Останнім часом зростає зацікавленість аграріїв не лише до традиційних баштанних культур, а й до їхніх гібридів багатофункціонального призначення. Безперечно, особливе місце серед них посідає поки що не надто поширений вітчизняний гібрид кавбуз (лат. Cucurbita maxim sweet).
Назва його виникла внаслідок поєднання двох слів – кавун і гарбуз. Саме ці рослини стали батьківськими для нової гібридної культури. Автором цієї дивовижної рослини є заслужений винахідник України, кандидат медичних наук Анатолій Іванович Потопальський.
На посаді завідувача лабораторії модифікації структури біологічно активних речовин Інституту молекулярної біології та генетики НАН України, Анатолій Іванович отримав не лише вражаючі досягнення в галузі медицини, а й створив чимало нових рослин, які дивують навіть фахових селекціонерів. Наприклад, окрім кавбуза, вченому вдалося вивести наступні молекулярні гібриди: кизирис (гібрид кизилу та барбарису), квагісту (гібрид квасолі та капусти), аликос (гібрид аличі та абрикоси) тощо.
У 1996 році за здобутки в галузі медичної хімії Анатолія Потопальського визнано «Людиною року» за версією Американського біографічного інституту, а 2004 року його номінували на Нобелівську премію.
У 2016 році кавбуз під назвою сорт гарбуза кормового «Кавбуз Здоров’яга» потрапив до Державного реєстру сортів, придатних для поширення на території України.
Опис рослини
Як і більшість представників родини Гарбузові, рослина кавбуза має вигляд сланкої ліани, що виростає завдовжки до 3 м. Квіти, як чоловічі, так і жіночі, забарвлені у яскравий помаранчево-жовтий колір. Пагони чіпкі, дещо жолобкуваті, всередині порожнисті. Листя лапате, зелене, з шорстким опушенням.
За своєю будовою плоди кавбуза подібні до ягоди, але згідно з останніми висновками ботаніків-науковців, їх віднедавна почали класифікувати як окремий тип під назвою гарбузина. Зовні плоди кавбуза виглядають як звичайний гарбуз. Шкірка в них тонка, проте досить міцна, завдяки чому кавбуз має тривалий строк зберігання.
Забарвлення шкірки – різноманітне. Траплються плоди зеленкувато-блакитного кольору, різних відтінків зеленого і помаранчевого, смугасті чи одноколірні. У міру дозрівання плоди поступово набирають глянсового блиску, їхня шкірка твердішає, а плодоніжка («хвостик») всихає.
М’якоть у кавбуза менш щільна, ніж у гарбуза. Вона має світло-помаранчеве забарвленння і солодкий, але ближчий до нейтрального смак, який більше нагадує смак кавуна, а не гарбуза.
Зазвичай маса зрілих плодів становить від 10 до 16 кг, хоча в окремих випадках їхня вага може перевищувати 50 кг. До прикладу, у Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області аграріям вдалося виростити кавбуз масою 120 (!) кг.
Всередині плодів кавбуза знаходиться насіння порівняно велике за розміром (від 1,5 до 2 см). Воно має овально-витягнуту форму і темно-коричневе або злегка жовтувате забарвлення. Зовні воно схоже на звичайне кавунове насіння.
Попри зовнішню подібність кавуна та кавбуза, гібридна культура не вражає таким же солодким смаком і соковитістю. Проте м’якуш у неї ароматний, нагадує за смаком банан, тільки значно твердіший. Зазвичай кавбуз вживають після якоїсь попередньої обробки – вареним, тушкованим, смаженим, запеченим, маринованим, соленим тощо. Також його додають у вітамінні салати, роблять з нього цукати, джеми, пюре тощо.
Щодо врожайності, то кавбуз не лише успадкував кращі продуктивні властивості від своїх «батьків», а й підвищив їх на 30%.
Нині чимало фермерських господарств і власників садиб вирощують цю культуру, щоб годувати домашню худобу і птицю. Додавання кавбуза до раціону тварин позитивно позначається на їхній продуктивності.
Деякі городники використовують кавбуз для облаштування живоплоту, оскільки його стебла швидко обплітають опори та легко спрямовують пагони в потрібному напрямку.
Важливою перевагою кавбузів є тривалий термін їхнього зберігання. Навіть в умовах звичайної квартири плоди зберігають товарні та смакові характеристики впродовж кількох місяців (до весни) і з часом тільки більше солодшають.
Зберігають стиглі кавбузи разом з плодоніжками, інакше вони довго не лежатимуть і почнуть псуватися.
Чималі плоди стигнуть спершу під сонцем, а згодом у приміщенні, де надалі потрібно зберігати їх за температури від +5 до +10°С. У таких умовах (і в разі відсутності будь-яких ушкоджень) вони здатні зберігатися протягом 1–2 років.
Корисні властивості
Кавбуз можна використовувати не лише як харчову і кормову рослину, а й як дієтичний та лікарський продукт.
Завдяки вмісту значної кількості корисних речовин, плоди кавбуза вживають для профілактики та лікування багатьох захворювань. На основі кавбуза створені нові ефективні лікарські препарати для лікування цукрового діабету та злоякісних пухлин. Він відомий і своїми потужними антиоксидантними властивостями, є ефективним радіопротектором, оскільки сприяє виведенню з організму радіонуклідів.
Плоди кавбуза містять пектини, вітаміни (А, Е, С, РР, групи В), клітковину, каротин, рослинні білки та понад 15% цукрів, переважно фруктози. У них також є чимало макро- та мікроелементів, зокрема кальцій, калій, магній, залізо тощо.
Кавбуз корисний усім категоріям населення без виключення. Його можна вживати і дітям, і вагітним жінкам, і літнім людям. і особливо рекомендується до вживання особами, які проживають у промислових зонах із підвищеним рівнем забруднення.
Плоди рослини мають потужний глистогінний і сечогінний ефект, допомагають у разі захворювань серцево-судинної системи та нирок, сприяють нормалізації обміну речовин, перешкоджають передчасному старінню організму.
Лікарі рекомендують вживати їх у разі захворювань на артрит і атеросклероз, а також людям зі зниженою кислотністю та особам, які страждають на виразку шлунка й атонію кишківника.
Гарний оздоровчий ефект кавбуз демонструє як дитяче та дієтичне харчування. Його радять вживати в разі ожиріння та проблем із зайвою вагою. Вважається також, що насіння кавбуза сприяє зміцненню чоловічої сили.
Вирощування та догляд за рослиною
Кавбуз – культура невибаглива, а технологія його вирощування нічим не відрізняється від вирощування звичайних гарбузових сортів. Найкращими для рослини є кліматичні умови на територіях Київської, Полтавської, Миколаївської та Чернігівської областей. Якщо в цих регіонах посіяти кавбуз у відкритий ґрунт першої декади травня, то за сприятливих умов урожай можна вже зібрати наприкінці серпня або на початку вересня.
Кавбуз гарно росте на слабокислих суглинкових або супіщаних родючих землях, але ділянка для його вирощування має бути якнайбільш сонячною. У затінку рослина навіть у теплому кліматі ростиме повільно і даватиме пустоцвіт.
Цей гібрид здатен рости у відкритому ґрунті навіть в умовах Сибіру. Проте, щоб за таких обставин отримати врожай культури, слід врахувати, що вегетаційний період рослини становить не менше 125 днів. Тож у недостатньо теплому кліматі плоди можуть не визріти.
Кращими попередниками для кавбуза є рослини з родини капустяних, кукурудза, одно- та багаторічні трави, цибуля, картопля і озимі зернові. Повертати цю культуру на попередні пплощі слід не раніше, ніж через 4 роки, а в оптимальному варіанті – через 7–8 років.
Кавбуз здатний перезапилюватись з великоплідними сортами гарбуза, тому такі рослини слід садити якнайдалі одна від одної.
Удобрення та підживлення
З початком вегетації кавбуз одразу починає нарощувати вегетативну масу в значному обсязі та згодом формує чималих розмірів плоди, тому рослина потребує відповідного підживлення органічними добривами.
Навесні, ще до посіву, майбутні плантації кавбуза удобрюють перегноєм чи компостом (200–300 кг на кожну сотку площі, або по 2–3 кг у кожну лунку). Для збільшення родючості майбутніх грядок можна додати до органічних компонентів 1,5–2 склянки деревного попелу та 50 г суперфосфату, після чого ретельно перемішати цю суміш із ґрунтом.
У фазу активного зростання стебел культури, для стимулювання розвитку зеленої маси можна проводити додаткове підживлення з використанням розведеного курячого посліду (1:15) або коров’яку (гноївки). Живильний розчин виливають по 1 л під кожну рослину.
З мінеральних добрив для кавбуза обирають розчин із 40 г сульфату амонію, 30 г суперфосфату та 20 г калійної солі, попередньо розчинених у 10 л води. Під кожну рослину виливають близько 2 л цього розчину.
Висівання насіння у відкритий ґрунт
В умовах України кавбуз зазвичай висівають одразу у відкритий ґрунт, хоча деякі овочівники обирають розсадний спосіб. Найкращим посівним матеріалом є здорове, відкаліброване насіння дво- або трирічного строку збереження, отримане з повністю дозрілих плодів, що пролежали всю зиму.
Сіяти кавбуз слід за умови достатнього прогрівання ґрунту (+12…15°С) та після загрози повернення пізніх заморозків. Кращим строком для сівби в південних регіонах України є остання декада квітня, в умовах Лісостепу – друга декада травня, у Поліссі – третя декада травня.
Перед посівом, щоб пришвидшити проростання насіння, його недовго витримують у теплій воді або в розчині стимулятора росту. Оскільки батоги в кавбуза сягають завдовжки до 3 м, посадкові лунки потрібно розміщати не ближче 3–3,5 м одна від одної.
Глибина закладання насіння на суглинковому ґрунті становить близько 6–7 см, а на легких землях – до 8–10 см. У кожну лунку садять одразу по 2–3 насінини. Оптимальна температура для розвитку сходів складає від +20 до +25ºС.
Перші паростки з’являються приблизно через тиждень. Одразу після появи пари справжніх листочків, сходи проріджують, для чого видаляють найслабші та пошкоджені. У кожній лунці має лишитися не більше двох рослинок. Після проріджування розпушують ґрунт у міжряддях.
Друге й останнє проріджування здійснюють у фазі появи 4–5 справжніх листочків. Після цього в кожній лунці має лишитися один, найміцніший і здоровий росток. Водночас рослини підживлюють розчиненою у 10 л води сумішшю 25 г сульфату амонію, 30 г суперфосфату та 30 г калійної солі.
Після зімкнення рядів підрослих рослин кавбуза розпушування ґрунту в міжряддях припиняють. Уникнути процедури регулярного розпушування можна шляхом мульчування ділянки торфовою крихтою, сухою хвоєю, соломою тощо.
Після того, як сходи сформують кілька зав’язей (а на одному стеблі можуть утворитися до 5 плодів), верхівку головного пагона слід прищипнути. Така нескладна дія сприятиме перерозподілу ресурсів у рослині і спрямує їх не на розвиток зеленої маси, а на дозрівання плодів. Відповідно, якщо потрібно виростити один, але великий кавбуз, на пагоні лишають одну-єдину зав’язь.
Від сильного вітру довгі батоги рослини можуть перевертатися. Щоб запобігти цьому, стебла кавбуза частково присипають вологим ґрунтом у межах четвертого міжвузля. Додатковий позитивний наслідок такого методу полягає у формуванні рослиною додаткових коренів на присипаних ділянках, що підвищить її продуктивність.
Догляд за кавбузом зовсім нескладний. Окрім вчасного підживлення, гібрид потребує періодичного розпушування ґрунту в міжряддях, видалення бур’яну, а в разі потреби – помірного поливу.
Вирощування кавбуза з розсади
Гарний урожай кавбузів гарантується використанням якісної та повноцінної розсади. Її можна виростити під плівкою або в парнику. Проклюнуті після замочування насінини висівають у контейнери за 10–15 днів до пересаджування у відкритий ґрунт.
Температура повітря для вирощування розсади має становити від +20 до +25°С. Згодом, під час закалювання рослин, її знижують до +12…13°С.
Для кращого розвитку розсаду поливають поживною сумішшю, що складається з 1 кг коров’яка, 15 г аміачної селітри, 20 г суперфосфату та 15 г сірчанокислого калію, розчинених у 10 л води. Норма поливу на одну рослину становить близько 300–500 г.
Захист від шкідників і хвороб
Найчастіше рослини кавбуза вражаються такими хворобами, як борошниста роса, коренева гниль і фузаріоз, а з вірусних захворювань найнебезпечнішою для них є мозаїка.
Зараженню борошнистою росою сприяють підвищений рівень вологості, інтенсивні опади, порушення правил сівозміни та надмірне загущення посадки. Зазвичай симптоми хвороби виглядають як коричневі плями на листі, що поступово розростаються і зрештою охоплюють всю листкову поверхню. Уражений листок стає ламким і повністю всихає.
Не менш небезпечним захворюванням є фузаріозне в’янення, яке також нерідко вражає гарбузи й дині. Патоген поширюється через ґрунт, рослинні залишки або заражене насіння.
Якщо грибкове захворювання набуває важкої форми і загрожує втратою врожаю, потрібно використовувати фунгіцидні препарати, у складі яких є мідь. Доволі дієвими є такі засоби захисту рослин, як «Превікур Енерджі», «Байлетон», «Ридомил Голд» тощо.
У разі зараження вірусом мозаїки кавбузи, найімовірніше, врятувати не вдасться. Усі рослини з ознаками захворювання доведеться викорчувати та спалити, а ділянку продезінфікувати. Симптоми цієї хвороби з’являються на листі у вигляді світло-зелених, а згодом – жовтих плям, що нагадують мармуровий візерунок. Уражене листя жовтіє, скручується і всихає.
З комах-шкідників найбільш загрозливими для кавбуза є совки (гусінь), хрущі, дротяники, попелиця та вовчок звичайний (капустянка або медведка). Щоб захистити від них рослини, фахівці радять під час висаджування розсади занурювати її кореневу систему у розчині препарату «Актара». Цей інсектицид захистить кавбузи від шкідників приблизно впродовж 15–20 днів. До того ж, не лише від тих, що живуть у ґрунті, але й від тих, які здатні пошкоджувати надземні частини рослин.
За масової появи листогризних комах кавбузи також обробляють інсектицидами, наприклад, препаратами «Арріво», «Фуфанон», «Ф’юрі» чи іншими подібної дії.
Спробуйте самостійно виростити кавбуз – і ви переконаєтеся в його користі та поживності.
Поділитись в соцмережах:
