Філоксера виноградна (лат. Dactylosphaera vitifoliae) – шкодочинна комаха, попелиця з родини Філоксери (Phylloxeridae), підряду Рівнокрилі (Homoptera), класу Комахи (Insecta). Живиться рослинним соком виноградної лози. Цей фітофаг вражає кореневу систему європейських видів винограду (Vitis vinifera) і вегетативну частину американських видів (Vitis rupestris, Vitis berlandieri та Vitis riparia). Знаходиться в переліку небезпечних карантинних організмів.
Походить філоксера з Північної Америки, але в 1860-х роках вона потрапила з виноградників на східному американському узбережжі через Лондон до південної Франції (перші випадки ураження виноградних плантацій зафіксовані там з 1863 року) і звідти швидко поширилась по всіх європейських виноробних регіонах.
Це призвело до катастрофічного спустошення європейського виноградарства, так званої «філоксерної кризи» або «філоксерної катастрофи». Протягом трьох десятиліть лише у Франції Dactylosphaera vitifoliae знищила близько 2,5 мільйонів га відомих у всьому світі унікальних виноградників. Шкідник також був завезений до Австралії, Нової Зеландії та деяких африканських регіонів.
Щоб зупиити поширення філоксери, в Європі вдавалися до кардинальних заходів – викорчовували й спалювали виноградники (власне, цей метод лишається актуальним і в наш час). Трагедію молдовської сім’ї, що втратила через ураження шкідником свій виноградник – єдине джерело прибутку, дуже точно описав у своїй повісті «Для загального добра» (1895) Михайло Коцюбинський. З 1892 року він працював в Одеській філоксерній комісії і був у складі філоксерного загону, створеного для виявлення і знищення філоксери в Бесарабії (Молдові).
Такі трагедії відбувалися скрізь, де знаходили шкідника, оскільки виноградні плантації, заражені Dactylosphaera vitifoliae, неминуче гинули впродовж найближчих трьох-п’яти років, навіть якщо їх не спалювали філоксерні загони.
В Україні зони, де зустрічається філоксера, лишаються практично стабільними впродовж останніх дясятиріч. Це Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська, Чернівецька, Вінницька, Закарпатська області та АР Крим.
Опис філоксери
Комаха забарвлена у жовтувато-коричневий колір і має дуже дрібні розміри. Довжина веретеноподібного тіла філоксери становить від 0,7 до 1,4 мм, тому помітити її доволі складно. Шкідник чудово маскується на тлі самої рослини.
Філоксера має дворічний цикл розвитку, який починається під землею. За час свого існування комаха проходить до 18 стадій, що умовно мають кілька основних форм: кореневу, німфу, крилату німфу, зимове яйце, листкову (галову) форму, через яку відбувається повернення назад у ґрунт.
Як і чимало інших видів комах, філоксера виноградна має кілька різних біологічних типів, які зовні трохи відрізняються один від одного, залежно від заселеного шкідником сорту винограду.
Філоксері властивий колючосисний тип ротового апарату. Своїм гострим хоботком комаха (її листкова або галова форма) легко проколює поверхню виноградного листя та верхівки молодих пагонів, а коренева форма шкідника вражає кореневу систему виноградної рослини.
Ферменти, що містяться в слині філоксери, мають у своєму складі речовини, що спричинюють виникнення на пошкоджених підземних органах винограду – патологічних наростів (вузликів і жовен). Через створені філоксерою рани до кореневої системи рослин легко потрапляють патогенні гриби та бактерії, що призводить до загнивання і руйнування тканин.
Заражена шкідником виноградна лоза відстає у розвитку, її врожайність знижується. З подальшим прогресуванням ураження коренева система винограду повністю відмирає за 4–5 років.
Виявити філоксеру можна ближче до завершення літнього сезону, розкопавши кореневу систему винограду на глибину до півметра.
Коренева форма філоксери
Коренева форма шкідника живе й живиться виключно на кореневій системі європейських та азійських видів винограду. Вона не переходить на листя і впродовж свого розвитку знаходиться під землею.
Доросла комаха не має крил, а її довжина сягає від 1,0 до 1,3 мм. Забарвлення – зеленкувате або коричнювате. На верхній частині тіла є до 70 темних бородавчастих виростів, розташованих кількома рядами.
Коренева філоксера має неповний цикл розвитку. Ця популяція складається виключно з жіночих особин. Їм властивий партенокарпічний спосіб розмноження: самки відкладають незапліднені яйця протягом 4–6 тижнів.
Видовжене, еліптичної форми яйце в подальшому поступово набуває коричневого або оливкового забарвлення. Його розмір не перевищує 0,32 мм у діаметрі, а період розвитку триває трохи більше тижня.
Перезимувала самка протягом свого існування відкладає до 800 і більше яєць, залежно від погодних умов і поживного забезпечення. Чим сприятливіші зовнішні чинники, тим більше яєць продукує жіноча особина. Кількість відкладених яєць у всіх наступних генерацій поступово зменшується.
Личинка кореневої філоксери виростає завдовжки 0,35 мм і впродовж свого розвитку проходить чотири стадії линяння. Після виходу з яйця вона веде активний та рухливий спосіб існування, – вона з легкістю мандрує кореневою системою виноградної рослини.
У пошуках живлення личинка кореневої філоксери іноді виходить на поверхню і навіть здатна деякий час переміщуватися там зі швидкістю до 3 см/хв.
Обравши потрібне для живлення місце, личинка проколює хоботком тканину виноградного кореня, присмоктується до нього і починає інтенсивно споживати сік, аж доки не перетвориться на дорослу самку.
Жіноча особина кореневої філоксери відкладає від 40 до 100 і більше яєць (до 17–20 штук протягом доби), з яких виходять личинки, що дають початок наступному поколінню, яке також розвивається на коренях виноградної лози.
Тривалість розвитку однієї генерації (від яйця до імаго) становить від 18 до 26 днів, що безпосередньо залежить від температури повітря та рівня вологості ґрунту. За сприятливих умов шкідник забезпечує до 5–6 поколінь потомства, а на території Криму до 7–8.
Кількість генерацій залежить зокрема від глибини розташування колонії на кореневійсистемі винограду. У поверхневому горизонті ґрунту (на глибині до 50 см) розвивається 5–6 поколінь, на глибині від 1 до 2 м – вже 3–4 покоління, а на глибині понад 2 м народжуються лише 2–3 генерації філоксери.
Найбільш придатними для філоксери є пухкі ґрунти з хорошою волого- та повітропроникністю. Якщо ґрунт занадто щільний, має недостатню аерацію і погано пропускає вологу, то присутність Dactylosphaera vitifoliae у ньому обмежена, і така незначна кількість комах не здатна завдати виноградникам істотної шкоди. У надто легких піщаних землях шкідник не виживає.
Річний цикл розвитку кореневої філоксери завершується відходом личинок першого, а іноді й другого віку на зимівлю. Вони з’являються у вересні-жовтні і мають буро-жовте забарвлення.
Крилата форма філоксери
З другої половини червня в колонії кореневої філоксери починають з’являтися німфи ІІІ–IV віку, які мають більш видовжене, жовто-помаранчевого кольору тільце. Вони сягають завдовжки близько 1 мм і мають бічні зародки крил.
Найбільше крилатих личинок розвивається за сприятливих погодних умов, а саме за високої температури з підвищеним рівнем вологості. З подальшим розвитком німфи виходять на поверхню і у фазі останнього линяння перетворюються на крилатих самок, які також здатні забезпечувати потомство без запліднення.
Крила дозволяють комахам перелітати на невеликі відстані (до 100 м), але завдяки вітру вони здатні поширюватися значно далі. Такі особини сприяють розселенню популяції на нові місця. Крилата форма філоксери не живиться, але завдяки добре розвиненому нюху легко знаходить сорти винограду, найбільш придатні для оселення і створення нової колонії.
Самки відкладають яйця (від 1 до 4 штук) на надземну частину виноградної лози і гинуть. З більших яєць відроджуються жіночі особини, а з дрібніших – чоловічі.
Розвинувшись у самців і самок, ці комахи утворюють так звану статеву форму філоксери (вона є єдиною, за якої відбувається процес спарювання й запліднення яєць).
Дорослі самці сягають завдовжки до 0,28 мм і мають жовте забарвлення тіла. Жіночі особини трохи світліші, їх довжина не перевищує 0,5 мм.
Життєвий цикл імаго продовжується близько 8 днів.
Після спарювання самки філоксери відкладають по одному яйцю під кору на виноградному штамбі старої лози. Відкладання «зимових» яєць починається в липні і триває аж до настання осені. Навесні з перезимувалих яєць з’являються личинки-засновниці (їх також називають травневими філоксерами або філоксерами-прародительками), які представляють листковку форму Dactylosphaera vitifoliae.
Листкова або галова форма філоксери
Листкова форма коммахи відрізняється від кореневої коротшим хоботком, брудно-жовтим забарвленням тіла і відсутністю на ньому бородавок.
Навесні личинки самок-засновниць переповзають на бруньки, що починають розкриватися, проколюють рослинну тканину і присмоктуються до листкової поверхні. Довкола місця пошкодження утворюються здуття (гали) розміром з горошину, які напочатку мають зелений колір, а згодом червоніють. Усередині галів і відбувається розвиток яєць та личинок.
За час свого існування самка листкової форми відкладає від 250 до 500 яєць, після чого гине.
Личинки після відродження зазвичай заселяють найнижчі листки виноградної лози (з другого до п’ятого), на яких живляться і продукують потомство. Приблизно через тиждень з’являється нове покоління філоксер, яке залишає старі гали і переселяється на нове листя, розміщене вище на виноградній лозі. Там комахи утворюють нові гали.
Філоксери другої генерації обирають для оселення на лозі з 7-го по 22-й листок, а третє покоління переповзає ще вище, і так надалі. За сприятливих умов можливий одночасний розвиток одразу кількох наступних поколінь шкідника, що призводить до повного зараження виноградної лози.
Попри те, що кожна наступна генерація галової філоксери за кількістю відкладених яєць поступається попередній, у разі масового розмноження комах галами можуть бути вкриті не лише листки винограду, але й стебла, вусики та верхівки пагонів.
З настанням осені листкова форма філоксери гине.
Хоча філоксера-засновниця здатна існувати виключно на американських видах винограду, однак листкова (галова) форма шкідника є не менш небезпечною, оскільки серед її потомства другої й третьої генерації трапляються і представники кореневої форми (вони мають довший хоботок).
Четверте й наступні покоління листкової філоксери вже практично повністю складаються з кореневої форми. Вони масово мігрують у ґрунт, де облаштовуються поблизу виноградних коренів.
Отже, повний цикл розвитку філоксери зі зміною місць живлення (корені-листки-корені) відбувається за два роки.
У тому разі, коли листкова форма не здатна розвиватися на європейських сортах винограду, вона народжує крилате покоління комах, які вирушають на пошуки нових виноградників, придатних для життя колонії. Перелітаючи з однієї виноградної лози на іншу, крилата філоксера заражає рослини личинками.
Крилаті самки здатні легко переноситись потоками повітря. Сильні пориви вітру допомагають шкідникам долати відстані до 30 км. Розповсюджують філоксеру тварини й птахи. Джерелом її поширення є також заражний садовий інвентар та інструментарій. Захоплення філоксерою нових територій відбувається і шляхом використання ураженого посадкового матеріалу.
Легко вражаються філоксерою такі сорти винограду, як «Шасла», «Перлина Сабо», «Анжевін», «Сапераві», «Піно» та інші. До стійких належать сорти «Ркацителі», «Каберне-Совіньон», «Кабасія», «Мцване», «Грецький рожевий», «Томайський», «Серексія», «Копчак» тощо.
Значна кількість досліджень була присвячена пошуку вирішення проблеми філоксери, і поступово з’явилися два основні рішення: щеплення живців на стійкі підщепи та гібридизація. Більшість американських виноградних сортів, виведених з місцевих видів, є достатньо стійкими до ураження філоксерою (за винятком виду Vitis labrusca), тому з метою захисту виноградників від Dactylosphaera vitifoliae фахівці радять вирощувати продуктивні європейські сорти та гібриди на підщепах з американських видів.
Заходи протидії філоксері виноградній
Ефективна протидія цим шкідникам ускладнена тим, що одна з форм комахи, а саме коренева філоксера, веде підземний спосіб існування. Тому використовувати для захисту виноградника традиційні препарати-інсектициди недоцільно.
Заражену кореневою філоксерою виноградну плантацію доводиться повністю викорчовувати, а весь ґрунт перекопувати та обробляти хімічними засобами. Та навіть після цього вирощувати виноград на таких площах можна не раніше, як через 5–6 років.
Багато хто з виноградарів знищують філоксеру шляхом обробки виноградних лоз летким та вогненебезпечним сірковуглецем – прозорою, жовтуватою рідиною з різким ефірним запахом. Проте такий засіб не лише ефективно вбиває яйця і личинки шкідника, а й завдає шкоди самим рослинам.
З профілактичних заходів слід уважно ставитись до вибору посадкового матеріалу, а безпосередньо перед висаджуванням знезаражувати придбані саджанці.
У разі виявлення на виноградній лозі листкової форми філоксери, усі рослини потрібно негайно обробити одним з інсектицидних препаратів, таким як «Актара», «Енжіо», «Конфідор», «Вертімек» чи «Актеллік».
Обробляти рослини необхідно не менше трьох раз:
- у фазі формування одного-двох листочків (на початку травня);
- у фазі розпускання листків (наприкінці травня);
- у фазі формування зеленої маси (близько 20 листків); таку обробку зазвичай здійснюють наприкінці червня.
Досвідчені виноградарі також проводять ранньовесняну обробку лози розчином залізного купоросу (500 г купоросу на 10 л води). Цим же розчином можна полити ґрунт на винограднику, попередньо сформувавши під кущами борозенки і канавки завглибшки до 25 см. Після повного поглинання розчину ґрунтом, канавки слід закопати та вирівняти поверхню землі.
Поділитись в соцмережах:
