Повитиця європейська (Cuscúta europaéa) – однорічна, витка, безхлорофільна, паразитична рослина з роду Повитиця (Cuscúta), родини Берізкові (Convolvulaceae), визнана в багатьох країнах світу небезпечним карантинним об’єктом. Поширеними є також інші її назви: хмелинка, перстенець, сплітач тощо.
Завдає чималої шкоди городнім і садовим культурам, а також виноградникам. Рослина містить токсичні речовини, тому є отруйною для тварин, зокрема для коней.
Поширена в Європі, Північній Африці (Алжир, Марокко, Лівія), на значній частині територій Азії (в Туреччині, Йорданії, Афганістані, Ірані, Індії, Пакистані, Монголії, Китаї, Японії), які знаходяться в зоні помірного клімату. В Індії та Пакистані росте в Гімалаях, на висоті до 3600 м. Також через людську діяльність повитиця потрапила до Північної Америки та Нової Зеландії, де отримала статус інвазивної рослини. В Україні зустрічається повсюдно.
Для оселення повитиця обирає трав’янисті зарості у вологих, багатих на поживні речовини місцях, особливо в річкових долинах. Її можна побачити на дикорослій рослинності (найчастіше на кропиві), що росте на необроблених земельних ділянках, пустирях, узбіччях доріг, біля залізничних колій, на берегах прісноводних водойм та заливних луках.
Повитиця європейська здатна паразитувати на понад 100 видах рослин. Найчастіше вражаються нею представники родин Айстрові (Asteraceae), Бобові (Fabaceae) та Лободові (Chenopodiaceae). Кропива дводомна (Urtica dioica) є для повитиці найулюбленішою рослиною-хазяїном.
З культурних рослин Cuscúta europaéa обирає насамперед цукрові буряки, цибулю, картоплю, хміль, боби, конюшину, вику та люцерну. Потерпають від рослини-паразита й інші зернобобові та баштанні культури. Повитиця вражає і деякі види ягідних чагарників, зокрема аґрус та смородину. Може становити загрозу навіть для деревних культур (верби, вільхи, ліщини, бузини тощо).
Опис рослини
Повитиця європейська має трав’янисте, ниткоподібне, але доволі міцне стебло завдовжки від 20 до 100–150 см і товщиною до 2,5 мм, забарвлене в зеленкувато-жовтий або червонувато-жовтий колір. Подібно до ліани, воно обплітає рослину-хазяїна, на якій повитиця оселяється і паразитує.
Усі представники роду Повитиці (Cuscuta) не мають власної кореневої системи, тому не потребують постійного контакту з ґрунтом. Необхідні їм поживні речовини, воду, хлорофіл ці фітопаразити отримують від інших рослин через гаусторії (видозмінені органи-ссальця), якими міцно прикріплюються до стебел і пагонів своїх кормових об’єктів.
На гладеньких, розгалужених стеблах повитиці почергово розташовані редуковані листочки, що мають вигляд крихітних, ледве помітних, безбарвних лусочок розміром до 2 мм.
Період цвітіння повитиці європейської триває з червня до вересня. Її білі, рожеві або жовтуваті квіти кріпляться до стебла коротенькими квітконіжками (до 1,5 мм) і зібрані в багатоквіткові, щільні, кулясті суцвіття діаметром 10–15 мм.
Квітки в повитиці дуже дрібні, дзвоникової форми. Віночок розміром 2,5–3 мм складається з трьох, чотирьох (найчастіше) або п’яти зубчастих пелюсток-лусочок, зрослих у нижній частині у вигляді трубочки. Всередині кожної квітки знаходиться двохстовпчикова маточка (іноді кількість стовпчиків сягає чотирьох) з ниткоподібними приймочками. Тичинки з округло-яйцеподібними пиляками не виступають за трубочку віночка.
Плоди повитиці – круглясті насіннєві коробочки розміром близько 3 мм, трохи сплющені з боків і з засохлим віночком на вершечку. У кожній коробочці зазвичай містяться чотири світло-коричневі, глянцеві та шорсткі на дотик насінини яйцеподібної форми завдовжки 1–1,3 мм, захищені міцною, твердою оболонкою.
Насіння повитиці європейської здатне проростати навіть зі значної глибини. Воно зберігає свою життєздатність у ґрунті впродовж 5–10 років, або й більше. Така особливість паразитичної рослини дуже ускладнює її викорінення з ділянки.
Якщо рослина, на якій паразитує Cuscúta europaéa, інфікується патогенним вірусом, то ця хвороба не омине й саму повитицю. Ураженими будуть не лише її стебла, а й насіння. Вірус здатний зберігатися всередині повитиці протягом 4 місяців, тому вона часто є носієм і розповсюджувачем різних фітопатогенів.
Заходи протидії карантинному бур’яну
Найкращий варіант убезпечення від повитиці європейської – це своєчасно вжиті профілактичні заходи. Якщо ж бур’ян встигає заселтти посіви, протидіяти йому надзвичайно складно і, найімовірніше, колонізовані паразитом рослини невдовзі загинуть.
Через неймовірно високу життєздатність насіння, зяблева оранка для знищення цієї рослини зазвичай малоефективна.
Також повитиця здатна заражати насіння сільськогосподарських рослин, що слугують їй за кормові об’єкти, тому навесні вона проростає одночасно з баштанними, овочами та іншими культурами.
Щоб знищити цей бур’ян, заражені паразитом ділянки зазвичай спалюють разом із посівами. На заході для цього використовують спеціальні газові вогнемети, але в нашій країні такий метод поки не застосовується.
Один з доволі ефективних агронономічних методів протидії повитиці наведено нижче.
З настанням весни площі, заражені рослиною-паразитом, рясно зрошують з метою пришвидшення і стимуляції її зростання й розвитку. Внаслідок цього проросла повитиця опиняється в ситуації, коли її кормові об’єкти (рослини-господарі) ще не зійшли, а без надходження від них поживних речовин вона здатна проіснувати не довше 5–10 днів. Тому невдовзі повитиця гине.
Переваги такого методу полягають в екологічності, простоті, доступності та дешевизні. Він не потребує використання якихось спеціальних засобів чи хімічних препаратів. До того ж, добре зволожений ґрунт значно знесилює сходи повитиці.
Оскільки повитиця зазвичай не паразитує на злакових культурах, ще одним дієвим заходом з її знешкодження є цілеспрямоване засівання зараженого поля рослинами родини Тонконогові або Злакові (Poaceae).
Застосування хімічних препаратів (гербіцидів) для знищення бур’яну також не дає очікуваного результату, оскільки повитиця надзвичайно стійка до їх впливу. До того ж, обробляти її цими засобами слід саме безпосередньо перед посадкою культурних рослин.
З гербіцидів найчастіше обирають такі препарати: «Гезагард», «Зенкор Ліквід», «Стомп», «Просперо» тощо. Однак у разі їх використання слід зважати, що навіть одноденна затримка обробки поля може стати фатальною. Якщо повитиця встигне до цього часу розцвісти, то навіть найефективніші гербіциди виявляться безрезультативними.
Лікувальні властивості повитиці
Попри те, що повитиця добре відома нам як злісний бур’ян, людство здавна використовує і її здатність до зцілення. У тибетській медицині саме цей вид використовується для лікування захворювань печінки та нирок. У Китаї та деяких азійських країнах з насіння Cuscúta europaéa готують ліки від остеопорозу. З квіток рослини народні цілителі робили краплі для очей.
Повитиця містить чимало корисних речовин, зокрема глікозид кускутин, значну кількість флавоноїдів, полісахаридів, рослинних кислот, цукрів, вітамінів та вуглеводів, дубильні речовини тощо. Лікувальні властивості притаманні всім частинам рослини: насінню, стеблам, квітам. Та, окрім корисних речовин, є у складі повитиці й токсичні сапоніни.
Сучасні медицина і фармакологія використовують повитицю європейську як сировину у виробництві лікарських препаратів для лікування сечостатевої системи, тамування зубного болю, очищення легень, а також як допоміжний засіб від шкірних та онкологічних захворювань.
Поділитись в соцмережах:
