Сьогодні питання скасування мораторію на продаж землі, по суті, вже вирішене. Також уряд анонсував механізми його впровадження.
Однак, на думку багатьох учасників ринку, перш за все – дрібних і середніх фермерів, а також простих селян, власників землі – механізм його реалізації містить безліч суперечливих аспектів, через які постраждають не тільки власники паїв, а й економіка країни в цілому. А головне, ми можемо втратити єдине – наш головний ресурс!
Висловлюючи консолідовану позицію сільських жителів, дрібних і середніх фермерів, людей, що забезпечують продовольчу безпеку України, я рішуче заявляю: якщо вже продавати землю, то виключно громадянам України, а не юридичним особам, оскільки це ризик конкуренції з міжнародним капіталом, з яким ми, апріорі, не можемо конкурувати.
Я розумію, що МВФ пропонує кредит близько 6 млрд $ під умови продажу землі іноземцям. Але чи дійсно це та сума, через яку варто йти на такі умови?
Адже якщо запустити ринок для внутрішнього користувача, то ми зможемо отримати набагато більше! І не одноразово, а в довгостроковій перспективі!
Продаж 30 млн га (10 млн державних і 20 млн пайових) виключно українцям принесе прибутку українському населенню мінімум в 60 млрд / рік.
Як це працює?
При купівлі землі українським виробником працює так званий «мультиплікатор 4» – це формула, розроблена європейськими експертами (ми беремо за приклад досвід Польщі, нашого найближчого сусіда).
Суть її в тому, що гроші, які заробляють фермери, залишаються в селі і роблять мінімум чотириразовий оберт в окремо взятому регіоні. Таким чином, ці гроші створюють робочі місця і приносять прибуток всім жителям села.
Якщо ж землю придбають іноземні (транснаціональні) компанії, то прибуток від неї буде йти в материнські компанії – тобто, за кордон. А українське село остаточно вимре.
Виступаючи проти можливості продажу землі іноземцям, ми також виступаємо і проти її придбання юридичними особами. Адже по суті, продаж землі юрособам автоматично означає і продаж її іноземцям. А це, в свою чергу, призведе до знищення фермерства, а, отже, і села.
З огляду на основоположні закони капіталізму, ми повинні розуміти, що український фермер фізично не зможе конкурувати з транснаціональними компаніями, які мають велику фінансову подушку, а це значить, заради захоплення ринку можуть працювати нижче собівартості. Простий же фермер цього собі дозволити не може. Отже, в режимі конкуренції даний фактор неминуче призведе до монополізації ринку транснаціональним капіталом, що, як наслідок, знищить вітчизняне сільське господарство.
Уявіть собі, що початківця боксера виставлять на ринг проти чемпіона світу. Як ви думаєте, яким буде результат такого поєдинку? Так само і в нашому випадку …
Подібна фундаментальна помилка зробить український народ повністю залежним від іноземного капіталу. Генрі Кіссінджер говорив: «Якщо ви контролюєте нафту – ви контролюєте країни, а якщо ви контролюєте їжу – ви контролюєте народи».
Не можна допускати, щоб ТНК контролювали український народ! Це прирече його на злидні і вимирання.
Що ж треба зробити, щоб уникнути подібного плачевного сценарію?
Необхідно створити умови для розвитку фермерства!
Тобто, сформувати систему запобіжників, які забезпечать виживання українського села, зокрема, і українського народу в цілому. Тільки розвиток вітчизняного виробника допоможе зберегти країну.
Інакше нас чекає шлях, який пройшли такі країни як, наприклад, Аргентина, в якій після відкриття ринку землі велика її частина в результаті неконтрольованої розпродажі зосередилася у володінні транснаціональних агрохолдингів. Переексплуатації новими власниками і монокультури призвели до порушення екології і конфліктів з місцевим населенням.
Або ж візьмемо Руанду – невеличку африканську країну, яка в наприкінці 80-х, на відміну від більшості інших країн африканського континенту, демонструвала досить успішний економічний розвиток, особливо в галузі сільського господарства. Одного разу вона зіткнулася з найсильнішою дворічною посухою, яка призвела до колапсу національної економіки. Тоді уряд вирішив цю проблему за допомогою транснаціонального капіталу, проте країні, на вимогу міжнародних кредиторів, довелося припинити підтримку місцевих фермерів, проведення заходів з девальвації національної валюти. Держборг країни збільшився в 5 разів, а фермерські землі перейшли у власність західних корпорацій. Підсумком всіх цих заходів, як і у випадку з Сомалі, стала громадянська війна, яка забрала більше 2 мільйонів життів.
Питання, навіщо нас штовхають на ті ж граблі? Ніде в світі слідування порадам МВФ і Світового банку не призводило до поліпшень.
На прикладі Аргентини видно, що вона з кожним роком все більше занурюється в кредитну кабалу. Зараз вона пожинає плоди такої «лібералізації» і намагається виправити помилки, видавши закон, який істотно обмежує операції на ринку землі для іноземців.
Таким чином, я вважаю, що в питанні відкриття ринку землі Україна повинна наслідувати не приклад країн Африки чи Латинської Америки, а йти цивілізованим європейським шляхом. Тільки так ми можемо врятувати нашу країну і український народ від бідності, і сформувати процвітаючу, заможну націю!
Поділитись в соцмережах:
