Процес появи потомства у яйцекладних тварин передбачає період інкубації. Інкубування полягає у витримуванні яєць за певних температурних і вологісних умов упродовж часу, необхідного для здійснення повного циклу розвитку ембріонів. У дикій природі інкубація відбувається природним чином. Але з розвитком людської цивілізації та з появою такої галузі господарювання як птахівництво, виникла необхідність створення обладнання для інкубування яєць штучним шляхом.
До прикладу, курка-несучка за один інкубаційний період (для курчат він складає 20–21 день) здатна висидіти приблизно 10–15 яєць. Щоб істотно підвищити продуктивність цього процесу і значно збільшити обсяги пташиного поголів’я, було створено спеціальне обладнання, відоме нам як інкубатор. Нині в сучасних інкубаторах можна одночасно розміщувати до кількох десятків тисяч яєць. Це дає змогу задовольняти зростаючий попит на споживчому ринку яєць і птахопродукції.
Інкубатор (лат. incubare) є апаратом для штучного виведення потомства яйцекладних тварин (молодняка свійської птиці, земноводних, плазунів, ящірок тощо). Історія появи перших інкубаційних споруд і пристосувань пов’язана зі Стародавнім Єгиптом. Близько півтори тисячі років до н. е. саме там у спеціальних печах або утеплених бочках під наглядом жреців проводилась інкубація яєць.
Температурний режим підтримувався за допомогою полум’я від спалювання соломи, яке нагрівало вогнетривкі стінки печей. Весь процес контролювався цілодобово. Спеціальна рідина в горщиках, поставлених усередині інкубаторів, за критичного зниження температури набувала в’язкого стану, і це сигналізувало про необхідність додаткового підігріву. У таких інкубаторах одночасно можна було розмістити понад 10 тисяч яєць.
У Китаї інкубатори облаштовували в землі, а нагрівання їх відбувалось під дією сонячного проміння та внаслідок фізіологічного тепла самих ембріонів. Ця так звана «холодна» технологія збереглась і до нашого часу.
Сьогодні в Пекіні успішно функціонують кілька птахівничих ферм, що працюють за принципом раннього охолодження яєць. Він полягає у своєчасному зниженні температури, яка підвищується природним чином внаслідок життєдіяльності ембріонів.
Продуктивність таких підприємств є доволі високою і становить близько 90%. У деяких країнах (зокрема в Китаї) практикувалось також висиджування яєць із залученням спеціально навчених людей, які використовували для нагрівання тепло свого тіла.
В Європі (Італія) перший інкубатор сконструювали у ХVIII сторіччі. Автором його став учений-фізик Порт. Але через переслідування інквізиції цей винахід було спалено. Наступним науковцем, який досліджував необхідні умови для успішної інкубації яєць (вплив температури та вологості на розвиток ембріонів) і привернув загальну увагу до цього питання, був відомий французький винахідник Реомюр.
На початку ХХ століття, з розвитком спеціалізованих птахівничих господарств, були створені й почали використовуватись інкубатори двох типів: лампові та гідроінкубатори. Принцип дії перших полягав у ламповому нагріванні води, яка й виконувала роль теплоносія. У гідроінкубаторах джерелом тепла слугувала вода, нагріта до температури кипіння. Двічі на добу остиглу рідину зливали й замінювали її окропом.
Сучасний інкубатор – це високотехнологічна система, призначена для інкубації яєць та отримання молодого поголів’я сільськогосподарської птиці, що передбачає автоматичне регулювання оптимального вологісно-температурного режиму, контроль за газовим складом середовища, вентилювання, вчасне перевертання лотків для рівномірного нагріву яєць тощо та дає змогу отримувати високий відсоток виводимості пташенят.
Усі інкубатори мають схожу конструкцію. Вони складаються з корпусу, лотків для яєць і системи життєзабезпечення, що включає: обігрів (нагрівальні елементи відкритого або закритого типу), освітлення, вентиляцію, охолодження (повітряне або комбіноване, з додатковим водяним охолодженням), зволоження (піддон з водою або автоматичний водний розпилювач), поворот лотків (автоматичний, механічний або ручний, коли кожне яйце повертається вручну).
Залежно від об’ємів (місткості, розмірів) розрізняють промислові інкубатори (вміщують до кількох тисяч яєць), фермерські (від 250 і більше яєць) та побутові (до 200 яєць). За призначенням інкубатори класифікують на універсальні, в яких можна виводити пташенят різних видів птахів (курей, гусей, качок, перепілок тощо) і спеціалізовані інкубатори (для одного певного виду).
Також існують три види інкубаторів за їх функціональністю: інкубаційно-вивідні, що поєднують у собі функції обох фаз процесу інкубації (дозрівання яєць і вилуплення молодняка), інкубатори попередньої інкубації (забезпечують тільки дозрівання яєць) та вивідні інкубатори (де з дозрілих яєць з’являються пташенята). Зазвичай усі побутові інкубатори, що мають невеликий об’єм закладки яєць, поєднують у собі операції обох циклів (дозрівання й вилуплення).
Останні моделі інкубаторів мають покращену функціональність і відповідають усім необхідним вимогам птахівників. Повна автоматизація цього обладнання дає змогу обмежити участь людини в технологічному процесі до мінімуму. Достатньо завантажити лотки з яйцями в інкубатор і правильно вибрати режим для конкретного виду птахів чи рептилій.
Серед провідних світових виробників сучасних інкубаційних систем найбільш відомими є Naturreform та Chick-Master (США), Jamesway (Канада), Petersime (Бельгія), Becoto (Франція), Pas Reform (Нідерланди), «Інка» (Україна) та ін.
Поділитись в соцмережах:
