Конюшина золотиста

Конюшина золотиста (Trifolium aureum) – вид одно- або дворічних квіткових трав’янистих рослин з роду Конюшина (Trifolium) родини Бобові (Fabaceae). Медодайна, кормова, сидеральна культура з лікарськими властивостями.

Автором першого наукового опису виду Trifolium aureum є німецький лікар і натураліст Йоганн Адам Полліх. У цій же його праці «Historia plantarum in Palatinatu» (1777 р.). вперше з’явилась і офіційна назва рослини, що зберігається й донині.

Конюшина золотиста є аборигенною для Центральної Європи, Канарських островів, західних і північних регіонів Азії та Близького Сходу. На початку ХІХ століття вона потрапила до Північної Америки, де успішно адаптувалась і поширилась. На цей час інтродукована також в Австралії та Новій Зеландії. 

Конюшина золотиста нерідко колонізує розріджені, бідні на поживні речовини неорні поля з невисоким травостоєм, узбіччя доріг і лісові галявини та часто зустрічається на ділянках після суцільних вирубок.

В Україні трапляється повсюдно, зокрема й у Криму. Найкраще розвивається на кислих, мало- або безкарбонатних, бідних на поживні речовини, достатньо вологих суглинкових чи піщаних ґрунтах. Оселяється переважно на луках, неораних ланах, берегах водойм, обабіч доріг, кам’янистих схилах тощо. Невибаглива, любить сонце.

Вид Trifolium aureum має два два підвиди: Trifolium aureum aureum та Trifolium aureum barbulatum.

Де використовується конюшина золотиста

Конюшина золотиста добре відома в народній медицині. Вона є складовою загальнозміцювальних і знеболювальних засобів, покращує роботу серця і легенів. Її квіти збирають під час цвітіння як лікарську сировину.

Вони містять ефірну олію, глікозиди, аскорбінову кислоту (до 26%), каротин, вітаміни Е та В, мінерали, алкалоїди, смоли, тригліцериди, пігменти, ізофлавони, зокрема біоханін А, та інші біологічно активні речовини.

Висушені квіти можна заварювати і вживати замість чаю як цілющий трав’яний напій, що допомагає в лікуванні запаморочень, діареї, гінекологічних хвороб. Настоянку з них призначають від шумів у голові. Термін придатності сухої рослини обмежується 2 роками.

Вид Trifolium aureum є цінним літнім медоносом, що продукує чималу кількість нектару й пилку. Рослина цвіте у червні–серпні, і в цей період її активно відвідують бджоли, джмелі та різні комахи-запилювачі. Для них конюшина золотиста є важливим джерелом живлення, особливо в другій половині літнього сезону, коли цвітіння основних медодайних культур вже завершилось. 

Вміст цукрів у нектарі рослини сягає до 40% й навіть більше, а її нектаропродуктивність дозволяє зібрати з плантації площею 1 га від 40 до 70 кг меду. 

Вирощують конюшину золотисту і як кормову рослину, що має високу поживну цінність для худоби. хоча здебільшого надають перевагу багаторічним видам. Водночас, як і решта представників родини бобових, вона відома як сидеральна культура, оскільки збагачує ґрунт азотом та покращує його структуру (розпушує, збільшує аеро- й водопроникність).

Екстракт, отриманий з квітів цієї рослини, слугує природним барвником для фарбування тканин. Він забезпечує полотнам стійкі кольори зелено-жовтої гами.

Опис рослини 

Конюшина золотиста – це невелика пряморосла трав’яниста рослина з розлогим висхідним або вертикальним, гіллястим стеблом, вкритим зовні короткими волосками, що сягає заввишки до 10–30 (40) см. Товщина стебла становить приблизно 2,5 мм. Має стрижневу кореневу систему.

Листя в конюшини золотистої чергове, трійчасте – складається з трьох майже сидячих ланцетних, або видовжено-ланцетних листочків довжиною 15–25 мм і шириною 6–9 мм. Кожен листочок має від 12 до 20 пар бічних жилочок з нижнього боку. Частина верхнього краю в них пилчаста, а вершечок – заокруглений. 

Золотаво-жовті квітки зібрані по 20–50 шт. в невеликі, щільні, довгасто-округлі суцвіття діаметром 12–20 мм, розташовані на верхівках стебел і в пазухах верхніх листків. Довжина квітки на початку цвітіння становить 4–5 мм, а наприкінці сягає 6–7 мм. Із завершенням квітнення віночки втрачають свою яскравість, набувають світло-коричневого забарвлення і стають папероподібними, шурхотливими.

Цвіте рослина в червні-серпні, запилюється як ентомофільно (бджолами, джмелями, метеликами та іншими комахами), так і самозапильно. 

Плід – дрібний, однонасінний біб завдовжки приблизно 2 мм і шириною до 1,5 мм. Насіння жовтувато-коричневе, з зеленкуватою основою, або повністю коричневе, сплюснуте, розміром 1–1,2 мм. Розноситься вітром. Маса 1000 насінин складає близько 0,5–0,7 г.

Плодоношення відбувається в червні-серпні. Максимальна насіннєва продуктивність однієї рослини за сезон не перевищує 7000 насінин. Проростає насіння з глибини не більше 1,5–2 см, а високий рівень схожості зберігає впродовж 8–10 років.

Конюшина золотиста проростає в квітні-травні, за температури довкілля +4…6°С. Оптимальним для розвитку рослини є температурне середовище від +18 до +22°С.

Є кілька видів рослин з трійчастими листками та невеликими жовтими суцвіттями, дуже подібних до Trifolium aureum. Серед них: 

• конюшина рівнинна (Trifolium campestre) – вона нижча та більш розлога, з меншим листям і дрібнішими квітами, хоча її середній листочок також має короткий черешок;

• конюшина дрібноголівчаста (Trifolium dubium);

• люцерна хмелецвіта (Medicago lupulina);

• квасениця пряма (Oxalis stricta).

Контроль за поширенням конюшини золотистої

Інколи рослина може засмічувати культурні посіви й за сприятливих умов активно поширюватися на городах і присадибних ділянках. Її розлогі, гіллясті стебла та розгалужена коренева система утворюють щільну дернину, яка створює проблеми під час механічного обробітку сільськогосподарських угідь, тому необхідно вчасно попереджати й обмежувати розростання конюшини золотистої.

Найпростішим і дієвим заходом протидії бур’яну є сівозміна, яка попереджає щорічне вирощування представників родини бобових на тій самій ділянці чи площі. Повертати їх на попереднє місце слід не раніше як через 3–4 роки.

Допоможуть позбутися конюшини золотистої і традиційні агротехнічні методи, зокрема осіння глибока зяблева оранка та, за можливості, систематичне боронування міжрядь. А постійне скошування її підрослих сходів не дозволить рослині сформувати насіння і запобігатиме її подальшому поширенню.

У разі виникнення необхідності застосування ЗЗР, обирають системні гербіциди вибіркової дії, призначені для знищення дводольних рослин, активними речовинами в яких є бентазон, дикамба чи клопіралід. Оптимальний період для обробки – коли бур’ян знаходиться на початкових етапах свого розвитку, у фазі 2–6 листків. А оптимальні умови для проведення робіт – маловітряна, без опадів погода з температурним середовищем +10…25°С.

На полях з зерновими культурами (пшениця, ячмінь, кукурудза) використовують зазвичай  «Хаммер Дуо», «Діален Супер», «Ділар», «Пріма Форте», «Дифлейм» тощо. Для очищення посівів сої та гороху перевагу надають препаратам «Базагран», «Бантен», «Альфа-Бентазон» та інші аналогічної дії. На овочевих культурах (картопля, цибуля, часник, томати) кращим вибором є «Гезагард».

Щоб досягти кращого результату та підсилити дію активної речовини шляхом кращого змочування вегетативної частини бур’яну препаратом, до робочого розчину додають прилипач (ПАР): «Родео», «Адювал», «Меро», «Віволт» тощо.

На городах і присадибних ділянках найбезпечнішим і найбільш ефективним методом протидії бур’яну є його видалення вручну, разом з кореневою системою.