Топінамбур або соняшник бульбистий (лат. Heliánthus tuberósus) – багаторічна трав’яниста бульбоносна рослина з роду Соняшник (Helianthus), родини Айстрові (Asteraceae), відома ще як земляна груша. Батьківщиною цієї культури є Америка (ймовірно, територія сучасної Бразилії). Найбільшу цінність мають надзвичайно корисні бульби топінамбура, що утворюються на його підземних пагонах.
Як цінну фуражну та харчову культуру, топінамбур почали вирощувати в Європі в другій половині ХIХ сторіччя, хоча відомим він був вже на початку XVII сторіччя. Завдяки своїй невибагливості та швидкому зростанню, у багатьох країнах рослина поширилася самостійно і згодом перетворилася на бур’ян, що є карантинним об’єктом. Попри такі неоднозначні властивості, корисні якості топінамбура все ж переважають, і сьогодні його культивують як цінну продовольчу, кормову та технічну рослину.
Склад і лікувальні властивості топінамбура
Рослина топінамбура схожа на маленький соняшник. А її бульби за хімічним складом близькі до картоплі, хоча за смаком нагадують сирий качан капусти. Окрім клітковини, вони багаті на вітаміни групи В і РР, містять аскорбінову кислоту, каротиноїди, різні амінокислоти та пектин. До складі бульб є білок (до 3 %), а ще такі важливі елементи як залізо, калій, кальцій, магній, натрій, фтор, кремній, хром тощо.
Завдяки вмісту в ньому інуліну (природного замінника інсуліну), топінамбур – це незамінний продукт для людей з підвищеним рівнем цукру в крові. Надзвичайно сприятливо він діє і на роботу підшлункової залози. У цьому разі рекомендується вживати хліб, приготований з перероблених на порошок бульб топінамбуру.
У випадках порушень водно-сольового обміну в організмі, що провокують подагру, відкладення солей, гіпертонію та ожиріння, рекомендується регулярне вживання топінамбуру в будь-якій формі (печеним, вареним, тушкованим). Використовують топінамбур і для лікування туберкульозу, циститу, анемії (відвар квітів), лейкозу, пієлонефриту тощо. До того ж, він має властивість усувати нудоту та печію. Сурогатна кава, приготована з порошку топінамбура, зберігає корисні властивості його бульб.
Крім бульб, відвари листя топінамбура використовують для лікування артриту та остеохондрозу. Обмеження вживання цієї культури пов’язане лише з індивідуальною несприйнятливістю організму до топінамбура.
Використання топінабура
Топінамбур відомий не лише своїми цілющими властивостями та харчовою цінністю. Він має ще й неабияку косметологічну дію, оскільки сприяє омолодженню шкіри та усуває зморшки.
Зелену масу топінамбура збирають на силос для годування тварин. Також з неї виробляють комбікорм.
Переробна промисловість використовує топінамбур в якості сировини для виробництва спирту, фруктози. За високої врожайності, з його бульб шляхом ферментації цукристого соку та дистиляції можна отримати від 5000 до 6000 л спирту (з 1 га). Квіти ж рослини збирають як барвник, що надає спирту золотистого забарвлення.
На більшості ґрунтів топінамбур забезпечує високу врожайність не лише бульб, а й зеленої маси, тому його можна використовувати для виробництва енергії та біопалива. Волокнисті стебла топінамбура також придатні для переробки на папір.
Важко переоцінити корисність цієї рослини. І дуже шкода, що в Україні топінамбур не користується особливою популярністю. Найімовірніше, це пов’язано з обмеженим терміном його зберігання. Бульби картоплі, до прикладу, зберігаються довше, хоча за своїми харчовими, дієтичними та цілющими якостями вони значно поступаються бульбам топінамбура.
Водночас урожай топінамбура можна збирати частково, в міру потреби та використання. Взимку його бульби чудово зберігаються прямо в землі, на грядці, і навесні їх смак навіть покращується – вони стають солодкими. У разі збереження частини врожаю у відкритому ґрунті, слід подбати про захист його від гризунів.
Сортове різноманіття топінамбура
Сортова різноманітність цієї культури надзвичайно велика. Селекціонерами створено декоративні, кормові, овочеві сорти, що дозволяє обирати для вирощування рослини потрібного напрямку. Серед ранньостиглих сортів найбільш популярні «Київський білий», «Дієтичний», «Скоростиглий Харківський» тощо.
До піздньостиглих належать «Гібрид 320», «Гібрид НДІЖ ОП України 36», «Вадим» та інші. Щоб отримати зелений корм і силос, вирощують топінамбур сорту «Вільгоцький»; з кормових сортів – «Одеську» і «Білу врожайну».
Неабияку цікавість викликає в аграріїв і новостворений гібрид топінамбура й соняшника – топінсоняшник. Його врожайність сягає до 40 кг бульб і 60 кг зеленої маси з однієї сотки. Бульби в цієї рослини більші за бульби топінамбура, вони мають овальну форму та гладеньку поверхню.
Особливості вирощування топінамбура
Топінамбур – рослина невибаглива та зимовитривала (зберігає життєздатність у разі зниження температури до –35°С). Надає перевагу легким ґрунтам (суглинкам і супіскам), але здатна рости практично на будь-яких землях (окрім солончаків, заболочених і надмірно кислих ділянок). Є достатньо посухостійкою культурою, але для хороших урожаїв потребує достатнього рівня вологи та освітлення.
Кращими попередниками є озимі та ярі зернові, бобові, просапні культури, однорічні трави. Не можна вирощувати топінамбур на полях, де перед цим ріс соняшник. Найкраще висаджувати рослину восени, хоча можна й наприкінці квітня – у травні. Розмножують його бульбами.
Технологія культивування топінамбура аналогічна до технології вирощування картоплі, але без підгортання. Бульби закладають рядками у ґрунт, на глибину 10–12 см, рівновіддалено на 40–50 см одна від одної. Відстань між рядами має становити 60–70 см.
До появи проростків і після того розпушують ґрунт у міжряддях та знищують бур’яни. На ділянках з багаторічними насадженнями топінамбура догляд за ним полягає у видаленні за необхідності надмірної порослі з молодих рослин і підживленні мінеральними добривами.
Шкідники топінамбура – капустянка, дротяники, гусінь совок – не завдають відчутної шкоди культурі. А ось садові слимаки здатні знищувати листя і стебла, тому слід вживати заходів щодо обмеження їх доступу до рослин.
Якщо виникне ситуація, коли необхідно очистити ділянку від топінамбура, слід зрізати надземну частину рослин, а корені, що лишилися в ґрунті, перекопати разом з землею. Такий захід здійснюють в період відсутності бульбоутворення, тобто в червні – липні.
Поділитись в соцмережах:
