Під час парламентських слухань, проведених 4 грудня 2019-го року, Сольський Микола Тарасович, Голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики, заявив, що “станом на серпень 2019 року, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оформлено 111 620 договорів емфітевзису, що дорівнює близько 497,3 тис. га”. Якщо цифри правдиві, то це досить багато.
Але за який період часу такі великі масиви земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва були фактично відчужені колишніми пайовиками?
Емфітевзис для земель сільськогосподарського призначення, як один із способів обійти мораторій на відчуження земель сг призначення для ведення товарного виробництва, став альтернативою типовому договору оренди. Як стверджують фахівці з питань нерухомості, частинами емфітевзису інколи є заповіт землевласника та довіреність на розпорядження, видана землевласником емфітевтові.
Відповідно до статті 407 Цивільного кодексу України від 2003 року право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі – землекористувач).
Документами, що підтверджують виникнення відносин емфітевзису, є:
1) укладений в установленому законом порядку договір між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;
2) інші документи, що підтверджують виникнення емфітевзису.
Статті 407–417 Цивільного кодексу України від 2003-го року передбачають можливість набуття таких прав на землю, як емфітевзис і суперфіцій, застосовуються до регулювання земельних відносин у силу прямої вказівки Земельного кодексу України (відповідно до статті 102-1).
Проте хоча Цивільний кодекс України весь час передбачав можливість набуття земельних ділянок на правах емфітевзису та суперфіцію, Земельний кодекс України у редакції, яка була чинною на момент введення Цивільного кодексу України у дію, не передбачав таких прав на землю.
Тому після 1 січня 2004 року набуття земельних ділянок на правах емфітевзису і суперфіцію Земельним кодексом України унеможливлювалось. Як наслідок, з метою зняття такого унеможливлення Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін і визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» Земельний кодекс України був доповнений главою 16-1, яка містить лише одну статтю – 102-1, з відсильною нормою про те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають відповідно до Цивільного кодексу України. Оскільки зазначений Закон набрав чинності 20 червня 2007 року, то цю дату можна вважати “днем народження” правовідносин емфітевзису і суперфіцію.
Запровадження у будь-якій формі обігу земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва припинить практику емфітевзису, започатковану ще 20 червня 2007 року. Проте, на думку автора, для українського соціуму краще було б, якби форма обігу земель містила
переважні права (опціон) держави та громад в особі Державного земельного банку на викуп земель колишніх пайовиків.
Любич Андрій, голова ГО “Інститут фінансів та права”.
P.S.: Особливо зацікавленим рекомендовано для ознайомлення додаткову інформацію.
Поділитись в соцмережах:
