Фіалка польова (Víola arvénsis) – вид однорічних або дворічних трав’янистих рослин з родини Фіалкові (Violaceae). Перший науковий опис Víola arvénsis з’явився у книзі шведсько-німецького ботаніка й лікаря Югана Андреаса Мюррея «Prodromus Designationis Stirpium Gottingensium» (1770 р).
Ареал походження рослини охоплює території Європи, Західної Азії та Північної Африки. На інших континентах відома як інтродукований вид та бур’ян, поширений насамперед на порушених і оброблюваних землях.
В Україні фіалка польова росте повсюдно. Її можна знайти на полях, пасовищах, вирубках, вздовж доріг, на городах та рудеральних територіях. Рослина обирає для оселення родючі, багат на азотні сполуки землі, хоча інколи росте й на піщаних ґрунтах. Часто засмічує озимі та ярі зернові (пшениця, ячмінь), зернобобові й овочеві культури. Трапляється на соєвих, кукурудзяних полях, а також серед пасльонових.
Шкідливі та корисні властивості фіалки польової
Високий рівень життєздатності та неабияка насіннєва подуктивність забезпечують фіалці польовій домінування серед багатьох невисоких культур. Вона швидко розвивається з активним поглинанням вологи й поживних речовини, тому не лише створює конкуренцію культурним рослинам, а й значною мірою виснажує ґрунт.
Напровесні перезимована фіалка стрімко утворює з розеткового листя щільний і густий зелений килим, який позбавляє сонячного світла ще незміцнілі озимі сходи.
Найбільшої шкоди ярим зерновим вона завдає в період розвитку сходів і під час кущення. За умов значного засмічення ділянки бур’яном втрати врожайності основної культури можуть сягати до 10–25%. До того ж, насіння фіалки польової потрапляє під час жнив у збіжжя, що погіршує якість готової продукції (продовольчого та посівного зерна).
Вид Víola arvénsis є резервуаром і кормовою базою для деяких фітопатогенів-збудників небезпечних хвороб, зокрема таких як Golovinomyces orontii (викликає борошнисту росу в представників родини гарбузових) і Ramularia agrestis (спричинює плямистість листя).
Водночас фіалка польова здавна використовується в народній медицині як цілюща рослина. Уся її надземна частина слугує лікарською рослинною сировиною, тому щорічно цілителі-травники збирають цю траву і висушують.
Стебла й листя фіалки польової містять невелику кількість алкалоїдів, барвники, цукри та винну кислоту. У зелених частинах і коренях є чимало сапонінів. Рослина має сечогінні та детоксикаційні властивості.
Її призначають внутрішньо для лікування ішемічної хвороби серця та гіпертонії, а зовнішньо – від різних шкірних захворювань. Саліцилова кислота, що міститься в цьому рослинному препараті, допомагає позбутися головного болю, а відвар рослини заспокоює кашель і біль у горлі.
Наукові дослідження останніх років довели, що один з пептидів, які містяться у фіалці польовій, а саме пептид cycloviolacin O2 (C133H207N37O39S6), демонструє цитотоксичну активність проти ракових клітин в організмі людини. Ця речовина руйнує клітинні мембрани, завдяки чому надає потужну протипухлинну (цитотоксичну), антибактеріальну та інсектицидну дію. Така властивість рослини є надзвичайно важливою для профілактики онкозахворювань, тому фіалка польова розглядається зараз як одна з потенційних складових онкопротекторних фітопрепаратів.
Опис фіалки польової
Фіалка польова – це невисока, трав’яниста, квіткова рослина з тонкими й прямими стеблами, що виростає заввишки від 10 до 20 (40) см. Одна рослина може формувати від 1 до 5 стебел, вкритих короткими волосками або неопушених. Коренева система стрижнева, слабо розгалужена, має буре забарвлення, підземних пагонів не утворює.
Листя чергове, просте, з городчасто-зубчастим краєм. До стебла кріпиться ніжкою завдовжки від 1 до 2 см. Листкова поверхня має дрібне опушення, краще помітне на краях та вздовж жилок з нижнього боку. За формою нижні листки яйцеподібні або округло-яйцеподібні. Середні та верхні листки мають довжину до 3,5 см та ширину близько 1,5 см. Верхівки в них лопатеві, тупо загострені або притуплені, краї виїмчасті або пилчасті, а основи клиноподібні.
Квітне фіалка польова з квітня до вересня. На кожній рослині утворюються від однієї до кількох квіток, розташованих на прямих, здебільшого голих квітконосах завдовжки від 2,5 до 11 см, що виростають з листкових пазух. У квітконосів є по два ланцетні приквітки.
Квітки невеличкі, одинокі, з подвійною оцвітиною та п’ятьма тичинками. П’ять ланцетних чашолистків довжиною 7,5–10 мм загострені на вершечку. Віночок лійкоподібної форми утворений двома верхніми, двома бічними та однією нижньою пелюстками. Зазвичай всі вони білі, окрім світло-жовтої нижньої, але трапляються форми, в яких верхні пелюстки мають синьо-фіолетове забарвлення. У нижньої пелюстки зі зворотнього боку є темно-синій шпорець розміром близько 4 мм.
Запилюється рослина комахами та самозапильно. Плід – кругляста або яйцеподібна багатонасіннєва коробочка довжиною від 6 мм до 1 см, всередині якої містяться дрібні, гладенькі жовтувато-коричневі насінини. Маса 1000 шт. складає приблизно 0,4–0,5 г. Достигають плоди фіалки польової у червні-жовтні.
Одна рослина забезпечує за сезон приблизно 2500 насінин, які проростають з травня до листопада. Переважна частина з них здатна проростати з глибини не більше 5–10 мм. Насіння зберігає здатність до проростання у ґрунті до 10 років. Оптимальна температура для проростання рослини становить +13°C. Літньо-осінні рослини перезимовують і плодоносять наступного року.
Контроль за поширенням фіалки польової
Фіалка польова – рослина непримітна, низькоросла, і часто її активне поширення на орних землях довго лишається поза увагою і не спричинює якихось захисних дій. Проте для проростаючого насіння і розсади культурних рослин цей бур’ян є досить шкідливим, оскільки випереджає їх у розвитку та пригнічує молоді сходи.
Коли ж популяція Víola arvénsis досягає значних розмірів, то здатна значно знизити врожайність основної культури, особливо ячменю та ріпаку, насіння яких проростає одночасно з насінням фіалки польової. Наявність на 1 м2 ріпакового лану 100 рослин Víola arvénsis здатні знизити врожайність до 35%.
Запобігти надмірному розростанню фіалки польової вдається завдяки низці профілактичних заходів, а саме: боронуванню посівних площ, використанню очищеного від бур’яну посівного матеріалу, проведенню післяжнивної глибокої оранки та внесенню для удобрення ґрунту виключно добре перепрілого перегною чи компосту.
Допомагає обмежити поширення фіалки польової також сівообіг з використанням широколистих просапних культур (соняшника, кукурудзи, буряків тощо), а також вирощування рослин з родини Бобові (Fabaceae).
Фіалка польова є доволі стійкою до багатьох гербіцидів, тому потрібно обирати лише надійні засоби, призначені саме для знищення цього виду. Зареєстровано чимало таких препаратів, але не всі вони забезпечують потрібний результат.
Використовують для знищення небажаної роослини системні гербіциди як суцільної, так і вибіркової дії. На післяжнивних площах, парових полях чи для передпосівного обробітку найефективнішими є неселективні препарати з гліфосатом, зокрема «Раундап», «Раундап Макс», «Ураган Форте», «Отаман», «Геліос Екстра» тощо. Обробляти ними бур’ян найкраще в початковий період його розвитку (у фазі сім’ядольних листків чи формування розетки).
На зернових культурах найкращу дію забезпечують селективні гербіциди «Квелекс», «Хікару», «Гранстар Про» та вітчизняні «Альфа Стар», «Шериф», «Містард» чи інші засоби з трибенурон-метилом. Обробку посівів найкраще проводити у фазі кущення.
Оскільки фіалка польова має восковий наліт, покращити дію активної речовини допоможе додавання в робочий розчин прилипача (ПАР), такого як «Альфалип» чи «Альфалип Екстра». Також можна використати вже готові багатокомпонентні препарати підсиленої дії «Триатлон» або «Триатлон Прайм».
На овочевих і технічних культурах високоефективними у протидії фіалці польовій є такі гербіцидні засоби як «Віталон Експерт» та «Бетагард».
На присадибних ділянках і невеликих площах найбільш надійним і безпечним засобом є видалення рослин фіалки польової вручну разом з її кореневою системою.
Поділитись в соцмережах:
