Злакові мушки – шкідники хлібних і кормових злаків

Злакові мушки (Chloropidae) – родина комах з підряду Коротковусі (Brachycera), ряду Двокрилі (Diptera), класу Комахи (Insecta). Вона налічує у світі понад 3000 видів, що входять до більш ніж 200 родів та чотирьох підродин. На території України зустрічається понад 120 видів, більшість з яких є шкідниками хлібних і кормових злаків.

Зазвичай ці комахи мають дрібний (рідше – середній) розмір і компактну або видовжену форму тіла, забарвленого в чорний, темно-сірий, зеленкуватий чи жовтий колір, здебільшого глянцевого через відсутність на ньому волосків. Крила у дорослих мушок добре розвинені. За допомогою хоботка вони добувають нектар на квітучих рослинах з родин Капустяні, Молочаєві та Окружкові.

Найбільш шкодочинними серед представників родини Chloropidae вважаються шведські мухи (вівсяна та ячмінна), а також зеленоочка. Їхні личинки, як і личинки багатьох інших видів комах–шкідників, оселяються всередині стебел зернових культур і живляться там меристемою (твірною тканиною, що забезпечує зростання рослини). 

Наближеними до злакової мушки (за способом існування і шкодою, яку вони завдають зерновим культурам) є також представники інших родин, зокрема гессенська муха (Mayetiola destructor) з родини Галиці (Cecidomyiidae), пшенична або чорна злакова муха (Phorbia securis) з родини Мухи квіткові (Anthomyidae), яра (Phorbia genitalis) та озима (Leptohylemyia coarctata) мухи з тієї ж родини (Anthomyidae).

Усі вони належать до групи внутрішньостеблових мух. Попри те, що ці види походять з різних родин, їх нерідко узагальнюють під назвою «злакові мухи», оскільки їхні личинки оселяються і живляться на хлібних і кормових злаках. 

Личинки усіх зазначених вище видів живуть на одній рослині поодинці. Винятком є лише гессенська муха, кількість личинок якої на одному стеблі може перевищувати 50 штук.

Шведські мухи

Цей рід об’єднує близько 30 видів комах, поширених на території Європи, Сибіру, у передгірних районах Центральної Азії та в Північній Америці.

Найбільш відомими серед них є два види: шведська вівсяна муха (Oscinella frit) та шведська ячмінна муха (Oscinella pusilla). Донедавна вони вважались одним видом, але зараз вчені розглядають їх як два цілком окремі й самостійні.

В Україні ці комахи-шкідники є повсюдно, але найчисленніші популяції спостерігаються на Поліссі та в західних областях Лісостепу.

У Степовій зоні України шведська ячмінна муха зустрічається частіше, ніж шведська вівсяна муха. А загалом комахи дуже схожі як зовні, так і за поведінковими особливостями.

Шведські мухи ушкоджують пшеницю (яру й озиму форми), ячмінь, жито, овес, кукурудзу та інші злаки, зокрема й дикорослі.

• Опис шведської мухи

Це дрібних розмірів комаха, – довжина дорослої мухи не перевищує 1,5–2,5 мм. Тіло повністю чорне, з жовтавим черевцем. Голова трикутної форми, велика, глянсова. Крила прозорі, з металевим полиском. Ноги чорні, з жовтими лапками.

Яйце еліпсоїдне, світло-жовтого кольору.

Личинка світло-жовта, циліндричної форми. Її передня частина трохи звужена, а задня – заокруглена, на анальному сегменті знаходяться два мініатюрні горбки.

• Спосіб існування

Зимують личинки старшого віку захованими всередині сходів озимих зернових або в стеблах дикорослих злаків. Навесні, як тільки ґрунт прогріється до +12ºС, личинки заляльковуються. Наприкінці квітня – початку травня з лялечок виходять імаго першого покоління.

Дорослі мухи живляться нектаром, який збирають на квітучих рослинах. Масовий літ комах відбувається з підвищенням  температури до +16ºС.

Самки після запліднення відкладають яйця на стебла злакових рослин, що знаходяться у фазі 2–3 справжніх листочків. Кормовий об’єкт вони легко визначають по запаху.

Ембріональний розвиток у шведської мухи триває близько тижня. Відроджені личинки пробираються всередину стебел, де живляться зародком колоса та основою центрального листка. Шкідники виділяють особливий фермент, що виробляється у спеціальних залозах, який дозволяє успішно розщеплювати і засвоювати рослинні волокна.

На уражених шкідником стеблах центральний листок поступово в’яне. Якщо личинки оселились на рослинах до початку фази кущіння, останні неминуче гинуть. Якщо ж кущіння злаків відбулося до початку розмноження шведських мух, самки відкладають яйця на бічні, слаборозвинені стебла. Личинки шкідника під час свого розвитку ушкоджують невизріле насіння, що має негативні наслідки для врожайності рослин. За масового розвитку популяції шведських мух втрати врожаю зернових можуть досягати 40%.

На кукурудзяних ланах можливе виникнення додаткової проблеми – зараження посівів небезпечним грибковим захворюванням – сажкою пухирчатою. Ця хвороба спричинює виникнення патологічних новоутворень (галів) на листі та кукурудзяних качанах.

Залежно від погодних умов розвиток личинки триває від 22 до 46 днів.

На території нашої країни шведські мухи за сприятливих умов дають потомство 4–5 разів на рік. Перше покоління розвивається на підгоні озимих і на ярих зернових, друге – на колоссі ячменю та вівса, третя, четверта і п’ята генерації – на падалиці й озимих сходах.

Зеленоочка

Зеленоочка (Chlorops pumilionis Bjerk) – один з видів комах, що належить до родини Злакові мушки. Поширена в Європі, Північній Америці, Африці та Японії. На території України шкідник зустрічається повсюдно.

Зеленоочка пошкоджує пшеницю (озиму та яру), ячмінь, жито, дикорослі злаки. Найбільших збитків завдає посівам ячменю та ярої пшениці.

• Опис зеленоочки

Доросла муха виростає завдовжки від 2 до 5 мм. Імаго має жовте забарвлення. На спинці комахи добре помітні три чорні поздовжні риски та дві тонші смужки з обох боків. Голова – чорна. Третій членик вусикі і два останніх членика на лапках мають чорне забарвлення.

Яйце ребристе, молочного кольору. Личинка світло-жовта, зі звуженою передньою частиною. У старшому віці вона виростає завдовжки 6–9 мм. Пупарій у зеленоочки жовто-коричневий, його довжина сстановить близько 5–6 мм.

• Спосіб існування

Зиму личинки переживають у стеблах озимих злаків. Навесні (зазвичай у першій декаді травня) вони заляльковуються, а наприкінці місяця з пупаріїв виходять імаго нового покоління і починають літ.

Період відкладання зеленоочкою яєць збігається з початком виходу в трубку ярих злаків. Самки відкладають яйця по одному і розміщують їх на верхівкових листках сходів.

Відроджена личинка пробирається у піхву листка, де живиться на колосовій ніжці. Під час свого розвитку вона проробляє довгий хід від основи колоса до верхнього вузла. У враженої шкідником рослини колос деформується, і на ньому утворюються порожні зерна.

У разі раннього заселення злаків личинками зеленоочки, стебла в посівів мають вкорочений розмір, а  рослини не колосяться зовсім, або ж колосіння відбувається частково.

На завершення свого розвитку личинка заляльковується у піхві листка.

Внаслідок пошкодження зеленоочкою ярої пшениці втрати врожаю можуть сягати 50%.

В Україні шкідник розвивається у двох поколіннях.

Пшенична муха

Муха пшенична або муха чорна злакова (Phorbia securis) – вид, наближений до вже розглянутих, але з родини Сновигові мухи (Anthomyidae), відомої ще як Квіткові мухи. Комаха поширена в Європі, на Кавказі, на території Східного Сибіру.

В Україні пшенична муха трапляється повсюдно, але найбільшої шкоди завдає зерновим культурам у Степовій зоні. Особливо небезпечним шкідник є для озимої, ярої пшениці та ячменю, але може також пошкоджувати жито та інші злаки.

Личинки оселяються всередині стебел, де живляться внутрішньою рослинною тканиною. Це спричинює насамперед пожовтіння й усихання листя, а згодом – потемніння колоса та загибель рослини. Посушливого літа пшенична муха здатна знищити до 90% врожаю ярої пшениці.

• Опис пшеничної мухи

Довжина дорослої комахи становить 4–5,2 мм. Імаго має оксамитово-чорне забарвлення, груди вкриті сіруватим пилком. Крила темні, прозорі, з райдужним полиском.

Личинка циліндрична, на початку свого розвитку має біле забарвлення, але поступово набуває солом’яно-жовтого кольору. Комахи старшого віку сягають завдовжки 6–8 мм.

Пупарій пшеничної мухи коричневий, довжиною 4,5–5,5 мм.

• Спосіб існування

Зимує комаха на стадії пупарію, захованою або в ґрунт (на глибині 2–3 см), або всередині стебел озимих злаків. Навесні, приблизно в середині квітня, відбувається вихід дорослих мух на поверхню. Літ імаго триває впродовж 5–6 тижнів.

Запліднені самки відкладають яйця у піхвах листків ярих культур або на слаборозвинених бічних стеблах озимих. Ембріональний розвиток триває протягом 5–6 днів.

Відроджені личинки під час свого живлення утворюють всередині стебел характерні спіралеподібні ходи в напрямку до конуса наростання або зародка колоса.

Життєвий цикл личинок складає 20 днів. Із завершенням живлення вони падають на землю і ховаються у ґрунт, де й заляльковуються. Зазвичай це відбувається наприкінці травня – початку червня. Далі частина пупаріїв залишається в діапаузі до наступної весни, а з решти з’являється друге покоління імаго.

В Україні друга генерація пшеничної мухи з’являється у серпні-вересні. Після парування запліднені самки відкладають яйця на сходи озимої пшениці. Відроджені личинки заляльковуються всередині злаків і зимують у полеглих стеблах. 

Тобто, пшенична муха встигає згенерувати за сезон два повних покоління потомства.

Муха яра

Муха яра (Phorbia genitalis) – ще один вид комах того ж роду Phorbia з родини Anthomyidae, відомий як небезпечний шкідник сходів ярих культур. Ареал виду охоплює території Європи та Північної Америки. В Україні муха яра трапляється повсюдно і завдає суттєвих збитків посівам пшениці, ячменю та вівса. 

• Опис ярої мухи

Доросла комах виростає завдовжки 4–5 мм. Тільце в неї має оксамитово-чорне забарвлення і вкрите жорсткими волосками. Крила темні, з чорними прожилками. Ноги чорні.

Яйце біле, трохи вигнутої форми. Личинка світло-кремова. У старшому віці вона має довжину 8 мм. Пупарій буро-коричневий, еліпсоподібний, завдовжки до 5 мм.

• Спосіб існування

Зимує муха яра у фазі пупарію, захованою в ґрунті на глибині до 3 см. Навесні, у квітні-травні, відбувається вихід дорослих комах на поверхню. Літ імаго триває від 4-х до 6-ти тижнів.

Для відкладання яєць запліднені самки вибирають ярі культури. Яйця розміщують по одному в листкових пазухах сходів. Тверді сорти пшениці уражаються шкідником значно меншою мірою, ніж м’які. Язичок листка у твердих сортів досить щільно прилягає до стебла, що перешкоджає самці відкласти там яйце.

Ембріональний розвиток триває від 2-х днів до тижня.

Відроджені личинки пробираються всередину злаків, де вигризають довгий спіралеподібний хід аж до вузла кущіння. Внаслідок цих пошкоджень починає в’янути листя, а згодом усихає і вся рослина. Життєвий цикл личинок триває близько місяця, після чого вони виповзають назовні і заляльковуються в грунті.

Як і в попереднього виду (муха пшенична), частина пупаріїв ярої мухи залишається в діапаузі до весни наступного року, а частина розвивається в імаго, вихід яких на поверхню відбувається на початку серпня. Літ дорослих мух другого покоління продовжується аж до перших заморозків.

Друге покоління імаго відкладає яйця на озимі посіви. Ушкодження сходів виглядають так само, як і на ярих культурах.

Муха озима

Муха озима (Leptohylemуa coarctata Fll) – вид комах, що також належить до роду Phorbia з родини Anthomyidae. Є небезпечним шкідником озимих культур, насамперед пшениці та жита. Ареал виду охоплює територію Північної та Центральної Європи. В Україні муха озима завдає найбільших збитків у Лісостеповій зоні та в Поліссі.

• Опис мухи озимої

Доросла муха має сірувато-іржаве забарвлення і сягає від 8 до 10 мм завдовжки. Крила жовтуваті, з темними жилками. Ноги забарвлені в помаранчевий колір, а лапки – чорні. Тіло вкрите чорними щетинками й волосками.

Личинка біла, циліндрична. У старшому віці вона сягає завдовжки 11 мм.

Пупарій буро-коричневий, довжиною до 7 мм.

• Спосіб існування

Зимує комаха у личинковій фазі. Личинки, захищені яйцевими оболонками, ховаються у поверхневому шарі ґрунту (на глибині до 3 см) на ланах з озимими.

З настанням весняного тепла личинки виходять на поверхню у пошуках кормових рослин. Потрапивши всередину стебла, шкідники ушкоджують вузол кущіння, конус наростання та зародок колосу.

Життєвий цикл личинок триває від 30 до 40 днів. За цей час вони можуть переповзати з одного стебла на інше і зрештою пошкоджують від 3 до 5 стебел на двох-чотирьох сусідніх рослинах.

На завершення свого розвитку личинка ховається у ґрунт, де й заляльковується. Фаза лялечки триває від 25 до 36 днів, а наприкінці червня на поверхні з’являються імаго.

Оскільки статеві органи в молодих самок ще недостатньо розвинуті, вони змушені до кінця серпня живитися квітковим нектаром і пилком, поки не досягнуть статевої зрілості. Після парування самки відкладають яйця у верхньому шарі ґрунту на полях з озимими посівами.

Значної шкоди зерновим культурам завдає і гессенська муха (Mayetiola destructor Say) – вид комах, наближений до злакових мушок. Найбільшу небезпеку гесенька муха становить для ярої та озимої пшениці, жита, ячменю, рідше для вівса. Її кормовими рослинами також можуть бути дикорослі злакові трави і бур’яни. 

Заходи протидії злаковим мушкам

Важливим агротехнічним заходом, що допомагає позбутися злакових мушок, є лущення стерні і глибока (не менше 20–22 см) зяблева оранка. Це забезпечує знищення пупаріїв у місцях зимівлі шкідників.

Калібрування посівного матеріалу та вибір найбільш стійких до дії шкідників сортів – ще одна умова отримання повноцінного врожаю. Міцні та здорові рослини здатні краще протидіяти личинкам злакових мух, тому значно менше пошкоджуються ними. З тієї ж причини важливо своєчасно вносити до ґрунту добрива.

Припинити подальший розвиток популяції шкідників допомагає і дотримання сівозміни. Кращими попередниками для зернових вважаються бобові та просапні культури, а також чисті пари.

Економічний поріг шкодочинності злакових мух становить від 30 до 50 комах на 1 м² площі. У разі його виникнення необхідно застосувати отрутохімікати. Завичай використовують інсектициди на основі неонікотиноїдів, що забезпечать довготривалий захист рослин від шкідників.

Для передпосівної обробки насіння можно використати системний інсектицидний препарат «Круїзер» (0,8–1,0 л/т). Для обробки посівів підходить комбінований інсектицид «Ейфорія» (0,1–0,2 л/га). Застосовують його у фазі формування на злаках 4 листка.

Досить дієвими є такі засоби захисту рослин, як «Вердавіс», «Адама», «Нокаут», «Командор», «Сумі-Альфа», «Супер Бізон» тощо. Обробляти ними рослини найкраще з початком масового льоту злакових мушок, а через 7–10 днів провести обприскування повторно.