарств ризикують нею займатися, бо технологія виробництва такого продукту давно вже відпрацьована в США та Аргентині. Традиційно ці країни постачають на світовий ринок мраморну яловичину найвищої якості, тому елітні магазини й ресторани надають перевагу саме американському продукту.
Подібний стан справ призводить до того, що м’ясний бізнес, який у багатьох країнах є досить прибутковим, в умовах України часто дає менший дохід, ніж виробництво молока.
Якщо планується розводити корів для подальшої реалізації молока, слід обирати ту породу, яка дає великі надої. Наприклад, українська червона молочна, українська чорно-строката, українська червоно-строката, українська бура молочна. Вибирати краще саме місцеві породи, а не зарубіжні. Вітчизняні породи не дуже відрізняються за продуктивністю від кращих зарубіжних (оскільки виведені з їх участю), але ще й чудово пристосовані до клімату та особливостей нашої кормової бази, а також менш вибагливі до умов утримання, тому здатні показувати хороші продуктивні результати.
Ідеальна організація такого бізнесу передбачає створення всередині одного господарства повного замкнутого циклу, який би об’єднував водночас одразу два напрямки діяльності: рослинництво і тваринництво. Тоді підприємство могло б самостійно забезпечувати власні потреби в кормовій базі шляхом цілеспрямованого вирощування ярої вики, кукурудзи, конюшини, овса, багаторічних злакових трав. Частину зеленої маси цих культур можна використовувати на сіно або силос. Однак реалізація такої стратегії вимагає значних фінансових вкладень і часу.
Якщо ж створювати молочно-товарну ферму без власної рослинницької галузі, доведеться не тільки орендувати або будувати приміщення під корівники, придбавати обладнання для доїння, роздачі кормів, прибирання гною, але й знайти землю для випасу худоби, закуповувати корми й таке інше.
В такому разі вигідніше буде об’єднатись у кооперацію з іншими подібними господарствами – для організації охолодження молока, його доставки на молокозавод чи переробки на власному обладнанні, реалізації перегною як органічного добрива, виробництва кормів тощо.
Найчастіше споживачами м’ясо-молочної продукції є молокозаводи, великі ринки, торгівельні мережі, а також підприємства, які спеціалізуються на продажу м’ясних виробів.
Розведення шиншил
Цей бізнес-напрямок (детальний його опис міститься у цій статті) має декілька очевидних переваг. Серед них і відсутність суттєвої конкуренції, і висока вартість унікального хутра. Проте, слід врахувати, що останнім часом все більше активізується зоозахисний рух, а відмова від натурального хутра перетворюється на нову моду. Тому важливо заздалегідь вивчити ринковий попит на цю продукцію та розробити стратегію її збуту.
Найпростіший спосіб збуту – це продаж шкурок оптовим покупцям, які дуже зацікавлені в їх покупці, оскільки пропозиція не задовольняє попит на це хутро. Вони навіть готові допомагати звірівникам-початківцям у закупівлі племінних тварин, якісних кормів та обладнання.
Не секрет, що шиншилове хутро має чимало шанувальників, яких приваблює його вишуканість, елегантність та екзотична краса. До того ж воно має своєрідну особливість: з кожної волосяної цибулини тваринки виростає не один чи два тоненьких волоска, а цілий пучок. Досягнувши трисантиметрової довжини, він утворює щільну подушечку, яка чудово зберігає тепло, тому хутро шиншили м’яке, легке й водночас надзвичайно тепле.
Вирощувати шиншил не надто складно, оскільки вони майже не вражаються хворобами, а витрати на їх утримання приблизно такі ж, як і в разі заняття кролівництвом.
Ще однією перевагою вирощування шиншил є їхній доброзичливий характер. Вони дуже охайні та чепурні, не створюють галасу, не мають різкого запаху.
До недоліків цих тваринок належить нічний спосіб життя, значна залежність життєвого ритму шиншил від температурного режиму, а також невисока плодючість (одна самка протягом року народжує не більше 5 малят).
Бджільництво (виробництво та реалізація натурального меду)
Мед є дуже корисним продуктом для організму людини. Його радять вживати всім, як дорослим, так і дітям. Він містить безліч унікальних речовин, зокрема різноманітні ферменти, численну кількість мікроелементів і вітамінів, тому мед зміцнює імунітет, використовується як допоміжний продукт для відновлення після хвороб, слугує замінником білого цукру та й просто відомий як ласощі й інгредієнт різних страв. Попит на нього завжди високий, як і ціна.
Проте, бджільницький бізнес має свої особливості, адже робота з бджолами потребує уваги, певних знань і навичок. Крім того, для створення пасіки необхідно не лише закупити необхідне обладнання і бджіл, а й з’ясувати наявність та місцезнаходження необхідної кормової бази в районі, де планується розташувати вулики.
На організацію та облаштування пасіки знадобляться значні кошти, які за правильного планування дадуть першу віддачу вже протягом року. Стосовно рентабельності цього напрямку, можна зазначити, що одна бджолина сім’я здатна виробляти в середньому 25–30 кг меду за сезон. Тобто, пасіка з 50 бджолиних сімей може забезпечити господарям приблизно 1250–1500 кг цього продукту, роздрібна ціна на 1 л якого складає близько 5 у. о. Проте, щоб реалізувати мед за такою ціною, доведеться займатися роздрібною торгівлею особисто, бо оптовики скуповують його значно дешевше. А продати вроздріб значну кількість меду (кілька тонн) практично неможливо.
На думку досвідчених бджолярів, рентабельність цього бізнесу в середньому досягає 20%, а всі вкладення окупаються протягом перших півтора-двох років.
Оскільки бджоли є чудовими запилювачами рослин, фермерські господарства безпосередньо зацікавлені в тому, щоб ці комахи обробляли вирощувані ними культури. До прикладу, пасіка, розміщена біля квітучого поля, підвищує врожайність соняшника на 40–50%, насіння люцерни – на 180–250%, ягідних культур – на 50–60% тощо. На Заході існує практика доплати бджільницьким господарствам за запилення рослин, але в нас подібний досвід поки що не запроваджений.
На жаль, бджолярам, які розвивають цей бізнес в Україні, слід бути готовим до того, що великі господарства, зайняті вирощуванням переважно зернових культур чи самозапильних сортів, незалежних від запилення бджолами, можуть стати джерелом отруєння цих комах. Щороку внаслідок дії отрутохімікатів гине багато бджіл, і пасічники у підсумку підраховують не прибуток, а збитки.
Найбільші витрати при облаштуванні пасіки пов’язані із закупівлею бджолиних сімей та вуликів. Підприємцю також знадобиться обладнання для викачування меду, робочий інвентар, спецодяг, препарати для профілактики й лікування бджолиних захворювань. У більшості випадків важко обійтися без кочівлі – перевезення пасіки до місць масового цвітіння тих чи інших медоносів. Внаслідок цього витрати значно збільшуються за рахунок оплати пального для транспортування та оренди автотранспорту (в разі відсутності власного).
Детальніше ознайомитись з економічними аспектами цього бізнесу можна тут.
Птахівництво
Як стверджують фахівці, попит на м’ясо домашньої птиці та яйця (курей, гусей, перепелів, качок, індиків, качок-шипунів, фазанів, страусів тощо) лишається стабільно високим, тому птахівництво, як напрямок сільськогосподарського бізнесу, набуває все більшої популярності.
Насамперед це зумовлено бажанням багатьох фермерів використати існуючий попит на продукцію птахівництва серед населення для отримання прибутку. За нинішніх умов перевага надається вирощуванню та реалізації екологічно чистої, тобто корисної для організму людини продукції.
Розведення курей
Найбільш поширеним і вигідним напрямком у птахівництві вважається вирощування саме цього виду птахів. Витрати на утримання курячого поголів’я порівняно невеликі, тому інвестиції зазвичай окупаються вже протягом першого року.
Та перш ніж купувати курчат, підприємцю слід чітко визначитися з нішею, оскільки його підприємство може бути орієнтоване як на виробництво курятини, так і на отримання яєць. Ці напрямки дещо відрізняються за потребами в обладнанні та кормах, особливостями утримання й розведення поголів’я та ін.
В реальності багато хто з фермерів поєднують ці два напрямки і цілеспрямовано розводять як м’ясні, так і яєчні породи. Однак слід зважати, що в сучасному промисловому птахівництві вже давно не використовують чистокровних породистих курей з метою отримання товарної продукції. Набагато вигідніше формувати куряче поголів’я представниками спеціалізованих ліній і кросів. Такі кури найкращим чином відповідають своєму призначенню і здатні до виробництва значої кількості певної продукції з найменшою витратою кормів.
Наприклад, у яєчному вирбництві популярними є курячі кроси Ломан Браун, Ломан Вайт, Хайсекс Браун, Хайсекс Уайт та деякі інші. Продуктивність цих несучок – 300 й більше яєць на рік. Свої кроси є й у м’ясному птахівництві – це різні варіанти бройлерів. Такі птахи швидко ростуть, економно використовують корм і можуть забиватись на мясо вже у віці 35–40 днів.
Хоча вирощування й використання такої спеціалізованої птиці є найбільш раціональним, та невеликим фермерським господарствам деколи вигідніше розводити не гібридних, а чистопорідних курей. Є чимало споживачів м’яса та яєць, які вважають за краще купувати продукцію, отриману від породистих чи, навіть, безпородних курей, що утримуються не в клітках, а на вигулі. Причини такого вибору можуть бути різними – від етичних, коли покупці вважають неприйнятним вирощування птахів у клітках, до певних смакових вподобань. Така дійсність створює для фермера можливості обрати свою нішу й розводити курей тієї чи іншої породи, зокрема навіть рідкісних чи екзотичних.
Якщо фермер вирішив розводити курей яєчного напрямку, то йому варто обирати майбутнє поголів’я серед представників таких високопродуктивних порід як леггорн, мінорка, чеська золотиста, легбар, нью-гемпшир, гамбурзькі кури та ін. Усі вони демонструють хорошу несучість, хоча й поступаються гібридній птиці.
Якщо ж пріоритетним є виробництво курячого м’яса, то слід орієнтуватися на такі породи як брама, кохінхін, фавероль, корніш тощо. Вони забезпечують смачне м’ясо, виростають до значних розмірів, але для цього їм потрібно значно більше часу, ніж бройлерам.
Також створено породи комбінованої м’ясо-яєчної продуктивності. Наприклад, плімутрок, доркінг, адлерська срібляста, австралорп, орпінгтон, полтавська глиниста тощо. Ці кури зазвичай мають хороше здоров’я, міцну конституцію, вони невибагливі, до того ж у них збережений інстинкт насиджування й піклування про потомство. Їм властива як досить висока несучість, так і хороші м’ясні якості. Хоча, звичайно, за цими показниками вони поступаються представникам вузькоспеціалізованих порід і кросів.
Розведення індиків
М’ясо в індиків нежирне й малокалорійне, до того ж воно має чудовий, ніжний смак. Його рекомендують вживати як дієтичний продукт, використовують і в лікувальному харчуванні. Завдяки легкому засвоєнню організмом, саме індичатину додають у перший прикорм малюкам.
Вирощування індиків у світі посідає друге місце після бройлерних курей. Вага індика шістнадцятитижневого віку зазвичай досягає десяти кілограмів. М’ясо саме таких птахів має найкращі смакові показники, хоча індики більш старшого віку можуть важити тридцять п’ять і більше кілограмів.
Для виробництва індичатини зазвичай вирощуються не чисті породи, а спеціалізовані м’ясні кроси (БІГ, БЮТ, Хайбрід, Універсал, Вікторія, Грейд Мейкер, Кадді), оскільки вони є менш вибагливими, добре ростуть і швидко набирають вагу, хоча й потребують якіснішого годування.
Дієтичне м’ясо індиків є чудовою сировиною для виробництва різних копченостей, шинки та ковбас вищої якості. Не менш цінними є також яйця індичок. А пух і перо цих птахів нерідко використовують для виготовлення різних елементів одягу, а також для наповнення пір’яних ковдр, матраців і подушок.
Птахівники, які мають значний досвід з утримання індиків, вважають вирощування цих птахів щонайменш утричі вигіднішою справою, ніж вирощування тих же курей, навіть попри те, що витрати на забезпечення їх кормами значно більші. Дізнатися про вирощування індиків детальніше можна на нашому сайті, у статті «Індики у вашому господарстві».
Гусівництво
Розведення гусей теж є одним з прибуткових напрямків сільськогосподарського бізнесу. І чим більше голів налічуватиме стадо цих птахів, тим стабільнішим буде рівень прибутків.
У господарствах використовують два способи вирощування птахів: з випасом і без випасу. Норматив площі для випасу однієї особини – 10 квадратних метрів.
Стартові інвестиції переважно знадобляться для будівництва чи оренди пташника, придбання та встановлення обладнання для обігріву гусят, купівлю інкубаторів, годівниць, напувалок та придбання пташиного поголів’я.
Бажано, щоб поблизу пташника знаходився невеликий прісноводний ставок чи озеро, а також вигін, де гусячий табун зможе пастись.
Фізіологічно гуси потребують у своєму раціоні багато зеленої маси і дуже добре використовують пасовища. Теплої пори року дорослі птахи можуть перебувати на підніжному кормі та невеликій кількості зерна. Молодняк, крім пасовищної трави, доведеться підгодовувати комбінованими кормами або зерновими культурами. За такої моделі живлення вони дуже добре набирають вагу.
Гуси є надзвичайно невибагливими птахами, тому не потребують якогось особливого догляду. Вони відносно безпроблемно сприймають зниження температури повітря у пташнику до +10°С, а їх утримання обходиться порівняно недорого.
Головна вимога до пташника – це тепло, відсутність протягів і чистота, тому потрібно постійно слідкувати за вчасною зміною солом’яної підстилки у приміщенні, особливо взимку.
Упродовж літнього сезону гусей можна утримувати на випасі, підгодовуючи зерном і комбікормом.
На виході господар гусячої ферми отримує м’ясо (вага однієї тушки складає від 6 до 10 кг), яйця, а також пух і пір’я, які охоче скуповують виробники подушок і ковдр. Крім того, кожен птах щодоби продукує близько одного кілограма посліду, який є чудовим органічним добривом.
Утримувати гусей можна сезонно, купуючи молодняк навесні та вирощуючи його кілька місяців до досягнення ним забійної кондиції. В такому випадку не потрібно буде утримувати поголів’я холодної пори року та витрачати дорогі концентровані корми. Крім того, в господаря з’являється багато вільного часу (ферма не працює майже весь холодний сезон). Але за такого планування діяльності доведеться вкладати чималі кошти на закупівлю добових гусенят. І не завжди можна бути впевненим у якості придбаних пташенят.
Інший варіант – заснувати гусячу ферму з повним циклом виробництва. Для такої ферми потрібно придбати породистих пташенят однієї або різних порід, які поєднуються між собою, і виростити їх. Потім, з наявного поголів’я, шляхом бонітування, вибрати птахів для комплектації батьківського стада. Батьківське стадо вироблятиме інкубаційні яйця. Співвідношення гусок та гусаків у батьківському стаді має ключове значення. Від нього залежить заплідненість яєць. На кожні 5 самок має припадати 2 гусаки-самці. За можливості краще утримувати гусей на водоймі. У таких умовах молодняк краще росте й розвивається, а батьківське стадо дає яйця з більшим відсотком заплідненості.
Після інкубування отриманих від гусячого поголів’я яєць з’явиться молодняк для вирощування. З вирощеного молодняку відбирають деяку кількість дуже якісного поголів’я для ремонту батьківського стада, а решту реалізують на м’ясо або продають іншим господарствам живими. Як отримати інкубаційні яйця та як їх інкубувати – про це можна дізнатись на нашому сайті в наступних статтях «Інкубація яєць сільськогосподарських птахів» і «Отримання інкубаційних яєць свійської птиці».
Розведення качок
Вирощування качок не потребує значних вкладень, хоча цей вид бізнесу є досить перспективним з огляду на його прибутковість.
Інвестиції будуть використані насамперед на будівництво чи оренду пташника, облаштування вольєра для вигулу, придбання пташинго поголів’я та закупівлю кормів.
Розмір приміщення для вирощування птиці може бути незначним (для утримання трьох качок знадобиться лише близько 1 кв.м площі), тобто у пташнику завбільшки 20 кв.м. можна вирощувати до 50 качок. Але слід пам’ятати, що наведені норми – це мінімально допустимі розміри приміщення. Чим більше в птахів буде місця для життя, тим краще вони зростатимуть, менше хворітимуть і менше зазнаватимуть стресу. Надмірна скупченість поголів’я для будь-якої галузі тваринництва є вкрай небажаною.
Взимку птахів необхідно також забезпечити товстою підстилкою. Витрата соломи для цього становитиме до 6 кг на одну качку.
Всередині пташника встановлюють годівнички та напувалки.
Утримувати качок можна двома способами: з вигулом і без нього. Наявність спеціального просторого вольєру забезпечить птахам достатній маціон, що дуже сприятливо позначиться як на стані здоров’я поголів’я, так і на наборі живої маси. У тушках таких качок більше м’яса, ніж у тих, хто не міг активно рухатися. Особливо важливим є моціон для поголів’я, яке використовується або планується використовувати в репродуктивних цілях.
Застосовують також кліткове утримання качок, хоча воно небажане для птахів, бо обмежує їх можливості у вільному пересуванні. Однак, за такого утримання качки швидше набирають вагу і дають більш ніжне на смак м’ясо.
Ще один мінус кліткового утримання птахів полягає в тому, що нерухомий спосіб життя послаблює імунну систему качок, тому вони більш схильні до зараження різними інфекціями. Протистояти хворобам допоможе комплекс профілактичних заходів (вакцинації, дотримання вимог зоогігієни до мікроклімату тощо), а також збалансоване годування й вітаміни.
Як і у випадку з гусьми, качина ферма може функціонувати за однією з технологічних схем. Ферма може або сама забезпечувати молодняком, або закуповувати його для вирощування інших господарств. Окрім того, птахівницькому господарству може бути вигідно утримувати батьківське стадо, отримувати та інкубувати яйця і реалізувати каченят як основний товар. Доцільним є також комбінування технологічних схем: господарство може продукувати молодняк, частина якого призначена для продажу, а частина – для вирощування у власному господарстві.
У присадибних господарствах та в господарствах середнього розміру, де запроваджено при игульний спосіб утримання, доцільно розташовувати пташник на березі природної водойми. Вирощування качок на воді спрощує процес і є найкомфортнішим для птиці та зручним для власників.
При правильному раціоні харчування та комфортному утриманні молодняк м’ясної спрямованості вже за два місяці здатний набирати масу до 2,5 кг. Для отримання яєць, зазвичай розводять качок пекінської породи, несучість яких може досягати 170 штук на рік.
Щоб качка набрала 1 кг ваги, їй потрібно близько 3,5 кг корму. Таким чином, впродовж двох місяців загальна витрата кормів на одну качку становитиме близько 10 кг.
Для вирощування качок знадобиться приміщення потрібної площі, обладнане напувалками та годівницями. Якщо параметри приміщення (розмір та облаштованість) дозволяють забезпечити потрібний мікроклімат, то каченят можна вирощувати цілий рік, не прив’язуючись до теплого сезону. При вигульному способі утримання каченят вирощують у теплий період. Батьківське стадо зазвичай утримують у приміщеннях з просторими вигулами. Але для отримання інкубаційних яєць цілий рік потрібні приміщення з регульованим мікрокліматом. Вони створюють умови (певна схема зміни тривалості світлового дня і температури) для того, щоб в організмі качок відбувалися відповідні фізіологічні зміни, і птахи починали розмножуватися.
Якщо планується реалізація вирощеної птиці у вигляді охолоджених тушок (а не живцем), то фермерам знадобляться холодильні камери та морозилки відповідної місткості. Не зайвою буде й машинка для обскубування пера, яка значно прискорить процес підготовки тушок до зберігання.
Рентабельність качиної ферми залежить від дуже багатьох факторів, серед яких найбільший вплив мають особливості технологічного процесу, цільова продуктивність (інкубаційні яйця, каченята, м’ясо), спосіб отримання молодняку (від власного поголів’я чи придбання в постачальників), спосіб забезпечення кормом (власним або купленим), спосіб реалізації готової продукції, непередбачені коливання цін на корми, продукцію, молодняк та багато іншого.
Розведення страусів
Цей вид бізнесу, за оцінками експертів, знаходиться в Україні на стадії формування. Конкуренція серед власників страусових ферм зовсім невисока, а тому такий напрямок діяльності має непогані перспективи для розвитку.
Тривалість життя цих птахів складає близько 60–70 років. Вони невибагливі до умов існування, і все, що страусам дійсно необхідне – це захищене від опадів та панівних вітрів приміщення і просторий вигул з біговими доріжками.
Страуси мають чудовий імунітет й успішно переживають навіть дуже суворі зими.
Для вирощування 30 африканських птахів знадобиться закрите приміщення площею близько 150 кв. м і надійно огороджений вольєр площею до півтора тисяч кв. м. Таким умовам добре відповідають покинуті, занедбані ферми, свинарники, корівники або пташники з прилеглими пасовищами і джерелами питної води поблизу.
Найбільші інвестиції доведеться вкласти в закупку стартового поголів’я, оскільки страусові сім’ї коштують недешево.
Найкращим варіантом для розведення в умовах ферми вважаються великі африканські страуси. Ці одомашнені птахи мають спокійний, доброзичливий характер і добре ростуть. Період їх зростання до набору товарної ваги (від 100 до 120 кг) триває приблизно 8–12 місяців.
Утримання одного такого птаха обійдеться власнику приблизно у 1500 гривень. Зате вихід чистого м’яса з однієї тушки становить зазвичай 55%. Крім того, за сезон (з квітня по вересень) одна самка здатна приносити до 60 яєць масою близько 1,5 кг коже.
М’ясо страуса нагадує яловичину, але на смак значно ніжніше й соковитіше. До того ж воно належить до малокалорійних продуктів.
Окрім м’яса та яєць, страуси забезпечують господарів цінним жиром, який використовується у косметичній і медичній промисловостях, а також дуже міцною шкірою, що слугує неперевершеним матеріалом для виготовлення виробів шкіргалантереї, взуття, деяких предметів одягу та аксесуарів.
Вирощування риби
Перш ніж починати власну справу з розведення риби, необхідно точно визначитися, який саме вид забезпечить найбільший прибуток у вашому регіоні, а потім гарненько вивчити технологію роботи рибного господарства за даним напрямком.
Займатися рибництвом можна декількома способами, серед яких: ставкове рибництво, садкове та установки замкнутого водопостачання.
Кожен з цих способів утримання є кращим для певного виду товарної риби. Так, наприклад, цінний вид риби – мармуровий сом (або кларій нільський) дуже швидко росте в установках замкнутого водопостачання. Для коропа, карася або іншої ставкової риби краще підійде природна чи штучно створена водойма. У садках можна вирощувати будь-яку рибу, придатну до життя в умовах природних водоймищ. Це можуть бути як прісноводні, так і морські види риби (для чого садки розміщують у морі). Докладніше про це можна прочитати на нашому сайті в статтях «Садкове рибництво», «Вирощування кларія нільського або мармурового сома», «Вирощування риби в УЗВ».
Для розведення придатні коропи, пструги (форель), товстолобики, осетрові риби, щука, сазан, сом тощо, проте найбільш рентабельними напрямками цього бізнесу вважаються вирощування пстругу та коропа.
Короп не надто вибаглива риба, і практично будь-яка прісна водойма може стати середовищем його існування. Єдина умова – вода не повинна містити будь-які забруднюючі речовини. Неприпустимим є потрапляння до водойми брудних стоків, нафтопродуктів, продуктів гниття чи токсичних речовин.
Оптимальна температура води має знаходитись у межах +25°С, а глибина водойми –становити від півтора до двох метрів.
Щоб внаслідок вирощування отримати 10 т карпа, знадобиться водойма з площею дзеркала близько 5 га. Бажано також, щоб з неї можна було спустити воду (для полегшення процесу вилову риби).
Товарна вага коропа зазвичай знаходиться у межах 1,5 кг. Щоб риба досягла такої ваги, її необхідно вирощувати протягом трьох років.
Пструг є більш цінною рибою. Його ринкова ціна, як мінімум, удвічі вища, ніж у коропа. Але цей вид риби потребує кращого догляду, він більш вимогливий і примхливий до умов середовища. На стан здоров’я та швидкість приросту пстругу впливають і температура води, і вміст у ній кисню, і рівень кислотності (рН).
У разі підвищення температури води вище +24°С усе поголів’я пстругу може загинути. Оптимальна для цієї риби температура знаходиться в межах від +16° до +19°С. Тому в непроточних водоймах і таких, що добре прогріваються, пструг може існувати лише за умови наявності глибоких (до 15 м) ям. Треба враховувати, що чим більша площа озера чи ставка, тим рівномірнішим буде в ньому температурний режим.
Основні витратні статті в бізнесі з вирощування коропа чи пструга – це кошти на придбання малька та якісних кормів.
Наприклад, внаслідок годування риб дешевим кормом низької якості м’ясо пстругу набуває білуватого відтінку, і його смакові якості погіршуються.
Особливу увагу слід приділяти також стану здоров’я риби, оскільки внаслідок інфекційного зараження можна позбутися відразу всього поголів’я. З цієї причини необхідно кожні 10 днів проводити ретельний моніторинг риб, щоб завчасно виявити захворювання і в разі прояву перших симптомів зараження вжити термінових заходів.
Чим більший за розміром пструг, тим він дорожчий. Товарна вага риби зазвичай знаходиться у межах від 800 г до 1 кг. Пструг досягає такої маси у віці 2,5 років.
Все більшої популярності набувать у нашій країні рибні господарства, де використовуються установки замкнутого водопостачання (УЗВ). Ці системи складаються з одного чи декількох штучних басейнів із замкнутим циклом обміну води, в яких вирощується риб’яче поголів’я.
Розведення раків
Попри значний попит на таку продукцію, конкуренція у цій галузі практично відсутня. Тому вирощування раків у нашій країні є доволі перспективним напрямком для бізнесу.
Здебільшого використовують два основних методи вирощування раків. Перший – шляхом використання спеціальних установок замкнутого водопостачання (УЗВ). Другий – це розведення раків у природних водоймах.
Другий спосіб вимагає приділити особливу увагу якості та хімічному складу води.
Починають цей бізнес із придбання самок і самців, які протягом п’яти перших років здатні сформувати повноцінне самовідтворююче поголів’я.
Період дозрівання цих членистоногих становить два роки. За цей час вони виростають завдовшки 10–12 см та набирають вагу 50–70 г.
Найбільш вигідним для розведення вважається один з pізновидів прісноводних ракоподібних, рак вузькопалий (лат. Аstacus leptodactylus), поширений у річках та озерах нашої країни, а також австралійський червоноклешневий рак (лат. Cherax quadricarinatus).
Детальніше з цим напрямком бізнесу можна ознайомитись тут.
Вирощування виноградних равликів
Розведення виноградних равликів насправді є досить прибутковим бізнесом, хоча про це мало хто здогадується, оскільки представники цих черевоногих у нашій країні – це, швидше, екзотика, а не продукт харчування.
А от у багатьох європейських країнах виноградні равлики (лат. Helixpomatia) належать до категорії особливих делікатесів і забезпечують своїм власникам доволі непоганий прибуток.
Але, як то кажуть, у кожного свій смак. Тим паче, що вже нині м’ясо виноградного равлика, як і інші види екзотичних продуктів, можна без проблем придбати в супермаркетах нашої країни. Крім того, страви з равликів все частіше зустрічаються в меню дорогих українських ресторанів. Отже, можливо, попит на м’ясо равликів, як і бізнес з його виробництва, буде зростати і в нашій країні.
М’ясо у равлика ніжне, дієтичне, не містить холестерину. За вмістом вітамінів, амінокислот, мікроелементів та інших корисних речовин воно нічим не поступається курятині. До того ж, равликове м’ясо вважається природним афродизіаком, оскільки воно позитивно впливає на чоловічу потенцію.
Проте, цей вид бізнесу потребує багато терпіння і витримки, бо строк дозрівання виноградного равлика може займати від 6 місяців до трьох років.
Давайте зробимо невеличкий підрахунок. Один дорослий равлик коштує на європейському ринку близько 4 у. о. Щоб розпочати бізнес з нуля, доведеться витратити близько 1500 у. о. на закупівлю хоча б 300–400 живих представників цих черевоногих, котрі й складуть основний актив равликового бізнесу.
Равлики є гермафродитами (тобто кожна особина має як чоловічі, так і жіночі репродуктивні органи), здатними відкладати близько 50–60 яєць на рік.
Приблизно через 10 місяців, коли придбаний «маточник» почне давати потомство, можна здійснити первший продаж. Оптова ціна за кілограм равликів становить приблизно від 7 до 9 у. о., а їх ікра зазвичай реалізується по 100 у. о. за 50 г.
Мало кому відомо, що цей молюск є абсолютно невибагливим створінням. Він вживає листя, траву, пагони та іншу рослинність, зокрема й бур’яни.
Годувати равликів можна також кормовими сумішами на злаковій основі. Але особливо вони полюбляють виноградне й капустяне листя.
Для розведення равликів знадобиться приміщення з підвищеним рівнем вологості (не менше 80%) і температурою повітря всередині в межах + 23°С. Якщо умови життя не влаштують равликів, вони переходять у стан анабіозу, і тоді про отримання потомства можна буде на деякий час забути.
Можна використати для цього бізнесу підвальне приміщення площею не менше 20 кв. м, яке слід обладнати скляними акваріумами, де й будуть вирощуватися молюски. Їх доведеться раз на тиждень вичищати від слизу, щоб, таким чином, уникнути розмноження інфекцій та гнильних бактерій.
До речі, попит на равликів у багатьох західних країнах задовольняється лише на 60%. Тому цей вид бізнесу може стати «золотою жилою». Головне – не боятися і сміливо братися за справу.
І наостанок.
Більшість нинішніх успішних підприємців, коли започатковували свій бізнес, навряд чи скаржились, що їм дуже важко знайти хорошу ідею для розвитку власної справи або визначити вільну нішу на ринку. Вони обрали напрямок і почали старанно працювати. Ми бажаємо вам використовувати таку ж тактику. Успіхів у бізнесі!
Поділитись в соцмережах:
