Буркун лікарський (лат. Melilotus officinalis) – дворічна трав’яниста рослина роду Буркун (Melilotus) родини Бобові (Fabaceae). В Євразії налічується до 20 видів цього роду, серед яких найбільш відомі: буркун лікарський, буркун зубчастий, буркун високий, буркун білий, буркун кримський, буркун польський, буркун італійський та інші.
Батьківщиною буркуну вважається територія Центральної Європи й Азії. У наш час він росте повсюдно як лучна трава та бур’ян. Буркун оселяється на покинутих сільгоспугіддях, обабіч доріг, залізничних колій, на схилах, у ярах, біля пустирищ та кар’єрів. До Північної Америки рослина потрапила як кормова культура, нині ж її можна зустріти на обох Американських континентах, а також в Африці та Австралії.
В Україні буркун лікарський найбільше поширений у степовій зоні.
Назва рослини перекладається з латини дослівно як «медовий лотос» чи «медова конюшина». Це пов’язано з надзвичайно солодким, духмяним ароматом квітів буркуну.
У багатьох країнах буркун визнано інвазивною рослиною, особливо на відкритих місцинах і луках, де він затінює й витісняє місцеві види трав. Також буркун нерідко засмічує посіви зернових і парові угіддя. Причому першого року він перебуває під покровом злакових культур, тому розвивається порівняно слабо, а найбільшу проблему для врожаю створюють його другорічні сходи. Саме вони здатні утворювати густі зарості та пригнічувати зернові посіви, знижуючи їх продуктивність.
Під час жнив здерев’янілі стебла буркуну можуть знижувати темпи проведення робіт і навіть завдавати істотної шкоди зернозбиральній техніці.
Буркун жовтий має потужну кореневу систему, яка здатна досягати вглиб до 2 метрів. Це дозволяє рослині використовувати поживні речовини й вологу з нижніх ґрунтових шарів. Завдяки такій особливості бур’яну властиві надзвичайні посухо- та морозостійкість. Буркун може зростати на солонцях, на піщаних і кам’янистих ґрунтах, добре почувається на ділянках, багатих вапном і з низьким рівнем азоту. Однак рослина уникає заболочених місць і земель з високим рівнем підземних ґрунтових вод.
Зазвичай буркун надає перевагу вапнистим суглинистим й глинистим ґрунтам з pH вище 6,5, але кислі грунти з рівнем pH 5,5 і нижче йому не підходять.
Корисні властивості рослини
Буркун є цінною високобілковою кормовою рослиною, тому раніше його культивували в багатьох країнах світу. Сіно, отримане з трави буркуну не поступається за своєю поживною цінністю сіну з конюшини чи люцерни. До того ж ця рослина значно витриваліша до впливу низьких температур і посухи, ніж інші бобові.
Суттєвим недоліком рослини є значний вміст кумарину (С9Н6О2) в зеленій масі й сіні з буркуну. Попри солодкий аромат ця речовина має гіркий смак, тому тварини не дуже охоче поїдають траву, і їм потрібен якийсь час для звикання до цього виду корму.
Під час приготування сінажу чи сіна кумарин внаслідок ферментації може перетворитися на дикумарин (дикумарол) – антикоагулянт, який спричинює кровотечі. Тому дуже важливо якісно просушувати зелену трав’яну масу, щоб уникнути захворювань чи навіть загибелі худоби.
Ця проблема була вирішена багато років тому. Коли з’явились нові посухо- та морозостійкі сорти люцерни, від вирощування буркуну на корм худобі більшість країн відмовились.
Рослина знайшла застосування в органічному землеробстві. Як і в решти бобових культур, на кореневій системі буркуна розміщуються бульбочки з азотофіксуючими бактеріями, тому він використовується аграріями в сівозмінах (в суміші з іншими травами) для збагачення сільськогосподарських земель азотом (як рослина-сидерат) та для отримання з його вегетативної частини природного добрива. Для цього спочатку скошують зелену масу буркуну. А потім його рослинні рештки, що містять багато цінних елементів, закладають у ґрунт, підвищуючи таким чином плодючість кореневмісного шару поживними речовинами.
Буркун лікарський є чудовим медоносом. Мед, зібраний на квітах цієї рослини, має гарний світло-бурштиновий колір та солодкий аромат ванілі. Внаслідок кристалізації він змінює свою ніжну кремоподібну текстуру на дрібнозернисту і вважається одним з елітних сортів меду.
Готовий мед, отриманий з квітів буркуна лікарського, містить до 37% глюкози і 40% фруктози. Він має виняткові смакові якості та надзвичайні цілющі властивості – надає загальнозміцнюючу дію і стимулює роботу найважливіших органів людського організму.
Відомо, що сухе листя буркуну використовували для ароматизації різноманітних страв, у сироварінні, приготуванні деяких кулінарних виробів, пива та інших напоїв. Відваром з трави цієї рослини пропарювали бочки для соління та з-під вина. В Китаї сухі, здерев’янілі стебла буркуну слугували за паливо.
Опис рослини
У перший рік життя буркун лікарський не цвіте, як і більшість дворічних рослин. Він формує кореневу систему з міцним, зігнутим вбік стрижневим коренем, стебла й листя. На зимовий час його вегетативна частина відмирає, і живим залишається лише стрижневий корінь, на кореневій шийці якого розміщені кілька бруньок. З настанням весни вони прокидаються і починають розвиватись.
Рослина формує прямі й розгалужені стебла, які сягають заввишки від 90 см до 1,5 м. Листки чергові трійчасті, з зубчастими листочками, нагадують листя конюшини. Цікаво, що їм властивий тропізм – надвечір чи перед дощем вони складаються.
Цвіте буркун лікарський з червня до вересня. Квіти дрібні, дуже запашні, з жовтими пелюстками. Вони зібрані в колосоподібні китиці довжиною від 4 до 10 см. Віночок завдовжки від 5 до 7 мм має типову для бобових метеликоподібну форму.
Плоди – боби оберненояйцеподібної форми, ребристі, жовтуватого чи коричневуватого забарвлення, завдовжки від 3 до 5 мм. Містять одну, здерідка дві зморшкуваті й коричневі чи зеленкуваті при дозріванні насінини діаметром близько 2 мм.
Вага 1000 насінин складає близько 2 г.
Одна дворічна рослина формує до 17 000 насінин. Насіння буркуну може зберігатися до 30 років. Воно є поживним для деяких видів диких птахів, зокрема ним любить ласувати глушець.
Способи знищення бур’яну
Головна задача по знищенню буркуна зазвичай полягає в тому, щоб не допустити розвиток його дворічних рослин.
Серед агротехнічних методів боротьби з буркуном дієвими є:
· післяжнивне лущення, проводити яке слід або одночасно зі жнивами, або одразу ж після їх закінчення; під час лущення коренева шийка буркуна відрізається від кореня, внаслідок чого рослина засихає;
· глибока осіння оранка на зяб, яку проводять одразу після збирання врожаю;
· суворе дотримання сівозмін;
· знищення бур’яну на оброблюваних земельних ділянках, яке необхідно проводити ще до початку його цвітіння.
З хімічних засобів захисту рослин від бур’яну застосовують післясходові гербіциди.
Лікувальні властивості рослини
Буркун жовтий здавна й успішно застосовується в народній медицині. Рослина містить чимало корисних речовин, зокрема ефірні масла, рослинні білки, флавоноїди, вітаміни (А, Е), аскорбінову кислоту.
Завдяки заспокійливим властивостям компреси з буркуну допомагають при лікуванні ревматизму, шкірних наривів, забитих місць, набряків, а також при запаленні суглобів, варикозному розширенні вен і геморої.
Настої й відвари буркуну лікарського вживають для зниження артеріального тиску, при мігрені, хворобах легенів, кашлі, бронхіті та проблемах зі шлунком.
Рослина надає протизапальну, загальнозміцнюючу й тонізуючу дію, а також відома своїми седативними властивостями, тому настій з цієї трави рекомендують вживати при безсонні.
Буркун лікарський є однією з небагатьох рослин, які сприяють збільшенню кількості лейкоцитів після променевої терапії, допомагають уникнути тромбозів та емболій.
Збір буркуну зазвичай проводиться в липні, під час його інтенсивного цвітіння, оскільки саме в цей період рослина містить максимальну кількість корисних речовин. Для заготівлі сировини придатна вегетативна частина трави, окрім стебел.
Поділитись в соцмережах:
