Породи тварин, виведені в певній країні, є її цінним і неповторним надбанням – таким самим, як витвори мистецтва, пам’ятки архітектури чи унікальні природні ландшафти. Але все це дуже легко втратити, якщо не берегти. В Україні, на жаль, деякі породи вже не існують або перебувають на межі зникнення. Але надію на їх відродження дають науковці й уряд.
Породи домашніх тварин занепадають з різних причин, та найчастіше їх витісняють або поглинають більш продуктивні. Наприклад, коли у минулому столітті почали працювати над збільшенням молочної продуктивності корів, малопродуктивні місцеві стада вітчизняних або локальних порід поліпшували за допомогою схрещування з чорно-рябою худобою, яка вела своє походження від голландських предків. Пізніше за подібною схемою проводили й тотальну «голштинізацію», використовуючи американських голштинських биків. В результаті з’явилися нові породи великої рогатої худоби, зокрема, українська чорно-ряба молочна і українська червоно-ряба молочна, представниками яких зараз укомплектовано більшість ферм нашої країни. Натомість чисельність тварин «старих» порід різко впала і продовжує зменшуватися.
Іноді породи зникають через наступ технічного прогресу або зміни смаків споживачів. Так, сіра українська порода, яку століттями використовували, насамперед, як робочу худобу на полях і перевезенні вантажів, не змогла конкурувати з тракторами й автомобілями. Не було сенсу розводити її й для отримання молока, адже молочна продуктивність таких корів низька. Тож до середини ХХ століття їх збереглася дуже невелика кількість. Зараз з породою працюють лише у кількох господарствах, але тепер це вже не робоча худоба, а переважно м’ясна.
Інший приклад – миргородська порода свиней. Кілька десятиліть тому чорно-рябих свинок і кабанчиків можна було зустріти в більшості селянських господарств і на багатьох свинофермах центральних областей України. Особливо приваблювало споживачів високоякісне сало цих тварин. Однак пізніше популярною стала нежирна свинина, що призвело до поширення сучасних м’ясних порід. Через це миргородські свині зрештою втратили промислове значення і залишилися в кількох спеціалізованих племінних господарствах. А кілька років тому порода повністю зникла. Останнє її стадо вразила африканська чума свиней, тому всі тварини були знищені.
Утім, втрата будь-якої породи негативно впливає на подальший розвиток тваринництва. Адже кожна з них має неповторні господарчо-корисні характеристики. І якщо вони не затребувані в якийсь момент часу, то можуть стати в пригоді у майбутньому. Наприклад, у великої рогатої худоби молочного напряму продуктивності такими характеристиками є підвищена жирність або вміст білків, що має значення для виробництва певних видів сиру та інших продуктів. Також місцеві тварини, як правило, краще пристосовані до умов середовища конкретного регіону, а це важливо для виведення на їх основі нових порід.
Чимало науковців завжди це розуміли, намагаючись зберегти цінний генофонд. Зараз, на щастя, їх прагнення поділяють і урядовці. Тому фахівці Міністерства аграрної політики та продовольства України разом із вченими Національної академії аграрних наук розробляють план заходів з підтримки господарств, в яких ще є стада локальних та зникаючих порід.
Цими днями на кількох таких підприємствах Полтавської та Сумської областей з робочим візитом побувала делегація представників міністерства і академії наук. Вони ознайомилися з досвідом розведення трьох порід ВРХ – айрширської, української бурої та лебединської.
– Ми вирішили спершу проїхатися і подивитися, який стан справ, поспілкуватися, яка є проблематика, – говорить директор департаменту аграрного розвитку міністерства Ігор Віштак. – І в подальшому вже будемо розробляти заходи з державної підтримки. Наступного року у нас з’явиться програма підтримки органічного виробництва, на що виділяються кошти з державного бюджету. Ми хочемо популяризувати продукцію від цих порід тварин, оскільки їх молоко смачніше і поживніше, містить бета-казеїн А2, який набагато корисніший для засвоєння організмом, не зважаючи на меншу продуктивність тварин.
Згаданий директором департаменту бета-казеїн А2 – особливий тип молочних білків, який можна споживати людям, що мають непереносимість молока. Більшість корів сучасних промислових порід продукує білок типу А1, який і викликає проблеми в споживачів. Тип А2 притаманний деяким локальним породам, серед яких – лебединська. На жаль, нині ця вітчизняна порода віднесена до локальних зникаючих.
Представники міністерства і НААН побували в ПП «Павлівське» Охтирського району Сумської області, де утримують 524 голови лебединської худоби, з яких 324 – корови. Молоко з білком типу А2 тут вважають родзинкою породи і навіть зробили цех з його пакування для продажу в магазинах. У господарстві сподіваються, що ця особливість допоможе зберегти унікальних тварин.
Українська бура молочна порода ВРХ створена на основі лебединської і швіцької. Затверджена вона недавно – у 2009 році, і її поголів’я поки що невелике. Але порода заслуговує на поширення, адже молоко корів має підвищений вміст білка й казеїну, завдяки чому придатне для виготовлення сирів. Таку сировину дуже цінують крафтові виробники.
Урядовці й науковці відвідали ДП «Дослідне господарство Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України», розташоване в Сумському районі Сумської області. Тут утримують 76 голів української бурої молочної худоби, в тому числі – 45 корів.
А в ДП «Дослідне господарство імені Декабристів Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М. І. Вавілова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України», що в Миргородському районі Полтавської області, гості побачили унікальне стадо айрширської породи ВРХ. Айрширська худоба походить з Шотландії, поширена в ряді країн, а в Україні її відносять до розряду локальних. Корови цієї породи досить продуктивні й невибагливі і дають молоко високої якості. Деякі спеціалісти вважають, що айршири можуть успішно конкурувати з голштинами. В господарстві імені Декабристів утримують 985 голів айрширської худоби, з яких 543 – корови.
Загалом в Україні місцеві локальні породи складають лише близько 10% від загальної кількості поголів’я ВРХ, тоді як у багатьох інших країнах давно зробили ставку на власний генофонд. В Європі, приміром, на місцеві породи припадає 60% поголів’я, діють програми з їх збереження.
– Перспективи цього напрямку в Україні залежать від того, чи буде підтримка на державному рівні, – впевнений академік-секретар відділення зоотехнії НААН, професор Остап Жукорський. – Більшість локальних порід – національне надбання. Наприклад, загальновідома сіра українська порода, сокальська смушкова порода овець. Ми маємо розглядати ці породи не просто як джерело харчових продуктів, а як частину нашої історії.
До речі, академік згадав і про смачне м’ясо і сало миргородських свиней. Зниклу породу науковці зараз намагаються відродити, що має стати унікальним досвідом. Адже використовують в роботі генетичний матеріал тварин, яких давно вже немає в живих. В Інституті розведення і генетики тварин НААН існує кріобанк, де зберігають тисячі доз сперми, яйцеклітини і ембріони багатьох порід великої рогатої худоби, свиней, коней, овець, птиці. Частина біоматеріалу була зібрана ще в 1960-ті роки. Вчені вважають, що експеримент з відтворення миргородської породи свиней має пройти успішно, тож уже за кілька років чорно-рябі тварини можуть знову з’явитися на свинофермах.
Але створення дослідного поголів’я – одна справа, а утримання стад, які мають давати прибуток, – зовсім інша. Господарствам, які розводять місцеві породи, важко самотужки втриматися на плаву через невисоку продуктивність цих тварин. Тому Міністерство аграрної політики та продовольства спільно з НААН сформувало бюджетний запит на 2022 рік щодо виділення коштів на дотацію за утримання тварин зникаючих та локальних порід. Запит подано до Міністерства фінансів України. Якщо він буде задоволений, це стане важливим кроком до збереження цінного генофонду і подальшого розвитку вітчизняного тваринництва.
Поділитись в соцмережах:
