Галловейська порода є однією з прадавніх порід великої рогатої худоби. Її батьківщина – південно-західна Шотландія та північ Англії.
Перші однотипні стада з’явилися в графстві Галлоуей, звідки почали поступово поширюватись по всій Шотландії, частині Ірландії й Англії. Багаті пасовища регіону сприятливо впливали на розвиток продуктивних характеристик породи, що формувалася.
Назву галлоуейська худоба отримала, як це часто буває (наприклад: герефорд, джерсі, п’єтрен, миргородська тощо), від назви місцевості, звідки вона походить. Внаслідок транслітерації незвичне для нас поєднання англійських звуків «уей» кирилицею передали як «вей», так і закріпилася назва у нашій мові.
Галловейська порода утворилася в XVII столітті природним шляхом, внаслідок хаотичного схрещування місцевої худоби з шотландською чорною комолою і подальшою тривалою селянською селекцією помісей у всіх поколіннях за господарсько цінними ознаками. Галловейську породу не виводили свідомо, вона з’явилася внаслідок певних обставин. Просто постійно тривав відбір серед аборигенних тварин, які були вигідні господарям у тих умовах завдяки своїм унікальним природним властивостям.
Основними критеріями відбору були продуктивність, плодючість, легке отелення, що не вимагає втручання людини, спокійна вдача і терпиме ставлення до людей, невибагливість до кормів і здатність до відгодівлі на дешевому підніжному кормі, міцне здоров’я, витривалість і пристосованість до місцевих умов. Холодна погода з великою кількістю опадів у зимовий час змушувала проводити ретельний відбір та залишати лише тих тварин, які можуть успішно зимувати в таких умовах, обходячись без теплих приміщень і даючи при цьому продукцію. Так із нащадків невибагливих, витривалих і водночас продуктивних тварин формувалася нова на той час порода.
Цілеспрямований господарський відбір формував не лише фізіологічні особливості галловейскої худоби, а також накладав відбиток на її зовнішність. Вона типова для тварин холодних регіонів: широке приземкувате тіло з округлими формами, добре розвинений шерстий покрив, що захищає від несприятливого впливу довкілля, маленькі очі, короткий хвіст тощо.
Спочатку галловейська порода була універсальною, тобто давала всі можливі види продукції скотарства. Але потім основним напрямком став м’ясний, тож відбір проводили вже більше орієнтуючись саме на м’ясні якості та максимальну пристосованість до суворих місцевих погодних умов.
Галловейська порода не має домішок інших європейських м’ясних порід і є суто селекційною, хоча і має спільних предків з іншою шотландською м’ясною породою – абердин-ангуською, вона навіть зовні схожа на неї.
У XIX столітті галловеї вперше потрапили до Канади та США, де дуже сподобалися місцевим фермерам. У 1963 році невелику кількість галловейської худоби з Англії завезли в СРСР, але особливої популярності як товарна м’ясна порода ці тварини не набули, а були використані для наукової та племінної роботи з деякими вітчизняними стадами. У СРСР частка галловейської худоби та її помісей була менше 1% у загальному поголів’ї ВРХ, наявної в сільському господарстві країни.
У наш час у різних країнах галловейську породу розводять на рівні з іншими м’ясними породами. Загальна чисельність поголів’я галловеїв у світі, звісно, поступається найпопулярнішим породам м’ясного напрямку (лімузинська, шароле, абердин-ангуська), але відома вона досить широко. Галловейська порода поширена у Канаді, на півночі США, у Шотландії, Ірландії, Росії, Казахстані та в інших країнах.
Хороша пристосованість до суворого холодного клімату робить галловеїв однією з найкращих м’ясних порід для північних регіонів. Причиною меншої популярності породи в країнах, які є провідними виробниками яловичини, стала її гірша пристосованість до промислового способу господарювання, який набуває все більших масштабів. У галловеїв значно більші витрати кормів та енергії на 1 кг приросту, а також триваліший період вирощування.
Для прикладу, згідно з дослідженнями Американського інституту м’ясного скотарства (Clay Center, Nebraska), щоб отримати 210 кг чистого м’яса (без кісток і відкладень жиру), бичка герефордської породи з моменту відлучення необхідно годувати протягом 319 днів і витратити кількість корму, еквівалентну 8953 Мкал. Для бичків абердин-ангуської породи потрібно 286 днів і 8026 Мкал енергії корму, для бичків лімузинської породи – 165 днів і 3675 Мкал енергії корму, для бичка шаролезской породи треба 163 дні і 4243 Мкал.
Галловейская порода не була досліджена у тому експерименті, але її характеристики є приблизно середніми між герефордською й абердин-ангуською породами. Вона не витримує конкуренції з рентабельнішими породами, які відгодовуються швидше і з меншими витратами корму. Галловейська порода більше підійде для невеликого або середнього фермерського господарства, для якого інтенсивність виробництва не є першочерговим завданням.
Більшість представників галловейської породи мають флегматичний темперамент. Завдяки цьому їх зручно обслуговувати.
Агресивних тварин рекомендується відразу вибраковувати, а їх потомство не допускати до розмноження, оскільки тип темпераменту стійко успадковується. Поява невеликої агресії до оточуючих допускається і вважається нормальною лише з боку корів із телятами у перші місяці після отелення.
Для представників галловейської породи характерна щільна, груба або міцна конституція, але частіше зустрічаються особини, в яких поєднуються ознаки двох з цих типів тілобудови. Як бики, так і корови мають підкреслено м’ясний тип будови тіла, довгий масивний корпус на відносно коротких ногах і сильно розвинену м’язову систему.
Голова середнього розміру, пропорційна, з рівним або трохи увігнутим профілем, морда коротка та широка. Носове дзеркало невелике, завжди чорне, незалежно від масті. Рогів немає. Очі маленькі, овальні, темні з чорними повіками, що щільно прилягають. Вуха стоячі, товсті, рухливі, менші за середню величину, сильно оброслі довгою шерстю.
Шия коротка, дуже м’язиста, товста, високо поставлена. Холка роздвоєна, висока та широка. Спина широка, рівна, довга, з рельєфними м’язами. Круп прямий, м’язистий. Хвіст товстий, м’язистий, короткий. Груди глибокі і широкі, з масивним підгрудком. Живіт підтягнутий, у корів часто більший, ніж у биків.
Вим’я у корів компактне, іноді з нерівномірно розвиненими чвертями, захищене масивними стегнами, покрите густою шерстю. Дійки середньої довжини, циліндричної або конічної форми.
Кінцівки відносно короткі, товсті, з добре розвиненими м’язами. Копитний ріг щільний, чорний, незалежно від основного тону масті.
Забарвлення шерсті має чотири варіанти. Найбільш поширена однотонна чорна масть, але є також червона, біла та двоколірна.
Червона масть обумовлена роботою рецесивного гена і проявляється лише у гомозиготному стані. Такі тварини мають червоно-буре забарвлення шерсті з різними відтінками.
Біла масть характеризується білою шерстю по всьому тілу з різними відтінками від сірого до жовтого, крім вух та зап’ясткових суглобів. Ці ділянки покриті чорною шерстю. Носове дзеркало, копитний ріг, повіки – чорні. Така комбінація виглядає ошатно і робить зовнішність тварин дуже привабливою.
У двоколірних тварин все тіло вкрите чорною або коричневою шерстю, але є широка оперізуюча біла смуга, що починається за лопатками і доходить до маклоків. Ширина білої смуги може бути різною, зазвичай вона становить від 1/4 до 1/3 площі корпусу тварини. Носове дзеркало, копита, повіки – чорного або коричневого кольору.
Шерсть густа, довга, кучерява. У зимовий період її довжина може досягати 20 см. Шкіра середньої товщини, з добре розвиненою підшкірною клітковиною.
Тіло гармонійної будови. Тварини мають середні розміри. Жива маса дорослих бугаїв близько 750–800 кг, корів 480–550 кг. У поодиноких випадках бики важать до 950–1000 кг, а корови – до 700 кг. Висота в холці корів 125–130 см, бугаїв – 130–135 см, коса довжина тулуба 135–140 см. Ширина грудей 45–65 см, ширина в маклоках 50–60 см.
Галловейська порода має хорошу плодючість. На 100 корів одержують 93–97 телят на рік. Телята народжуються невеликого розміру, середня вага новонародженого 25–27 кг. Завдяки цьому отелення відбувається відносно легко і без сторонньої допомоги. Післяпологові ускладнення виникають дуже рідко, приблизно в 2–4% випадків. Проміжок часу між отеленнями становить 375–400 днів.
Корови мають добре розвинений материнський інстинкт. Вони самі дбають про своє теля, захищають його від хижаків та інших корів. Частина корів ставиться до телят не вибірково, тому може погодувати не лише своє, а й чуже теля.
Завдяки яскраво вираженому материнському інстинкту збереження молодняка за умови утримання в загальному стаді становить понад 95%. Корів зі слабко розвиненим материнським інстинктом рекомендується вибраковувати вже після першого отелення, а їх молодняк не використовувати як ремонтний.
За підсисний період, який триває близько 6–7 місяців, корова виділяє близько 1500 літрів молока жирністю 4–4,5%. Такої молочності достатньо для повноцінного вигодовування теляти. Щоб прискорити зростання телят, на пасовищі рекомендується влаштовувати для них підгодівельні майданчики. Це невелика загорода, де розміщена годівниця з концентратами. Загорода має вузький прохід, тому туди не можуть зайти дорослі тварини, але вільно проходить молодняк певного віку.
За доброї годівлі молодняк швидко розвивається і збільшує живу масу. Середньодобові прирости його ваги досягають 900–1000 г. Без концентратів темпи зростання трохи нижчі. Витрата корму на 1 кг приросту становить до 7,3 кормових одиниць. Вага бичків у віці 6 місяців становить не менше 220 кг, теличок – 200 кг, у 8 місяців маса бичків досягає 260–303 кг, а теличок 240–280 кг, у 12 місяців бички важать 370–425 кг, телички – 320–360 кг, у 15 місяців бички вже мають вагу 490–540 кг, телички – 340–390 кг, у 18 місяців бички важать 540–604 кг, телиці – 395–420 кг.
Галловейська порода є досить скоростиглою в репродуктивному сенсі. У віці 12–14 місяців телиці можуть бути продуктивно покриті без шкоди для їх власного розвитку. Телиць, що не стали тільними після трьох послідовних спаровуваннь, рекомендується вибракувати.
Вік першого отелення – 21–24 місяці. Рекомендується сезонна парувальна кампанія, яка дає можливість отримувати молодняк одного віку в теплу пору року і обходитися без капітальних приміщень. Народжений у травні молодняк до настання осінніх холодів встигає достатньо зміцніти й обрости шерстю, щоб успішно пережити холодну пору року просто неба, разом з дорослими. У разі пізньовесняного або ранньолітнього отелення пік молочної продуктивності збігається з піком поживності пасовищних трав. Це дає можливість корові повноцінно харчуватися самій і годувати підсисне теля, перебуваючи на підніжному кормі та обходячись без концентратів.
У віці 18 місяців темпи зростання молодняка зменшуються, подальший набір маси відбувається повільно і з більшими витратами на 1 кг приросту. Тому молодняк, що досяг 18 місяців і який не потрібен для ремонту чи розширення батьківського стада, доцільно відправляти на забій.
Забійний вихід добре вгодованого молодняка може сягати до 55% у телиць і до 58% у бичків. На кістки в туші припадає близько 18–20%. Забійний вихід залежить від віку та вгодованості. Максимальний забійний вихід (до 60%) – у туш відгодованих биків трирічного віку. Співвідношення чистого м’яса та кісток в охолодженій туші складає приблизно 5:1.
У цієї породи жир відкладається як під шкірою, так і в порожнинах тіла та у м’язах. За рахунок розташування жиру навколо м’язових волокон, м’ясо відрізняється мармуровістю і високими смаковими якостями. Його вважають гарною сировиною для приготування м’ясних стейків та інших страв. Мармуровість м’яса у галловейської худоби не є сталою характеристикою і залежить від типу годівлі. В умовах пасовищномго утримання, без підгодовування концентратами, мармуровість спостерігається лише в деяких частинах туші.
Виведена у вологому прохолодному кліматі, порода добре пристосована до несприятливих погодних умов, і її можна утримувати просто неба цілий рік. Дорослі тварини не потребують приміщень, але наявність навісу для захисту від опадів взимку та сонця влітку є дуже бажаною.
Теплої пори року найкращий спосіб утримання цієї худоби – пасовищний. Тварини багато рухаються і споживають корм, що найкраще відповідає особливостям їх фізіології і травної системи. Зрештою ми отримуємо міцне, здорове стадо, його продуктивне довголіття, високу плодючість корів, здоровий життєздатний молодняк з доброю збереженністю.
У зимовий час галловеї потребують годування сіном та іншими традиційними кормами.
Галловейська порода стане правильним вибором для господарства, де є чималі площі природних пасовищ, проте немає можливостей для інтенсивної відгодівлі худоби концентратами та великих грошей для будівництва ферми, і власник якого планує отримати прибуток за рахунок низької собівартості продукції.
Успішного вам скотарства!
Чугуєвець Віталій
Поділитись в соцмережах:
