П’явки (лат. Hirudinea) – назва класу безхребетних тварин, який належить до надкласу Пояскові черви (лат. Clitellata) типу Кільчасті черви (лат. Annelida). Переважна їх більшість заселяє прісноводні водойми зі стоячою або слабо проточною водою, й лише близько 20% живуть у морському й солонуватому середовищі, а також на суші.
Згідно з результатами молекулярних досліджень останніх років, п’явки є нащадками малощетинкових червів або олігохетів (лат. Oligochaeta), що донедавна вважались окремим класом. На сьогодні, за оновленим варіантом класифікації, обидві групи цих тварин належать до класу Clitellata. За іншою системою – це окремі класи в типі кільчастих червів.
Остаточне вирішення питань систематики ще попереду, та сучасні п’явки вочевидь істотно відрізняються від своїх найближчих родичів – олігохетів, типовими представниками яких є дощові черв’яки. Зокрема це стосується їхнього способу життя, оскільки п’явки – це хижаки або паразити, тоді як дощові черв’яки – сапротрофи, а саме детритофаги.
Хоча п’явки живуть переважно в прісній воді, їх можна зустріти і в морських біотопах (наприклад, рибні паразити роду Pontobdella). Існують і суто наземні види, розповсюджені на Шрі-Ланці. Наземні й деревні п’явоки зустрічаються також у тропічних лісах Південно-Східної Азії та Південної Америки.
Більшу частину життя п’явка перебуває в напівпасивному стані, вона чатує на водних молюсків, дрібних личинок і черв’яків, а також на теплокровних та інших хребетних тварин, зокрема на риб, жаб і водоплавних птахів. П’явка надзвичайно життєздатна і цілком прийнятно почувається навіть у воді з чималим рівнем забрудненості.
Проте це стосується не всіх її видів. Наприклад у Європі медична п’явка в наш час зустрічається дуже рідко, а в деяких місцях вона зникла повністю. Це пов’язують з масовим їх виловом для лікувальних цілей з часів ХІХ століття, з активним проведенням дренажних робіт задля збільшення площ сільськогосподарського призначення, а також зі скороченням поголів’я коней та великої рогатої худоби, які слугували основними донорами для цього виду. Не менш значущою причиною вважається й забруднення водойм.
Щоб дістати кров, п’явка прикріплюється до жертви за допомогою присоску. За відсутності живої здобичі деякі види цих червів здатні присмоктуватися до мертвих тварин.
Нині створено описи близько 680 видів п’явок, з яких близько 100 – морські, 480 – прісноводні, а решта – наземні. Клас Hirudinea складається з трьох рядів.
♦ Безхоботні п’явки (лат. Arhynchobdellida)
♦ Стародавні п’явки (лат. Acanthobdellidea)
♦ Хоботні п’явки (лат. Rhynchobdellida)
Більшість п’явок є тимчасовими ектопаразитами, які живляться кров’ю господаря, допоки перебувають на його тілі. Однак існує частина видів, які за своєю природою є ендопаразитами, оселяючись, наприклад, у дихальних органах теплокровних тварин.
Зустрічаються в природі й хижі види щелепних п’явок, ротовий апарат яких здатен повністю захоплювати здобич (дрібних комах, молюсків, черв’яків).
Звільнитися від п’явки, що присмокталася до тіла, досить непросто. Проте ніколи не слід відривати її із застосуванням сили, інакше в тілі жертви можуть залишитися щелепи паразита.
Позбутися від п’явки допоможе дрібка звичайної харчової солі, яку слід насипати на присосок. Можна також скористатися оцтом, внаслідок дії якого паразит, що присмоктався, відпаде сам по собі.
Якщо процес живлення п’явки не перервати, вона самостійно залишить жертву тільки після повного насичення, причому цей період може тривати від 40 хвилин до декількох годин.
Опис п’явки
Українське слово «п’явка» походить від праслав’янського pьjavka (чеш. pijavka, польськ. pijawka), яке утворилось від дієслова piti «пити».
Як і в дощового черв’яка, тіло п’явки має кільчасту будову, проте воно більш сплющене зверху, дуже щільне, веретеноподібної форми, звужене на кінцях. Спинка більш опукла, а черевце пласке, хоча зустрічаються види, що мають циліндричну форму. Стінка тіла складається з кутикули, епідермісу й товстого шару волокнистої сполучної тканини, в якій містяться кругові, діагональні та потужні поздовжні м’язи. Тулуб розділений чіткими поперечними «насічками» на дрібні кільця, неоднакові за кількістю як між різними видами, так і між різними частинами тіла. Однак кількість сегментів (сомітів) у всіх п’явок однакова й зазвичай дорівнює 33, включно з переднім і заднім присосками.
З цих сегментів перші п’ять позначаються як голова й включають передній мозок, кілька очок (очних плям) на дорсальній стороні та вентральний присосок. Кожен наступний 21 сегмент середньої частини тіла містить нервовий вузол, а між ними знаходяться два репродуктивних органи. Останні сім сегментів містять задній мозок і завершуються хвостовим присоском п’явки.
Шкірний покрив п’явки пронизаний численними залозами, які активно виділяють зничну кількість слизу. Кутикула міцна, без значниз зусиль не піддається розриву.
Параподії (м’язові вирости, властиві багатощетинковим червам), а також щупальця й зябра у п’явок відсутні. Винятком є лише кілька видів морських п’явок, на тілі яких можна виявити розгалужені зовнішні зябра.
Газообмін у п’явок зазвичай відбувається через шкіру, на поверхні якої зосереджена значна кількість кровоносних судин.
Розмір цих організмів повністю залежить від їх виду й становить до 20 сантиметрів завдовжки.
На головній частині п’явки, що не відокремлюється від решти тіла, перші кілька кілець утворюють бокалоподібний присосок чималого розміру. Він слугує тварині водночас і органом дотику, і ротом. Ротовий апарат зазвичай знаходиться в глибині присоску.
Центральна нервова система п’явки складається з головних вузлів, навкологлоточних тяжів і черевного ланцюжка. Крім чутливої присоски, на її шкірі розташовано багато нервових закінчень, що допомагає п’явці легко знаходити здобич, а також отримувати сигнали в разі виникнення небезпеки.
У представників родини щелепних п’явок (лат. Gnathobdellidae) з ряду безхоботних п’явок (лат. Arhynchobdellidae) рот здебільшого має три хітинових пластинки, які служать для підрізання шкіри та слизової оболонки жертв. Глотка виконує функцію насоса й призначена для всмоктування крові під час її надходження до рани.
Хоботні п’явки (лат. Rhynchobdellidae) озброєні витягнутим вперед м’язистим хоботком і мають ротові слинні залози, що виділяють токсичні речовини.
Задній кінець тіла у п’явок зазвичай утворює серпоподібну площину (ногу), яка відокремлена від решти тіла перетяжкою. За допомогою заднього присоску п’явка здатна надійно прикріплятися до різних об’єктів, зберігаючи водночас можливість тілу вільно повертатися в усі сторони.
Шкірно-м’язовий мішок складається з одношарового епітелію й потужної тришарової мускулатури: кільцевих, діагональних та поздовжніх м’язів. Крім того, у п’явки є дорзовентральна (спинно-черевна) мускулатура. Завдяки такому унікальному набору м’язів п’явка наділена значною міццю й перевершує за силою представників усіх інших класів червів.
До прикладу, на відміну від дощових черв’яків, мускулатура яких складає 29,7% об’єму тіла, у п’явок м’язова маса сягає до 65,5%.
Травна система п’явки добре розвинена й складається з передньої, середньої та задньої кишок. Шлунок має до 11 пар бічних відростків у вигляді розтяжних мішечків (кишень), які відіграють роль резервуарів.
Наскрізний кишківник закінчується анальним отвором.
На передній частині тіла розміщені також від однієї до п’яти пар очей, які у різних видів можуть розташовуватися як попарно, так і послідовно один за одним і зовні нагадують чорні блискучі точки.
Кровоносна система добре розвинена. Вона замкнута й складається з пульсуючих спинної та черевної судин, які з’єднані одна з одною спеціальними каналами. Завдяки цим судинам і відбувається процес переміщення поживних речовин. У щелепних п’явок завдяки гемоглобіну кров має червоний колір, а у представників хоботних вона практично безбарвна.
Секрет слинних залоз п’явки містить особливу білкову речовину гірудин, який не дозволяє згортатися поглиненій крові протягом тривалого періоду. Завдяки гірудину кров жертви може зберігатись у шлунку п’явки протягом декількох місяців. Вона залишається в рідкому стані, не псується і не закисає.
Щоб переміститись по ґрунту, п’явка спочатку витягує своє тіло вперед і присмоктується до його поверхні передньою частиною голови. Потім вона відриває й піднімає свою задню частину. Згинаючись в дугу, п’явка переносить тіло разом із задньою ногою ближче до передньої. Після присмоктування п’явка знову відриває головний присосок, витягаючи тіло на всю довжину, і таким чином просувається далі.
Щоб плавати у воді, п’явкам, які мешкають у водному середовищі, доводиться хвилеподібно звиватися всім тілом.
Розмноження
Статевої зрілості п’явки досягають у 5 років, при цьому тривалість їхнього життя складає 20 років. Розмножуються вони шляхом відкладання яєць.
П’явки є гермафродитами (у кажної дорослої особини одночасно формуються чоловічі та жіночі статеві органи). Так само як у малощетинкових червів, на черевці п’явок утворюється своєрідний пояс, де знаходяться два статевих отвори (передній – чоловічий, задній – жіночий).
У процесі спарювання беруть участь дві особини. Запліднення, тобто злиття сперматозоїдів і яйцеклітин, відбувається всередині організму.
Представники більшості видів п’явок розмножуються на суші. З настанням весни п’явка починає активний пошук місця для відкладання яєць, для чого обирає ділянку з вологим і пухким ґрунтом, що розташована вище рівня води. Як тільки таке місце знайдене, п’явка залишається там аж до червня. Протягом цього часу вона ретельно пронизує ділянку численними ходами, після чого розпочинає формування кокона, який виконує функцію захисної капсули. Капсула містить всередині яйця, і за формою й розмірами нагадує жолудь.
Деякі види п’явок, що розмножуються у воді, прикріплюють кладку до водних рослин. Вони розташовують її на зворотній стороні листя.
Кокон утворюється зі слизу, виділеного залозами на тілі п’явки, які знаходяться в області статевих отворів. Після відкладання яєць п’явка виповзає з кільця слизу, який згодом поступово підсихає й набуває вигляду губчастої субстанції.
Після того як п’явка залишає кокон, вона щільно закриває отвір капсули.
Покоління молодих п’явок у більшості видів виходить з капсули лише через 2–3 або навіть через 4 місяці.
У декотрих видів хоботних п’явок, наприклад Clepsine, молоді особини, що вийшли з кокону, одразу ж прикріплюються до черевця матері й тримаються там досить довго.
Молодь п’явок зростає дуже повільно. Зовні малі п’явки нагадують тоненькі, прозорі ниточки. Вони пасивні та малорухомі.
Небезпека укусу п’явки
П’явки здатні викликати таке небезпечне інвазивне захворювання як гірудиноз. Воно виникає, коли ці черв’яки присмоктуються до тіла людини чи тварини або проникають у їхні порожнини. Внаслідок діяльності цих паразитів, в організмі жертви виникають кровотечі, анемія, а в разі потрапляння п’явок у дихальні шляхи можлива навіть асфіксія.
П’явки можуть присмоктатися до людини або тварини під час їх купання в заболочених водоймах зі стоячою водою або знаходження на заливних луках. Іноді паразити потрапляють в організм навіть разом із вживаною водою з таких водойм.
Залежно від того, куди проник черв, розрізняють дві форми захворювання: внутрішню й зовнішню. Зазвичай, якщо п’явка опиняється всередині організму, потрібне хірургічне втручання, щоб її позбутися.
Серед ускладнень, спричинених гірудинозом, окрім ранової інфекції, можуть бути некроз скелетних м’язів і сепсис, викликаний бактерією Aeromonas hydrophila, яка живе в глотці п’явки.
Гірудотерапія (лікування п’явками)
Здатність п’явки під час присмоктування викликати капілярну кровотечу, внаслідок чого в судинах відновлюється та покращується кровопостачання, активно використовується в медицині для ліквідації венозних застоїв і для лікування тромбозів.
П’явка під час укусу випускає в кров разом зі слиною речовини, що надають протизапальну та знеболюючу дію. Вони також знімають набряклість і мають рефлексогенний вплив.
Медична п’явка, а саме європейська медична п’явка (лат. Нirudo medicinalis), є одним з декількох видів, офіційно визнаних як лікарські.
Інші види п’явок, що також іноді використовуються з цією метою, включають: п’явку східну (лат. H. orientalis), H. troctina та аптекарську медичну п’явку (лат. H. verbana). Відомі ще азійська лікарська п’явка (лат. Hirudinaria manillensis) та північноамериканська лікарська п’явка (лат. Macrobdella decora).
Hirudo medicinalis досягає до 10 сантиметрів завдовжки, ширина її складає близько 2 сантиметрів. Вона має темно-коричневе або темно-зеленувате забарвлення й світло-сірий колір черевця. На спині медичної п’явки є добре помітний поздовжній малюнок червонястого відтінку.
Зазвичай для лікування відбирають п’явок середнього розміру, віком від 3 до 6 років.
Гірудотерапія є одним з найдавніших та ефективних методів лікування.
П’явки занесені до фармакопейних статей у багатьох країнах світу й офіційно визнані лікарським засобом. Вони цілеспрямовано вирощуються в штучних умовах, у спеціальних лабораторіях, під ретельним контролем біологів.
Поділитись в соцмережах:
