Шавлія іспанська (лат. Salvia hispanica, родина Глухокропивові), також відома як чіа біла – однорічна, трав’яниста, квіткова рослина, що походить з Центральної Америки (центральні та південні регіони Мексики, Гватемала, Сальвадор, Нікарагуа, Коста-Ріка). Саме там протягом багатьох сторіч місцеві індіанські племена інків та ацтеків вирощували цю культуру (нарівні з маїсом, амарантом, кіноа, бобами) як цінний рослинний високобілковий продукт.
У харчуванні використовувалося насіння рослини, яке зазвичай смажили, а потім перемелювали (іноді разом з зернами маїсу) на борошно, з якого пекли коржі. Також борошно додавали в напої, хоча переважно для їх приготування використовували цілі зерна насіння чіа. Такий напій слугував природним безалкогольним енергетиком.
Вживали чіа у свіжому та сушеному вигляді. З насіння отримували швидко сохнучу олію, яку індіанці застосовували в якості основи у приготуванні рослинних фарб для нанесення малюнків на шкіру.
Внаслідок іспанської колонізації, що спіткала цю частину Америки, поля й плантації з рослинами чіа були безжалісно знищені, а відомості про надзвичайно корисні та поживні властивості культури для людської цивілізації кілька століть знаходились на межі забуття.
Увесь цей час чіа слугувала лише зеленим кормом для випасу худоби. І тільки наприкінці минулого століття, завдяки ініціативі братів Мілл, які створили плантацію чіа в Аргентині, а потім популяризували цю рослину в інших країнах, інтерес до цінної харчової культури відродився.
В Європі рослина чіа привернула велику увагу дієтологів, вегетаріанців, веганів та людей, що надають перевагу правильному, збалансованому харчуванню, лише на початку ХХI століття. Насіння чіа стало об’єктом вивчення для фахівців, які визнали його одним з кращих джерел рослинного білка, омега-3, омега-6 та омега-9 жирних кислот, кальцію, магнію, клітковини. До того ж воно багате антиоксидантами та не містить глютен.
Хімічний склад насіння чіа включає також: до 38% жирів, близько 40% вуглеводів, від 18 до 23% білкових сполук, вітаміни А, С, Е, В6, тіамін, рибофлавін, фолієву, альфа-ліноленову кислоту, фенольні сполуки (зокрема поліфеноли), мірицетин, кверцетин, кемпферол, зольні речовини (4,0–5,2%), від 18 до 30% харчових волокон (целюлоза, лігнін, пентозани), мінерали (кобальт, хром, молібден, нікель, сірка, цинк, мідь, селен, фосфор, залізо, магній, натрій, кальцій, калій) тощо.
Насіння чіа містить надзвичайно велику кількість корисних нутрієнтів, завдяки чому наповнює організм енергією, що допомагає впоратися з важкою роботою, втамовує спрагу. Завдяки проведеним дослідженням встановлено, що цей продукт сприяє зниженню рівня цукру в крові, знижує артеріальний тиск, усуває ризик виникнення серцево-судинних захворювань, нормалізує роботу шлунку та кишківника, перешкоджає виникненню онкозахворювань.
Регулярне вживання насіння чіа позитивно впливає на стан нервової системи, воно тонізує та зміцнює весь організм за рахунок підвищення імунітету, а також надає чудовий косметологічний ефект: значно покращує стан шкіри, зубів, нігтів, волосся.
У промислових масштабах цю культуру сьогодні вирощують такі країни як Мексика, Еквадор, Нікарагуа, Болівія, Колумбія, Перу, Аргентина. Значні плантації чіа знаходяться в Австралії, на півдні США та в Кенії. Висівають насіння зазвичай наприкінці літа, глибина загортання його у ґрунт становить 2–3 см. Для його проростання необхідний певний рівень вологи в орному шарі. Норма посіву складає 6 кг насіння на 1 га посівної площі при відстані між рядами 70–80 см.
Фаза цвітіння у рослини розпочинається в середині осені – на початку зими, тому зібрати урожай в нашому кліматі немає змоги, оскільки дозрівання плодів припадає на період низьких температур, згубних для чіа. Але нещодавно, з 2012 року, завдяки виведенню нових, ранньоквітучих сортів чіа, з’явилася можливість вирощувати рослину й у зоні помірного клімату. Пробні плантації вже існують у північних штатах США.
Культура пристосована до теплих кліматичних умов з температурними межами +11…36°С (оптимальним є діапазон +16…26°С) та тривалими посушливими періодами. Чіа досить невибаглива до рівня плодючості ґрунту, бо її природне середовище – це бідні, кам’янисті землі, але надає перевагу незасоленим (5,0 < pH < 8,5), добре дренованим, не дуже вологим, помірно родючим, азотомістким глинистим, піщаним або супіщаним ґрунтам. Ареал існування чіа охоплює сонячні передгір’я та гірські схили, де рослина живе на висоті 400–2600 м.
Чіа належить до перехреснозапильних рослин короткого дня. Вона є цінним джерелом нектару для бджіл і метеликів. Вегетаційний період культури збільшується в залежності від висоти її місця зростання. На плантаціях чіа, розташованих на рівнинах і невисоких плоскогір’ях, він триває від 100 до 150 днів і від 120 до 180 днів – на високогір’ях. Середня врожайність рослини (насіння): 1000–1500 кг/га.
Прямостійні стебла трави чіа можуть досягати заввишки 1,0–1,75 м. Під час цвітіння у верхній їх частині утворюються суцвіття довжиною до 20 см з невеликих, зібраних у мутовки (до 6 шт., зрідка більше) білих або фіолетових квітів.
Дозрівання насіння відбувається неодночасно: спочатку висихають і забарвлюються у світло-коричневий колір плоди центрального суцвіття, а згодом поступово й решта, що створює певні труднощі у зборі врожаю.
Повністю дозріле насіння чіа легко витрушується з сухих суцвіть. Один із способів збирання вручну передбачає використання спеціальних плетених віничків, за допомогою яких насіння вибивають у відра або інші ємності.
Інший спосіб збору полягає у зрізанні стебел рослин, зв’язувані їх невеличкими пучечками, просушуванні та обмолочуванні зібраної сировини. Щоб позбутися від непотрібних рослинних залишків, які потрапили до вимолоченої маси насіння, використовують дрібні сита і трієри (зерноочисні машини).
У разі застосування на збиранні врожаю сільськогосподарської техніки, скошені рослини транспортують для просушування і подальшого обмолоту до спеціальних складів. Очищення насіння здійснюють на зерноочисному обладнанні (повітряному сепараторі).
Дрібні (середній розмір насінини становить 2 мм, а її діаметрір – близько 1,25 мм), овальної форми зернята чіа мають гладеньку поверхню, забарвлену в білий, коричневий, сірий або чорний колір, на якій можна розрізнити різноманітні візерунки: цяточки, плями, штрихи і розводи. У разі сильного збільшення насіння чіа дуже нагадує квасолю.
У зернах знаходиться безліч необхідних і корисних для людини сполук, до того ж вони дуже поживні: 100 г продукту забезпечують 486 ккал. Молоді пагони рослини, для яких характерний м’який аромат м’яти, також використовуються в кулінарії. Їх додають як прянощі в салати, в якості ароматизатора – у напої, готують як овочеву культуру. Надзвичайно корисним є пророщене насіння чіа.
У наш час насіння чіа часто використовується в дієтичному харчуванні. Внаслідок контакту з водою харчові волокна насіння (подібно до насіння льону) утворюють слизовий шар полісахариду, а рідина , в якій знаходиться насіння чіа, перетворюється на желеподібну масу і збільшується в 10–12 разів.
Завдяки такій унікальній властивості зерняток, продукти, що мають їх у своєму складі, допомагають швидко усунути почуття голоду та створити відчуття повного насичення. Ця особливість чіа використовується в методиках, що дозволяють позбутися зайвої ваги.
Водночас організм отримує всі необхідні йому мікроелементи. У зернятах чіа кількість заліза вчетверо перевершує його вміст у такій рослині, як шпинат, а кількість магнію в 13 разів вища, ніж у броколі. Кількість кальцію в 100 г цього продукту є вдвічі більшою, ніж у склянці молока.
Насіння чіа можна додавати в овочеві та фруктові соки, смузі, кисломолочні продукти, до салатів, соусів. З нього готують овочеві або зернові котлети, домішують у тісто для випічки, хлібних виробів.
Оскільки це новий продукт, то рекомендована денна норма насіння чіа першим часом не повинна перевищувати 2 столові ложки. Попри усі безсумнівно корисні властивості, чіа може спровокувати алергічні реакції у разі індивідуальної нестерпності організму до продукту. Також слід дотримуватися обережності в його вживанні при низькому кров’яному тиску (гіпотонії) та невисокій в’язкості крові.
Поділитись в соцмережах:
