Златка кипарисова – інвазивна комаха

Кипариси, туї, ялівець та інші вічнозелені хвойні дерева й чагарники з родини Кипарисові (Cupressaceae) користуються в Україні неабиякою популярністю, і їх широко використовують в декоративному садівництві, для озеленення міських зон відпочинку, парків, майданчиків тощо.

Перевагою цих культур є їхня невибагливість і витривалість. Вони легко сприймають обрізку та формування крони, а зелений колір їхньої хвої лишається незмінним будь-якої пори року. Щоб задовільнити попит споживачів такої продукції, до країни імпортується значний обсяг посадкового матеріалу, а разом з ним інколи потрапляють і шкідники, зокрема кипарисова райдужна златка.

Кипарисова райдужна златка (лат. Lamprodila festiva) – комаха з роду Lamprodila,  родини Златки (Buprestidae) ряду Жуки або Твердокрилі (Coleoptera). До 90-х років минулого сторіччя її ареал обмежувався виключно територією Середземномор’я та частиною Південної Європи, однак з різних причин, зокрема через кліматичні зміни, з 2011 року златка кипарисова все частіше зустрічається в центрально- та східноєвропейських країнах. Спекотне й посушливе літо створює ідеальне середовище для розмноження комахи.

Кипарисова златка оселяється на хвойних рослинах з родини Кипарисові. Її основними кормовими культурами є кипарис, ялівець, туя, проте останніми десятиліттями шкідник активно паразитує і на інших споріднених видах.

На території України златка кипарисова до недавнього часу не зустрічалась, але в березні 2019 року жук був помічений на південному узбережжі Криму. Під час огляду засохлих рослин кипарису вічнозеленого (Cupressus sempervirens) в одному з Гурзуфських санаторіїв, науковці зафіксували масове заселення стовбурів відмерлих дерев кипарисовою райдужною златкою. Приблизно того ж часу цих жуків виявили і в Нікітському ботанічному саду, де вони ховались у пнях зрізаних нещодавно дерев секвої вічнозеленої (Sequoia sempervirens).

На цей час кипарисова райдужна златка помічена не лише на півдні України, але вже й у центральних областях і навіть у Києві.

• Шкодочинність

Збитків кипарисовим культурам завдають личинки шкідника. Вони живляться деревною породою і пошкоджують судинну систему рослин, внаслідок чого порушується надходження поживних речовин і води від коренів у надземну частину.

Заселені шкідниками рослини деякий час виглядають цілком здоровими, але потім їх пагони починають поступово відмирати, а згодом гине і все дерево.

Внаслідок значних пошкоджень, завданих кипарисовою златкою, молоді рослини можуть загинути впродовж одного сезону. Дорослі дерева, залежно від їх розмірів, здатні протистояти руйнівній діяльності шкідника протягом 7–10 років, та зрештою і вони неминуче слабшають і всихають.

Заселення молодих дерев кипарисовою златкою может тривати від 2-х до 10-ти років. Відомі випадки (в Румунії) знаходження личинок в тканинах дворічних саджанців уже наступного року після посадки.

Шкідник не має природних ворогів на території України, що сприяє його безперешкодному розмноженню та поширенню.

• Ознаки ураження рослин златкою кипарисовою

Знайти ознаки заселення хвойних рослин кипарисовою райдужною златкою під час звичайного огляду непросто, особливо на початкових етапах життєдіяльності личинок. До того ж, вони ховаються всередині деревини та можуть тривалий час ніяк себе не проявляти. І жоден з сучасних методів діагностики не здатен виявити шкідника до появи перших симптомів ураження, коли зелені гілочки починають всихати і набувають коричневого забарвлення, а невдовзі жовкнуть і засихають цілі пагони.

Ще однією ознакою присутності райдужної златки є невеличкі округлі або D-подібні отвори діаметром до 5 мм в корі рослини. Вони з’являються в тих місцях, де дорослі жуки після метаморфозу вийшли з рослини назовні.

Знайти личинок усередині деревини можна лише зрізавши кору на стовбурі. У разі їх присутності в рослині, всередині тканини (між корою та деревиною) помітні множинні неглибокі звивисті ходи, частково заповнені відходами життєдіяльності шкідників.

• Опис шкідника та спосіб існування 

Дорослі жуки кипарисової райдужної златки досягають завдовжки 11–15 мм. Забарвлення в них яскраво-зелене, з мідним полиском, що допомагає жукам чудово маскуватися. З обох боків в імаго є золотисто-червоні смужки. На надкрилах добре помітні темно-сині, опуклі цятки.

Літ імаго починається наприкінці квітня і триває аж до завершення липня чи початку серпня. В період активності вони живуть у кронах кормових рослин.

Після спарювання запліднена самка своїм гострим яйцекладом робить короткий надріз у корі кипарисової рослини та відкладає туди (у внутрішній шар кори) яйця. Приблизно через тиждень з них відроджуються личинки, які одразу починають живитися деревиною. Зазвичай личинки оселяються на нетовстих гілках чи стовбурах діаметром від 2 до 10 см, але інколи їх можна виявити і всередині стовбурів, діаметр яких сягає до 25 см.

Тіло в личинок сегментоване і трохи сплющене, з розвинутою головою, має світле забарвлення. Наприкінці свого розвитку личинки заляльковуються в заглибленнях всередині кори.

У кліматичній зоні Середземномор’я та Південної Європи повний життєвий цикл златки кипарисової (від яйця до імаго) – однорічний. Але в холодніших регіонах, наприклад, у Словенії та Німеччині, личинкова стадія затримується, і весь життєвий цикл триває два роки.

• Заходи протидії шкіднику

Представники родини кипарисових – рослини чималі за розміром, тому заселені шкідником пагони часто знаходяться високо в кроні, що значно ускладнює збирання зразків для виявлення присутності у деревині личинок.

Щоб убезпечити рослини від кипарисової райдужної златки, слід забезпечити їм гарний догляд, оскільки шкідники заселяють насамперед ослаблені та вражені хворобами рослини.

Також варто регулярно оглядати  дерева (хоча б двічі на місяць), щоб вчасно помітити перші ознаки присутності шкідника. У разі виявлення уражень, необхідно застосувати комплексні дії, що поєднують як активні заходи, так і профілактику щодо унеможливлення подальшого поширення златки кіпарисової.

Найкращим заходом проти дорослих жуків у льотний період є обрабка кормових рослин біологічними інсектицидами (препарати «Бітоксибацилін» або «Лепідоцид»).

Достатньо ефективними від імаго кипарисової златки є інсектицидні засоби «Актеллік» та «Каліпсо», обробляти якими рослини найкраще весною і на початку літа, під час активного льоту шкідників. Але здебільшого кипариси та інші хвойні культури висаджують у міських зонах (у парках, алеях, декоративних садах тощо), де використання токсичних препаратів суворо заборонено.

Захист інсектицидами забезпечує надійні результати в разі обробки ними саджанців і невеликих молодих дерев. Ретельно обробити великі рослини, на жаль, не завжди можливо.

Якщо дерево вже заселене личинками, боротися з ними оприскуванням отрутохімікатами марно, оскільки засоби захисту рослин не потрапляють під кору та всередину деревини.

За значного зараження всі висохлі дерева вирубуються і спалюються, щоб запобігти подальшому розповсюдженню шкідника.

На звільненій від уражених дерев площі слід обов’язково ретельно видалити всі залишки їх кореневої системи, оскільки в коренях також можуть знаходитись личинки кипарисової райдужної златки.