Відповідно до даних, оприлюднених Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, станом на 6 грудня 2019 року в Україні було намолочено рекордні 74 705 тис. тонн зернових культур, що на +23,66% більше ніж обсяг виробництва зернових та зернобобових господарствами усіх категорій у 2018-му році.
Зібрана площа зернових у 2019-му році відповідно до даних Держстату становила 14 340 тисяч гектарів (за формою державного статистичного спостереження N 37-сг “Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур), що становить +5,61% до попереднього року. Проте проект супутникового моніторингу компанії EOS Data Analytics (США) та Інституту космічних досліджень НАНУ та Державного космічного агентства України оцінив територію посівів зернових у 2019-му році в 12 186 тисяч гектарів.
За загальним обсягом намолочених зернових беззаперечне лідерство належить Вінницькій (6 147,6 тис. тонн зернових) та Полтавській (6 125,8 тис. тонн зернових) областям, які із значним відривом випереджають Черкаську область (4 732,3 тис. тонн зернових). Проте остання стала лідером урожайності (70,5 центнерів з гектара). А найменшою урожайність зернових у 2019-му році була зареєстрована в Одеській (31,5 центнерів з гектара) та Донецькій (34,4 центнерів з гектара) областях.
У порівнянні з 2018-м роком обсяг виробництва (намолоту) зменшився лише у Закарпатській (-1,59%) та в Одеській областях (-11,57%). Падіння намолоту у Закарпатській області спричинене скороченням площ, оскільки урожайність зернових у цьому регіоні також зростала.
Падіння врожайності у порівнянні з 2018-м роком можна спостерігати лише у Одеській (-15,32%), Київській (-2,17%) та Полтавській (-1,94%) областях. А найбільше врожайність у центнерах з гектара зросла у Запорізькій (+46,19%), Донецькій (+43,33%) та Луганській (+26,55%) областях.
Проте який відсоток зернових традиційно збирається сільськогосподарськими підприємствами, а який господарствами населення? Щойно Держстат оприлюднить дані за 2018-й рік, ми обов’язково надамо новішу інформацію. А наразі користуємось даними за 2017-й рік:
Отже, як бачимо, господарства населення вирощували зерно на 28% площ під зерновими та зернобобовими (4 050,6 тис. га), що були в обробітку. Частка господарств населення в обсягах виробництва зернових становила 23%.
Найбільше господарства населення в процентному співвідношенні виробляли зернових у Закарпатській (68%), Чернівецькій (59%), Волинській (40%), Івано-Франківській (40%) та Херсонській областях. А найменше – у Чернігівській (4%), Сумській (7%) та Київській (11%) областях.
Проте урожайність зернових на гектар зібраної площі була вищою у сільськогосподарських підприємств, ніж у підприємств населення в усіх регіонах.
До того ж, поки що статистика Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не дає розподілу процентних співвідношень зерна ( ДК 021:2015: 03211000-3) на продовольче, технічне та фуражне, відповідно до визначень, зроблених пунктами 11-14 статті 1 Закону України від 4 липня 2002 року № 37-IV “Про зерно та ринок зерна в Україні”:
“11) зерно – плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей;
12) зерно продовольче – зерно, що використовується для переробки та виготовлення харчових продуктів;
13) зерно технічного призначення – зерно, що призначене для промислової переробки на інші продукти ( спирт, крохмаль, медичні препарати тощо);
14) зерно фуражне – зерно групи фуражних та інших зернових культур, призначене для годівлі худоби та птиці у вигляді комбікормів, дерті тощо;…”
Також Закон України від 4 липня 2002 року № 37-IV “Про зерно та ринок зерна в Україні” робить наголос на забезпеченні внутрішніх потреб держави у насіннєвому зерні.
До того ж врожай (валовий збір) для кожної з культур є лише однією із складових пропозиції цієї культури, яка повинна аналізуватись комплексно разом із перехідними запасами. Експортний потенціал кожної із культур у поточному маркетинговому році також може аналізуватись за вирахуванням попиту (проміжного та кінцевого споживання).
Пункт 19 статті 1 Закону України від 4 липня 2002 року № 37-IV “Про зерно та ринок зерна в Україні” визначає інфраструктуру ринку зерна як “комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови
1 виробництва зерна,
2 його заготівлі,
3 зберігання,
4 переробки,
5 реалізації,
6 страхування,
7 кредитно-фінансові та інші послуги;…”
Що стосується реалізації на внутрішнього ринку, то пункт 3.1 статті 3 Закону України від 24 червня 2004 року N 1877-IV “Про державну підтримку сільського господарства України” більшість зернових, бобових, деяких нішевих культур та продуктів їх переробки визначає об’єктами державного цінового регулювання:
Пункт 3.2 статті 3 Закону України від 24 червня 2004 року N 1877-IV “Про державну підтримку сільського господарства України” визначив, що “зміст державного цінового регулювання полягає у здійсненні Аграрним фондом державних інтервенцій в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну інтервенційну ціну та не вищому за максимальну інтервенційну ціну. Держава не здійснює цінове регулювання за межами організованого аграрного ринку України”.
Безумовно, за такого значного валового збору (врожаю), експортний потенціал України у поточному маркетинговому році є значним.
Стаття 356 Глави 50 Митного кодексу України передбачає взяття проб (зразків) товарів для проведення митних експертиз для певних груп товарів. Тому Міністерство фінансів України наказом від 02.12.2016 № 1058 затвердило нормативи взяття проб (зразків) товарів для проведення дослідження (аналізу, експертизи):
Валовий план постійного зростання виробництва зернових на рік та різке зростання експорту був би стратегічною помилкою. Говорячи про експорт зерна, який з 2010-го року зріс майже утричі до понад 40 млн. тонн, варто зазначити, що існуюча система міжбюджетних відносин, податкова система, різниця між місцем реєстрації корпоративних прав та місцем здійснення господарської діяльності призвели до того, що такі валютні надходження жодним чином не вплинули на показники добробуту в сільській місцевості, покращення соціальної інфраструктури.
Державна стратегія повинна полягати у розвитку переробних галузей, де створюється додана вартість та реєструються торгові марки. Також потрібно стимулювати внутрішній платоспроможний попит. Проте економічні реалії навряд чи швидко зміняться. Основною для формування доданої вартості є зернопереробна галузь. Пункт 17 частини першої статті 1 Закону України від 4 липня 2002 року № 37-IV “Про зерно та ринок зерна в Україні” визначає зернопереробні підприємства як “підприємства, які приймають, зберігають та переробляють зерно, зокрема
1 борошномельні,
2 круп’яні,
3 комбікормові,
4 олієекстракційні,
5 спиртові солодові пивзаводи…”.
А пункт 20 цієї ж статті Закону України визначає такі продукти переробки зерна як:
борошно,
крупа,
комбікорм,
клейковина,
солод,
побічні продукти переробки зерна, зокрема:
висівки (злаки),
макуха,
і шрот.
Любич Андрій, голова ГО “Інститут фінансів та права”.
Поділитись в соцмережах:
