Болиголов плямистий (Conīum maculātum) – вид дворічних трав’янистих рослин з роду Болиголов родини Окружкові (Apiaceae), надзвичайно небезпечний для людей і тварин через свою токсичність.
Походить болиголов плямистий з Європи, Центральної Азії та Середземномор’я. У Північній, Центральній, Південній Америці, Австралії, Новій Зеландії, Китаї, Японії, Південні Африці та на деяких інших територіях рослина є інтродукованою.
В Україні трапляється повсюдно. Росте на городах і в садках, на периферійних ділянках полів, луках, рудеральних землях, у канавах, поблизу струмків та інших водних поверхонь. Надає перевагу тінистим і вогким ділянкам.
Болиголов плямистий оселяється переважно на багатих азотом грунтах. Може засмічувати сільськогосподарські угіддя. Під час вегетації утворює густі та високі зарості, які пригнічують культурні рослини. Найбільшої шкоди бур’ян завдає культурам на родючих ґрунтах з підвищеним рівнем вологості. Від його сусідства потерпають зернові, просапні та баштанні рослини.
Токсичність болиголова плямистого. Застереження
Болиголов є одним з найбільш отруйних видів рослин в Україні. Усі його частини містять токсичні алкалоїди, найнебезпечнішим серед яких є коніїн. У кількості від 0,5 до 1 г він перетворюється на смертельну дозу для дорослих. Коніїн може викликати почервоніння й утворення пухирів, як від хімічного опіку, навіть внаслідок короткочасного контакту відкритих ділянок шкіри з пошкодженою рослиною.
Найбільша концентрація токсину спостерігається в незрілих плодах. У разі потрапляння отрути до організму, насамперед вражається нервова система. Симптомами отруєння є печіння в роті та горлі, проблеми з ковтанням, нудота, порушення зору, втрата мови, а також м’язові спазми, що зрештою призводить до смерті від паралічу дихання. Водночас впродовж усього цього часу зберігається ясність свідомості.
Причинами отруєння болиголовом плямистим є переважно помилки у визначенні рослини, що зовні дуже нагадує як деякі дикорослі (моркву дику, бугилу лісову, борщівник, цикуту), так і культурні (пастернак, селеру, петрушку, аніс, кріп) види з родини Окружкові.
Уникнути небезпечного розвитку подій допомагають характерні ознаки болиголова: різкий і неприємний запах мишачої сечі, круглі в перерізі, голі та порожнисті стебла, що розгалужуються у верхній частині, а також фіолетово-червонуваті плями біля основи стебел рослини.
Властивості та використання болиголова плямистого
Про отруйні властивості цієї рослини людству було відомо ще з прадавніх часів. У Стародавній Греції болиголов офіційно використовувався для виконання смертних вироків. Засудженим до страти давали випити напій, приготований з його плодів та коренів. Ймовірно, саме так були покарані давньогрецький філосф Сократ, афінський воєначальник Терамен (Ферамен), афінський філософ Полемарх та військовий командувач і політичний діяч Фокіон Афінський.
Окрім коніїну, складовими болиголова плямистого є й інші алкалоїди, такі як конгідрин, псевдоконгідрин, коніцеїн, піперидин та метилконіїн. Їх кількість є незначною. Також рослина містить кумарини, кавову кислоту, кверцетин, аскорбінову кислоту, каротиноїди, флавоноїди (зокрема діосмін), антоціани, жирну олію (11–17,5%), жирні кислоти (лінолеву, ліноленову, олеїнову, пальмітинову, стеаринову, ліноленолову, петрозелінову, петрозелідинову) та невелику кількість ефірної олії (до 0,017 у плодах і до 0,08% у листі).
Вміст отруйних алкалоїдів неоднаковий у різних частинах рослини, а також залежить від її віку. Найвищий він під час цвітіння та дозрівання плодів. У незрілих плодах їх міститься до 2%, а в стиглих – приблизно до 1%, тоді як у листі – до 0,4%, у квітках – близько 0,2%, а в коренях і стеблах найнижчий – менше 0,1%.
Корені молодих рослин першого року містять або мізерну кількість отрути, або взагалі її не містять. Листя рослин у початковій фазі розвитку менш токсичне, ніж у трохи старших рослин. Навесні другого року листя дуже токсичне, хоча й не таке отруйне, як квіти чи насіння пізніше в сезоні. Рослини на сонячних ділянках можуть бути вдвічі отруйнішими, ніж ті, що росли у затінку та вологих умовах. У прохолодну і дощову погоду токсичність болиголова зростає.
Під час зберігання та сушіння трави вміст алкалоїдів у ній зменшується, але це не позбавляє рослину її отруйних властивостей. Висохлі порожнисті стебла болиголова плямистого зберігають смертельно отруйні складові впродовж трьох років після відмирання рослини. Однак висушування призводить до втрати ним значної частини своїх токсичних сполук.
Хоча зазвичай худоба уникає рослин болиголова через його відразливий запах, проте випадки отруєння у свійських тварин трапляються напровесні, в умовах нестачі корму й обмеженої кількості рослинності на пасовищі, а також внаслідок споживання ними сінажу, силосу, зеленого корму чи зерна, які містять небезпечну траву або її плоди. Смертельна доза для коней становить приблизно 2 кг рослини, а для великої рогатої худоби – приблизно 4 кг. Молодняк значно уразливіший до дії токсинів, ніж дорослі тварини.
Умовно стійкими до болиголова плямистого вважаються вівці та співочі птахи. Для домашньої птиці, зокрема качок та індиків, смертельною дозою є 50–70 г свіжої зелені болиголова.
Щоб уникнути загибелі тварин, фермери та власники худоби намагаються заздалегідь знищити всі рослини болиголова, що ростуть на прилеглих територіях. Такої ж тактики дотримуються і пасічники, оскільки нектар і пилок цієї трави є отруйним і для дорослих бджіл, і для бджолиного розплоду, а мед, отриманий з такого нектароноса, є досить небезпечним для людей.
Вид Conīum maculātum відіграє роль кормової рослини для гусені метеликів виду Papilio polyxenes (чорний махаон) та Papilio zelicaon.
У давнину болиголов використовували як лікарську рослину, хоча це було пов’язано з неабиякими ризиками через його високу токсичність. У середньовічній Європі рослину застосовували лише як засіб від сказу, а згодом – як останню спробу нейтралізувати небезпечні отрути, зокрема стрихнін.
У 1400-х та 1500-х роках європейські ченці смажили корінь і прикладали його зовнішньо до ніг, рук і зап’ясть як знеболювальний засіб від подагри. Відомий травник Ніколас Калпепер у 1650-х роках рекомендував його виключно для зовнішнього застосування при запаленні та набряках. У 1760-х роках болиголовом лікували ракові виразки.
В Україні використання Conīum maculātum заборонено офіційною медициною. Проте у фітотерапії та гомеопатії інших країн болиголов плямистий (листя й насіння) призначають як терапевтичний засіб зі знеболювальними, протиастматичними, седативними, протисудомними та протираковими властивостями.
Використання його з чітким дотриманням дозування має суворо контролюватися лікарем-фахівцем. Траву болиголова, зібрану під час цвітіння рослини, додають у вигляді есенцій (мінімальними кількостями) і в інші гомеопатичні препарати.
Опис рослини болиголова плямистого
Ця трав’яниста квіткова рослина має дворічний цикл розвитку. Першого року вона формує чималу прикореневу листкову розетку, а на другий у болиголова плямистого з’являються прямі й порожнисті (окрім вузлів) квітконосні стебла, що виростають заввишки від 0,5 до 2,5 м.
Поверхня в стебла гола, з поздовжніми борозенками, вкрита сизим нальотом. Біля основи стебла помітні бурувато-червоні або фіолетові плями, хоча здерідка трапляються рослини з повністю зеленими стеблами. Саме стебло має на зрізі форму кільця. Як і вся рослина, виділяє різкий, неприємний, «мишачий» або «котячий» запах. Зазвичай у верхній частині розгалужується.
Корінь стрижневий, довгий, веретеноподібний, білуватий або жовтувато-білий, м’ясистий.
Листя чергове, голе, темно-зелене. Нижні листки – великі (від 30 до 60 см завдовжки), тричі або чотириразово пірчасторозсічені. Мають довгі й порожнисті ніжки. Середні й верхні — дрібніші, менш розсічені, майже сидячі. Верхівкові частки в них довгасті, перисто-розсічені або окремі.
Цвіте рослина з травня до вересня. Суцвіття – складні зонтики, утворені з кількох (від 8 до 20 шт.) зонтичних променів. Ці короткі (1–3,5 см завдовжки) променеві пагони розходяться від центру і завершуються маленькими зонтиками діаметром 2–5 см з дрібних білих квіток. Кожна квітка складається з п’яти серцеподібних пелюсток, білих тичинок і стовпчика висотою 0,5–1 мм. Чашолистки у квіток відсутні.
Плоди в болиголова плямистого достигають у серпні-вересні. Це двонасінні сім’янки яйцеподібної форми, з десятьма поздовжніми реберцями. Під час дозрівання їхнє забарвлення змінюється від зеленкувато-сірого до жовтуватого та коричневого, а довжина плоду становить 2,5–3,5 мм.
Маса 1000 насінин складає близько 1,5–2 г. Одна рослина продукує до 40 тисяч насінин, здатних проростати під час усього вегетаційного періоду та зберігати у ґрунті високий рівень схожості до 6 років.
Мінімальна температура для появи сходів болиголова плямистого становить +4…6°С, а оптимальні умови створюються за температурних показників +18…20°С.
Контроль за поширенням болиголова плямистого
За умови незначного поширення болиголова плямистого на ділянці, достатньо просто акуратно викопати всі рослини з коренями, використовуючи засоби індивідуального захисту, зокрема рукавички. Одяг під час роботи має закривати відкриті ділянки шкіри. Убезпечити очі від випадкового потрапляння отруйних частинок бур’яну можна завдяки захисним окулярам.
Агротехнічні заходи протидії болиголову плямистому полягають у дотриманні сівообігу, ретельному обробітку ґрунту, зокрема проведенні глибокої післяжнивної оранки, додаткового боронування й культивації як на початку вегетації, так і впродовж усього літнього сезону.
Допоміжними діями є вчасне викошування трави болиголова у фазі розетки на ланах і прилеглих до них ділянках. Дворічний бур’ян необхідно видаляти або скошувати до початку його цвітіння та формування насіння, щоб запобігти розмноженню небезпечної рослини.
Під час проведення посівної, слід використовувати виключно якісний і сертифікований посівний матеріал, очищений від домішок насіння бур’янів, зокрема й болиголова плямистого.
Обмежувальним чинником, здатним пригнічувати та перешкоджати розвитку болиголова, є використання загущених посівів культурних рослин. Конкурентними рослинами є багаторічні злакові трави, посіви сидератів і ґрунтопокривних видів тощо.
Найдієвішим методом, що забезпечує повне знищення бур’яну, є обробка засмічених площ гербіцидними препаратами з гліфосатом.
Післяжнивні поля та парові площі обробляють такими засобами як «Геліос», «Геліос Екстра», «Рамзес», «Отаман», «Отаман Екстра» тощо, поєднаними з препаратами, що містять дикамбу або 2,4 Д.
Поділитись в соцмережах:
