Індійська сажка пшениці

Індійська сажка пшениці – небезпечне карантинне захворювання, що вражає виключно посіви пшениці. Збудником хвороби є гриб Tilletia indica.

Уперше цей вид сажки зафіксували в 1909 році на пшеничних посівах в Індії. Але офіційний опис хвороби з’явився у 1931, після дослідження зразків, вилучених на полях двох індійських штатів. 

Впродовж кількох років зона поширення Tilletia indica обмежувалась північно-західними регіонами Індії, але з 70-х років минулого століття збудник індійської сажки поступово став виявлятись і на територіях сусідніх азійських країн, зокрема в Афганістані, Іраку, Непалі, Бангладеші, Пакистані, Сирії, Турция, Ливия, Бирма), а згодом його помітили в США, Мексиці (штат Сонора) та Швеції (комуна Свалев).

В Україні збудник індійської сажки знаходиться в переліку карантинних об’єктів, оскільки вся територія країни, окрім, ймовірно, найпівнічніших регіонів, є зоною, придатною для його акліматизації. Наші карантинні служби систематично контролюють вантажі, що надходять з інших кран, і вже неодноразово фіксували Tilletia indica у продукції, яка ввозилась з Туреччини, США, Лівії та Сирії.

Також суворий фітосанітарний контроль імпортованого зерна здійснюється сьогодні приблизно в 70 країнах світу, оскільки ввезення зараженого насіння є основним способом поширення інфекції.

У природних умовах індійська сажка розповсюджується теліоспорами, які зазвичай переносяться вітром і дощем. Збудник зберігає високий рівень життєздатності навіть після виходу з травної системи тварин.

Грибкові спори Tilletia indica зберігаються у ґрунті до 7 місяців, а на насінні злаків – до 3-х – 4-х років. За сприятливих умов вони потрапляють у рослини пшениці, де проростають з активним утворенням міцелію.

• Шкодочинність індійської сажки

Індійська пшенична сажка знижує врожайність зернових культур і водночас зменшує відсоток схожості насіння та погіршує хлібопекарські й біохімічні характеристики зерна. У борошні, отриманому з уражених сажкою зерен, спостерігається низький вміст лізину, рослинних цукрів, тіаміну, крохмалю та інших цінних речовин.

У деяких регіонах Індії прямі втрати врожаю зернових внаслідок інфікування Tilletia indica сягають 33%. А ще суттєвих збитків економіці країни завдають непрямі втрати, а саме заборона на експорт зерна, вилягання пшениці на полях і понаднормові трудовитрати.

До цього часу поки ще не вдалося створити стійкі до ураження індійською сажкою сорти та гібриди пшениці. Найбільш потерпають від шкодочинності патогена низькорослі пшеничні сорти.

Потенційно гриб Tilletia indica може завдавати шкоди не лише рослинам пшениці, жита, тритикале, але й іншим злакам. Під час вивчення хвороби науковці штучно інфікували деякі рослини патогеном, і виявилось, що сажка індійська здатна розвиватись і на певних видах з родів Егілопс (Aеgilops), Стоколос (Brоmus), Лоліум (Lоlium) та Оризопсис (Oryzopsis).

• Ознаки захворювання

Збудник індійської сажки вражає колоски пшениці. Грибні гіфи розвиваються під покривними тканинами всередині колоскових та квіткових оболонок в період наливання та дозрівання зерна. У саме зерно гриб потрапляє через його зародок, після чого з розростанням міцелію поширюється на ендосперм.

Невдовзі інфіковані зерна перетворюються на порошкоподібну чорну масу, яка складається з теліоспор. Вона має специфічний запах гнилої риби чи протухлого оселедцевого розсолу. Саме ця ознака є характерною для визначення індійської сажки.

Інфікований колос має вкорочений розмір і меншу кількість колосків (суцвіть). Найчастіше вражаються від 1 до 5 зав’язей, розташованих неподалік одна від одної. Хвороба насамперед пошкоджує зародкову частину зернівки та зародковий жолобок.

Розпізнати захворювання в польових умовах можливо лише в період дозрівання пшениці, коли колоски розкриваються, і стають помітними зерна, уражені грибком. Втім, заражені зародки не завжди руйнуються. Іноді вони навіть можуть проростати та давати сходи.

Однак у разі значного інфікування колос пшениці нагадує обгорілу верхівку, вкриту сажею. Він повністю чорніє, а колоскові лусочки та пошкоджені зернівки осипаються на землю.

• Опис розвитку хвороби

Приникнення спор індійської сажки зазвичай відбувається на ранніх стадіях розвитку колосу, внаслідок чого на момент його дозрівання патогенний гриб встигає інфікувати зерна.

Теліоспори Tilletia indica мають еліптичну або кулясту форму з хвостоподібним придатком і вкриті зовні темно-бордовою оболонкою. Їх розмір (в діаметрі) становить від 22 до 42 мкм. Грибок здатен проростати на поверхні ґрунту.

Оптимальні умови для успішного дозрівання спор і розвитку захворювання – температура в межах +15…20°С і підвищений рівень вологості.

За сприятливих умов теліоспори утворюють чимало базидій, на яких розвиваються базидіоспори. Вони, своєю чергою, формують ниткоподібну грибницю, на верхівках якої утворюються споридії. І базидіоспори, і споридії легко поширюються вітром та опадами, інфікуючи таким чином злакові культури у фазі цвітіння. Найчастіше вони осідають на колосових та квіткових лусочках в осі суцвіть.

Розвиток індійської сажки відбувається протягом одного вегетаційного періоду.

Іноді під час жнивування можна спостерігати над зараженим полем своєрідну хмару, утворену мініатюрними спорами грибка. Повітряні потоки сприяють їх переміщенню на значні відстані, що загрожує інфікуванню сусідніх ланів.

Вважається, що пізноквітучі сорти пшениці (порівняно з раноквітучими) є більш стійкими до ураження індійською сажкою. 

• Заходи протидії поширенню хвороби

Спори індійської сажки мають зовнішню мембранну оболонку, що не піддається впливу хімічних протруйників, якими користуються для підготовки посівного матеріалу. Ця обставина суттєво ускладнює можливість захищення від інфікування. До того ж, теліоспори Tilletia indica здатні вражати рослини пшениці і через заражений грунт.

Щоб протистояти патогену, з агротехнічних заходів обирають наступні:

• ретельний контроль якості посівного матеріалу;

• суворе дотримання сівозміни;

• якісна дезінфекція зерносховищ, елеваторів, збирального обладнання, інвентарю і тари;

• завершення жнив обов’язковою глибокою зяблевою оранкою та прибиранням і спалюванням рослинних решток.

У фазі колосіння зернові обробляють 0,1% розчином фунгіцидного засобу «Вітавакс», або розчином препарату «Байтан Універсал» чи іншими фунгіцидами, діючою речовиною в яких є пропіконазол, тощо.