Поки усі намагались допомагати природі, Зепп Хольцер вирішив їй не заважати. Без гучних промов перед асамблеєю ООН, без парадів на захист зникаючого виду рисі простий австрійський фермер вирішив перевірити, чого ж ця природа насправді варта? Чи зможе вона подбати про себе й інших, якщо дати їй «зелене» світло і створити гармонійну систему сільського господарства?
Що таке пермакультура Зеппа Хольцера
У 1962 році Зепп Хольцер успадкував від батьків фермерське господарство в Австрійських Альпах. На той час юнакові було лише 19 років: досвіду і знань для управління чималими угіддями катастрофічно не вистачало. Тому Хольцер вчинив так само, як і будь-яка розумна людина на його місці – спробував скористатися чужим досвідом.
Земельна ділянка Хольцера розташовувалась на гористому схилі, на висоті понад 1000 м над рівнем моря. Кам’янисті тераси з гірськими озерами і прохолодним повітрям створювали особливий мікроклімат, для якого більшість «класичних» способів ведення сільського господарства виявилися неприйнятними.
Розчарувавшись у загальноприйнятих підходах до фермерської справи, Зепп Хольцер вирішив піти іншим шляхом. Замість того щоб змінювати навколишнє середовище згідно з останніми тенденціями агрономії, він вирішив підлаштувати або змінити свої методи ведення господарства. Відмовившись від пестицидів та меліорації, австрієць зосередився на тому, щоб навчитися розуміти природу і помічати, чого їй не вистачає.
На перший погляд, це історія про чергового хіпі: «Геть науку й автоматизацію! Продамо усі трактори і будемо пасти диких кіз серед альпійських луків!» Але ні, підхід Хольцера не такий простий, як може здатися. Він не відлюдник, що живе серед дикої природи, живлячись корінцями і лісовими ягодами. Він, скоріше, експериментатор, такий собі Томас Едісон від світу природи. Не маючи можливості дізнатися, як потрібно господарювати у специфічних умовах, йому довелося шляхом спроб та помилок винайти підхід, за якого навіть теплолюбні культури успішно виростають на кам’янистих схилах, овіяних свіжим гірським повітрям.
Філософія Хольцера
У чому ж полягає особливість підходу австрійського фермера? Для Хольцера кожна рослина – жива. Як би не дивно це звучало, він намагається зрозуміти, що відчуває те чи інше дерево або кущ, почути його. Зепп Хольцер не божевільний хлопець, який веде з деревами задушевні бесіди. Він просто вчиться розуміти потреби інших, дивитися на світ під різними кутами.
Такий підхід породив у Хольцера несприйняття деяких сучасних методів ведення сільського господарства. За словами австрійця, головна проблема багатьох фермерів – захоплення монокультурою.
· «Монокультура – це протистояння; боротьба, де усім рослинам потрібні ті ж самі поживні речовини. А природа їх не має. Тому доводиться вносити (поживні речовини); рослини починають хворіти, виникає залежність. Потім починається обприскування, знову боротьба…
Все це замість того, щоб зрозуміти: якщо у мене налагоджена взаємодія, то рослини здорові і забезпечують одна одну. Фермеру не доводиться стільки морочитися, і рослини стають міцними.
У природі все злагоджено працює і без нас. Це тільки людина працює неідеально, бо думає, що вона розумніша за інших, розумніша від природи. Упевнена, що може щось поліпшити, а насправді приносить величезну шкоду.»
(Зепп Хольцер)
Це, певно, і є основний посил Хольцера. Він не розуміє і не приймає ідею постійного протистояння. У поті чола людина намагається виростити якусь одну культуру і водночас докладає чималих зусиль для пригнічення решти рослин. Боротьба з комахами, з іншими рослинами, з природними та погодними умовами – усе це аж ніяк не надихає, а лише виснажує.
Втім, сам Хольцер не пропонує замість поливу й прополювання зайнятися медитацією або скупатись у росі. Він направляє кропітку повсякденну працю на створення продуманих гідросистем, теплових пасток, або розподілу сонячного світла. Він створює системи, в яких тварини і рослини гармоніюють одне з одним, а не борються за місце під сонцем. Це і є так звана пермакультура.
Перманентне сільське господарство
Пермакультура – це набір пов’язаних між собою природних екосистем. Не варто плутати такий підхід з незайманою дикою природою: пермакультура не є антиподом наукового прогресу чи ідейним противником традиційного сільського господарства. Вона передбачає розумне проектування замкнутих систем, що покращують і доповнюють одна одну, зводячи до мінімуму необхідне втручання людини.
Звісно, такий підхід не забезпечить рекордні врожаї кукурудзи або сої. Але пермакультура – це не про рекордні врожаї. Пермакультура дозволяє мінімізувати витрати енергії та шкоду, що завдається довкіллю.
Замість того щоб витравити все живе і наситити ґрунт мікроелементами, необхідними для кукурудзи, пермакультура запропонує рішення, у якому серед кукурудзяних стебел будуть витися бобові стебла. Правда, не заради врожаю квасолі, а для свинок, що полюбляють використовувати це місце для відпочинку і вже поспішають розпушити землю в пошуках свіжих ласощів. І вже наступного року ця місцевість стане чудовою ділянкою для посадки яблунь. Це лише доволі спрощений приклад, адже створення таких систем вимагає неабияких знань і розуміння природи. І Зепп Хольцер є одним з кращих знавців у цій галузі.
Проте пермакультура охоплює не лише вирощування рослин чи розведення тварин. У загальний дизайн таких екосистем необхідно інтегрувати всю інфраструктуру і споруди, що використовуються людьми. Пермакультура – це не просто зелені насадження, розміщені на даху будівлі, чи стадо індичок, що оселились у соняшниках. Це вигідний симбіоз усіх елементів, який не вимагає постійного контролю і підтримки з боку людини.
Створення таких систем є цілком осмисленим процесом, ніхто не пропонує сліпо довіритися природі. Щоб принципи пермакультури запрацювали, для них потрібно створити певні умови. І одним з найважливіших факторів є наявність води.
Пийте воду життя задарма
Кліматичні умови на альпійських схилах схожі на умови у Сибіру. Щоб успішно вирощувати в такій місцевості різноманітні культури, життєво необхідна велика кількість водних ресурсів. На кам’янистих терасах Хольцера розкидано більше 70 озер і водоймищ. Будь-яка нерівність чи поглиблення перетворюються в місце для збору дощової води, а система трубопроводів направляє живильну вологу з цих калюж у ставки. Отже, дощі не вимивають поживні речовини з ґрунту.
Багато водоймищ з’єднані між собою. Вода перетікає з однієї водойми до іншої і спричинює рух лопатей генератора, який виробляє екологічно чисту електроенергію. І це ще одна перевага розташування озер у вигляді терас. Та навіть на рівнинній місцевості водойми створюють більш вологий мікроклімат і є природними дзеркалами, що відбивають сонячні промені на прилеглі схили. Це відмінний компенсатор на випадок посушливого літа або нестачі тепла.
Теплові пастки з каменю
На своїй фермі Зепп Хольцер створює спеціальні пастки для збереження тепла і захисту від вітру. Великі камені та скелі використовуються як кліматичні пастки. Вони акумулюють сонячне проміння, щоб пізніше віддати збережене тепло. Зрештою виникає ефект «голландської печі», який забезпечує життя теплолюбних рослин навіть на схилах Альп.
Кам’яні валуни також накопичують вологу. Навіть у період посухи під великим каменем земля завжди лишається вологою. Камені не завадять і в ставках – вони швидше нагріють воду, що особливо актуально в холодному кліматі.
Зрозуміло, що в певних умовах надзвичайно складно організувати систему ставків, і таке завдання вимагає допомоги фахівців. Проте Хольцер впевнений, що система водойм є невід’ємним атрибутом пермакультури. У разі інтенсивного випаровування води використовуються спеціальні глиняні накопичувачі вологи, які перешкоджають пересиханню ставків. А дамби захищають озера від видування вітром.
Волю папугам! Безприв’язне господарство
В облаштуванні господарства Зепп Хольцер дотримується трьох основних принципів:
· нікого не копіювати;
· домогтися максимальної схожості з живою природою;
· дотримуватися відкритого вигону тварин.
Тому всі тварини живуть не в закритих вольєрах, а практично безперешкодно пересуваються по фермі. Повторимося – це складна і продумана система. Якщо вигнати усіх тварин на спільний простір, навряд чи з цього вийде щось хороше. Але на фермі у Хольцера кожен мешканець має особистий простір, за необхідності захищений природними умовами.
Наприклад, качки відпочивають у будиночку посеред ставу. Вхід туди знаходиться під водою, тому хижаки, які не вміють плавати або пірнати, туди не потраплять. У той же час хатина на озері розташована в місці, де постійно циркулює вода, тому вона не скута кригою навіть під час сильних морозів.
Окреме місце у господарстві Хольцера відведене свиням. Трохи корму, і свині з задоволенням зорють будь-яку ділянку землі, залишивши після себе не тільки розпушений грунт, а й натуральні добрива. Для підгодовування використовується насіння рослин – одна частина затопчеться у землю, а друга посіється разом з екскрементами. До того ж насіння потрапить вже у м’яку, спушену на 20–30 см землю.
Монокультура чи різноманіття
Мабуть, перша думка, яка з’являється при поверхневому ознайомленні з методами Зеппа Хольцера: нічого доброго з цього не вийде. Тварини розбіжаться або затопчуть корисні рослини, а те, що виживе, заросте бур’янами. Сам австрієць спокійно відповідає, що якщо все поросло бур’янами, значить, в процесі посіву була допущена помилка, пов’язана, швидше за все, з монокультурою. Зазвичай, він засіває 40 – 50 різноманітних видів насіння, серед яких овочі, трави, злакові та квіти. Їх популяція регулюється природним чином. І навіть польові миші або бур’яни виконують певну роль: наприклад, розпушують або аерують ґрунт. Головне – уникнути переваги однієї культури або популяції над іншими.
· «Якщо на вашому полі виникає мультипопуляція, раптом з’являється велика кількість бур’янів та комах, значить, ви щось зробили неправильно.»
(Зепп Хольцер)
Зрозуміло, збір врожаю за таких умов виглядає дещо комічно. Усі овочі ростуть упереміш, і збір врожаю більше схожий на похід по гриби. Але, як запевняють любителі правильного харчування, смакові якості та корисні властивості таких овочів перевершують будь-яку похвалу.
Безумовно, пермакультура – це не масова історія, а, скоріше, нішеве мистецтво. Як авторське кіно для поцінувачів. Хоча в умілих руках і такий підхід може бути комерційно успішним, що й доводить ферма Хольцера.
Один за всіх та всі за одного
На перший погляд може здатися, що пермакультура Зеппа Хольцера – це якась анархістська ідея, мовляв, природа сама все розставить по своїх місцях. Але насправді це не так. Облаштування ферми по згаданим принципам вимагає глибоких знань і ретельного планування. Цим повинен займатися фахівець, який зможе продумати, як будуть взаємодіяти рослини й тварини, щоб уживатися разом і покращувати симбіоз.
Необхідно розуміти, яку роль відіграє кожна рослина. Навіть отруйні трави можуть виявитися важливими для здоров’я ґрунту чи тварин: мешканці ферми повинні отримувати все необхідне в аптеці живої природи. Задача фермера – забезпечити симбіотичний природний процес. Разом легше, ніж поодинці. У природі це спостерігається всюди.
Поділитись в соцмережах:
