Характеристики найпоширеніших сортів меду

Мед, створений бджолиною сім’єю, є не лише смачним, але й корисним продуктом. Властивості меду цілком відповідають відомому вислову батька сучасної медицини Гіппократа про те, що їжа має бути нашими ліками, а наші ліки – їжею, яку ми вживаємо. Тобто усі продукти харчування в нашому раціоні мають бути поживними, біологічно цінними й надавати організму цілющу дію.

Трохи історії

Корисні властивості меду відомі людям з прадавніх часів. Стародавні ассирійці ще 663 року до нашої ери мали рецепти для лікування з використанням меду. У стародавній Індії вважалося, що за допомогою дієти та різних еліксирів, до складу яких входили мед, молоко та інші компоненти, можливо суттєво продовжити життя людини (до 500 років). Деякі з таких рецептів збереглися в «Законах Ману» та в «Аюрведі».

У стародавньому Китаї із застосуванням меду готували «напій безсмертя», що мав зберігати юність тіла й дарувати задоволення. Гіппократ успішно експериментував з медом як одним із ключових інгредієнтів різних лікувальних сумішей при багатьох захворюваннях. Цілитель високо оцінював роль цього продукту в раціоні для збереження людського здоров’я та профілактики багатьох захворювань. «Мед, вживаний з іншою їжею, поживний і забезпечує приємний колір обличчя», – писав він в одній зі своїх праць.

Інший середньовічний вчений-енциклопедист і видатний цілитель свого часу Ібн Сіна (Авіцена) у своїй праці «Канон лікарської науки» розмістив чимало рецептів лікування медом. Він рекомендує застосовувати мед не лише для зцілення тіла, а й задля збереження високої функціональності нервової системи. «…Мед зміцнює душу, надає бадьорості, сприяє перетравленню їжі, збуджує апетит, сприяє збереженню юності, посилює здатність запам’ятовувати та відновлювати в пам’яті, загострює розум, полегшує мову», – писав вчений у своїй праці.

Народи Кавказу вважали, що вживання меду (медову масу з різними добавками вони називали кумелі) і чистої води не тільки втамовує голод, а й наділяє воїнів силою для битв. Цей продукт служив їм своєрідним допінгом, що стимулює життєві сили організму.

Не меншого значення мав мед і для слов’ян. Цей промисел називався бортництвом, а людей, які ним займались, називали бортниками.  Щоб добути мед, бортники видовбували високо в старих деревах (липах, дубах, соснах) великі камери-дупла – борті, в яких оселявся бджолиний рій. Відомий арабський географ і мандрівник Ібн Русте на початку Х століття так описав власні спостереження: «…земля слов’ян є рівнина лісиста; в лісах вони й живуть; із дерева виробляють вони вид посудин, які є вуликом для бджіл і в яких мед бджолиний зберігається». 

Пізніше такі борті почали видовбувати в окремих колодах, пнях і розташовувати їх поблизу власного житла. Так з’явилось бджільництво. На території прадавніх слов’янських держав мед використовували не лише як страву чи напій, але й для зцілення, що знаходить підтвердження в численних старовинних знахарських травниках, відомих як зільники. У давнину серед руських князів існувала традиція спати на вуликах. Після такого, навіть короткочасного відпочинку людина почувалась сповненою сил, бадьорою та відпочилою. Нині цей вид релаксації має назву аероапітерапія й набув неабиякої популярності. 

У наш час висновки стародавніх лікарів підтверджені численними науковими дослідженнями та клінічними спостереженнями. Мед має виражену бактерицидну, імуномодулюючу, загальнозміцнювальну, ранозагоювальну дію. Він нормалізує обмінні процеси в організмі та поповнює нестачу багатьох мікро-, макроелементів і вітамінів.

Мед знайомий людям приблизно з VIII тисячоліття до нашої ери. Оскільки бортники не мали змоги кочувати й отримувати монофлорний мед з з певних видів рослин, цей продукт ідентифікувався на той час виключно відповідно до географічного місця його збору та до переважної рослинності конкретної місцевості.

У наш час бджолярі мають можливість транспортувати вулики до тих чи інших медоносів, тому й з’явилось так багато різних видів меду. Тепер відомо, що мед, зібраний з різних видів рослин, відрізняється за своїми зовнішніми, смаковими та біологічними характеристиками. Монофлорні меди, виготовлені бджолами з нектару переважно одного виду рослини-медоноса, зазвичай називають за назвою рослини, з якої був зібраний нектар – липовий, гречаний, коріандровий тощо.

Деякі поліфлорні види меду (зібрані з кількох видів одночасно квітнучих рослин) отримують назву відповідно до періоду збору нектару (наприклад, травневий) або за назвою місцевості, звідки вони походять: тайговий, гірський, польовий тощо. Існує близько 300 різновидів меду, і кожен з них має свої особливості.

Мед з липи вважається одним з найбільш якісних

Продукується він з нектару та пилку квіток липи, іноді з домішками липової паді, яка з’являється в той же час або трохи пізніше після цвітіння цього дерева. 

Час медозбору залежить від виду липи (їх близько 50 видів), погодних умов та географічного регіону. Для Центральної України цей період припадає на червень.

Тривалість продуктивного медозбору – близько 10–12 днів. Та якщо є кілька видів лип з різними строками цвітіння, або є можливість кочувати з південних регіонів у північні, то період медозбору можна суттєво продовжити.

Липові дерева є одними із найсильніших рослин-медоносів. Нектаропродуктивність липи за сприятливих погодних умов становить до 1000 кг із 1 гектара насаджень. Найбільш ефективно працюють на липі бджоли далекосхідної та середньоруської порід. На початку липня липовий мед вже можна відкачувати, і він з’являється у продажу.

Цей мед має специфічний аромат липових суцвіть, він прозорий або трохи тьмяний, світло-жовтого чи бурштинового кольору. Якщо в липовому меді є мед з липової (або іншої) паді, то у нього з’являється зеленкуватий відтінок.

Липовий – один з найсолодших видів меду, що пояснюється значним вмістом фруктози (близько 40%) і глюкози (до 36%). Загальний вміст цукрів складає 79,7–81%, проте глікемічний індекс (ступінь підвищення рівня глюкози в крові внаслідок перетравлення та засвоєння будь-яких продуктів харчування) цього сорту меду порівняно низький, він становить 55 одиниць.

Смак у нього м’який, з відносно простим букетом післясмаку, який розкривається поступово. Іноді в початкових нотах ледь відчувається кислинка, яка в середніх нотах і післясмаку не зберігається. Специфічний запах обумовлений вмістом комбінації ароматичних речовин – кількох складних ефірів різних спиртів (зокрема гераніолу) та органічних кислот (оцтової, валеріанової, масляної, капронової та ін.). Особливий, впізнаваний смак липового меду складається з оригінальної пропорції смаків його компонентів. 

Білок у липовому меді представлений 22 амінокислотами. Продукт особливо багатий на такі незамінні амінокислоти як валін, лейцин, тирозин, фенілаланін, ізолейцин; у дещо меншій кількості знаходяться в ньому лізин і треонін; зовсім мало – метионіну. Серед замінних амінокилот більшу частку складають аспаргінова та глутамінова кислоти (кожної до 10% від загального вмісту білка), серин. Менше – аргиніну, гліцину, аланіну. Незначна кількість – проліну.

Є в липовому меді ферменти (каталаза, діастаза, ліпаза, пероксидаза, інвертаза), вітаміни А, групи В, С, Е, К, РР, органічні кислоти (глюконова, мурашина, бурштинова, щавлева, винна, лимонна), оксалат кальцію, мінеральні речовини (мідь, калій, йод, сірка, цинк, кальцій, фосфор), гормоноподібні речовини.

Через значний вміст фруктози, кількість якої переважає над глюкозою, чистий липовий мед лишається рідким порівняно тривалий період – понад 2 місяці. Кристалізується він переважно чималими, дуже світлими кристалами, а його маса набуває майже білого, з ледь жовтуватим відтінком кольору. 

Стосовно цілющих властивостей, липовий мед можна застосовувати як допоміжний засіб у лікуванні багатьох захворювань дихальної системи (респіраторних інфекцій, астми, ларингіту, фаренгіту, бронхіту тощо). Як зовнішній засіб використовують мед для лікування опіків, незагойних ран, екземи. Відомий він і як жарознижуючий, а також відхаркувальний засіб. Мед корисний при захворюваннях нервової системи, при патологіях травного тракту, зокрема при стоматиті, порушенні секреції шлункового соку та ін. Але перед застосуванням меду з лікувальною метою слід обов’язково порадитись із фахівцем.

Соняшниковий мед

Соняшниковий мед у нашій країні є, певне, найпоширенішим, і можливо тому незаслужено (помилково!) вважається малоцінним, низькосортним продуктом.

Проте це далеко не так. Соняшниковий мед за своїми цілющими властивостями і смаком нічим не гірший за інші сорти, просто наявність значних площ посівів цього медоносу дозволяє отримувати його чимало, і тому ставлення у споживачів до нього склалося не те щоб негативне, але й не надто поважне. Отже, властивості.

Отримують соняшниковий мед з нектару та пилку квітучого соняшника. Період медозбору – останній тиждень червня та весь липень. Пізні посіви можуть цвісти й у серпні, проте нектаропродуктивність у них невелика, і в більшості випадків товарного меду взяти з них не вдається. 

Залежно від погодних умов тривалість цвітіння соняшника може змінюватись, але в середньому вона становить близько трьох тижнів. Наприкінці липня бджолярі вже відкачують цей сорт меду, і він з’являється у продажу.

Соняшниковий мед дуже гарний на вигляд. Він має яскраво золотисте забарвлення з різними відтінками, здебільшого ближче до помаранчевого. Колір залежить від сорту соняшника, особливостей ґрунтів, де зростає культура, погоди та багато іншого. Прозорість також може бути різною, відповідно до вмісту пилку – чим його менше, тим прозоріший мед.

Запах характерний, нагадує запах суцвіть соняшнику. Але яскраво виражений він лише в свіжому продукті. Ароматичні речовини в процесі зберігання поступово випаровуються, і аромат слабшає. Іншою причиною такого послаблення запаху соняшникового меду з часом є утворення водневих зв’язків між молекулами ароматичного альдегіду геліотропіну та гідроксильними групами присутніх у меді вуглеводів та молекулами води. Внаслідок цього леткість ароматичного альдегіду знижується, і запах перетворюється на смако-аромат, який більше відчувається при вживанні меду. 

Смак специфічний, не приторний, соняшниковий мед належить до медів середньої солодкості. Початкові ноти помірно-солодкі, з незначною терпкістю, в середніх відчувається легка кислинка, яка тримається недовго, потім з’являється гіркуватість, що часто викликає першіння в горлі. У деяких зразках гірчинка не відчувається.

Післясмак середній за тривалістю, розкривається поступово: спочатку відчуттям тепла, потім знову легкою терпкістю, потім відтінками солодкого й кислого зі складним букетом смако-ароматів, які зумовлені наявністю зв’язаних ароматичних речовин.

Кристалізується соняшниковий мед відносно швидко. Залежно від умов зберігання цей період може тривати від тижня до місяця з моменту відкачування. Кристалізація продукту істотно послаблює його запах і змінює колір на більш світлі відтінки. 

Залежно від умов зберігання, сорту соняшника та регіону збору, продукт після кристалізації може мати  дрібнокристалічну структуру, великоокристалічну, або пастоподібну, пластичну. Після кристалізації соняшниковий мед може зберігатися без втрати властивостей в хімічно нейтральній тарі при кімнатній температурі роками. 

Біологічна цінність та особливий смак соняшникового меду визначаються його складом. У цьому продукті цукри представлені переважно глюкозою, фруктозою, мальтозою, меліцитозою й сахарозою. Частка глюкози становить понад половину всіх цукрів.

Масова частка редукованих цукрів (тих, які вступають у реакцію відновлення і здатні легко окислюватися; чим їх більше, тим якісніший мед) становить не менше 87%. Вміст сахарози залежить від особливостей ґрунту та умов проростання медоносу і в меді з різних регіонів може змінюватись від 0,5% до 4%.

До складу соняшникового меду входять амінокислоти аланін, лейцин, валін, гістидин, серин, глютамінова кислота, треонін, лізин, фенілаланін, глутамін, метионін. Сумарна частка білка залежить від кількості квіткового пилку в продукті й може становити від 13 до 33%. Це найвищий вміст білка серед усіх сортів меду.

У складі соняшникового меду є вітаміни В, С, Е, Н (біотин), К, фолієва кислота, пантотенова кислота, особливо багато вітамінів А, РР і Т. До того ж каротину (однієї з форм вітаміну А) у ньому значно більше, ніж в інших сортах.

Вітамін Т відіграє важливу роль у процесах згортання крові та утворенні тромбоцитів. Він бере участь у синтезі білків, сприяє прискоренню обміну речовин. Вітамін Т рекомендується як профілактичний засіб для людей із захворюваннями крові, такими як гемофілія та анемія. Тому соняшниковий мед є бажаним продуктом у їхньому щоденному раціоні.

У ньому міститься достатня кількість макро- та мікроелементів, необхідних нашому організму. Особливо багато в ньому калію та йоду. Дещо менше – різнихх сполук фосфору, натрію, міді, кальцію, марганцю, магнію, кобальту, селену, алюмінію. 

Важливою складовою соняшникового меду є ферменти (ензими), що виробляються спеціальними залозами бджіл, – глюкозооксидаза, інвертаза, діастаза, каталаза, пероксидаза, амілаза. Ці сполуки виступають каталізаторами біохімічних реакцій і за умови регулярного вживання продукту сприяють правильному перебігу багатьох обмінних процесів в організмі людини. Це білкові сполуки, завдяки яким запускаються процеси розщеплення їжі до простих частинок, з яких організм знову складає складні сполуки, вже власні. Порівняно з іншими різновидами меду, соняшниковий містить досить значну їх кількість.

Концентрація ферментів у соняшниковому меді та його біологічна активність значно вищі, ніж у решти відів продукту. Особливо цінними для людини є інвертаза (вона розщеплює сахарозу на глюкозу та фруктозу), глюкозооксидаза (розщеплює глюкозу до глюконової кислоти, рівень концентрації якої впливає на смак меду, і перекису водню, який захищає мед від різної мікрофлори) та діастаза ( сприяє розщепленню крохмалю до мальтози).

Ферменти потрапляють до меду під час переробки робочими бджолами нектару, зібраного на квітах. Період напіврозпаду ферментів залежить від температури зберігання меду. Так, наприклад, за температури +20°С ця фаза триває близько 1480 діб, при +25°С – 540 діб. У випадку нагрівання меду до температури понад +45°С, ферменти розщеплюються за лічені години. Отже зрозуміло, що в кімнатній температурі (+18…20°С) мед може зберігатись без втрати своїх корисних властивостей досить тривалий період, а його термічна декристалізація вкрай небажана, хоч і робить продукт привабливішим для споживача порівняно із зацукрованим.

Завдяки високому вмісту ферментів регулярне вживання соняшникового меду нормалізує біохімічні процеси в багатьох системах організму людини, оптимізує обмінні процеси та стимулює імунітет, що позитивно позначається на всьому організмі в цілому (покращується апетит, самопочуття, зростає активність та енергійність).

Високий вміст глюкози та калію в оптимальній для організму формі забезпечує швидке їх засвоєння та вкрай позитивний вплив на стан серцевого м’яза та всієї серцево-судинної системи. Калорійність соняшникового меду становить 320 Ккал у 100 г продукту, а глікемічний індекс – 80–88 одиниць.

Вміст різноманітних амінокислот (зокрема й незамінних) у соняшниковому меді спричинений значною кількістю квіткового пилку. Це сприяє покращенню загального стану організму, прискоренню регенерації та активізації омолодження тканин. У соняшниковому, як і в будь-якому іншому меді, присутні речовини-антиоксиданти. Ці сполуки захищають клітини організму від шкідливого впливу вільних радикалів (активних молекул кисню) та їх ушкодження.

Щоденне вживання соняшникового меду є ефективною профілактикою або додатковим лікуванням гастриту, виразки дванадцятипалої кишки. Полоскання горла розчином соняшникового меду вбиває до 98% патогенних бактерій. Застосовують цей продукт і як допоміжний засіб при фарингіті, бронхіті, грипі, інших респіраторних та застудних захворюваннях. Це дієвий профілактичний засіб у періоди епідемій. 

Мед, зібраний на соняшнику, має сечогінну дію й може бути використаний для виведення шлаків та як детоксикаційний засіб, його вживання зменшує утворення набряків. Він покращує функціонування печінки, зміцнює стінки судин, підвищує їхню еластичність.

Соняшниковий мед може бути додатковим засобом для лікування деяких хвороб сечостатевої системи. Дослідження підтвердили ефективність застосування цього продукту в боротьбі з остеохондрозом, артритом та онкологічними захворюваннями на початкових стадіях. Здоровими людьми він може бути використаний як профілактичний, загальнозміцнюючий, оздоровчий засіб та подарує гарне самопочуття на довгі роки.

Але він має й обмеження. Соняшниковий мед не рекомендований алергикам (через високий вміст пилку) і людям, які страждають на цукровий діабет. 

Є ще один аргумент на користь соняшникового меду. Ні для кого не секрет, що недобросовісні торговці заради швидкої наживи часто реалізують фальсифікати багатьох цінних сортів меду. Але оскільки соняшниковий мед – найдешевший з усіх, представлених на ринку, підробляти його недоцільно. Тому в подібних обставинах ймовірність придбати справді натуральний, корисний продукт за цілком доступну ціну лишається досить високою.

Коріандровий мед

Коріандровий мед отримують з нектару квітучих культурних посівів коріандру.

Раніше цей продукт могли запропонувати лише кавказькі або середземноморські бджолярі, але з недавнього часу коріандр стали досить широко вирощувати в Центральній Україні, завдяки чому цей сорт меду з’явився й у нас.

Період медозбору залежить від строків посіву, але здебільшого початок цвітіння припадає на останній тиждень червня чи початок липня. Тривалість продуктивного цвітіння залежить від погоди та температури довкілля, в середньому вона складає від трьох тижнів до місяця. За цей час з кожного гектара посівів бджоли можуть зібрати близько 200 кг нектару, що в порівнянні з іншими медоносами є показником хоч і не дуже значної, але досить непоганої нектаропродуктивності.

Мед з коріандру прозорий, світло-коричневий, із золотистим відтінком. Колір меду часто визначається його мінеральним складом, співвідношенням та концентрацією у ньому різних макро- та мікроелементів. У коріандровому меді містяться залізо, калій, йод, марганець, кальцій, магній, цинк, залізо, мідь, бром.

Дивно, але запах коріандрового меду зовсім не схожий на запах рослини, з якої він зібраний. Така властивість підвищує його популярність у споживача, оскільки далеко не всім подобається специфічний запах кінзи, як ще називають зелень цієї культури.

Коріандровий мед має насичений карамельний аромат із ледь вловимими нотками запаху ліків. Це зумовлено присутністю в продукті складних ефірів (октилацетату, бутил-2-метилпропіонату, ізоамілформіату, пропіл-2-метилпропаноату, 1,2-етандіолмоноацетату, ліналілацетату, етилформіату, фенілетилацетату та інших), спиртів (цисментодіолу, карвакролу, фурфурилового, фенолу, етилфенолу, крезолу, трансменто-1,2-діолу, гераніолу, іонолу тощо), ароматичних альдегідів та декількох (близько 10) ефірних олій, що містяться в нектарі. До складу ж самої рослини входять 36 різних ефірних олій, тому й запах у неї інший.

Аромат коріандрового меду досить стійкий і майже не втрачається з плином часу. Внаслідок кристалізації та під час зберігання він лише трохи слабшає. Така позитивна властивість обумовлена декількома особливостями складу цього продукту. Серед ефірних олій, які надають меду аромату, є борнеол, гераніол і ліналоол. А ці хімічні сполуки можуть створювати водневі зв’язки з карбонільними та гідроксильними групами цукрів та водою (як спирти), що забезпечує тривалу духмяність цьому сорту меду.

Порівняно висока кислотність коріандрового меду істотно знижує леткість ароматичних ненасичених спиртів (похідних ненасичених вуглеводнів, у молекулах яких водневий атом заміщений на гідроксильну групу) та їх ефірів, внаслідок чого знижується інтенсивність, але збільшується тривалість стійкості аромату. Крім цього, в коріандровому меді міститься лактон (похідна глюконової кислоти), який сприяє збереженню запахів інших речовин.

Смак складний, специфічний, початкові ноти помірно солодкі, без приторності, частково завдяки легкій кислинці, яка краще розкривається й утримується в середніх нотах. У заключних нотах та післясмаку присутній смако-аромат топленого молока. 

Кислинку коріандровому меду надає присутність у ньому в різних кількостях кількох органічних кислот, а саме: глюконової, винної, щавлевої, мурашиної, лимонної, яблучної, бурштинової. Найбільший вплив на смак має глюконова кислота, яка з’являється в продукті внаслідок окислення частини глюкози, яка міститься в нектарі, за участю ферменту глюкооксидази, що продукується глоточними залозами робочих бджіл під час переробки нектару.

Кількість глюкооксидази та її біохімічна активність у бджіл різних порід неоднакові. Найактивніший цей фермент у кавказької породи, середні показники – в середньоруської й карніки, а найменш активний – в італійської. Тому й смак коріандрового меду, отриманого від бджіл різних порід, відрізнятиметься, навіть якщо вулики стояли на одному полі, за однакових погодних та інших умов.

До складу білка коріандрового меду входять кілька амінокислот: тирозин, аргінін, ізолейцин, глутамінова кислота, лізин та інші. Сумарна частка білка – не менше 0,8%.

Вміст вуглеводів у вигляді різних форм цукру становить близько 81,5%, що забезпечує високу калорійність цього продукту. У 100 г коріандрового меду міститься 309–314 Ккал.

Глюкоза та фруктоза містяться приблизно в однакових частках, що забезпечує середню швидкість кристалізації меду. Він кристалізується великими кристалами приблизно через три-чотири тижні після відкачування, змінюючи колір на трохи світліший. Але в закритих стільниках у заселеному вулику він зберігає рідку консистенцію до глибокої осені.

Цей сорт меду багатий на вітаміни групи В, серед яких B₁ (тіамін), B₂ (рибофлавін), B₆ (піридоксин), B₉ (фолієва кислота). Є в ньому також вітаміни: C (аскорбінова кислота), Н (біотин) та PP (нікотинова кислота).

Цілющі властивості коріандрового меду полягають у його різнобічному впливі на багато систем людського організму. Регулярне вживання помірних доз (до 100 г на добу) цього продукту стане ефективною профілактикою для запобігання багатьох захворювань. 

Коріандровий мед стимулює кровотворення, тому він рекомендований при анемії та інших хворобах крові. Цей продукт нормалізує ритм серця і може бути додатковим засобом при лікуванні та профілактиці тахікардії, брадикардії, екстрасистолярних відхилень. Коріандровий мед має помірний жовчогінний ефект, що покращує процеси травлення й посилює апетит, тому його рекомендують при захворюваннях печінки, підшлункової залози, дванадцятипалої кишки.

Корисний він й у випадках статевих дисфункцій у чоловіків, для відновлення потенції та покращення якості сімені. Цей сорт меду вважається «чоловічим», але він чинить сприятливу та стимулюючу дію також і на жіночу гормональну сферу. 

Продукт є загальнозміцнюючим та імуностимулюючим засобом. Завдяки значному вмісту моносахаридів, які легко перетравлюються й засвоюються, коріандровий мед швидко відновлює сили, покращує настрій, розумову діяльність та фізичну активність. Він буде корисним у разі виникнення синдрому хронічної втоми, депресії, стресів.

Коріандровий мед може застосовуватися в лікуванні респіраторних захворювань як відхаркувальний та протизапальний засіб. З цією метою його можна вживати внутрішньо, у вигляді водних розчинів, а також полоскати ним горло.

У косметології його застосовують як складову масок, скрабів, примочок, для глибокого очищення шкіри, усунення зморшок, подразнень шкіри та вугрів. Кристалізований коріандровий мед використовують для медового масажу. Після курсу процедур покращується кровообіг і нормалізуються обмінні процеси в поверхневих шарах шкіри, внаслідок чого вона стає гладкою, оксамитовою, розгладжуються дрібні зморшки, зменшується прояв целюліту.

Компреси з коріандровим медом мають ранозагоювальну дію, допомагають при опіках. Завдяки порівняно великому вмісту заліза, марганцю та міді в доступній для організму формі, мед з коріандру знижує інтенсивність судом при різних захворюваннях і може бути супутнім або профілактичним засобом у схемі основного лікування.

Мед з акації – один з найпопулярніших сортів меду серед споживачів

Причиною такої його «елітності» є певна особливість продукту, яка полягає в його здатності зберігати консистенцію свіжого меду впродовж доволі тривалого періоду. Період кристалізації залежить від ступеня монофлорності цього сорту меду (адже одночасно з акацією цвітуть і багато інших медоносів) і коливається від кількох місяців до двох років. 

Популярності акацієвому меду додає досить обмежена пропозиція його з боку пасічників. Нестача цього продукту пов’язана з тим, що до початку цвітіння акації більшість сімей ще не встигли досягти піку свого розвитку, тому не можуть працювати на медозборі на повну силу. До того ж значна частина зібраного нектару споживається бджолиною сім’єю для живлення та нарощування чисельності.

Крім того, нектаропродуктивність акацієвих дерев значною мірою залежить від кліматичних умов. У жарку та суху погоду нектару виділяється мало, і тривалість цвітіння скорочується. Прохолодна погода чи дощ також не сприяють медозбору. Оптимально, якщо вночі проходить сильний, теплий дощ, а вдень тримається тепла (близько +20…22°С), сонячна погода.

Водночас важливо, щоб у місцях медозбору не було (або було щонайменше) інших квітучих медодайних рослин. Проте такі погодні й біологічні умови складаються нечасто, тому отримати товарний акацієвий мед вдається далеко не всім бджолярам. Звідси й нестача його на ринку, і висока ціна на продукт, і значна кількість фальсифікацій. 

Акацієвий мед бджоли створюють з нектару різних видів акації. Час медозбору залежить від кліматичних умов регіону та погоди кожного конкретного року. Зазвичай цей період починається в другій половині травня та закінчується в першій декаді червня. Тривалість продуктивного періоду цвітіння – від одного тижня до 12 днів.

Нектаропродуктивність в середньому складає 700–800 кг з гектару акацієвих насаджень, але за сприятливих умов може сягати навіть 1000 кг/га. 

Свіжий акацієвий мед майже безбарвний, прозорий, схожий на цукровий сироп зі слабким, майже невиразним зеленуватим чи жовтуватим відтінком (залежно від виду акації). Виражену жовтавість або помітний жовтий відтінок надає продукту присутність в його складі нектару з інших медоносів, період цвітіння в яких збігається з акацієвим. Після кристалізації цей мед стає білим або жовтуватим. Консистенція м’яка, дрібнозерна, пастоподібна.

Хоча квітам акації властивий сильний і духмяний аромат, сам мед, отриманий безпосередньо з їхнього нектару, майже позбавлений запаху. Він має слабкий, приємний, квітковий аромат, який з часом поступово слабшає.

Смак в акацієвого меду дуже солодкий, але м’який, без терпкості чи гіркоти. Початкові ноти просто солодкі, в середніх з’являється ванільний присмак, завершальні ноти короткі, солодкі, з простим квітковим післясмаком.

Характерна особливість акацієвого меду зберігати рідкий стан впродовж тривалого часу зумовлена високим вмістом у ньому фруктози та дуже низьким вмістом сахарози, а також незначною кислотністю.

Частка фруктози в загальному складі меду становить не менше 40%, глюкози – 36%, решта цукрів складають від 1,9 до 5,3%. Загальна кількість цукрів – від 77,9 до 81,3%. Як бачимо, майже вся сахароза інвертована (розщеплена на фруктозу та глюкозу), що робить мед з акації цінним дієтичним продуктом. Цей продукт має дуже низький глікемічний індекс – 35.

У чистому меді акації кількість пилку є незначною, тому він може вважатись гіпоалергенним продуктом. Але ця ж обставина зумовлює і дуже низький вміст білка (0,3–0,8%) у ньому. Більшість пилку, присутнього в акацієвому меді, належить не акації, а іншим рослинам-пилконосам, які квітнуть разом з акацією в радіусі продуктивного польоту бджоли. Більший вміст білка (до 3%) свідчить саме про знаходження в продукті пилку з інших квітучих рослин.

Цей мед багатий на вітаміни групи В та С. Решта вітамінів містяться в незначній кількості. Є в продукті й невелика кількість мінеральних речовин, а саме: натрій, залізо, йод, бор, цинк, мідь, хром.

Акацієвий мед може бути й відносно малокалорійним, як для такого виду продукту. Залежно від того, з яких саме видів рослини він був зібраний, цей показник становить від 288 до 305 Ккал у 100 г. 

Значна частка легкозасвоюваних моносахаридів (фруктози й глюкози) швидко забезпечує організм енергією, підвищує працездатність (розумову й фізичну) та настрій (солодке провокує виділення ендорфінів – гормонів радості й задоволення). 

Акацієвий мед, як і решта різновидів меду, надає ранозагоювальну, регенеруючу дію. Медові компреси допомагають при гнійних ранах, опіках, інших пошкодженнях шкіри та слизових оболонок. Його можна застосовувати місцево, як протизапальний та протимікробний засіб, при респіраторних захворюваннях (фаренгіті) та запаленні слизової ротової порожнини (стоматиті), ясен (гінгівіті).

Регулярне вживання водного розчину акацієвого меду посилює апетит, збільшує секрецію травного соку, покращує травлення їжі, добре впливає на стан нирок, печінки, серця та судин. Продукт має загальнозміцнюючий та тонізуючий вплив на весь організм. Він надає заспокійливу дію при нервових розладах, депресивних станах, деяких психічних відхиленнях, покращує пам’ять. Вживання акацієвого меду рекомендується в разі стресу, порушення сну, великих емоційних навантажень та нервового виснаження.

Як замінник цукру, акацієвий мед можна широко використовувати в кулінарії, в тих стравах, де виріб не піддають термічній обробці (або після неї). Його нейтральний, просто солодкий смак та майже повна відсутність власного запаху не спотворюють основного смаку та аромату солодких десертів, випічки, напоїв.

Гречаний мед – це ще один з дуже популярних у споживачів різновидів меду. Через те, що в останні десятиліття вирощування медоносної гречки в наших регіонах суттєво скоротилося, гречаний мед теж став рідкістю. Гречки або немає, або площа під її посівами незначна, або це самозапильні сорти, які не дають нектару (наприклад, Балада).

Ускладнює ситуацію ще й особливість цієї рослини рясно виділяти нектар лише за помірних температур (от +16°С до +25°С) та значній вологості ґрунту. А зважаючи, що влітку в нас тепер дуже спекотно й сухо, то навіть за наявності достатньої кількості посівів гречки бджоли можуть на них працювати лише вранці.

Посля 11:00–13:00 нектар значно втрачає свою вологість і стає недоступним для бджіл. Решту часу сім’ї зазвичай збирають нектар з інших наявних медоносів. Тому отримати велику кількість товарного чистого гречаного меду досить складно. 

Гречаний мед бджоли створюють з нектару та пилку медоносних сортів гречки. Час медозбору починається в червні та продовжується в липні. Тривалість цього періоду – від 25 до 45 днів, залежно від особливостей конкретного сорту та погодних умов.

Нектаропродуктивність одного гектару гречки у сприятливих погодних умовах складає від 60 до 362 кг, залежно від сорту.

Одними з найпродуктивніших є сорти української селекції: Вікторія (нектаропродуктивність 362 кг/га), Жодинська (нектаропродуктивність 349 кг/га), Шатилівська-4 (нектаропродуктивність 330 кг/га), Чорноплідна (нектаропродуктивність 306 кг/га), Чернігівська-17 (нектаропродуктивність 248 кг/га), Скоростигла-81 (нектаропродуктивність 233 кг/га), Шатилівська-5 (нектаропродуктивність 220 кг/га).

Інші медоносні сорти дають менше нектару (120–138 кг/га). Серед них: Іскра, Нектарниця, Сумчанка, Аромат, Дикуль, Діалог, Черемшанка та інші. 

Медова продуктивність цієї культури вважається другорядним показником. На жаль, потреби бджільництва селекціонери не враховують, тому створюють сорти максимально врожайні й незалежні від запилення комахами.

Одна сильна бджолина сім’я за час цвітіння гречки може зібрати близько 50–60 кг товарного меду за умови, що співвідношення бджолосімей і площі посівів не перевищує 1–1,5 на 1 гектар. 

Найефективніше працюють на гречці бджоли середньоруської породи. Ці комахи менше відволікаються на інші види взятку і здатні створювати гречаний мед з високим ступенем монофлорності.

Багато інших пород також добре працюють на гречці, але легко перелаштовуються з одного виду взятку на інший. Спекотної днини, коли немає можливості брати нектар на гречаних квітах, вони працюють на інших доступних медоносах. Врешті мед виходить не чисто гречаний, а з включеннями нектару інших рослин. Часто частка таких включень перевершує 50%.

Гречаний мед дуже темний, зовні нагадує бурякову патоку. Залежно від регіону збору та ступеня монофлорності, його колір може варіювати від темно-коричневого, майже чорного, до темно-бурштинового з червонуватим відтінком.

Кристалізується він швидко, впродовж 2–3 тижнів після відкачування. Після кристалізації світлішає, але лишається темним. Інтенсивність аромату зменшується. Зацукрившись, стає твердим, часто великозерним.

Запах важкий, сильно виражений, специфічний, нагадує запах квіток рослини та квітучого гречаного поля.

Смак складний, дуже насичений. Перші ноти підкреслено солодкі, з карамельним відтінком. Середні ноти карамельні, в’яжучі, з терпкістю й гіркуватістю, що розкривається поступово. Завершальні ноти характеризуються квітковим смако-ароматом, теплом, що наростає та переходить в першіння. Післясмак довгий, яскравий. Гречаний мед після вживання одразу хочеться чимось запити.

Вміст вуглеводів у гречаному меді становить близько 76–79%. Доля фруктози – не більше 40%, глюкози – до 36,7%. Вміст сахарози може бути різним, залежно від багатьох факторів: сорту гречки, погодних умов, якості ґрунту, умов вирощування тощо. У гречаних медах з різних регіонів її кількість може бути від 0 до 5,4%. Глікемічний індекс – 73 одиниці, калорійність продукту – близько 319 Ккал у 100 г.

Крім вуглеводів, у ньому міститься значна кількість макро- та мікроелементів, багатий набір амінокислот, ферментів, антиоксидантів, флавоноїдів та інших фенольних сполук, вітамінів, ароматичних речовин (близько 200 найменувань). Є органічні кислоти, типові для більшості сортів меду.

Складний запах зумовлений вмістом летких ароматичних сполук: складних ефірів (гексилацетату, ізоаміл-2-метилпропіонату, ізоамілацетату, етилацетату, амілформіату, ізопропілацетату, бутилацетату, метилформіату та ін.); спиртів (ментолу, гваяколу, транс-рожевого оксидетанолу, ліналоолу, 1-пропанолу, 1-октанолу, 2-гептанолу, 2-метилпропанолу, гексанолу, метоксибензилового спирту, 3-пентанолу, 2-метилпрополу, 4-терпінеолу, 2-фенілетанолу, 1-бутанолу); альдегідів; кетонів; кислот (оцтової, мурашиної, пропіонової, гексанкарбонової, пентанкарбонової, масляної, фенілоцтової, цитронелової, геранійової, бензойної, пальмітинової та ін.) та ефірами спиртів з органічними кислотами.

У цьому продукті є майже всі необхідні для людського організму мікроелементи. Гречаний мед, порівняно з іншими різновидами меду, містить найбільшу кількість заліза. До його складу входять фосфор, цинк, магній, кальцій, алюміній, марганець, сірка та інші речовини. Всі мікро- та макроелементи знаходяться в доступній формі й добре засвоюються організмом.

Вітамінний склад типовий для темних сортів меду. Найбільша кількість – вітамінів групи В (В₁, В₂, В₅, В₆, В₁₂). Також є вітаміни С, Е, РР, Н, К.

Білок гречаного меду представлений багатим якісним набором незамінних та замінних амінокислот. У ньому багато аспаргінової кислоти, лейцину, глутамінової кислоти, треоніну, валіну, серину. Трохи менше – гліцину, аланіну, ізолейцину, гістидину, аргінину. Також містяться лізин, метионін, тирозин, фенілаланін, пролін, є сліди цистину. Сумарний вміст усіх незамінних амінокислот до загального вмісту білка коливається в межах від 41,9% до 53,4%. Ферментний склад майже ідентичий соняшниковому меду. 

Характерний насичений колір гречаному меду надають згадані раніше мінеральні речовини та флавоноїди. У мед флавоноїди потрапляють з нектару. Їхня роль у меді вивчена недостатньо, але на людський організм вони впливають дуже позитивно, – посилюють синтез колагену та зміцнюють судини, знижують кров’яний тиск, посилюють дію вітаміну С, захищають від ультрафіолетового випромінення та послаблюють вплив радіації, нормалізують роботу залоз внутрішньої секреції.

Деякі флавоноїди надають протизапальну, діуретичну, жовчогінну дію, інші – ранозагоювальну, притивиразкову, кровоспинну дію, решта – спазмолітичну, седативну дію.

Фітонциди – це речовини рослинного походження, які здатні вбивати мікрофлору навіть у дуже невеликих концентраціях. Найчастіше це леткі речовини зі специфічним запахом. У гречаному меді деякі з них також є. Це бензойна кислота, танін, авенацин, піносульфан, флоридзин, джуглон та деякі інші.

Вони мають властивості природних консервантів, їх функція – захистити мед від використання його мікроорганізмами і цим запобігти його псуванню під час тривалого зберігання. Потрапивши з медом до організму людини, фітонциди діють бактерицидно. Почасти з цими речовинами пов’язані багато цілющих властивостей гречаного меду.

Гормоноподібні речовини вивчені недостатньо, але є достовірні відомості про те, що в гречаному меді присутні дві гормоноподібні речовини: одна наближена до ацетилхоліну, а друга – до гормону росту. Вплив першого полягає в тому, що воно покращує провідність нервових сигналів через синапси, сприяє ефективнішому використанню глюкози як джерела енергії, нормалізує клітинний обмін калію й затримує його в серцевому м’язі, що дуже позитивно позначається на серцево-судинній, видільній та травній системах.

Вплив «медового гормону росту» на організм аналогічний природному. У дітей, які регулярно споживають мед, спостерігається зростання вмісту гемоглобіну в крові та прискорений ріст порівняно з контрольною групою. 

Гречаний мед є ефективним додатковим засобом у лікуванні анемії, гіповітамінозу, хвороб шлунково-кишкового тракту (гастриту, виразкової хвороби), застудних та непростудних респіраторних захворювань.

Він дає хороші результати при зовнішньому застосуванні для лікування захворювань шкіри, ускладнених та інфікованих ран, опіків, наслідків обморожень чи інших ушкоджень. Нормалізує мікрофлору кишківника та покращує травлення. 

Завдяки такому унікальному складу продукт чинить тонізуючий, загальнозміцнюючий вплив на весь організм і стимулює імунну систему. Його вживання допомагає виведенню токсинів з печінки та сприяє регенеративним процесам у цьому органі.

Гречаний мед буде корисний здоровим людям як профілактичний засіб, який дозволяє запобігти виникненню багатьох захворювань та зберегти здоров’я на багато років. Але він небажаний у раціоні людей, що мають алергію і страждають на бронхіальну астму. Ароматичні та інші речовини цього продукту можуть спровокувати загострення хвороби. З обережністю його потрібно давати й дітям, які вперше куштують цей різновид меду.

Гірчичний мед – це ще один сорт монофлорного світлого меду

Він створений бджолами з нектару та пилку рослини гірчиці. Час медозбору для центральних регіонів України починається в першій половині червня і триває близько трьох тижнів, за дощової чи прохолодної погоди – до місяця.

Найчастіше аграрії сіють гірчицю білу (англійську) та сизу (сарептську), та бувають ще чорна (французька), жовта, салатна, польова. Їхня нектаропродуктивність суттєво відрізняється й може становити від 50 до 100 кг/га. Але ще більше вона залежить від агротехніки вирощування цієї культури. Озимі посіви гірчиці білої за сприятливих умов здатні забезпечити до 150 кг нектару з 1 гектара, а її весняні посіви вкрай малопродуктивні та дають лише 30–40 кг з гектару.

Як медодайна культура, озима гірчиця иає переваги ще й тому, що продукує нектар впродовж всього дня, хоча найбільша інтенсивність роботи бджіл спостерігається в період з 9-ї до 11-ї години ранку, коли виділення нектару є максимальним, а його склад і вміст цукру оптимальні для комах.

Ця культура дуже невибаглива до погодних умов, вона дає нектар і в прохолодну дощову погоду (від +18°С), і в спекотливу та посушливу. Для продуктивного медозбору пасіку розміщують з розрахунку 1–2 вулики на гектар посівів. 

Складність отримання гірчичного меду полягає в тому, що вирощують гірчицю нечасто й не у всіх регіонах, немає системного підходу до ведення сільського господарства та не враховуються потреби бджільництва.

Свіжий гірчичний мед має світло-жовтий, майже білий колір, трохи замутнений. Консистенція густа. Кристалізується він дуже швидко – за кілька днів після відкачування. У цьому стані продукт набуває світло-жовтого, з кремовим відтінком кольору, стає дрібнозерним і пастоподібним.

Запах – характерный, впізнаваний, добре відчутний, дуже приємний, наближений до запаху квітучого гірчичного поля. Цей аромат добре зберігається і в кристалізованому меді впродовж тривалого часу.

Попри свою назву та походження цей різновид меду зовсім не має гірких тонів у своєму смаку. Смак дуже ніжний, перші ноти м’які, помірно солодкі, у середніх нотах з’являється присмак ірисових цукерок, який у завершальних нотах переходить у присмак згущеного молока і квітковий смако-аромат. Післясмак відносно короткий. Особливий смак та аромат, а також позитивний вплив на організм людини зумовлені унікальною комбінацією речовин, що входять до складу гірчичного меду. 

Склад гірчичного меду відрізняється від решти сортів цього продукту. Вологість зрілого гірчичного меду не перевищує 19%. Він містить близько 81–83% вуглеводів, здебільшого у вигляді різних форм цукрів і незначної кількості (до 3%) синтезованих бджолами декстринів. За відсотковим співвідношенням у ньому переважає глюкоза. Цей моносахарид займає близько 43%. Частка фруктози становить трохи більше 35%. Саме завдяки такій особливості складу, гірчичний мед дуже швидко кристалізується. Калорійність 100 г цього продукту становить близько 300 Ккал. Глікемічний індекс – 67.

У гірчичному меді присутні магній, йод, фосфор, алюміній, сірка, залізо, калій, хром, натрій, кремній, кальцій (їх частка в загальному складі – близько 1,2%), вітаміни В, C, PP, А, D, органічні кислоти. До його складу входять багато біологічно активних речовин: ферменти (глюкозооксидаза, інвертаза, діастаза, каталаза, пероксидаза, амілаза), фітонциди, а також деякі глікозиди, які дуже благотворно впливають на стан усієї дихальної системи, зокрема бронхів та бронхіол. 

Вміст білка залежить від кількості квіткового пилку, який потрапив у мед. У гірчичному меді вона порівняно незначна, близько 0,3%. Амінокислотний склад типовий для меду: аспаргінова кислота, лейцин, глутамінова кислота, треонін, валін, серин та ін.

Ніжний аромат гірчичного меду складається з сукупності запахів багатьох ароматичних речовин, що входять до його складу в невеликих кількостях і в різних пропорціях: летючих ненасичених спиртів (нерола, транс-ліналоолевого, бутан-2,3-діолу, 2-пропанолу, цитронелолу, бензилового спирту, 2-пропенолу, 3,7-диметилоктанолу, о-метоксибензилового та інших), ефірів (пропілацетату, етилпропіонату, цитронелилформіату, метилацетату, метилпропіонату, етил-2-метилпропіонату та ін.), ароматичних альдегідів (бензойного, ізованілінового й ін.), кислот (бензойної, мурашиної, оцтової, 3-метилмасляної, 2-метилпропіонової, перилової та ін.).

Сполуки, присутні в гірчичному меді, визначають його вплив на людський організм. Усі мінеральні речовини й вітаміни, які знаходяться в продукті, мають доступну для засвоєння форму. Тому регулярне вживання гірчичного меду поповнює їх нестачу і є непомітною, дуже приємною та простою профілактикою багатьох захворювань, пов’язаних з відсутністю цих речовин в організмі (нестача вітамінів призводить до гіповітамінозу, нестача йоду – до захворювань щитовидної залози, брак заліза – до анемії).

Легко засвоювані цукри швидко відновлюють сили та зебезпечують енергією. Біологічно активні компоненти цього сорту меду чинять загальнозміцнюючу, імуностимулюючу, тонізуючу дію на організм. Розчинена в теплій воді ложка гірчичного меду, випита вранці до сніданку, допомагає прокинутися краще, ніж чашка кави. Такий напій не викликає жодних негативних побічних реакцій. Окрім ефекту пробудження, цей напій очищає лімфу, нормалізує обмінні процеси в тканинах, що знаходить прояв у хорошому самопочутті, свіжому зовнішньому вигляді та високій працездатності.

Регулярне вживання суміші гірчичного меду з подрібненим лимоном знижує кров’яний тиск і зміцнює стінки судин, тобто є смачною профілактикою інсультів та інфарктів. Особливо рекомендується цей засіб людям похилого віку. Він активізує кровопостачання мозку, внаслідок чого покращується пам’ять та інші процеси, підвищується розумова працездатність людини, що дозволяє витримувати значні інтелектуальні навантаження.

Така дія гірчичного меду зумовлена речовинам-вазодилататорам, що містяться в ньому. Вони розширюють судини, розслаблюючи їх мускулатуру, чим полегшують проходження по них крові й знижують тиск.

Регулярне вживання цього сорту меду допомагає зменшити прояви різних захворювань травної системи (гастрит, дуоденіт тощо). Його антисептичні властивості нормалізують кишкову мікрофлору, а ранозагоювальні сприяють регенерації слизових оболонок стравоходу, шлунка та різних відділів кишківника.

До того ж невелика кількість гірчичного меду, вжита під час звичайного прийому їжі, покращує процеси перетравлення решти страв, сприяє більш повному їх засвоєнню, стимулює моторику шлунка та кишківника, чим сприяє кращому просуванню поживної суміші в системі травлення.

Гірчичний мед має потогінну й сечогінну дію, що допомагає зменшити набряки та вивести з організму токсини.

Як і багато інших сортів меду, гірчичний можна використовувати як допоміжний засіб для лікування застудних захворювань, оскільки він має виражену відхаркувальну дію (особливо при вживанні його з великою кількістю теплого чаю чи молока) і підвищує загальну резистентність організму. 

Цей мед можна застосовувати як антисептичний та ранозагоювальний засіб при гнійних ранах, опіках, пролежнях, тріщинах та інших поверхневих пошкодженнях шкіри.

Та крім великої кількості корисних для організму властивостей, є в гірчичного меду й деякі протипоказання. Це алергія на продукти бджільництва та пилок капустяних, значний ступінь ожиріння (оскільки продукт калорійний і легко засвоюється), знижений тиск (він його знизить ще більше), цукровий діабет, зневоднення та захворювання нирок чи інших органів видільної системи (оскільки продукт має сечогінну дію). З обережністю слід давати гірчичний мед дітям до трирічного віку, особливо якщо раніше дитина ніколи не пробувала меду.

Ріпаковий мед

Ще один сорт меду, який отримують від культурної рослини родини капустяних – ріпаковий.

Бджоли створюють його з нектару та пилку озимої чи ярої форми ріпаку. Нектаропродуктивність цієї рослини в разі озимого вирощування – в середньому близько 70–80 кг/га, але за дуже сприятливих умов вона може сягати до 100 кг/га. У разі вирощування ярої форми, нектаропродуктивність складає 60–90 кг/га.

Озимий ріпак зацвітає в травні й цвіте впродовж 30–45 днів, захоплюючи першу декаду червня. Ярий ріпак цвіте 28–30 днів, у фазу цвітіння вступає наприкінці липня або в серпні. Пасіку можна розміщати біля ріпакового поля з розрахунку 1–1,5 бджолосім’ї на 1 гектар площі посівів. 

Озимі посіви ріпаку є одними з перших сезонних медоносів, а ярі – одними з найпізніших. Та якщо є альтернатива, варто уникнути кочівлі як до раннього, так і до пізнього ріпаку. Причинами такої обережності є деякі особливості нектару цієї рослини та характеристики меду з нього.

Зібраний нектар для його переробки на мед потребує від організму бджоли значних ресурсних затрат, внаслідок чого робочі особини швидко зношуються, а сім’ї помітно «просідають». Ослабленим у травні сім’ям потрібен часу на відновлення, і вони не зможуть повноцінно працювати на наступних цінних медоносах (липі, гречці, коріандрі тощо). Бджолосім’ї, ослаблені в серпні (на ярому ріпаку), гірше нарощують силу перед зимівлею, тому в зиму йдуть нечисленними, що також небажано.

Багато хто з бджолярів помічають зростання агресивності в бджіл під час медозбору з ріпаку. Готовий ріпаковий мед швидко кристалізується, що значно знижує його товарну привабливість, а низька вологість і специфічне відсоткове співвідношення цукрів робить його дуже твердим та недоступним для живлення бджіл. Тому ріпаковий мед не годиться для зимівлі.

Взяток з ріпаку незручний ще й тому, що не можна запізнюватись з його відкачуванням. Як тільки бджоли починають запечатувати стільники, цей вид меду потрібно терміново качати, бо в разі його кристалізації безпосередньо в рамках витягти продукт звідти стане неможливо. Крім того, у звичайних кімнатних умовах ріпаковий мед зберігається погано. Через кілька місяців після відкачування він може забродити. Тому його треба зберігати при температурі не вище +7°С, в сухому (вологість 40–50%), темному місці, в закритому посуді. Мед з ріпаку, на відміну від решти сортів меду, має короткий термін зберігання й досить вимогливий до параметрів довкілля в цей час.

Всі наведені фактори роблять ріпаковий мед непопулярним як серед бджолярів, так і серед споживачів у нашій країні. Але через те, що аграрії висівають ріпак все частіше, цей вид меду з’явився і на наших ринках. Цікаво, що в Європі та Канаді він вважається одним з найкращих сортів через його склад та цілющі властивості.

Свіжий ріпаковий мед прозорий, світло-лимонного кольору з ледь помітним зеленим відтінком. Він густий і дуже липкий. Через кілька днів мед каламутніє, набуває світло-кремового кольору, а після повної кристалізації стає майже білим з жовтуватим відтінком. Повністю кристалізується приблизно через два тижні після відкачування.

Ріпаковий мед має досить сильний, властивий лише йому аромат. Запах відповідає запаху квітів ріпаку. Після кристалізації він трохи послаблюється й лишається ледь відчутним.

Смак специфічний, перші ноти приторно солодкі, в середніх з’являється квітковий смако-аромат, який довго тримається й залишається відчутним і в післясмаку. Смак залежить від сорту ріпаку та особливостей ґрунтів, на яких вирощують цю рослину. Іноді в ньому присутня легка гіркуватість, іноді виникає відчуття тепла, іноді першіння різної інтенсивності у горлі.

Вологість зрілого ріпакового меду не перевищує 18–19%. Під час кристалізації вона поступово знижується ще більше й сягає 14–15%. Це є однією з причин дуже твердої консистенції ріпакового меду після кристалізації. Вміст сухих речовин у кристалізованому продукті найвищий серед усіх сортів меду.

Вміст вуглеводів становить близько 82%. У співвідношенні різних форм цукру переважає глюкоза, її частка – близько половини, що є однією з головних причин швидкої кристалізації ріпакового меду. Вміст фруктози становить 37,7%. Глікемічний індекс – 64, калорійність 100 г ріпакового меду – 329 Ккал. 

Стійкий, неповторний запах цього продукту утворюється з композиції декількох груп ароматичних речовин: спиртів (етилбензолу, 3-фенілпропанолу, 2-бутанолу, 2-метилбутанолу, 3-метилбутанолу, 1-пентанолу, ізопропілбензолу, евгенолу, 2-пентанолу), ефірів (пропілацетату, етилпропіонату, цитронелілформіату, метилацетату, метилпропіонату, етил-2-метилпропіонату та інших), ароматичних вуглеводнів (декану, диметилнафталіну, додекану, декаліну, тридекану та інших), карбонільних сполук (пентаналу, 1-окси-2-пропанону, гексаналу та ін.).

Ріпаковий мед багатий на цинк і натрій. У невеликих кількостях містить бор, магній, кальцій, фосфор, калій. Є в ньому вітаміни групи В, вітаміни К і С. Органічні кислоти представлені молочною, глюконовою, лимонною, оцтовою, малеїновою, мурашиною, щавлевою та деякими іншими в різних пропорціях.

Особливо цінується ріпаковий мед завдяки своїми біологічно активними компонентами. Він містить гормоноподібні речовини й такі ферменти як глюкозооксидаза, пероксидаза, інвертаза, діастаза, каталаза, амілаза.

Є в ньому й декілька груп фенольних сполук: прості феноли, ксантони, кумарини, ізокумарини, фенольні кислоти, лігнани, нафтохінони, антрахінони, стільбени.

Особливий склад, відмінний від решти сортів, визначає цілющу дію ріпакового меду на організм людини. Ріпаковий мед добре впливає на роботу селезінки та щитовидної залози, завдяки чому сприяє активізації кровотворних процесів та нормалізації обміну речовин. У зв’язку з цим він буде особливо корисним жінкам старшого віку та жінкам із розладами репродуктивної сфери. 

Значний вміст легкозасвоюваних моносахаридів сприяє швидкому відновленню сил і працездатності, знімає втому й наповнює організм енергією. Ферменти, присутні в продукті, покращують процеси травлення та засвоєння їжі, яку вживають разом із медом. Мікроелементи й вітаміни нормалізують обмінні процеси, пилок надає тонізуючу дію на організм, зміцнює імунітет.

Ріпаковий мед, порівняно з іншими сортами, має відносно низькі протимікробні властивості, але в разі місцевого застосування все ж надає протизапальний вплив і може використовуватись у схемах лікування простудних захворювань.

Складна комбінація фенольних сполук (кавової кислоти та її фенілового ефіру, галангіну, хризину, акацетину, кверцитину, кемферолу, пінобаксину, піноцембрину, апігеніну) має слабкий протипухлинний ефект. Наприклад, хризин спричинює загибель пухлинних клітин шляхом зупинки їх клітинного циклу та активації р38-MAPK сигналізації. 

Для покращення пам’яті, профілактики онкологічних захворювань, а також у разі значних розумових навантажень, стресів, при зниженому імунітеті чи порушенні обміну речовин рекомендується вживати ріпаковий мед регулярно. 

Для вживання з лікувальною чи профілактичною метою цей сорт меду рекомендується розчинити в теплій воді. (Він розчиняється у воді довго).

Еспарцетовий мед

Еспарцет – це одна з найпоширеніших багаторічних кормових культур, яка широко вирощується для потреб тваринництва. До того ж вона є ще й хорошим сезонним медоносом. Час цвітіння еспарцету та медозбору з нього – червень. Ця багаторічна рослина може вибірково цвісти вже в рік посіву, але масове продуктивне цвітіння відбувається наступного року. Початок цвітіння в умовах центральної частини України припадає на першу декаду червня й триває близько трьох-чотирьох тижнів. Пасіку біля поля можна розміщувати з розрахунку 2–3 бджолині сім’ї на 1 га посівів. 

Нектаропродуктивність залежить від сортових характеристик рослини (існує багато її сортів), погодних умов і кліматичних особливостей регіону. Найсприятливішою для продукування нектару є тепла (близько +22°С), сонячна погода з періодичними нічними дощами. В суху погоду й за температури вище +25°С рослина скорочує вироблення нектару. 

В умовах центральної частини України еспарцет в середньому може забезпечити взяток на рівні 100–120 кг з одного гектару. За сприятливої погоди бджоли працюють на медоносі весь день. Еспарцет є технологічно зручною медоносною культурою, яка дає взяток у період, коли весняні медоноси вже відцвіли, а цвітіння медоносів головного медозбору ще не почалося. Відкачати еспарцетовий мед можна вже наприкінці червня – початку липня.

Складність в отриманні еспарцетового меду полягає в тому, що скорочення поголів’я великої рогатої худоби зумовило й зменшення посівів кормових трав, зокрема й еспарцету. Ті ж посіви, які є, господарі намагаються скосити у фазі бутонізації або на початку цвітіння, що не дозволяє використовувати їх як медоноси повною мірою.

Для медозбору вдається використовувати ті поля, які призначаються для отримання не зеленої маси, а насіння. Таких полів не так багато. До того ж цвітіння еспарцету відбувається в період активного нарощування сили сімей перед головним медозбором, і деяка кількість зібраного нектару йде на годування значної кількості личинок. Тому чистий еспарцетовий мед стає рідкістю.

Мед з еспарцету напівпрозорий, світлий, жовтуватого або кремового відтінку, дуже рідкий. Відтінок та ступінь прозорості може бути різним, залежно від сорту рослини, особливостей ґрунтів та умов медозбору. Кристалізація відбувається протягом 1–1,5 місяців після відкачування. Кристалізований продукт біліє й набуває салоподібної консистенції середньої щільності без помітної зернистості.

Запах свіжого меду дуже ніжний, дещо нагадує запах троянди, але виражений неяскраво. Дуже запашним цей сорт назвати не можна. У процесі зберігання аромат поступово слабшає, а після кристалізації запах майже не відчувається. 

Смак специфічний, перші ноти помірно солодкі, без приторності, в середніх нотах з’являється слабкий квітковий смако-аромат, який у завершальних нотах розкривається легким, нетривалим трав’яним післясмаком.

У складі еспарцетового меду основну частину займають цукри (глюкоза, фруктоза, мальтоза, трегалоза та інші). Особливістю цього сорту є повна відсутність сахарози в зрілому продукті. У незрілому меді та нектарі вона складає 1,9–3,7%, а мальтоза займає дуже незначну частку.

Залежно від породи бджіл, що збирають нектар, сорту рослини, клімату й особливостей ґрунтів, на яких вона виростає, вміст різних форм цукрів у кінцевому продукті може суттєво відрізнятись. Орієнтовно ці показники знаходяться в таких межах: глюкоза – від 48 до 57%, фруктоза – від 38 до 44%, мальтоза – від 1,5 до 3,7%.

Калорійність еспарцетового меду – 315 Ккал у 100 грамах. Оскільки співвідношення різних форм цукрів у продукті не є сталою величиною, складно розрахувати точний глікемічний цього сорту меду, оскільки він буде інший для кожного певного випадку.

Мед, зібраний на еспарцеті, порівняно бідний на ароматичні речовини, як і сама рослина (у невеликих кількостях присутні гераніол, 3,5-диметокситолуол, 1,3,5-триметоксибензол, гексаналь, бензальдегід, геранілацетат та інші). Тому продукт не має сильного, впізнаваного аромату. 

В еспарцетовому меді містяться такі елементи: марганець, мідь, фтор, селен, залізо, калій, хром, бор; вітаміни групи В, С, Е, А, К, РР; фітогормони та гормоноподібні речовини; органічні кислоти.

Вміст амінокислот у різних зразках цього продукту може відрізнятися, але в середньому він такий: треонін – 68,7 мг %, фенілаланін – 9,7 мг %, пролін – 3,5 мг %, метионін – 2,7 мг %, валін – 2,3 мг %, аланін – 1,9 мг %, глутамінова кислота – 1,8 мг %, лізин – 1,4 мг %, лейцин – 1,1 мг %, гістидин + серин – 0,9 мг %, глутамін (сліди), тирозин (сліди), аспарагін (сліди), решта амінокислот – близько 6,6 мг %. 

Під час створення меду бджоли сильно ферментують нектар через особливості його параметрів. Повна відсутність сахарози пов’язана з високою активністю та вмістом інвертази, яка розщеплює цей вуглевод на глюкозу й фруктозу. У зрілому меді присутні ферменти: інвертаза, глюкозооксидаза, альфа-амілаза, бета-амілаза, пероксидаза, каталаза, кислотна фосфатаза, протеаза, поліфенолоксидаза, глюкокіназа, редуктаза, аскорбіноксидаза, інулаза.

Еспарцетовий мед є не лише смачним повсякденним продуктом харчування та гарним профілактичним засобом, але й може слугувати додатковим лікувальним засобом при різних захворюваннях. Він надає виражену тонізуючу та загальнозміцнюючу дію.

Наявність у ньому чималої кількості ферментів покращує травлення й засвоюваність їжі. Значний вміст вуглеводів дозволяє використовувати цей мед для швидкого відновлення сил у разі значних фізичних та розумових навантажень.

Завдяки своїм протимікробним та протизапальним властивостям, еспарцетовий мед сприяє зменшенню симптомів хронічних захворювань та загоєнню ран як поверхневих (опіків, порізів, розмозжень шкіри тощо), так і внутрішніх (гастриту, виразкової хвороби, ерозії кишківника та шийки матки). Цей продукт можна використовувати в лікуванні застудних захворювань, стоматиту, гінгівіту, запалень кишківника (колітів, ентериту), для полегшення перебігу хвороб печінки, жовчовивідних шляхів, серцево-судинної системи, нирок.

Біологічно активні речовини еспарцетового меду стимулюють нормалізацію рівня статевих гормонів і чоловічого, і жіночого організму. Регулярне його вживання сприяє збереженню репродуктивної функції обох статей на довгі роки.

Дисахарид трегалоза, присутній в еспарцетовому меді, має антиоксидантну активність. Зовнішнє застосування меду в складі косметичних масок добре зволожує шкіру, робить її свіжою, м’якою, захищає від негативного впливу зовнішніх факторів (морозу, сухого повітря тощо).

Оскільки еспарцетовий мед не має сильного смаку й запаху, він придатний для широкого використання в кулінарії як замінник цукру.

Чорнокленовий мед

Цей сорт меду бджоли створюють з нектару та пилку клену татарського (в’язини, чорноклену). Період цвітіння цієї рослини починається одразу після відцвітання фруктових садів. Для Центральної України це середина травня. Але можлива поправка на погоду й місце розташування насаджень. На сонячних ділянках дерево зацвітає на кілька днів раніше, ніж у затінку.

Тривалість цвітіння також залежить від погоди. Продуктивний період становить від 7 до 14 днів. Нектаропродуктивність – близько 100 кг з 1 гектара, на 1 гектарі можна розмістити 2 бджолині сім’ї. Найвища нектаропродуктивність клену татарського спостерігається в умовах спекотної, сонячної погоди, яка здерідка змінюється значними дощами.

Складність отримання цього продукту полягає у відсутності значних масивів насаджень татарського клену. Погода також не завжди сприятлива для високої нектаропродуктивності, а фаза цвітіння медоноса припадає період нарощування сили бджолиними сім’ями, тому значна частина зібраного нектару не переробляється в товарний мед, а використовується бджолиною сім’єю для годування личинок.

Кленовий мед входить до складу травневого меду, до того ж складає в ньому значну частину. Монофлорний кленовий мед має темно-брунатний колір. Якщо поставити скляний посуд з медом так, щоб крізь нього проходило світло, то в ньому буде обре помітний багряний відтінок. 

Свіжий мед має густу консистенцію. Але кристалізується після відкачування довго, за декілька місяців. Після кристалізації стає світлішим, утворює м’яку дрібнозерну масу, схожу на густу пасту.

Запах яскравий, квітковий, з мигдалевим відтінком. Добре зберігається, поки мед рідкий, але після його кристалізації змінюється, стає менш вираженим.

Смак специфічний, у перших нотах помірно солодкий зі слабкою кислинкою, у середніх нотах з’являється фруктовий присмак і виражена терпкість, що переходить у тепле відчуття в роті, у заключних нотах з’являється гіркуватість та мигдальний присмак. Післясмак довгий, приємний, з деревним відтінком.

Вміст вуглеводів у цьому сорті меду становить близько 83%. Найбільше припадає на фруктозу, її – понад 50%, глюкози – близько 30%, мальтоза, меліцитоза, сахароза та інші цукри містяться в незначній кількості.

Значне превалювання фруктози спричиняє повільну кристалізацію цього сорту меду. Калорійність 100 г кленового меду складає 325 ккал. Глікемічний індекс – 50,4.

Оригінальний запах готового продукту зумовлений присутністю багатьох ароматичних речовин, частина яких потрапила в мед з нектаром, а частина була синтезована бджолами в процесі переробки нектару в мед. Серед них – ненасичені спирти, ефіри, бензоли, азотовмісні гетероциклічні речовини, ароматичні альдегіди та інші леткі сполуки.

Кленовий мед містить чимало ферментів: глюкозооксидазу, інвертазу, каталазу, редуктазу, амілазу, пероксидазу, протеазу, кислотну фосфатазу, поліфенолоксидазу, аскорбиноксидазу, фосфоліпазу, інулазу, глюкокіназу.

Вміст білка в цьому продукті – близько 1%. Білок кленового меду представлений цілим рядом амінокислот. У ньому є пролін, метионін, лейцин, лізин, триптофан, тирозин, фенілаланін, треонін, аланін, аргинін, глутамінова та аспаргінова амінокислоти.

Група присутніх у меді органічних кислот складається з мурашиної, оцтової, гліколевої, пропіонової, глюконової, щавлевої, малеїнової, яблучної та інших.

Є в продукті й багато вітамінів: С, РР, Н, А, К, групи В. Мед багатий на мінеральні речовини, їх загальний вміст складає близько 2796 мг/кг. Особливо багато в ньому міді, кобальту, марганцю, заліза, цинку, калію. 

Кленовий мед може бути як чудовим десертом, так і профілактичним засобом від багатьох хвороб. Він зміцнює судини й робить їх стінки еластичнішими, що є хорошою профілактикою інсультів та інфарктів. Регулярне вживання кленового меду покращує зір, стимулює регенерацію тканин, нормалізує обмінні процеси та зміцнює в цілому весь організм. 

Можна застосовувати цей мед і з косметологічною метою. Маски з нього надають шкірі обличчя свіжого вигляду та зменшують наслідки впливу негативних зовнішніх факторів (прямого сонячного світла, вітру, низьких температур). Його унікальний склад дає можливість використовувати продукт і як лікувальний засіб при гіповітамінозах, анемії, ослабленні імунітету, застудних захворюваннях, різних захворюваннях сечовивідних шляхів, хронічній перевтомі.

Регулярне вживаннякленового меду покращує роботу печінки, посилює моторику шлунково-кишкового тракту, сприяє кращому травленню та засвоєнню їжі.

Мед з татарського клену добре відновлює сили після спортивних тренувань, важкої фізичної та розумової роботи, стресів, емоційних потрясінь.

Буркуновий мед бджоли створюють з нектару й пилку рослини родини бобових буркуну (білого та жовтого).

Його вирощують як кормову культуру для потреб тваринництва, але ця трава поширена й у дикорослій формі.

Нектаропродуктивность одного гектару буркуну – від 200 до 500 кг, залежно від виду та сорту цієї рослини, а також погодних умов. На одному гектарі масиву цієї рослини можна розмістити від чотирьох до восьми бджолиних сімей.

Період медозбору з культури триває близько двох місяців, з кінця червня до кінця серпня. Буркун добре витримує посушливу спекотну погоду і продукує нектар увесь день, завдяки чому бджоли мають можливість працювати дуже продуктивно. Будова квітки буркуну забезпечує комахам-запилювачам надзвичайно легкий доступ до нектарника.

Складність отримання буркунового меду полягає лише у відсутності достатньої кількості посівів, які б не були скошені на початку фази їх цвітіння для забезпечення кормової бази худобі.

У США та Європі буркуновий мед є одним з найпоширеніших. Там він складає понад половину всього меду, представленого на ринку. У нашій країні він менш відомий і значно рідше зустрічається в продажу через відсутність великих площ посівів цієї рослини.

Буркуновий мед світлий, з жовтуватим відтінком, прозорий. Ступінь прозорості та насиченість кольору свіжого меду залежать від багатьох факторів. Мед з нектару жовтого буркуну має більш виражений жовтий тон, ніж з білого. Мед з білого буркуну прозоріший. Важливе значення мають характеристики ґрунту, на якому зростала рослина та кліматичні умови. Помічено, що чим північніше розташований регіон, де збирався нектар, тим прозорішим і безбарвнішим буде мед.

Після кристалізації продукт стає світло-бежевим, майже білим. У кристалізованому вигляді він перетворюється на в’язку, пластичну, пастоподібну масу. Розмір і структура кристалів залежать від умов зберігання продукту в період кристалізації. Найчастіше зацукрений мед перетворюється на дрібнокристалічну масу. Період кристалізації тривалий, його швидкість залежить від зовнішньої температури. З моменту відкачування до повної кристалізації триває кілька місяців. 

Запах буркунового меду приємний, з карамельно-ванільними тонами, але виражений порівняно слабко. Внаслідок кристалізації він поступово слабшає, а при тривалому зберіганні стає ледь відчутним.

Смак – помірно солодкий, простий, без гіркоти чи кислого присмаку. У короткому післясмаку відчувається ванільно-карамельний смако-аромат. Яскравий смак і запах буркунового меду може бути спричинений наявністю в ньому невеликої кількості пилку або нектару інших рослин, які цвіли водночас і в тій же місцевості, що й буркун (як основний медонос).

Мед з буркуну містить 81% вуглеводів, серед яких цілий ряд різних цукрів і декстринів. На фруктозу припадає майже половина (44–47%) усіх цукрів, на глюкозу – приблизно 35%, на мальтозу – від 3 до 4%, на сахарозу – близько 1%.

Значна перевага фруктози над глюкозою й рештою цукрів у продукті зумовлює тривалий період кристалізації цього сорту меду. Калорійність 100 грамів буркунового меду складає близько 304–314 Ккал. Глікемічний індекс залежно від багатьох факторів може знаходитись у межах 32–40 одиниць.

Буркуновий мед багатий на вітаміни Е, С, К, а також вітаміни групи В. Особливо багато в ньому холіну (В₄), цінність якого полягає в здатності знижувати в крові рівень вмісту жирних кислот і холестерину, а отже перешкоджати утворенню відкладень холестерину на внутрішній поверхні кровоносних судин.

Вітамін В₄ сприяє зниженню рівня гомоцистеїну, який негативно впливає на серцево-судинну систему. Вітамін Е позитивно діє на функціонування статевих залоз, підтримуючи цим репродуктивну функцію в нормальному стані. Вітамін К регулює процеси згортання крові.

Є в меді з буркуну хімічні елементи: калій (50 мг/кг), натрій (7 мг/кг), магній (250 мг/кг), залізо (2–3 мг/кг), цинк (1,5 мг/кг) та інші.

Специфічний аромат утворюється складною композицією багатьох ароматичних речовин (ефірів, ароматичних кислот, альдегідів, спиртів тощо). Приємного запаху ванілі цьому меду надає альдегід 4-гідрокси-3-метоксибензальдегід, який міститься в ньому. 

Ферменти діастаза, глюкозооксидаза, інвертаза, каталаза, редуктаза, амілаза, пероксидаза та інші позитивно впливають на роботу травної системи та перебіг багатьох біхімічних процесів в організмі людини.

У складі буркунового меду містяться багато біологічно активних речовин: кумарин, дигідрокумарин, лактони, сапоніни, дикумарол, флавоноїди, фенольні та інші сполуки.

Вміст фенольних сполук (близько 540–550 мг/кг), флавоноїдів, глюконової кислоти зумовлює антиоксидантну дію буркунового меду. Дикумарол знижує згортання крові, чим перешкоджає утворенню тромбів у судинах, виникненню інфарктів, інсультів та тромбоемболій периферичних судин.

Лактони зміцнюють стінки судин і роблять їх еластичнішими, нормалізують кров’яний тиск, сприяють зміцненню загальної резистентності.

Кумарин чинить виражений протимікробний вплив, розширює судини, знімає біль, діє заспокійливо на нервову систему, сприяє відновленню нормальної пігментації шкіри після опіків, екземи, вітіліго, посилює моторику кишківника та шлунка, знижує ризик утворення тромбів у венах нижніх кінцівок. Кумарин забезпечує невловимі ніжні ноти медовому запаху та смаку.

Сапоніни посилюють виділення багатьох гормонів, що посилює сперматогенез у чоловіків. Дигідрокумарин (мелілотин) нормалізує функціонування жіночої репродуктивної системи.

Завдяки багатому набору корисних речовин, буркуновий мед, окрім здатності швидко відновлювати сили за рахунок високого вмісту легкозасвоюваних цукрів, може забезпечувати швидке загоєння ускладнених ран та інших пошкоджень шкіри. Його застосовують як протизастудний і загальнозміцнюючий засіб, для профілактики гіповітамінозу й нестачі багатьох мікро- та макроелементів в організмі, як засіб боротьби та профілактики з хворобами серцево-судинної системи, як заспокійливий та снодійний засіб, а також як засіб, що нормалізує обмінні процеси в організмі.

У косметології цей мед застосовується для нормалізації жирності та вологості шкіри. На відміну від більшості сортів меду, буркуновий мед має властивість посилювати статевий потяг, нормалізувати роботу статевих залоз та всієї репродуктивної системи чоловіків і жінок. Буркуновий мед підвищує продукування молока в жінок у лактаційний період. Ще за старих часів цим засобом користувалися породіллі, в яких не вистачало молока. Буркуновий мед при регулярному вживанні може подарувати здоров’я та довголіття на багато років. 

Падевий мед є цікавим різновидом цього продукту

Бджоли створюють його не з нектару, а з цукромістких сиропоподібних виділень деяких рослин та комах – паді. Отже розрізняють падь рослинного і тваринного походження.

Найпоширеніший вид паді – це цукромісткі виділення деяких комах (червців, попелиць та інших.), які живляться соком рослин і живуть на них. Після споживання соку вони забруднюють листя дерева дрібними сиропоподібними крапельками паді. Від цього складається враження, що саме дерево виділяє медову росу.

Інший вид паді – це цукромісткий випіт листя самих рослин або сік стиглих, ушкоджених плодів. Найбільш імовірними джерелами паді можуть бути липа, осика, різновиди верби, бук, дуб, ялиця, ялина та інші рослини. Причинами виділення паді рослинами є їх видові особливості. Наприклад, хвойні дерева можуть виділяти падь внаслідок різкої зміни температури повітря.

За відсутності нормального квіткового взятку бджоли охоче збирають та переробляють падь. Особливості складу падевого меду не дозволяють бджолам використовувати його для живлення взимку. Через високий вміст сухої речовини він засвоюється бджолиним організмом лише частково, і дуже швидко кишківник бджоли наповнюється його неперетравленими залишками, а це спричинює розлади. Такий стан кишківника знижує успішність зимівлі.

Живлення бджіл падевим медом під час льотного періоду (коли вони можуть регулярно випорожнюватися, а не накопичувати кал у своєму кишківнику) скорочує тривалість життя робочих особин майже вдвічі. А ось для людського організму цей сорт меду дуже корисний, причому завдяки тому самому високому вмісту сухої речовини, де є багато мікро- та макроелементів, вітамінів, ферментів, білка, флавоноїдів та інших біологічно активних компонентів. 

На вигляд падевий мед нагадує темні сорти меду, отримані з нектару (гречаний, каштановий, кленовий тощо). Зазвичай він має насичений темний колір від бурштинового до майже чорного. Залежно від походження, у падевого меду можуть бути різні відтінки: зелений, червоний, жовтий та ін. 

Падевий мед, зібраний у першій половині літа, зазвичай світліший за той, який зібраний в середині чи наприкінці сезону. Мед з паді хвойних рослин світліший, ніж отриманий з паді листяних видів. Падевий мед тваринного походження – майже чорний. Якщо ж у ньому багато пилку, він може мати жовтий відтінок.

За консистенцією падевий мед більш в’язкий, ніж квітковий. Він тягучий, клейкий. Швидкість та характер його кристалізації залежить від походження. Наприклад, мед з паді ялини кристалізується майже відразу після дозрівання та запечатування, а з липи не кристалізується порівняно довго. Після кристалізації він стає світлішим. У кристалізованому стані утворює щільну масу, схожу на господарське мило, без помітних кристалів та зернистості.

Мед з паді модрини кристалізується великими кристалами і змінює колір з жовтого на бурий. Деякі падеві меди після відкачування розшаровуються на цукристий осад і рідкішу, схожу на сироп фракцію.

Запах у падевого меду залежить від його походження. У більшості падевих медів запах слабкий. В отриманих з паді хвойних дерев часто є характерний запах смоли або солоду. У медів з паді листяних рослин може зовсім не бути запаху (може відчуватися запах воску, бджолиного гнізда) або присутній теплий деревний запах, іноді відчувається запах гіркоти, диму чи копчення. 

Смак також залежить від походження. Більшість падевих медів мають м’який, солодкий без приторності смак. У середніх нотах з’являється терпкість та кислинка. Кислинка паді не схожа на кислинку квіткових медів, де вона надає меду особливих відтінків смаку і підкреслює багатий букет смако-ароматів. Тут кислуватість швидше псує загальний смак продукту. 

У різновидів падевого меду, отриманого з хвойних рослин, терпкість у завершувальних нотах переходить у гіркуватість, яка довго зберігається в післясмаку. Залежно від походження, смак на різних стадіях його розкриття може мати фруктові, динні, хлібні, хвойні, димні, ванільні та інші смако-аромати.

За своїм склад падевий мед відрізняється від квіткового. Серед усіх різновидів меду він є лідером з кількості вуглеводів, у ньому їхня частка становить понад 90% (близько 20 різних сполук). Вуглеводи представлені переважно декстринами та цукрами: глюкозою, меліцитозою, сахарозою, фруктозою, мальтозою та ін.

У різних сортах падевого меду ці цукри присутні в різних пропорціях. Наприклад, в меді, створеному з паді медової роси липи – близько 40% меліцитозы. Багато її і в меді з паді хвойних дерев. Вміст декстринів може досягати 10,3%.

Декстрини – це проміжні продукти розщеплення крохмалю. У квіткових сортах меду їх міститься мало, від 0,01% до 3,5%. Вони здатні уповільнювати процес кристалізації простих цукрів меду (моносахаридів, переважно глюкози). Чим вищий їхній вміст, тим повільніше кристалізується мед.

Швидкість кристалізації, рівень активності ферментів, стан цукрів, ступінь їхньої інвертованості багато в чому залежать і від кислотності. Кислотність падевого меду різного походження може бути від 3,7 до 5,6. У ньому присутні в різних кількостях такі органічні кислоти: мурашина, оцтова, перилова, пентанкарбонова, гексанкарбонова, пальмітинова, фенілоцтова, пропіонова, 2-метилпропіонова, бензойна, цитронелова, геранієва, масляна.

Калорійність падевого меду може міняти значення залежно від походження продукту, але в середньому становить 328 Ккал у 100 грамах.

Падевий мед порівняно бідний на вітаміни, у ньому знаходяться вітаміни групи В (піридоксин, ніацин, рибофлавін, пантотенова кислота, фолацин) та вітамін С.

У падевому меді мало або майже немає фітонцидів, окрім меду хвойного походження та з паді деяких листяних дерев (дуба, осики). У меді з хвойної паді можуть міститись ефірні олії та ароматичні терпенові сполуки, які згубно діють на різну мікрофлору. Прдукт, отриманий з паді дуба чи осики, може мати у своєму складі хінони, терпеноїди, дубильні речовини, глікозиди, які також стримують розвиток мікроорганізмів. 

Цей сорт меду містить дуже велику кількість мінеральних речовин. Їхнє співвідношення залежить від походження паді. Наприклад, мед з паді листя ясеня містить у 5–6 раз більше фосфору, ніж з соснової паді. У падевому меді багато йоду, марганцю, селену, кобальту, фосфору, заліза, калію, магнію, кальцію, цинку.

У падевому меді може знаходитись значна кількість білка у вигляді амінокислот. Якісний склад амінокислот надзвичайно різноманітний. Середні показникі кількісного складу амінокислот виглядають так: аланін – 4 мг/кг, аргинін – 110 мг/кг, альфааміномасляна кислота – менше 1 мг/кг, аспарагін – 5 мг/кг, аспарагінова кислота – 20 мг/кг, цитрулін – 230 мг/кг, карнозин (бета-аланін-L-гістидин) – менше 1 мг/кг, цистин – менше 1 мг/кг, глутамінова кислота – 120 мг/кг, глутамін – 30 мг/кг, гліцин – близько 1 мг/кг, оксипролін – не більше 1 мг/кг, гістидин – 20 мг/кг, ізолейцин та лейцин сумарно – близько 1 мг/кг, лізин – 21 мг/кг, оринітин – 1 мг/кг, 3-метил-гістидин – менше 1 мг/кг, фенілаланін – 30 мг/кг, саркозин – 1 мг/кг, пролін – 570 мг/кг, серин – 10 мг/кг, треонін – 2 мг/кг, тирозин – 13 мг/кг, триптофан – менше 1 мг/кг, валін – 10 мг/кг, метионін – від 1 до 2 мг/кг.

Через порівняно слабкі протимікробні властивості більшості падевих медів деякі з них мають обмежений термін зберігання й можуть прокисати. 

Оскільки існує чимала кількість сортів монофлорного та поліфлорного меду, відрізнити падевий мед від квіткового не завжди просто. Для ідентифікації падевого меду можна застосувати вапняну пробу. Щоб провести аналіз, досліджуваний мед у кількості 1 мл потрібно розчинити в такому ж обсязі дистильованої води й додати до розчину 10 мл вапняної води (насиченого розчину вапна – гідроксиду кальцію), після чого отриману суміш перемішати та нагріти до закипання. Якщо мед падевий або в квітковому меді є якась його кількість, то спостерігатиметься утворення пластівців.

До кінця ХІХ сторіччя падевий мед вважався низькосортним і був непопулярним. Проте з розвитком знань у галузі медицини та появою можливості лабораторного дослідження продуктів ставлення до нього суттєво змінилося.

Користь падевого меду для організму людини зумовлена його багатим складом. Значний вміст заліза в доступній для організму формі (двовалентній) і вітаміну С, в присутності якого воно засвоюється, робить падевий мед дуже ефективним засобом у лікуванні та профілактиці залізодефіцитної анемії. Його можна додавати до щоденного раціону спортсменів, людей фізичної праці та пацієнтів, які відновлюються після медичних втручань.

Йод, що міститься в падевому меді, за умови регулярного вживання цього продукту позитивно впливає на стан щитовидної залози, нормалізує синтез гормонів тироксину і трийодтироніну, нормалізує роботу мітохондрій, регулює проникнення натрію та гормонів крізь клітинні мембрани. 

Селен сприяє засвоюваності йоду, а до того ж бере участь у роботі імунної системи й надає антиоксидантну дію. Селен нормалізує продукування статевих гормонів і сприяє виробленню статевих клітин, що призводить до підвищення статевої активності та збереження репродуктивної функції.

Магній, що входить до складу падевого меду, нормалізує серцевий ритм, регулює рівень цукру в крові, знижує кров’яний тиск, сприяє нормальному функціонуванню нервової системи, тому цей продукт рекомендований при судомах у м’язах, болях у суглобах, безсонні, депресії, стресах.

У комплексі з кальцієм (який теж є в падевому меді) магній сприяє активному зростанню кісток, збільшенню їхньої щільності, зміцненню зубів, тому він є одним з профілактичних засобів від остеопорозу.

Марганець бере участь у синтезі білків, регуляції клітинного обміну речовин, формуванні кісткової тканини, тому вживання падевого меду сприяє нормалізації цих процесів.

Вміст інших мікро- та макроелементів допомагає нормалізації обміну речовин та поповненню їх нестачі в тканинах, завдяки чому всі органи забезпечуються необхідними сполуками та підтримуються в оптимальному стані. Покращується стан шкіри та волосся. 

Значний вміст вуглеводів заряджає людину енергією і дозволяє швидко відновити сили навіть при одноразовому вживанні.

Падевий мед має антиоксидантні властивості, захищає клітини від шкідливого впливу вільних радикалів та небажаних побічних продуктів біохімічних реакцій. Завдяки цим властивостям регулярне вживання цього продукту в невеликих кількостях допомагає зберегти здоров’я та відтермінувати старіння організму.

Високий вміст білка та багатий якісний склад амінокислот роблять цей сорт меду корисним для хворих на хронічні захворювання, а також людям, що відновлюються після травм, операційних втручань, після голоду, спортсменам, дітям, людям похилого віку.

Окрім монофлорних сортів надзвичайно поширеними є сорти меду, створені бджолами з нектару одразу багатьох рослин, які цвіли в радіусі продуктивного польоту бджоли від місця розташування пасіки в один і той же час. Такий мед зазвичай називається просто квітковим або польовим, гірським, лісовим, тайговим тощо. 

Травневий мед є найпопулярнішим у споживачів

Цей сорт продукту вважається дуже цілющим, оскільки зібраний з декількох видів рослин і поєднує всі корисні властивості їх нектару й пилку. Травневий мед – це узагальнена назва продукту, створеного бджолами з нектару й пилку ранніх медодайних рослин і пилконосів.

У кожному регіоні є свої ранні медоноси, і мед відповідно відрізнятиметься, залежно від регіону збору. Зазвичай травневий мед складається з нектару та пилку фруктових дерев, клену татарського, акації, верби, каштану, калини, горобини, клену звичайного, глоду, смородини, аґрусу, гіацинтів, нарцисів, кульбаби, конвалії, підбілу звичайного та інших дикорослий і культурних рослин. 

Аромат, смак, період кристалізації такого продукту залежать від переважаючої рослинної бази на момент збирання бджолами нектару. Травневий мед швидко кристалізуватиметься, якщо в ньому багато нектару з ріпаку й каштану. А якщо переважає нектар акації, фруктових дерев та татарського клену, то він довго залишатиметься рідким.

Аналогічною є ситуація і з кольором. Нектар каштану й клену татарського зумовлюють темний, насичений колір, а нектар акації, яблуні, вишні, абрикоси, квітучих трав робить мед світлим, дуже прозорим.

Цінність травневого меду частково зумовлена тим, що бджолярам вдається отримати його в невеликих кількостях, отже пропозиція продукту на ринку теж є дуже обмеженою.

Складність в отриманні травневого меду полягає переважно в тому, що на момент цвітіння ранніх медоносів більшість бджолиних сімей ще набрали достатньої сили та неспроможні продуктивно працювати, щоб одержати товарний продукт. Водночас нектаропродуктивність більшості ранніх медоносів відносно невелика, а частину принесеного нектару бджоли використовують для годування личинок та для власного живлення.

Склад, калорійність і глікемічне число травневого меду також не є постійними показниками. Але зазвичай травневий мед багатий основними мінералами (залізом, міддю, калієм, магнієм, марганцем, натрієм тощо) та вітамінами (В, С, К, РР, Е, А). У ньому знаходяться властиві й іншим сортам меду ферменти, органічні кислоти, біологічно активні речовини, фітонциди, фенольні сполуки, флавоноїди, амінокислоти.

Стосовно цілющих властивостей травневого меду слід зазначити, що він надає загальнозміцнюючу дію, може допомогти при застудних захворюваннях. Регулярне вживання продукту полегшує перебіг захворювань печінки, сприяє виведенню з організму токсинів, покращує роботу шлунково-кишкового тракту, нормалізує обмінні процеси та функціонування залоз внутрішньої секреції, знижує підвищений кров’яний тиск, зміцнює стінки кровоносних судин. 

Травневий мед корисний при виснаженні, гіповітамінозі, анемії, у разі виникнення дефіциту макро- чи мікроелементів. Він швидко відновлює сили після значних фізичних навантажень, стресів, інфекційних захворювань та нервових потрясінь. Травневий мед буде кращим доповненням до раціону спортсменів і людей похилого віку.

У разі зовнішнього застосування він ефективний як ранозагоювальний та протимікробний засіб. У косметології його можна використовувати для зміцнення волосся, поліпшення його структури та для догляду за шкірою голови. Травневий мед також добре впливає на нервову систему. Його регулярне вживання нормалізує сон, підвищує стійкість до стресів, пом’якшує прояви депресії.

Одним з найпоширеніших сортів меду є лучний (квітковий, різнотравний) мед. Цей сорт також є поліфлорним. Лучний мед – узагальнена назва збірного продукту, створеного бджолами з нектару та пилку багатьох дикорослих польових медодайних рослин, серед яких переважають трав’янисті рослини та кущі.

Найбільш ймовірними джерелами нектару для лучного меду є глід, цикорій, чебрець, буркун, кульбаба, шавлія, дика конюшина, перстач повзучий, іван-чай, валеріана, мишачий горошок, волошка, оман, звіробій, суниці, різні види дзвіночків, м’ята польова, осот, різні види фіалок, чорнокорінь, деревій, татарник звичайний, різні види будяка та багато інших рослин.

Кожному регіону властива своя унікальна композиція медоносів, і, залежно від неї, характеристики лучного меду з різних регіонів теж відрізнятимуться. Медозбір лучного меду триває впродовж червеня й липня. Саме в цей час цвіте більшість лучних медодайних рослин. Деякі медоноси цвітуть і раніше, і пізніше, але товарного меду з них не отримують.

Отримання лучного меду ускладнюється тим, що більшість площ під луками вже давно розорані й зайняті культурними сільськогосподарськими рослинами. А ті, які ще лишилися, або займають незначні площі, або розташовані в таких місцях, куди важко дістатися. Здебільшого вони розташовані на крутих, непридатних для землеробства схилах, без прилеглих доріг та укриття від сонця й вітру.

Склад, колір, ступінь прозорості, аромат та смак лучного меду можуть суттєво відрізнятись, залежно від регіону медозбору. Якщо в медоносній базі переважає татарник колючий або цикорій, різнотравний мед матиме світло-коричневий колір. Якщо  бджолам доступні значні масиви кульбаби, то мед буде яскравим, жовтим. Якщо багато іван-чаю – то кремовим, волошки – прозорим, кольору соломи й т. ін. 

Найчастіше луговий мед має золотистий колір з різними відтінками від помаранчевого до коричневого або зеленого. Прозорість – середня чи нижче середньої через значну кількість пилкових зерен різних рослин. Запах – змішаний, квітковий, різної інтенсивності. Смак солодкий, часто приторний, що переходить у відчуття тепла та легкого першіння в горлі. У середніх нотах може відчуватись кислинка або гіркуватість. Післясмак тривалий, з присутністю приємних квіткових смако-ароматів. Смак зазвичай яскравий, специфічний.

Швидкість кристалізації та консистенція кристалізованого продукту також можуть відрізнятись залежно від того, якої саме лучної рослини-медоноса потрапило більше в певний зразок лучного меду. Деякі сорти квіткового меду кристалізуються дуже швидко, інші залишаються рідкими значно довше.

Здебільшого в лучному меді знаходиться близько 80–82% вуглеводів, 0,5–0,8% білка, 0,07% жирів. Оскільки цей мед створений з нектару та пилку не однієї-двох, а чималої кількості рослин, він містить і більшу частину мінеральних речовин, ніж монофлорні сорти меду. У ньому в різних частках присутні всі необхідні для організму людини мікро- та макроелементи.

До складу лучного меду входять: калій, натрій, магній, марганець, кобальт, залізо, кальцій, мідь, цинк, селен, фосфор та інші елементи. Різноманітним є і його вітамінний склад. Продукт містить вітаміни групи В, а також А, С, Е, РР, Н, К. Кількісне значення кожного цінного компоненту в різних зразках лугового меду може відрізнятись значною мірою (у 2–10 разів).

Калорійність 100 г продукту становить приблизно 310–316 Ккал. Глікемічний індекс у цьому випадку – величина дуже варіативна через різне співвідношення глюкози та інших цукрів у різних за походженням зразках цього продукту.

Вміст ферментів ідентичний багатьом іншим сортам меду. Набір амінокислот надзвичайно багатий через різноманітність рослин-джерел пилку, але кількісний їх вміст та співвідношення між ними відрізнятимуться в різних зразках цього продукту.

Зазвичай лучний мед містить аланін, аргінін, альфааміномасляну кислоту, аспарагін, аспарагінову кислоту, цитрулін, карнозин, глутамінову кислоту, глутамін, гліцин, оксипролін, гістидин, ізолейцин, лейцин, лізин, метінін, треонін, тирозин, триптофан, валін та інші амінокислоти.

Багатий склад робить цей сорт меду цінним профілактичним засобом та цілющим продуктом харчування. Лучний мед допоможе при нестачі вітамінів та мінеральних речовин. Навіть невелика кількість цього продукту при разовому вживанні здатна швидко допомогти відновити сили після фізичної роботи та зробити людину енергійною.

Регулярне вживання лучного меду чинить загальнозміцнюючий вплив на весь організм, посилює імунну систему, сприяє кращій роботі травної системи, збільшує еластичність стінок кровоносних судин, знижує рівень холестерину та сповільнює утворення холестеринових відкладень у судинах, сприяє активному виведенню з організму шлаків і шкідливих речовин, стабілізує нервову систему та покращує настрій.

Лучний мед, як і решта сортів, прискорює процеси регенерації тканин, надає протимікробну дію. Як складова лікувальних рецептів, він буде ефективним при простудних захворюваннях, гнійних ранах, гастриті, виразках, порушенні роботи печінки, загальній слабкості, хронічній втомі, неврозах, депресивних станах, безсонні. Вживання лучного меду в сотах добре очищає та знезаражує ротову порожнину. Цей продукт є вишуканими ласощами, особливо для дітей.

Лісовий мед

Лісовий мед – один з поліфлорних сортів меду, створений бджолами з нектару та пилку багатьох лісових рослин-медоносів.

Найбільш ймовірними джерелами лісового взятку є акація біла та жовта, глід, ліщина, клен татарський (чорноклен), клен гостролистий, конвалія, аморфа чагарникова, верба, каштан кінський, різні види лип, чорниця, малина, чистотіл, пролісок, купир лісовий, чина лісова та інші види.

Період лісового медозбору є досить тривалим. Перші взятки з’являються рано навесні, із зацвітанням пролісків, ліщини, клену ясенелистого, вільхи і продовжуються до середини літа, коли цвітуть липи, малина та інші рослини. Чистотіл цвіте до настання відчутних холодів і дає постійний взяток невеликої сили. Та лісова флора в різних регіонах неоднакова, оскільки в одній місцевості переважають ранні медоноси (акація, каштан та ін.), в іншій росте більше лип, які цвітуть улітку. Через цю неоднорідність лісових масивів лісовий мед з різних регіонів істотно відрізнятиметься за своїми властивостями та зовнішніми характеристиками.

Колір лісового меду залежить від того, нектару якої рослини потрапило до його складу більше. За кольором він може бути будь-яким, від майже безбарвного (якщо багото нектару з акації, липи та мало пилку) до темно-коричневого (якщо переважає мед із нектару каштану, клену татарського). Швидкість та характер кристалізації мають аналогічну залежність.

Запах та особливості смаку лісового меду різного походження відрізняються, але зазвичай для цього продукту характерні яскраво виражені запах і смак. Лісовий мед запашний, з квітковим ароматом, що довго зберігається навіть у кристалізованому стані. Смак – помірно солодкий, не приторний, іноді з кислинкою, часто з відчутною терпкістю в середніх нотах. Післясмак – тривалий і приємний, з ніжним фруктовим смако-ароматом.

Особливості складу залежать від ботанічного походження та регіону збору цього сорту меду. Найчастіше він багатий на вітаміни й мінеральні речовини в різних пропорціях. Ферментний склад типовий для меду багатьох сортів. У ньому містяться діастаза, глюкозооксидаза, інвертаза, каталаза, редуктаза, амілаза, пероксидаза та інші ферменти. 

Вплив на організм людини дуже позитивний, особливо при регулярному вживанні в розумних дозах (для дорослої людини не більше 100 г на добу). Цей сорт меду широко використовується в рецептах народної медицини при підвищеній втомі, для лікування анемій, хвороб серця, печінки, нирок, органів дихання, при ураженнях шкіри та в косметологічних цілях.

Отруйний мед

Більшість сортів меду корисні для людини різною мірою, але існує й шкідливий, так званий «п’яний» мед. Назва «п’яний» пов’язана з тим, що наслідки його вживання нагадують алкогольну інтоксикацію.

Отруйний мед відомий з давніх-давен, ним навіть були отруєні воїни Олександра Македонського. Цей мед бджоли створюють, якщо збирають нектар та пилок деяких отруйних рослин. Хоча не всі отруйні рослини продукують отруйний нектар та пилок.

Відносно безпечним є нектар таких рослин як болиголов, конвалія, наперстянка, олеандр. Нектар, отруйний для людини, не завжди є отруйним для бджіл. І навпаки, небезпечний для бджіл мед може бути нешкідливим для людини. Наприклад, шкідливими для бджіл є нектар цибулі, нектар, виділений щойно скошеною гречкою та деякі інші, а для людини вони ніякої небезпеки не становлять.

При вживанні меду, що містить отруйний для людей глікозид андромедотоксин, бджоли нормально почуваються і можуть цілком успішно зимувати на такому кормі. А ось алкалоїд анемонол, який міститься в нектарі та пилку жовтця їдкого, або вератрин, що міститься в нектарі та пилку чемериці, небезпечні як для бджіл, так і для людей. 

Більшість отруйних медоносів теплолюбні, тому не можуть рости в нашому кліматі (різні види азалії, гірський лавр, агариста білоквіткова, пієріс японський, багно тощо). Проте є види, які трапляються і в наших широтах. Наприклад, рододендрон понтійський та рододендрон жовтий, родом із Південної Азії, нині прижилися й у нас. Їх часто використовують як декоративні рослини через гарні квіти і вирощують для прикрашання садових та дачних ділянок. Отруйний нектар дають чемериця, аконіт, жовтець їдкий, блекота чорна та ін.

Зовні токсичний мед нічим не відрізняється від звичайного, і ьджоли часто збирають його разом із безпечним нектаром інших медоносів. Колір, запах та смак такого продукту цілком відповідатимуть аналогічним характеристикам нормального меду.

Отруйні властивості такому меду надають токсичні сполуки, які у нього з нектару. Цими сполуками в більшості випадків є група речовин, відомих як грейанотоксини. Це нейротоксини, які викликають нудоту, спазми шлунка, блювання, головний біль, розлади координації, запаморочення, втрату чутливості пальців, судоми, сонливість та інші розлади.

Прояви симптомів тривають від кількох годин до трьох діб і зникають самі, без медичної допомоги. Тяжкість перебігу залежить від кількості вжитого меду, ступеня його токсичності, характеру токсину та індивідуальної чутливості конкретної людини до присутніх токсинів. Прискорити одужання можна промиванням шлунка, рясним питтям, застосуванням проносних та сечогінних препаратів.

При тривалому зберіганні отруйний мед частково втрачає свої шкідливі властивості. Є відомості про те, що токсичні речовини повністю руйнуються внаслідок нагрівання меду. Але водночас виникає ризик руйнації і його корисних компонентів (ферментів, вітамінів, деяких глікозидів, ароматичних речовин тощо). Також нагрівання меду здатне спровокувати утворення в ньому певних шкідливих сполук з канцерогенними властивостями, таких як оксиметилфурфурол. 

Запобігти збиранню «п’яного» меду можна завдяки розміщенню пасік у місцевостях, де відсутні насадження отруйних культурних рослин, а також знищенню дикорослої рослинності, здатної продукувати токсичний нектар і пилок. Якщо ж вживання таких заходів є неможливим, то в період цвітіння отруйних медоносів рекомендується перевезти бджіл до іншого, безпечного місця.

Підсумовуючи, можна з упевненістю сказати, що незалежно від походження будь-який натуральний мед (крім зібраного з отруйних рослин) є дуже корисним продуктом і його регулярне вживання в розумних кількостях допоможе зберегти здоров’я, продовжити активне життя та подарувати довголіття.