Вперше в Україні науковці Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М. І. Вавилова створили промислову пасіку з диких бджіл.
Роботи щодо вивчення і розведення дикої бджоли, осмії рудої (Osmia rufa), розпочалися на станції з початку 70-х років минулого століття. Вихідні популяції зі 110 клонів зібрали на околицях Полтави. Для штучного розведення цих комах відпрацювали технологію їх утримання і побудували робочі маткові та тепличні вулики.
Гніздові трубки для осмій роблять із стебел очерету з внутрішнім діаметром 6–12 мм, які заготовляють взимку. Навесні вулики виставляють поряд з лотком з клонами. Їх необхідно ізолювати від дощу та прямого сонячного проміння.
Вулики, після оселення в них диких бджіл (кінець червня – початок липня), переносять до тепличного приміщення для подальшого дозрівання коконів. З настанням холодів вулики звільняють від вже сформованих коконів, які надалі зберігають у залізних коробках до весни.
У теплицях осмії працюють ефективно: у січні-лютому – впродовж 20–30 діб, у березні – 15–20 діб, у квітні – 10–15, а в травні – 7–10 діб. Із завершенням цих строків, тепличні вулики заселяють новими партіями проінкубованих бджіл.
Бджола збирає пилок на рослинах різних родин, зокрема й на видах з родини Трояндові, до якої належить більшість плодово-ягідних культур. Не оминає вона квіти огірків, обліпихи, винограду та інших важливих сільськогосподарських культур.
Говорячи про осмій, відзначимо, що останніми роками значення диких бджіл та ос у запиленні садових і городніх культур, особливо на садово-городніх ділянках, суттєво зросло, оскільки чимало бджолярів-аматорів відмовилися від пасічництва, і кількість медоносних бджіл суттєво зменшилась. Через цю обставину доводиться вдаватися до використання диких комах-запилювачів.
Дикі бджоли охоче відвідують квіти яблуні, груші, черешні, вишні, сливи, малини, ожини, суниці і під час збирання пилку й нектару якісно запилюють ці культури.
Осмії – великі, сильні одинокі бджоли. Ще два десятки років тому вони були поширені майже скрізь. Нині ж їх лишилося мало, і вони потребують захисту. Саме час вносити осмій до Червоної книги.
Розмноження цих бджіл не є складним і не пов’язане з особливими витратами. Важливо інше – осміям потрібна значна кількість квіткового корму. Свої гнізда вони розміщують переважно в порожнистих стеблах рослин, а будівельним матеріалом їм слугує вологий ґрунт.
Щоб залучити диких бджіл на свою садово-городню ділянку, власники восени й навіть узимку збирають і заготовляють сухі порожнисті стебла купира, ожини, топінамбура, очерету. Довжина трубочок зі стебел має становити 120–140 мм, а їхній діаметр – від 5 до 10 мм. З однієї сторони трубочка повинна мати вузол. Усі ці заготовки ставлять у бляшану коробочку впритул одна з одною так, щоб вона була повністю заповнена трубочками, без будь-яких порожнин чи зазорів між ними.
Такі прості вулики для одиноких бджіл осмій слід встановлювати на підставках заввишки 0,8–1,2 м, або підвішувати до східного чи південно-східного боку стіни будинків, під дахом. Розміщують вулик горизонтально.
Щоб дикі бджоли там загніздилися, поблизу висаджують рослини, які їх приваблюють. Серед них – сіянці гібридної вишні та черемхи.
Усі запевнення, що запилювачів потрібно приваблювати цукровим розчином або медом, на практиці є хибними. Не полетять вони на приманки ні в теплицю, ні під плівку на грядці. Диким бджолам необхідно забезпечити природний для них метод запилення.
Якщо осмії загніздилися в трубочках найпростішого вулика, то із завершенням їхньої діяльності слід акуратно витягти трубочки з вулика і обережно перенести до приміщення з температурою повітря +20…28°С, де відбуватиметься дозрівання коконів. З настанням холодів їх можна зберігати в неопалювальному приміщенні, подалі від гризунів.
У листопаді-грудні трубочки розколюють ножем і виймають кокони, які необхідно відокремити від землі, сміття, паразитів. Неушкоджені кокони завтовшки не більше 3–4 см тримають до весни на горищі, у закритих дерев’яних ящичках, накритих брезентом чи мішковиною (джутовою тканиною).
Двічі за зиму потрібно перевірити стан коконів щодо відсутності плісені. Весною, з підвищенням температури повітря до +3…4°С, ящички переносять у підвал, де температура не має перевищувати +6°С. А за 5–7 днів до початку квітнення таких рослин, як верба та аґрус, ящички виносять на ділянку, встановлюють біля заздалегідь приготованих вуликів і трішечки піднімають кришку, щоб утворилася шпаринка для виліту осмій.
Першими вилітають самці, а через 1–3 дні – самки. Коли повітря прогріється до температури +11…12°С, самці починають облітати вулики в пошуках самок. Парування бджіл відбувається поблизу гніздувань, а спаровані самки через 1–2 дні починають збирати пилок. Самці не беруть участь у запиленні і невдовзі гинуть.
Хоча медом дикі бджоли і не забезпечують, проте завдяки їхньому запиленню суттєво збільшується врожай. До того ж осмії не жалять, як звичайні бджоли. Вони надзвичайно стійкі до хвороб, легко розмножуються і транспортуються, не вимагають особливого догляду та підживлення. А ще в зимовий період їх можна виводити з діапаузи для запилення тепличних культур.
Поділитись в соцмережах:
