Випадки захворювання сказом у сучасному світі трапляються значно рідше порівняно з коростою чи гельмінтозами. Але без превентивного лікування ця хвороба майже завжди закінчується смертю зараженого, тому входить до списку найнебезпечніших інфекційних захворювань у світі. Назва хвороби з’явилась внаслідок спостережень за клінічним проявом захворювання на пізніх стадіях його розвитку. У цей період у хворої людини відбувається втрата усвідомленої особистості, а поведінка хворих тварин стає дивною і безпідставно агресивною.
Сказ виникає внаслідок життєдіяльності особливого РНК-вмісного вірусу Neuroryctes rabici (родина Rhabdoviridae, рід Lyssavirus), що проник у нервную систему тварини або людини. Його життєвий цикл спрощено винлядає так: вірус, потрапивши в організм, розмножується і просувається до центральної нервової системи; досягнувши мети, він впливає на поведінку жертви таким чином, щоб отримати широкий доступ до нових жертв з метою їх поразки.
Розглянемо це небезпечне захворювання докладніше.
Сказ відомий людству з прадавніх часів. Демокріт зропив опис цього захворювання у собак ще в п’ятому столітті до нашої ери. За минулі сторіччя захворювання трохи змінилось. Точніше, трохи змінилася клінічна картина захворювання, його зовнішній прояв. Агресивна форма стала менш вираженою, а часто вона взагалі відсутня (особливо в людини).
Вірус має кілька варіацій, наразі встановлено сім його штамів. Наприклад, вірус, що переноситься кажанами, відрізняється від того, що вражає єнотів, лисиць, вовків, людину. Розглянувши його під мікроскопом, можна побачити видовжений овал завдовжки 180 і діаметром 75 нанометрів, один із кінців якого більш загострений.
У довкіллі та в трупах загиблих тварин вірус сказу має надзвичайну стійкість до дії низьких температур. Заморожування його консервує. А ось тепло, сухе повітря та прямі сонячні промені (ультрафіолетове випромінювання) здатні його вбити дуже швидко. Через це влітку збудник не може довго зберігатися ні в слині, що впала з пащі зараженої тварини, ні в трупах.
Вбивчим для вірусу сказу є аптечний розчин йоду та багато звичайних побутових жиророзчинних миючих засобів, зокрема господарське мило. Та все ж він здатен витримувати кип’ятіння до двох хвилин, нагрівання до +60°С протягом п’яти хвилин, а дія фенолу, як знезаражуючої речовини, є надто слабкою для нього. Сказом можуть заразитися всі види тварин, людина, також відомі випадки зараження птахів. Але найчастіше схильні до цього захворювання єнотовидні собаки, кажани, лисиці, вовки, собаки, кішки. Рідше хворіють щури і травоїдні тварини. Зрідка можуть заразитись пернаті.
Перебіг хвороби відбувається наступним чином. У хворої тварини основна частина вірусу міститься в нервовій системі та слинних залозах. Внаслідок укушення або потрапляння бризок слини на слизову оболонку (очі, ніс, ротова порожнина) вірус, що там знаходиться, опиняється в організмі нової жертви й одразу ж намагається досягти периферичних нервів, нервових закінчень. По них він переміщується в напрямку центральної нервової системи, до головного мозку. Чим ближче до голови трапився укус, тим швидше з’являться клінічні ознаки захворювання, і тим вищою є ймовірність зараження. Швидкість просування вірусу нервами становить приблизно 3 мм на годину.
Зараження під час укушення трапляється не завжди. У тому разі, коли заражена тварина вразила жертву в ділянку голови чи шиї, відбувається майже гарантоване (у 90% випадків) потрапляння вірусу в організм, особливо якщо це був не один укус, а декілька. У разі укушення кінцівок ймовірність зараження різко знижується, але залишається досить високою (до 60%). Щоб досягти головного мозку, вірусу потрібен деякий час, тому весь цей період заражена тварина (або людина) клінічно залишається абсолютно здоровою – вірус ніяк не нагадує про себе.
Інкубаційний період може тривати від 10 днів (що відбувається найчастіше) до одного місяця. Іноді він складає кілька місяців, і навіть траплялись випадки безсимптомного перебування вірусу в організмі людини до шести років. Роками можуть носити вірус і не хворіти на сказ мангусти.
Потрапивши до центральної нервової системи, вірус активно розмножується і мігрує по нервам у слинні залози. У цей час у тварини з’являються перші прояви клінічних ознак сказу: занепокоєння, розфокусований або косий погляд, свербіж у різних частинах чола, зниження або втрата апетиту, викривлення смакових вподобань (поїдання неїстівних предметів), страх перед звичайними подразниками, відсутній до хвороби (до гурчання мотору, шуму вітру, сонячного світла, інших тварин, знайомих людей чи господаря), короткочасні розлади координації рухів тощо.
Ця стадія прояву хвороби триває від одного до трьох днів. Після цього виникає параліч глотки, тварина не може ковтати власну слину, з’являється і наростає збудження, вона прагне втекти з дому, агресивно реагує на будь-які спроби контакту з нею. Характерним симптомом сказу є гідрофобія. Тварина не тільки не може пити, але й відчуває страх, побачивши воду. Внаслідок цього у неї виникають спазми і дрібні судоми.
Клінічний прояв хвороби в різних видів тварин відрізняється. У м’ясоїдних знижується страх перед людиною та будь-якою небезпекою, вони нападають на всіх, кого зустрінуть, за добу долають величезні дистанції (скажений вовк може пробігати до 100 км!).
Велика рогата худоба зі зрозумілих причин не здатна нікого вкусити, тому поширює вірус своєю слиною, рясно розкидаючи її навсібіч, зокрема й на інших тварин, під час активного розмахування головою. Збуджений стан проявляється в худоби гучним ревом і прагненням до переміщення Кішки можуть кусатись, але здебільшого стають надзвичайно лагідними, намагаються облизувати своїх господарів і родичів, заражаючи їх таким чином.
Ця стадія триває до чотирьох діб. На 5-й – 7-й день (від перших малопомітних проявів) фаза збудження та підвищеної активності різко замінюється пригніченням і паралічами. Тварина гине від паралічу дихальних м’язів чи серця.
Загиблі тварини виснажені, їх шлунково-кишковий тракт порожній, на слизових оболонках помітні крововиливи та ерозії. Оболонки головного мозку набряклі, а його судини розширені та наповнені кров’ю. Під час мікроскопії мозку, в ньому виявляються специфічні включення – тільця Негрі, спричинені розмноженням вірусу.
З моменту прояву клінічних ознак хвороби ефективного її лікування на сьогоднішній день не існує. Що робити в разі підозри зараження?
По-перше, необхідно якомога ретельніше вимити рану з милом і рясно залити її йодом (пам’ятаємо, що вірус не стійкий до їхнього впливу).
По-друге, слід якнайшвидше звернутись до ветеринарного лікаря по допомогу (якщо заражена тварина) і зробити вимушене щеплення, якщо профілактичне раніше не робилось. Тільки так можна врятувати свого вихованця та убезпечити своє життя.
Але найнадійніший спосіб уникнути небезпечної ситуації – це планові щеплення один раз на два роки в дозі, що відповідає виду та віку вашої тварини.
Якщо під час ознайомлення з цим матеріалом у вас виникли питання, їх можна поставити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
