Звичайна парша картоплі

Парша картоплі – група досить поширених захворювань, яка створює проблеми для овочівників, городників і всіх тих, чия діяльність пов’язана з вирощуванням цієї культури. 

Внаслідок ураження паршею картопля втрачає свою товарну привабливість, споживчі характеристики, а також здатність до тривалого зберігання. Інфіковані патогеном бульби, у разі використання їх як посадкового матеріалу, мають низький рівень схожості, оскільки парша вражає їхні бруньки («вічка»). 

Парша – це спільна назва кількох захворювань з подібними проявами, але з різними видами збудників. На цей час відомі такі види парші картоплі:

Усі види хвороби завдають значної шкоди картоплярству в багатьох країнах. Та найпоширенішою серед них вважається звичайна парша картоплі.

Збудники звичайної парші картоплі – це ґрунтові види бактерій-актиноміцетів роду Стрептоміцети (Streptomyces), родина Streptomycetaceae, ряд Actinomycetales. Ці організми здатні формувати гіфи, мають нитчасту структуру, схожу з міцелієм грибів, а також размножуються спорами, хоча насправді є бактеріями.

Паршу звичайну здатні спричинити близько 10 видів актиноміцетів роду Streptomyces. Вид Streptomyces scabiei – найвідоміший з них.

Збудники звичайної парші здатні зберігати високий рівень виживаності впродовж багатьох років. Бактерії легко сприймають нестачу вологи, активно розвиваються у посушливому кліматі та можуть відновлюватися навіть після дворічного перебування у висушеному стані. Актиноміцети витримують і тривале зниження температури до –30ºС.

Найбільш небезпечною звичайна парша є на залежних і цілинних ділянках, а найбільш нестійкими до інфікування паршею визнано тонкошкірі та червоношкірі сорти картоплі.

• Наслідки шкодочинності хвороби в Україні

За даними Головного управління Департаменту фітосанітарної безпеки України, у нас щорічно, незалежно від кліматичної зони, парша зазвичай вражає від 0,5 до 100% врожаю картоплі.

У 2019 році високий рівень пошкодження врожаю паршею спостерігався у низці областей: Львівській (сорт «Санте» – 75%, сорт «Королева Анна» – 100%), Хмельницькій (сорт «Санте» – 45%, сорт «Київський світанок» – 100%), Луганській (сорт «Повінь» – 31%, сорт «Санте» – 52%), Київській (сорт «Обрій» – 40%, сорти «Беллароза» і «Повінь» – 50%), Черкаській (сорт «Рів’єра» – 25%, сорт «Слов’янка» – 49%) та Волинській (сорт «Санте» – 29%, сорт «Слов’янка» – 34%).

Також ураження картоплі в межах від 15 до 28% було зафіксоване в Тернопільській, Миколаївській і Харківській областях. У решті регіонів України поширення парші звичайної було незначним і становило від 0,5 до 6%.

• Ознаки захворювання

Фітопатоген вражає насамперед бульби, рідше коріння і столони. Найхарактернішою ознакою захворювання є утворення неглибоких виразок округлої або неправильної форми діаметром від кількох міліметрів до 1 см.

Спершу ознаки інфікування паршею з’являються переважно на сочевичках. Поступово осередки ураження збільшуються, внаслідок чого шкірка на картоплині розривається у різних напрямках. Зрештою на бульбі утворюються сухі виразки, які розтріскуются і вкриваються грубою лускатою шкіркою. Пошкоджена перидерма картоплі поступово відшаровується від здорової тканини утвореною з відмерлих клітин смужкою.

Розрізняють чотири форми звичайної парші: плоска, опукла, глибока та сітчаста. 

• Плоска парша здебільшого трапляється на молодих картоплинах і вражає лише поверхневий шар шкірки чи покривної тканини. Внаслідок цього на поверхні бульб утворюються незначного розміру струпоподібні виразки коричнево-іржавого забарвлення.

• Опукла парша також спостерігається переважно на молодих бульбах картоплі. Зовні вона виглядає як невеликі опуклі струпи чи бородавки, які згодом виростають до 2 см і грубшають.

• Глибока парша стає помітною вже під час збирання врожаю. Подальший її розвиток призводить до появи коричневих, вдавлених усередину виразок різної форми діаметром до 1 см і глибиною до 0,5 см.

• Сітчаста парша має вигляд суцільних шорстких тріщин або неглибоких канавок на поверхні бульб, які перетинаються в різних напрямках і утворюють сітчастий візерунок.

Нерідко бульби вражаються кількома видами збудників парші, і тоді на одній картоплині можна бачити прояв комбінованих ознак різних форм захворювання.  

Кожна з чотирьох форм звичайної парші має свою динаміку розвитку та ступінь шкодочинності. Перебіг тієї чи іншої форми захворювання залежить від багатьох чинників, серед яких кліматичні умови, сортові особливості картоплі та рівень її стійкості до ураження патогеном, глибина проникнення збудника тощо. До того ж, має значення певний вид і штам бактерій (лише у Streptomyces scabies виявлено 17 штамів).

Найчастіше збудник парші вражає молоду картоплю, шкірка якої ще не встигла сформуватись і зміцніти. Також патоген потрапляє у бульби через сочевички та в місцях механічних ушкоджень. Під час збирання врожаю на викопаних картоплинах, уражених паршею, можна помітити білий павутинний наліт, що складається з міцелію і спороносців. Після висихання таких бульб міцелій на них повністю зникає.

Найбільшої шкоди завдають картоплі глибока форма парші та комбінована опукло-глибока, оскільки вони значною мірою погіршують споживні властивості картоплі.

Розвиток звичайної парші зі збільшенням площі ураження відбувається на картоплинах впродовж усього активного періоду вегетації рослин. Найбільша кількість бульб інфікується за температури грунту +20ºС, а оптимальним для розвитку парші є поєднання температурного діапазону +25…30ºС з рівнем вологості від 50 до 70%. Саме за умов спекотного літа різко збільшується кількість уражених паршею бульб.

У разі зростання рівня вологості вище 70%, розвиток хвороби, особливо на піщаних і супіщаних ґрунтах, сповільнюється. Перешкоджає розвитку парші й надто кисле середовище. Сприятливими для фітопатогена є ґрунти, кислотність яких становить від 6,3 до 8,3–10 одиниць (рН). Чим вищим є показник рН, тим активніше інфікується картопля.

• Особливості життєдіяльності збудника

Збудники парші є типовими аеробами, тобто для нормального розвитку їм потрібен кисень. Його нестача пригнічує бактерії. Саме з цієї причини в глибоких шарах ґрунту, де значно менше повітря, збудники звичайної парші розвиваються помітно гірше. 

Також обмежує розвиток патогена високий вміст у ґрунті органічних сполук та гумусу. Проте неперероблена органіка, зокрема свіжий гній, навпаки, сприяє його розвитку.

Посилює активність збудника й надмірне внесення вапна, а також високий вміст у ґрунті вільного кальцію та нітритів. А ось присутність марганцю, магнію, бору, міді, цинку, кобальту та інших мікроелементів знижує рівень шкодочинності парші, оскільки підвищує імунітет і стійкість картоплі до впливу бактерій.

Джерелом поширення захворювання зазвичай є грунт, у якому зберігається збудник парші. Але хвороботворні бактерії можуть знаходитись і на бульбах, зокрема й тих, що використовуються як посадковий матеріал. А це призводить до зараження нових ділянок.

У місцях зберігання звичайна парша не розвивається.

На ділянках з дотриманням сівозміни, де картопля щорічно чергується з іншими культурами (окрім видів з родини Пасльонові), збудники парші зазвичай пригнічуються. Проте в разі повернення рослини на ті ж самі площі, їх кількість стрімко збільшується.

• Заходи протидії

Аби убезпечити картоплю від інфікування звичайною паршею, використовують усі можливі засоби захисту культури, а саме профілактичні, агротехнічні та хімічні заходи.

Перш за все, варто обирати для вирощування ті сорти картоплі, які мають високий рівень стійкості до впливу патогена. Посадковий матеріал має бути здоровим, без ознак зараження. Також з настанням весни не слід поспішати саджати картоплю в холодний, сирий ґрунт.

Для України, особливо в умовах Полісся, кращими сортами з порівняно невисокою вразливістю до інфікування паршею є наступні: «Беллароза», «Явір», «Струмок», «Енергія» «Щедрик», «Тирас», «Есмі», «Аніка», «Слаута», «Гранада», «Ресурс», «Пікассо», «Вимір», «Коломба», «Поліське джерело», «Мирослава», «Слов’янка», «Серпанок», «Скарб» тощо.

Важливим агротехнічним заходом протидії парші є дотримання правил сівозміни. Вирощування картоплі як монокультури сприяє накопиченню в ґрунті збудників захворювання і посилює інтенсивність її інфікування. З цієї причини висаджувати картоплю повторно на те ж саме поле слід не раніше як через 4–5 років, а попередниками для неї обирати озиму пшеницю та різні зернобобові (еспарцет, люпин, сою тощо).

Ще один варіант очищення ґрунту від збудників парші – це вирощування сидератів. Такі культури забезпечують розвиток корисних сапрофітних грибів і мікроорганізмів, які є антагоністами фітопатогенних бактерій.

Стосовно підживлення ґрунту добривами, то не можна використовувати з цією метою погано перепрілий чи свіжий гній, а також компост з неповністю розкладеними рослинними залишками, бо вони лише активізуватимуть розвиток хвороби. Правильним рішенням буде внесення в ґрунт добре перепрілої органіки безпосередньо перед посадкою.

Корисно також використовувати для збагачення кислі форми азотних і фосфорних добрив: сульфат амонію (1–1,5 ц/га) та суперфосфат (1 ц/га). Незначне закислення ґрунту буде пригнічувати шкодочинні види стрептоміцетів.

Ступінь розвитку та поширення парші можна значною мірою зменшити, якщо організувати зрошення картоплі у фазі активного зав’язування бульб (до досягнення 2–3 см в діаметрі). Рівень вологості ґрунту в цей період має зберігатись від 75–80% й вище.

Перед збиранням урожаю бажано скосити надземну частину рослин. Такий захід сприятиме швидшому дозріванню бульб та зміцнить їх покривну тканину. Як наслідок, знизиться рівень інфікування картоплі збудником парші.

Безпосередньо перед закладанням столових сортів і насіннєвої картоплі до сховищ, бульби  обробляють протруйниками. Найбільш популярні з них – фунгіциди «Фумазаліл», «Фунгазіл», «Максим», «Скор», «Серкадіс» тощо.

Для обробки насіннєвого матеріалу безпосередньо перед посадкою картоплі, використовують такі протруйники: «Прем’єр Голд», «Максим», «Еместо Квантум», «Селест Топ», «Шедевр», «Престиж» тощо.