Інфекційні хвороби завдають неабиякої шкоди не лише людині, а й тваринам. І, на жаль, серед тваринницьких галузей не знайдеться жодної, яка б не потерпала від негативного впливу мікроорганізмів. Не стало винятком і бджільництво. Медоносні бджоли теж уражаються деякими небезпечними інфекційними захворюваннями, що ускладнюють роботу галузі та завдають значної матеріальної шкоди бджільницьким господарствам.
Багато хто з бджолярів мав змогу спостерігати у своїх вуликах декількох кволих молодих бджіл з ніби зім’ятими чи ниткоподібними крилами, що незграбно переміщаються на дні свого житла або по рамках. Якщо уважно придивитися, то крім нерозвинених крил, можна помітити в таких бджіл ще й укорочене черевце, а також світліше забарвлення, порівняно з нормальними комахами. Причиною такого каліцтва є життєдіяльність мікроорганізму – вірусу деформації крила (ВДК), а сама хвороба відома як єгтптовіроз або хвороба деформації крила.
Відсутність або деформація крил – це лише видимий і найяскравіший симптом, з яким і пов’язана назва вірусу. Проте є й інші, не менш руйнівні зміни: хворі бджоли значно менше живуть, втрачають когнітивні здібності, а іноді набувають відхилень у поведінці (наприклад, періодично стають надмірно агресивними).
Внаслідок ураження нервової системи вірусом деформації крила бджоли втрачають когнітивні здібності і не можуть запам’ятовувати життєво важливу інформацію, як, наприклад, дорогу до вулика чи маршрут до води, або шлях до медоносів. Бджоли, що заблукали, гинуть, опинившись поза своєю сім’єю. Зрештою чисельність сім’ї стрімко зменшується.
Вірус деформації крила має вигляд одноланцюжкового РНК-геному завдовжки в 11 тисяч пар нуклеотидів, який знаходиться в білковій капсулі сферичної форми розміром від 17 до 30 нм. Цей мікроорганізм належить до роду Iflavirus, родини Iflaviridae, ряду Picornavirales. Цей вірус трохи схожий на вірус поліомієліту та риновірус людини, проте не становить якоїсь небезпеки для людей.
ВДК присутній у всіх частинах тіла бджоли, Проте найбільший його титр спостерігається зазвичай у системі травлення (в черевці). Середня кількість вірусу знаходиться у грудях та голові комахи, а найнижчий його вміст зафіксовано в репродуктивній системі.
У зараженій сім’ї ступінь інфікуівння різних її членів завжди високий, проте неоднаковий. Рівень зараження в робочих бджіл здебільшого досягає 100%, трутнів – до 47%, личинок – близько 80%, лялечок – 95%. Водночас основна та найчастіша форма співіснування вірусу з бджолами є безсимптомною. З цим пов’язана його значна поширеність на великих територіях.
ВДК не є чимось новим у світі, навпаки – він поширений повсюдно. На пасіках європейських країн він присутній у доволі широкому діапазоні: від 31% у Чехії до 97% у Франції. Зараженість диких бджолиних сімей є ще вищою, ним інфіковано чимало інших видів комах родини Бджолині.
Ідентичність будови та послідовності нуклеотидів вірусу деформації крила (ВДК) в різних географічних частинах планети становить близько 98%, що свідчить про його дуже давнє походження. Найвірогідніше, цей вірус присутній і на українських пасіках, тільки не всі власники знають про нього.
Водночас не можна стверджувати, що ВДК є цілком сформованим біологічним видом. Швидше, він об’єднує групи близьких, але різних ліній, які постійно взаємодіють між собою та постійно створюють багато паралельно існуючих антигенно різних варіантів.
Найбільш поширеними та вивченими є три генетично надзвичайно близькі антигенні варіанти цього вірусу, позначені дослідниками літерами латинського алфавіту: А, В, С. Ці основні варіанти своєю чергою теж складаються з багатьох дуже близьких, але й чимось відмінних варіацій.
Вірус деформації крила варіанта А забезпечує найбільш помітні зовнішні ознаки інфікування. Це він, внаслідок накопичення на рівні 3-го та 4-го сегмента тіла личинки, дає ефект зім’ятих, ниткоподібних чи навіть повністю відсутніх крил у молодих бджіл. Тип А краще розмножується в лялечках ранніх і середніх стадій розвитку, ніж у дорослих особинах.
Один з його варіантів уперше був вивчений в Японії. Він зосереджувався у надглотковому нервовому вузлі і спричиняв підвищення злобливості робочих особин. Тип А може активно реплікуватись в організмі кліща вароа та передаватися від однієї бджоли до іншої трансмісивно.
Варіант B у разі випадкового зараження швидко приживається в популяціях медоносних бджіл і може тривалий час не викликати жодних зовнішніх проявів у інфікованих комах. У клінічних формах він призводить до втрати орієнтації та значного скорочення тривалості життя робочих бджіл.
Тип В розмножується в організмі бджоли значно активніші, ніж вірус типу А. Якщо зараження відбувається одночасно обома типами (це називається коінфікування), то здатність до швидкої реплікації типу В призводить до його домінування над типом А вже через три доби.
Варіант В розмножується переважно в дорослих бджолах і менше в розплоді. Тому сім’ї, інфіковані вірусом типу В, виглядають здоровішими, ніж сім’ї, інфіковані типом А.
Варіант С є найменш патогененним. Він присутній у гемолімфі та в органах, але не викликає жодних симптомів, через що часто лишається непоміченим. З цієї ж причини він і менше вивчений, ніж решта варіантів.
Шляхи передачі вірусу надзвичайно різноманітні. ВДК передається трансмісивно, вертикально, горизонтально, трансоваріально та статевим шляхом.
Трансмісивна (або векторна) передача відбувається, коли заражений вірусом кліщ вароа кусає бджолу і вірус потрапляє безпосередньо в її гемолімфу. Цей спосіб передачі є найнебезпечнішим для бджіл. Найчастіше саме він стає спонукальним чинником прояву захворювання.
Це пояснюється тим, що вірус найімовірніше розмножується і накопичується в тілі кліща зі значним підвищенням свого титру. Потрапляння високої концентрації вірусу в організм комахи викликає розвиток клінічної картини як у дорослих бджіл (порушення поведінки та скорочення життя), так і в личинок (каліцтва їх будови та рання загибель). Дослідження показали, що всі сім’ї, де є кліщ вароа, заражені також і вірусом деформації крила.
Вертикальна передача вірусу відбувається під час вирощування розплоду, коли бджоли-годувальниці інфікують личинок, оскільки вірус присутній майже у всіх тканинах бджоли, зокрема й у її біологічних рідинах, тобто він є і в слинних залозах. Готуючи корм для згодовування личинкам, бджола неминуче його інфікує. Личинка з’їдає корм із вірусом і заражається.
Частина личинок внаслідок подібного інфікування гине, частина розвивається з вадами будови деяких частин тіла (крил, черевця), порушенням пігментації, а частина розплоду продовжує нормальний розвиток без якихось зовнішніх патологій. Таке різноманіття варіантів перебігу хвороби залежить, вірогідно, від типу вірусу (А, В чи С) та якихось інших факторів (ще не вивчених).
Трансоваріальна передача вірусу відбувається, коли заражена вірусом матка відкладає яйця, частина яких також міститиме вірус деформації крила. У цьому разі частина розплоду матиме вірус, але без будь-яких його зовнішніх проявів.
Статевий шлях передачі ВДК спостерігається під час парування маток з трутнями, які є носіями вірусу. Заражені трутні фізично нічим не відрізняються від здорових, вони успішно конкурують між собою і навіть можуть перемагати в цій боротьбі та продуктивно покривати самку, передаючи їй ВДК під час статевого акту. І надалі матка сіятиме яйця, що містять вірус.
Горизонтальна передача вірусу відбувається через послідовно переданий нектар від бджоли до іншої робочої бджоли чи матки, яку вона годує. У разі горизонтальній передачі клінічних проявів хвороби зазвичає немає, і сім’я продовжує нормальну життєдіяльність.
Помічено, що присутній в організмах більшості бджіл вірус, незалежно від його типу (А, В, С), не виявляє жодних видимих симптомів і не викликає захворювання, якщо сім’ї здорові й не заражені кліщем вароа. У зв’язку з цим є припущення, що ВДК – це ендогенне включення, латентно присутнє в більшості популяцій на величезних ареалах, і що цей вірус не завдає ніякої шкоди здоровим бджолам. Тобто, що він є одним з варіантів норми. Але як тільки імунітет комах знижується, вірус активізується і викликає симптоми.
У поодиноких випадках поштовхом може стати погане харчування, отруєння засобами захисту рослин, інші інфекції та інвазії. Найбільш ймовірним тригером активізації вірусу та клінічного прояву захворювання є присутність кліща вароа. Дослідження підтвердили позитивний зв’язок закліщеності сімей та прояви ВДК.
У разі передачі будь-яким іншим шляхом, вірус майже завжди лишається в латентній формі. Та якщо кліщ живився гемолімфою зараженої бджоли і через якийсь час вкусив здорову або бджолу-носія, то в цьому випадку відбувається стрімке підвищення титру вірусу в гемолімфі укушеної комахи, і спостерігаються клінічні прояви.
Щодо причини того, що відбувається, вчені не мають єдиної думки. Одні припускають, що це пов’язано зі звичайним зниженням імунітету після того, як кліщ попив гемолімфи та послабив бджолу. До того ж, через пошкоджений хітиновий покрив всередину комахи можуть проникати інші мікроорганізми і теж навантажувати імунітет постраждалої бджоли.
Інші вчені вважають, що вірус під час перебування в організмі кліща з якихось причин суттєво підвищує свою патогенність і тому поводиться більш агресивно. Треті пов’язують появу клінічних ознак з тим, що ВДК всередині кліща швидко розмножується і під час укусу передається бджолі у значно вищій концентрації.
Сім’я, інфікована вірусом деформації крила, здатна тривалий час цілком безпечно жити, нарощувати значну силу, приносити чимало меду та успішно зимувати. Вірус циркулюватиме всередині сім’ї, передаватиметься бджолам усіма можливими способами і водночас не викликатиме жодних патологічних проявів.
Така сім’я не гине і навіть тривалий час не має ніяких видимих ознак хвороби, функціонує як здорова, а вірус увесь цей період спокійно живе в ній і поширюється на інші сім’ї. Саме через такий розвиток подій деякі вчені вважають вірус деформації крила ендогенним включенням, що упродовж сторіч співіснує з бджолами, а не зовнішньою інфекцією.
Перейшовши у клінічну форму, вірус накопичується в різних органах і нервовій системі, оскільки його титр у гемолімфі швидко зростає. Вміст цукру в гемолімфі знижується. Бджоли-виховательки більше вірусу передають личинкам, чим підвищують відсоток неповноцінного розплоду.
Безкрилі молоді особини, щойно вийшовши з комірок, гинуть у перші дні життя. Дорослі льотні бджоли страждають від втрати орієнтації, залишають вулик на триваліший час, ніж нормальні особини. У міру прогресування вірусного захворювання вони гинуть поза вуликом, не зумівши знайти дороги назад і повернутися додому. Сім’я слабшає і може зовсім загинути.
Чи впливає ВДК на зростання агресивності бджіл? На цей час дослідники не мають спільної думки.
ВДК спільно з вароатозом сприяє збільшенню сприйнятливості до інших інфекцій та умовно-патогенних мікроорганізмів, які завжди присутні у довкіллі. Це відбувається через пригнічення роботи генів синтезу антимікробних пептидів (дефензину, абецину, гіменопептецину) та ферментів (лізоциму, глюкозооксидази, фенолоксидази, глюкозодегідрогенази), що зумовлюють активну імунну відповідь.
Механізм патогенного впливу вірусу деформації крила полягає в тому, що вірус послаблює або зовсім блокує роботу деяких бджолиних генів (особливо генів ембріонального розвитку, клітинного метаболізму й активності імунної системи), чим викликає зовнішні прояви захворювання.
Чимало дослідників пов’язують з активізацією ВДК і раптові зльоти бджолиних сімей, які почастішали останніми роками. Це коли зовні нормальна сім’я раптом залишає свій вулик із запасами меду та відлітає на нове місце частково або й у повному складі. Причому зліт найчастіше відбувається восени, коли в сім’ї немає жодних шансів облаштуватися в новому житлі та заготовити там корми на зиму. Така нераціональна поведінка може бути наслідком порушень у нервовій системі бджіл через діяльність вірусу.
Хоча фармакологічний спосіб боротьби з вірусною формою життя є досить вкладним, проте він існує.
Позитивні наслідки спостерігаються після згодовування оксибутирату натрію в цукровому сиропі. Експерименти проводили вчені Національного університету Тайваню. Вони довели, що застосування сиропу з препаратом продовжує життя у 90% як хворих, так і клінічно здорових бджіл, а також підвищує їхню здатність до навчання та покращує пам’ять. У підсумку кількість бджіл, що не повернулися з поля, виявилась удвічі меншою в оброблених вуликах, ніж у необроблених.
Значне послаблення клінічних проявів дає використання препарату «Ендовіраза» шляхом обприскування бджіл у вулику. Препарат, потрапивши на тіло бджоли, проникає у її гемолімфу та порушує синтез вірусного білка.
Його можна застосовувати для лікування як клінічних, так і прихованих форм ВДК. Препарат не можна використовувати в період медозбору, щоб він не потрапляв у товарну продукцію, а також за температури повітря нижче +14°С.
«Ендовіразу» кількістю 50000 активних одиниць (вміст першої пляшечки) розчиняють у 150 мл холодної перевареної води, після чого додають у цей розчин 0,62 г сульфату магнію (вміст другої пляшечки). Цієї кількості робочого розчину вистачає для обробки 10 середніх сімей. Розчин потрібно застосовувати свіжим, зберігати його можна не довше однієї доби в умовах кімнатної температури.
Обробку слід проводити так, щоб під дію робочого розчину потрапила максимальна кількість бджіл у сім’ї: або рано-вранці, до початку масового вильоту бджіл, або пізно ввечері, коли всі комахи вже повернулися до вулика. Якщо обробляється не один вулик, то всю пасіку слід обробити одночасно.
Для досягнення видимого ефекту потрібно кілька обробок поспіль (від 5 до 7) з інтервалом в один тиждень.
Задля профілактики таку обробку проводять 2-3 рази. У неблагополучних регіонах, щоб забезпечити краще зимування заражених сімей, рано восени бджіл обробляють препаратом одноразово.
Інший засіб «Вірусан» містить римантадину гідрохлорид, який є діючою речовиною. Потрапивши в організм бджоли, ця речовина порушує цілісність поверхневого білка вірусу, проникає всередину та блокує реплікацію, не даючи їй можливості розмножуватися.
Цей препарат слід застосовувати надзвичайно обережно. Обробки мають бути припинені за місяць до початку медозбору та можуть бути відновлені лише після відкачування товарного меду.
«Вірусан» рекомендується давати інфікованим бджолосім’ям як лікувальне підживлення. Для цього готують цукровий сироп у співвідношенні 1:1 і додають до нього препарат з розрахунку 40 г на 10 л сиропу. Суміш дають теплою (+35…40°С), краще у вечірній час або в негоду, щоб його одночасно вжила максимальна кількість робочих особин.
На одну підкормку для середньої сім’ї потрібно приблизно 1 літр суміші. Згодовування лікувального підживлення проводять 2–3 рази з інтервалом 2–3 дні.
У неблагополучних регіонах профілактичну обробку рекомендується проводити у квітні чи травні та повторити її у серпні чи вересні. У разі виникнення гострої потреби можна здійснювати вмушені лікувальні обробки в будь-який час, але тоді заборонено вживати мед від оброблених сімей через можливу присутність у ньому залишків препарату.
Діючим компонентом препарату «Антивір» є сполука гідрохлорид уміфеновіру. Гідрохлорид уміфеновіру ушкоджує поверхневий білок вірусу, внаслідок чого той не може проникати в клітини тканин бджоли і там здійснювати свою життєдіяльність. Ефект посилюється ще й інтерфероноіндукуючою активністю сполуки – вона стимулює клітинні та гуморальні імунні реакції бджоли, чим підвищує її загальну резистентність.
Препарат є безпечним для бджіл і не сприяє псуванню меду. Але задля запобігання потрапляння його залишків у товарну продукцію, всі обробки слід завершити не пізніше, ніж за два тижні до передбачуваного початку медозбору. Повторно ним можна скористатися лише після відкачування товарного меду.
«Антивір» застосовують як підживлення у формі цукрового сиропу або канді, з розрахунку 2 г препарату на 1 середню сім’ю (8–10 рамок, щільно обсиджених бджолами). Якщо застосовується канді, то на 2,5 кг додають 10 г препарату та ретельно перемішують. На 1 сім’ю дають 0,5 кг готового лікувального канді.
Якщо лікувальну підкормку готують у формі цукрового сиропу (1:1), то спершу розчиняють 10 г «Антивіру» у 50 г теплої води (+35…38°С), потім змішують отриманий розчин з 5 літрами теплого цукрового сиропу. Готовий лікувальний сироп розкладають у внутрішньовуликові годівнички усім зараженим сім’ям з розрахунку 100 мл на 1 рамку, щільно обсиджену бджолами. На сім’ю з 10 рамок знадобиться близько 1 літра такого сиропу.
Курс лікування передбачає 5–7 підживлень, які здійснюють з інтервалом у 5-6 днів до повного зникнення симптомів.
Є ще кілька інших препаратів з майже аналогічною схемою застосування.
Одразу після завершення лікування фахівці рекомендують замінити наявних маток на здорових (визначити під час купівлі, чи нова матка заражена – неможливо) і видалити з вулика всі старі рамки (це теж практично нездійсненно на практиці).
Одночасно з медикаментозним лікуванням слід провести санацію рамок, дезінфекцію вуликів, холстиків, утеплювачів та всього пасічного інвентарю. Підмор і вуличне сміття потрібно спалити. Рекомендується також провести прибирання та дезінфекцію всієї території пасіки.
Попри існування досить дієвих хімічних засобів боротьби, винищити цей вірус або хоча б ефективно боротися з ним на даному етапі розвитку ветеринарії неможливо через майже повсюдну його присутність та незлагодженість бджолярів.
Але можна запобігати його клінічним проявам на своїй пасіці і таким чином мінімізувати власні втрати. Тобто можна просто навчитися мирно співіснувати з цим мікроорганізмом. Найефективнішим та водночас найпростішим і найдоступнішим способом боротьби з клінічними формами прояву ВДК є профілактика вароатозу та недопущення ослаблення бджолиних сімей з інших причин.
Під час роботи на пасіці корисно постійно дотримуватись базових норм ветеринарної санітарії, бути обережними та вибірковими у закупівлі маток, бджолопакетів та сімей з інших регіонів, а також не нехтувати плановими профілактичними обробками бджіл ветеринарними препаратами.
Вдалого вам бджільництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
