Більшість сільських жителів неодноразово мали нагоду час від часу спостерігати у деяких корів зі стада, що проходило повз, потворні ущільнення під шкірою на нижній частині морди або шиї. Подібні утворення – один із наочних зовнішніх симптомів, притаманних актиномікозу. Це захворювання дуже розповсюджене, і більшості досвідчених тваринників доводилося не раз спостерігати його у своїх тварин.
Причиною виникнення проблеми є розвиток у тканинах організму тварини анаеробних грам-позитивних паличкових бактерій ряду актиноміцетів. Вперше опис збудника актиномікозу зробили в 1877 році німецькі вчені, патолог Отто Болінджер та міколог, фармацевт, ботанік Карл Отто Харц, коли їм вдалося виявити його в пухлинному утворенні на нижній щелепі корови. Цей організм був віднесений до умовних патогенів та класифікований (за старою системою класифікації) як променистий грибок Actinomyces bovis. Повний опис життєвого циклу Actinomyces bovis, галузистої паличкоподібної бактерії, був зроблений у 1950 році. Колонії актоміцетів спричиняють виникнення актиномікозу й здатні вражати організми будь-яких сільськогосподарських або диких тварин.
У природі існує багато видів актиноміцетів, частина з яких є патогенною як для тварин, так і для людини. Цих бактерій можна виявити на ґрунті, траві, солом’яній підстилці, в грубих кормах, особливо тих, що довго зберігалися. А ще вони, як сапрофітна флора, можуть жити на слизовій оболонці ротової порожнини чи очей тварин, не завдаючи їм шкоди.
Патологічний процес відбувається лише в тому разі, коли поверхня шкіри або слизових оболонок пошкоджується. Таким пошкодженням, достатнім для проникнення бактерій, може виявитися травма, яку спричинили гострі чи грубі краї шматочків сіна або соломи під час першого пережовування, розрив ясен під час прорізуванні зубів у молодняку, тріщина шкіри в області суглоба, що контактує з підстилкою, де присутні бактерії, кастраційні рани, подряпини та інші, навіть незначні, порушення цілісності покривів.
У місці травми для бактерій створюються сприятливі умови, і збудник актиномікозу через поверхню рани проникає до тканин. І хоча пошкодження заростає, актиноміцет всередині продовжує розвиватися. Кількість бактерій зростає й активно захоплює живі тканини. Колонія живиться за рахунок організму господаря й поступово нарощує свою масу – актиномікому. Подальший розвиток і зростання чисельності бактерій призводить до деформації тканин і збільшення їхнього об’єму.
Зараження може статися будь-якої пори року, але частіше це відбувається під час стійлового періоду. Вважається, що гіповітаміноз А і D, а також послаблення імунітету через неповноцінне годування в цей період, згодовування великої кількості грубого, сухого корму сприяють виникненню захворювання.
Зовнішньо актиномікоз починає проявлятись через три – чотири тижні післе зараження, але інколи минають і місяці. У місці проникнення бактерій з’являється невелике ущільнення, яке повільно збільшується й перетворюється на дуже тверду пухлину.
Актиномікоми можуть утворюватися в будь-яких місцях (вим’я, гортань, глотка, лімфовузли, кінцівки, язик та ін.), але існує певна закономірність локалізації процесу залежно від виду тварини. У великої рогатої худоби зазвичай уражається нижня щелепа або морда, у овець і кіз частіше страждають язик і губи, коні хворіють актиномікозом як ускладненням після кастрації чи інших ветеринарних втручань.
Хворіти на актиномікоз можуть будь-які види тварин, зокрема й непродуктивні (кішки, собаки), але найбільше випадків уражень спостерігається все ж таки серед великої рогатої худоби. Через декілька місяців, внаслідок внутрішньої боротьби організму господаря зі збудником, запальний процес в актиномікомі перетворюється на абсцес, який одного разу прориває, і з нього витікає білий гній. Потім виділення стають кров’янистими, з часточками відмерлої тканини.
В отворі рани може розвинутися вторинна мікрофлора, і в такому разі виникає загроза для життя хворої тварини. Без ветеринарної допомоги прогноз може бути несприятливим або сумнівним, особливо у випадках локалізації пухлини в дихальних шляхах, паху (якщо зараження відбулося через кастраційну рану), глотці та подібних місцях. Внаслідок діяльності колонії актиноміцету та її метаболітів, тварина поступово втрачає свою цільову продуктивність і для решти поголів’я може стати носієм небезпечного збудника.
Найбільш ефективним і сприятливим для організму тварини є хірургічне лікування в разі виявлення пухлини на початкових стадіях розвитку в поверхневих тканинах. У такій ситуації пухлину видаляють разом з невеликою кількістю прилеглої тканини, а рану обробляють порошковим антибіотиком. Через тиждень можна назавжди забути про захворювання.
У разі хірургічного лікування середніх та особливо пізніх стадій актиномікозу, через певний час після операції можуть траплятися рецидиви через неможливість повного видалення зараженої тканини. За умови пізнього виявлення, коли колонія бактерій встигає проникнути в кістку, або локалізуватись у незручних для оперативного втручання місцях, зазвичай застосовують медикаментозне лікування.
Для цього можна використовувати різні ветеринарні засоби. Найпростіший спосіб – обколоти актиномікому навколо розчином антибіотика. Підійдуть з цією метою ін’єкції препарату «Амоксицилін 150» внутрішньом’язово або підшкірно, дозою 1 мл препарату на 10 кг живої ваги тварини, з інтервалом 48 годин, до отримання бажаного ефекту.
Інший спосіб дещо складніший. Він полягає в тому, щоб протягом 4–5 днів (один раз на день) вводити внутрішньовенно стерильний розчин, що складається зі 100 мл фізіологічного розчину, 0,2 г кристалічного йоду та 0,4 г йодистого калію. Для приготування розчину на дно колби чи склянки потрібно покласти кристали йоду, присипати їх йодистим калієм, потім повільно додавати фізрозчин, підігрітий до температури тіла.
Готується розчин безпосередньо перед застосуванням, щоб кожного разу вводити його тварині свіжим. За відсутності кристалічного йоду можна замінити його аптечним розчином (0,5 мл 5% спиртового розчину розчинити в 99 мл фізіологічного розчину), але ефективність дії такого замінника є істотно нижчою.
Щоб досягти кращого результату, дозу збільшувати не можна, оскільки тварини дуже чутливі до препаратів йоду, які вводяться внутрішньовенно. Через перевищення зазначеної норми може виникнути набряк і запалення вени в місці введення й біля нього.
Вводити препарати йоду слід дуже повільно. У разі швидкого введення йод осаджує білки крові, внаслідок чого виникає закупорювання дрібних судин згустками крові (ця реакція називається тромбоемболією) і подразнення, а зрештою й запалення венозної стінки.
Ще можна ввести 5% спиртовий розчин йоду безпосередньо в зону пухлини дозою близько 3–5 мл (кількість залежить від розмірів актиномікоми). Здійснити це непросто через надзвичайну твердість пухлини. Трапляється, що від напруги скляний шприц «Рекорд» розтріскується прямо в руках.
Після введення розчину йоду бактерії актиномікоми гинуть, і виникає абсцес. Незабаром гній прориває. Подальше лікування полягає в очищенні й промиванні рани розчином фурациліну, риванолу, перманганату калію чи інших знезаражувальних, але не подразнюючих речовин, після чого рану потрібно засипати (всередину утвореної порожнини) сухим порошком антибіотика «Стрептоміцину сульфат» або будь-яким з наступних препаратів: «Бензилпеніциліну натрієва сіль», «Біцилін», присипка для ран з йодоформом чи ксероформом.
Допоміжним засобом за будь-якого способу лікування може слугувати препарат «Кайод». Його слід згодовувати з невеликою кількістю концентрованого корму щоденно, протягом двох тижнів, дозою 0,015–0,02 г на кожний кілограм живої ваги хворої тварини. Препарат не містить вільного йоду та не подразнює слизові оболонки травних шляхів.
Профілактика в боротьбі з актиномікозом має велике значення. У неблагополучних щодо цього захворювання регіонах (там, де зараженість стада перевищує 2%) особливу увагу слід приділити профілактичній вітамінотерапії в зимову пору. Грубі корми перед згодовуванням рекомендується ошпарювати окропом з розчином солі або меляси для їх пом’якшення. Виявлених хворих тварин треба одразу ж ізолювати й лікувати, а їх місця у стійлі продезінфікувати 3% розчином їдкого лугу. Все приміщення провітрити, очистити й побілити вапном.
Для підвищення загальної резистентності поголів’я рекомендується здійснювати профілактичну вітамінотерапію (препарат «Тривіт» або подібні, курсом 3 ін’єкції з інтервалом в 1 тиждень), звертати особливу увагу на якість годування та дотримуватися вимог зоогігієни.
Питання, що виникли стосовно цієї теми, можна обговорити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
