Жук майка (олійниця, маївка) – це рід комах Meloe з родини Наривники (Meloidae) ряду Твердокрилі (Coleoptera), що об’єднує до 2500 видів у всьому світі. Перший його опис (1758 р.) зробив всесвітньовідомий шведський натураліст Карл Лінней. Особливістю жуків майка є вкорочені надкрила, довжина яких значно менша за довжину черевця, та повна відсутність функціональних крил.
Нерідко цих комах називають ще олійницями або «масляними жуками». Це пов’язано з певною функцією їхньої оборонної поведінки. У разі відчуття небезпеки (наприклад, внаслідок притискання), вони виділяють зі своїх суглобів на ногах, шиї чи вусиках краплі маслянистої гемолімфи яскраво-помаранчевого кольору, що містить кантаридин – отруйну у великих дозах речовину. Потрапляння цього терпеноїду на шкіру може спричинити опіки, утворення пухирців і навіть болючий набряк. З цієї причини краще уникати прямого контакту з комахою.
Така захисна реакція (виділення кантаридину) властива не лише жукам цього роду, а й решті представників родини Наривники (Meloidae).
Вид майка звичайна (лат. Meloe proscarabaeus) є типовим для родини наривників. Він поширений на більшій частині території Євразії, окрім північних регіонів. Останніми роками кількість цих жуків стрімко зменшується через скорочення місць, придатних для їх існування (луки, трав’янисті схили, відкриті рівнинні ділянки з піщаними, глинистими чи вапнистими ґрунтами, порослі травою, узлісся та лісові галявини, що добре прогріваються). У деяких європейських країнах (Німеччині, Бельгії, Фінляндії, Швеції) вид знаходиться під охороною.
В Україні майка звичайна зустрічається досить рідко, хоча останніми роками побачити комаху можна все частіше, можливо, через міграційні процеси, пов’язані з кліматичними змінами.
Опис комахи
Імаго майки звичайної сягає завдовжки від 1,1 до 3,5 см (самці менші за самку). Хітиновий панцир жука забарвлений у чорний, синьо-чорний або фіолетово-чорний колір. Голова, ноги та вусики – чорні. Тіло приземкувате, видовжене. Черевце м’ясисте, сегментоване.
Трикутної форми голова спрямована широкою стороною до передньоспинки – найвужчої частини тіла жука, завдяки чому рухливість голови є досить високою. Комаха добре пристосована до пересування та лазіння – має міцні, сильні ноги з чіпкими лапками. Вусики ниткоподібні, у самців (на відміну від самок) вони мають добре помітний згин посередині (на сьомому членику).
Примітною ознакою майки є вкорочені надкрила. Вони м’які, біля основи трохи накладаються одне на одне, а на кінцях розходяться врізнобіч. Через їх невелику довжину черевце жука значною мірою лишається відкритим. Особливо добре це помітно в самок, у яких воно значно більшого розміру й роздуте. Задні крила відсутні повністю.
Спосіб існування майки звичайної
Тривалість існування дорослих особин майки звичайної обмежена дуже коротким періодом. Жуків можна побачити з останніх днів квітня до початку червня, тобто, відповідно до своєї назви, вони є травневими комахами. За способом живлення імаго належать до фітофагів. Їхній раціон складається із соковитих зелених частин різних трав та городніх культур, зокрема буряка, гороху, жовтецю, конюшини, кульбаби, соняшника, картоплі тощо.
Самки дуже активно живляться, внаслідок чого їхня вага збільшується ледь не вшестеро. Процес запліднення відбувається у цих комах кількаразово. Виконавши свою репродуктивну функцію, самці гинуть одразу ж після запліднення самок. Останні ж живуть трохи довше, – поки не відкладуть яйця.
Щоб відкласти яйця, самка вириває у ґрунті ямку завглибшки 3–5 см і наповнює її майбутнім потомством. З інтервалом в 1–2 тижні вона облаштовує по 5–6 таких гнізд, а загальна кількість яєць у них складає в середньому 3000–9500 шт. (іноді до 30000). Яйця майки звичайної мають розмір від 0,9 до 1,3 мм і становлять до 30–45% усієї ваги самки, тому живлення її в цей час має бути дуже інтенсивним.
Ембріональний розвиток майки триває 28–40 днів, після чого з яєць з’являються крихітні личинки, розмір яких не перевищує 2 мм. Вони мають яскраве жовте або помаранчеве забарвлення і особливу форму, властиву личинкам першого віку кількох родин паразитичних комах і відому як планідії (Рlanidium). Проте саме личинок жуків роду Meloe називають триунгуліями (Triungulinus), оскільки вони мають по три кігтики на кожній лапці.
Личинки майки звичайної надзвичайно рухливі. Зовні їхні рухи нагадують плавання крихітних сухопутних рибок. Як тільки вони вибираються на поверхню, одразу ж піднімаються вгору стеблом квіткової рослини, де живляться пилком в очікуванні на бджолу-господаря. Найчастіше їхніми жертвами стають одиночні дикі бджоли з родів Anthophora та Colletes.
Жук майка – бджолиний паразит
Досить часто личинки вдаються до хитрощів і створюють схожі на квітку скупчення з кількох особин на різних частинах трав’янистих рослин. Поки бджола розпізнає обман, одна або декілька личинок встигають перебратися на неї. Також вони здатні продукувати феромон, який приваблює самця бджоли, а потім, під час парування, перебираються з його черевця на самку, де починають живитися її гемолімфою.
До певного часу науковці вважали личинок майки окремим видом комах-паразитів, аж доки не пересвідчилися у їх справжньому походженні. Ураження бджіл личинками жуків роду Meloe класифікується як інвазійна хвороба мелеоз.
Щоб позбутися паразитів, пасічники використовують нафталін або тютюновий дим. Обидва засоби є досить дієвими і допомагають знищити личинок у вуликах. Та для диких бджіл мелеоз зазвичай виявляється фатальним.
Кожен вид жука майки паразитує на своїх, певних видах бджіл. І якщо випадково господарем вивиявиться представник іншого виду (наприклад, медоносні бджоли), личинка гине.
Потрапивши на комасі до бджолиного гнізда, личинка полишає господаря і починає паразитувати на його яйцях, личинках, а також запасах пилку. Після першого линяння триунгулії перетворюються на товстих і сліпих білих черв’ячків з атрофованими кінцівками, що живляться зібраними бджолою пилком і нектаром.
Після наступних трьох линянь з’являється вже вторинна личинка. Вона також проходить через фазу линьки і перетворюється на передлялечку (несправжню лялечку). На цій стадії комаха й зазимовує.
Навесні з неї з’являється третинна личинка, що заляльковується. На останніх трьох стадіях (увесь період розвитку від передлялечки і до утворення імаго) комаха не живиться.
Приблизно у травні з лялечки виходить імаго, тобто життєвий цикл майки звичайної (від яйця до дорослої особини) складає приблизно 1 рік.
Шкідливість та небезпечність майки звичайної
Дорослі особини цього виду є фітофагами. Оскільки основний період їхньої активності, зокрема живлення, припадає на травень, то під загрозою опиняються молоді рослини сільськогосподарських культур. Хоча в більшості регіонів численність популяції жуків недостатньо висока для створення проблем аграрному сектору, проте в деяких країнах (наприклад, у Єгипті) ризик ушкодження посівів зберігається.
За результатами досліджень імаго майки звичайної щодо її харчових пріоритетів, з чотирьох протестованих сільськогосподарських культур обидві статі насамперед обирали листовий салат (Lactuca sativa). Наступними за ним були боби (Vicia faba), єгипетська конюшина (Trifolium alexandrinum) і, зрештою, горох (Pisum sativum).
Інша небезпечна властивість жука майки – наявність у складі його гемолімфи отруйного монотерпену кантаридину (молекуярна формула С10Н12О4), смертельно небезпечного для людини. Продукують кантаридин виключно імаго чоловічої статі. Під час парування вони частково передають його самкам, а від самок токсин потрапляє у яйця комахи.
Однак ці жуки не кусають і не жалять, а вивільнення кантаридину є їхнім основним механізмом захисту. Тому найпростіший спосіб уникнути небезпеки – не торкатися комахи. Вміст токсину у тілі дорослого жука становить приблизно 5% від його загальної маси.
У разі потрапляння токсичної рідини на шкіру може відбутися хімічний опік, внаслідок чого виникають почервоніння, подразнення, пухирі, набряки, болючість тощо. Іноді спостерігаються більш серйозні наслідки, які потебують негайної медичної допомоги.
Кантаридин також може бути небезпечним і для домашніх тварин, особливо в разі потрапляння всередину. Симптоми отруєння тварин включають: слинотечу, блювання, діарею та біль у животі.
Мінімальна смертельна доза кантаридину становить приблизно 0,5 мг/кг маси тіла. У Стародавній Греції ця отрута разом із зіллям болиголову використовувалась для виконання смертних вироків.
Уперше кантаридин був виділений у 1810 році французьким хіміком П’єром-Жаном Робіке. Трапилось це після Єгипетської кампанії Наполеона, під час якої сталися масові смерті військових з незрозумілих причин. Згідно зі звітами, отруєння з летальними наслідками відбувалося після споживання солдатами жаб, впійманих у болотах єгипетської дельти Нілу. Ці земноводні живилися переважно жуками роду Meloe з родини Наривники (Meloidae) і поступово накопичували у своїх організмах кантаридин без жодної для себе шкоди.
Перші записи про медичне застосування кантаридину датовані античними часами (згадки про цю речовину є в роботах Гіппократа та Плінія Старшого). У китайській традиційній медицині кантаридин входить до складу онкопротекторних препаратів. Нині з його використанням розробляють нові протипухлинні лікарські засоби.
Заходи безпеки
У разі випадкового контакту з жуком майкою слід поводитись дуже обережно, аби уникнути потрапляння небезпечної речовини на відкриті ділянки тіла. Якщо ж це сталося, потрібно ретельно промити поверхню шкіри теплою водою з милом, а з виникненням алергічної реакції терміново звернутися до лікаря.
Також необхідно попередити дітей про небезпеку контакту з цими комахами та можливі наслідки.
Поділитись в соцмережах:
