Перстач гусячий (Argentina anserina, syn Potentilla anserina) – вид багаторічних квіткових трав з родини Трояндові (Rosaceae). Лікувальна, їстівна, дубильна рослина, відома ще як проблемний бур’ян на городах і оброблюваних ланах.
Вид широко відомий під науковою назвою Potentilla anserina L. (відповідно до класифікації шведського натураліста Карла Ліннея, опублікованої 1753 року в його праці «Species Plantarum»). Проте згідно з новітніми дослідженнями 1990-х років його почали класифікувати як представника роду Argentina.
Росте перстач гусячий в Європі, за винятком південних територій, а також на більшій частині Азії та Північної Америки. В Україні поширений по всій території. Зокрема зустрічається на луках, пасовищах, полях, схилах і в ярах, вздовж доріг, стежок, на берегах річок, ставків, канав, особливо в місцях випасання гусей. Може створювати проблеми на ланах з овочевими, ягідними й технічними культурами як бур’ян.
Ця напівтіниста рослина надає перевагу вологим місцинам з багатими на азот піщаними, гравійними чи суглинковими ґрунтами, також росте на кам’янистих ділянках. Стійка до витоптування та солестійка.
Перстач гусячий має кілька підвидів, що відрізняються зовні кількістю й розміром листочків, а також ступенем опушення листкової поверхні.
Використання перстачу гусячого
Перстач гусячий, як низькоросла, сланка, ґрунтопокривна рослина, утворює невисокий (до 10–15 см), щільний трав’янистий килим, на ясно-зеленому тлі якого надзвичайно привабливо виглядають невеликі яскраво-жовті квіти. Такі його декоративні якості не лишились поза увагою квітникарів, садівників і ландшафтних дизайнерів.
Рослина є ідеальною для оформлення берегів декоративних водойм, створення природних зон відпочинку тощо. Вона успішно ростиме в місцях зі складним рельєфом, де неможливо облаштувати звичайний газон.
Втім, суттєвою вадою перстача є те, що він вимагає постійного контролю, оскільки може легко поширитися ділянкою і перетворитися на агресивний бур’ян, який доволі важко викорінюється. Через здатність активно захоплювати нові території й витісняти інші види, рослину майже не вирощують на квіткових клумбах і в декоративних садах.
Перстач гусячий має високу морозостійкість, посухостійкість, витримує тривале витоптування. Цвіте він з травня до осені, і весь цей час продукує нектар і пилок, завдяки чому бджоли та інші комахи-запилювачі тривалий період забезпечуються білковим і вуглеводним кормом.
Молоді листочки та корневища перстачу гусячого придатні для споживання. Сире листя додають до супів і каш, готують як шпинат. Інколи використовують як ранньовесняну вітамінну зелень у салатах, що надає стравам терпкуватий, пікантний смак. Аби зменшити вязкість і терпкість, листя перстачу попередньо бланшують у підсоленому окропі.
Кореневище вживають сирим або вареним. За смаком воно нагадує пастернак. Для деяких племен корінних американців коріння рослини було традиційною овочевою стравою. Її навіть вирощували як харчову культуру. За свідченнями європейських мандрівників, населення Тибету нерідко викопувало корені перстачу. Їх чистили, різали та висушували для кращого зберігання й подальшого приготування.
З висушених листочків перстачу гусячого готують цілющий травяний чай, який містить антиоксиданти та інші корисні речовини. Він допомагає потамувати болі в шлунку, усунути спазм, позбутися діареї, припинити зубний біль.
Рослина містить катехінові таніни (4–10%), флавоноїди (кверцетин і його глікозиди), органічні кислоти, слизові речовини та смоли. Також у ній є значна кількість вітаміну С (до 95 мг/100 г).
У минулому водний настій цієї трави використовувався як косметичний засіб у догляді за шкірою.
А ще в давніші часи рослина (через високий вміст у ній танінів) слугувала необхідною сировиною в тодішніх технологіях дублення тваринних шкур.
Цілющі властивості
Перстач гусячий є лікарською рослиною, що має в’яжучу, протизапальну, спазмолітичну, коагулятивну, кровоспинну дію. Його призначають (у складі трав’яних зборів) від діареї, у разі захворювань кишківника та жовчовивідних шляхів, що супроводжуються спазматичними станами, на початкових стадіях жовчнокам’яної хвороби, для регулювання порушень менструального циклу та від гастриту. Завдяки присутності гірких речовин у своєму складі, ця рослина покращує апетит і сприяє травленню.
Використовувати лікувальні засоби з перстачу можна лише під наглядом лікаря. Внутрішньо його вживають виключно після їжі, оскільки рослина спричинює подразнення шлунково-кишкового тракту. Категорично протипоказані ці засоби пацієнтам з порушеннями функціонування нирок і печінки.
Зовні перстач (у вигляді настоїв, відварів чи настоянок) застосовують для місцевих промивань, компресів, припарок у лікуванні виразок на шкірі, опіків, екземи, себорейних уражень. Він поєднує заспокійливу дію з антисептичними та кровоспинними властивостями. Свіжий сік рослини пришвидшує загоєння ран та інших шкірних пошкоджень і хвороб.
Від гінгівіту народна медицина призначає жування кореня перстачу, а також полоскання та аплікації відварами або настоянками.
Траву (листя) збирають під час цвітіння рослини (з травня по серпень) і сушать у температурному середовищі до 60°C. Щоб приготувати чай, одну чайну ложку сушеної трави заливають 150 мл окропу та настоюють впродовж 10 хвилин.
Опис рослини
Ця повзка багаторічна трав’яниста рослина не перевищує 10–20 см у висоту, але довжина її сланких стебел нерідко сягає до 80 см. Головне стебло коротше за бічні пагони. Воно з’являється з листкової розетки, яка формується на кореневищі. Корінь у перстача гусячого стрижневий, міцний, веретеноподібний, вкритий рештками прилистків бурого кольору. Він сягає вглиб на 30–80 см.
У вузлах повзких, дугоподібно вигнутих, червонястих стебел-столонів утворюються придаткові корені, завдяки яким пагони легко вкорінюються. І стебла, і черешки, і квітконіжки рослини вкриті білястими повстистими волосками.
Розеткове листя зверху рідко опушене або голе, а знизу воно сріблясто-шовковисте завдяки щільно розміщеним білим ворсинкам. Перший листок на стеблах – округло-яйцеподібної форми, другий – трійчастий, усі наступні – непарноперисті. Довжина листків сягає від 10 до 20 см. Черешки жолобчасті, завдовжки до 5 см.
З травня по вересень на тонких квітконіжках з’являються сірчано-жового кольору пятипелюсткові квітки діаметром від 15 до 20 мм. Вони мають приємний аромат і терпкуваті на смак. Пелюстки квіток удвічі довші за чашолистки. Запилюється рослина комахами, а також є самозапилення.
Плодоносить перстач у червні-вересні. Кожна квітка утворює чимало однонасінних горішків червонувато-бурого або коричневого кольору, прикріплених до квітколожа. Маса 1000 насінин складає 0,7–0,8 г.
Насіння перстачу гусячого зберігає стан спокою аж до наступної весни і проростає з глибини не більше 2–3 см.
Рослина розмножується як генеративним (насінням), так і вегетативним (столонами) способом. Насіннєві сходи і пагони з бруньок на столонах з’являются в березні-червні, за мінімальної температури близько +3…4°С. Оптимальна температура для розвитку сходів становить +20…22°С.
Контроль за поширенням рослини
Перстач гусячий є доволі агресивним і проблемним бур’яном, оскільки має добре розвинену кореневу систему і сланкі пагони-столони, здатні швидко вкорінюватись, завдяки чому він швидко формує міцну й густу дернину та щільний ґрунтовий покрив. Ці його особливості значно ускладнюють механічну обробку ґрунту. А ще він створює конкуренцію культурним рослинам у споживанні води, світла та поживних речовин.
Для ефективного знищення бур’яну застосовують низку агротехнічних заходів (механічний обробіток кореневмісного шару ґрунту, виснаження рослини шляхом підрізання її коренів, дренаж ділянки з метою зниження вологи в ґрунті та використання гербіцидів вибіркової і суцільної дії в період її активної вегетації).
Щоб зменшити популяцію перстача гусячого на оброблюваній площі, використовують глибоку зяблеву оранку, яка забезпечує якісне підрізання його кореневої системи. Дієвим є систематичне боронування міжрядь під час утворення та вкорінення пагонів-столонів.
Допомагає обмежити поширення небажаної рослини її скошування якомога ближче до поверхні ґрунту, яке слід здійснювати до початку квітнення та формування насіння.
На вільних від культурних посівів площах ефективним є використання гербіцидів суцільної дії з гліфосатом («Ураган Форте», «Напалм», «Антибур’ян», «Тотал Пауер», «Спінер» та інші аналогічної дії), які застосовують перед початком цвітіння бур’яну, коли він перебуває у фазі повного розвитку листкових розеток.
Гербіциди вибіркової дії обирають для обробки площ з культурними рослинами. Переважно це препарати з дикамбою або іншими активними речовинами. Для використання на ланах з зерновими (пшеницею, ячменем, кукурудзою) придатні «Гранстар», «Дикамба Форте», «Хаммер Дуо». Ними обробляють, коли бур’ян знаходиться у фазі 2–6 справжніх листків.
Для підсилення дії гербіцидів у робочий розчин додають прилипачі, які забезпечують краще змочування листків активною речовиною, її рівномірне розподілення та запобігають змиванню її опадами.
Поділитись в соцмережах:
