Якщо розглядати тему тваринництва в Китаї, то не можна залишити без уваги таку галузь, як свинарство. У Піднебесній вона розвинена дуже добре. Китай є найбільшим виробником свинини. У країні виробляється понад 57 млн. тонн цього продукту, що становить майже половину (49%) обсягу всього світового виробництва.
Попри це Китай майже нічого не експортує за свої межі (менше 0,7%), а навпаки – є найбільшим імпортером і закуповує для задоволення потреб власного населення близько 11% продукованої у світі свинини.
Цікаво, що значну частину імпорту з Європи та США складають не туші чи перероблене м’ясо, а побічні продукти, які залишаються після розрубування та розбирання свині: ноги, вуха, субпродукти, хвости, нутрощі. З них у Китаї готують популярні й навіть делікатесні страви, що мають значний попит у небагатого місцевого населення.
Епідемія АЧС, а також коронавірусна пандемія, що сталися в Китаї та світі за останні кілька років, спричинили запровадження жорстких заходів, що негативно вплинуло на розвиток свинарської галузі. За різними даними в Китаї сьогодні налічується близько 45 мільйонів свиноматок, які дозволяють виростити й відгодувати понад 700 мільйонів голів молодняку.
Слід зауважити, що порід свиней китайської селекції небагато, і найпоширенішою серед них є мейшан. Ці тварини виведені китайським сільським населенням шляхом дуже тривалої (понад 4 століття) селекції місцевих одомашнених свиней. Порода створювалась природним шляхом, без наукового підґрунтя чи коригування з боку вчених. Мейшан виводились в умовах звичайних присадибних господарств з використанням місцевої кормової бази.
Тварин для вирощування та подальшого розведення відбирали за продуктивними та іншими цінними для господарства якостями. Врешті уворилось однорідне поголів’я свиней, які ідеально відповідали продовольчим запитам населення, кормовим можливостям господарств та кліматичним умовам регіону.
Свою назву порода отримала від назви округу Мейшань, розташованого в китайській провінції Сичуань, що знаходиться на півдні країни.
Ця порода свиней є досить поширеною в себе на батьківщині. Її представників можна зустріти в сільських господарствах по всій території країни. Найкраще поголів’я розводять у районі Цзядин та повіті Тайцан, а також у деяких інших регіонах Китаю.
Свині мейшан мають оригінальну зовнішність. Колір шкіри в них чорний чи темно-сірий. На п’ятачку та нижній частині тіла деколи розташовуються світлі плями невеликого розміру. Іноді нижня частина тіла у цих тварин світліша, ніж верхня, але це не обов’язково. Темне забарвлення шкіри сприяє поглинанню ультрафіолетового сонячного проміння, що забезпечує тваринам на пасовищах захист від сонячних опіків.
Щетина в мейшанів жорстка, але росте дуже розріджено. Часто вона є тільки на голові, верхній частині шиї, загривку, спині, крупі та хвості. А боки, живіт, груди, внутрішній бік ніг лишаються голими.
Більшості представників породи властива міцна, груба-міцна або рихла конституція. Тварини із сухою чи ніжною конституцією трапляються рідко. Подібна будова тіла вважається небажаною, тому часто такі свині підлягають відбраковуванню.
Шкіра в мейшанів товста, з добре розвиненою підшкірною клітковиною, зібрана складками на багатьох ділянках тіла. На відміну від в’єтнамських, корейських та інших азійських свиней, китайські можуть мати яскраво виражені складки не лише на голові, а й на інших частинах тіла: на боках, ногах, грудях.
Голова в цих тварин середнього розміру, з коротким рилом. У самців вона масивніша, ніж у самок. Профіль значно увігнутий. На голові, особливо в її лицьовій частині, шкіра має численні великі складки.
Очі середнього розміру, мигдалеподібні, в ожирілих тварин – вузькі, з масивними віками. Колір райдужної оболонки здебільшого сірий, але зустрічаються й кароокі свині.
Вуха товсті, звислі, дуже довгі. Довжина вушної раковини у дорослих тварин може сягати 30 см. Великі вуха є адаптаційним пристосуванням для терморегуляції. Вони відводять зайве тепло з організму, що дуже важливо для тварини зі значним шаром підшкірного жиру, яка живе в спекотному субтропічному кліматі.
Шия порівняно коротка, низько поставлена. Загривок невисокий, широкий, роздвоєний. Спина вузька, з помітним провисанням у свиноматок. Груди помірно широкі й глибокі, ребра – косо поставлені. Живіт об’ємний, у свиноматок відвислий. Поперек широкий і короткий, круп м’язистий, округлий. Рівень тазу часто перевищує рівень загривку.
Хвіст середній завдовжки, прямий, звислий, із слабо розвиненою мускулатурою. Ноги короткі, товсті, м’язисті, міцні. Копитний ріг твердий, частіше темний, але його забарвлення може відповідати локальному кольору шкіри. Наприклад, якщо нижня частина ноги або пальці у тварини білі, то й копитний ріг також може бути білим.
Мейшан належить до порід сального напрямку продуктивності. Представникам породи властиві середні рорміри тіла. Дорослий хряк важить близько 160–180 кг, свиноматка – від 120 до 150 кг.
Статевий диморфизм у цих тварин виражений досить яскраво. Зазвичай самці масивніші за самок, голова в них більша, загривок – вищий, груди – ширші, ноги – товщі й довші.
Шкіра в некастрованих самців товща і щільніша, значно більші ікла, підшкірний жир твердіший, щетина грубша й товща. Самці більш активні у своїй поведінці та схильні до суперництва.
М’ясо, сало й інші продукти, отримані від некастрованих статевозрілих самців, мають неприємний запах через значний вміст у них чоловічих статевих гормонів, тому вони не придатні для приготування більшості страв. Щоб вирішити цю проблему, самців, не призначених для використання у відтворенні поголів’я, рекомендується каструвати у ранньому віці.
Висота хряків у пахолку сягає до 70 см. Свиноматки нижчі – до 60 см.
Мейшани набирають вагу повільно. Молодняк досягає 100 кг живої маси у віці 11–13 місяців, а середньодобовий приріст за умови повноцінного годування та прийнятного утримання становить близько 350 г.
Забій тварин зазвичай проводять не раніше, ніж з однорічного віку. У півтора року поголів’я досягає свого повного розвитку, і подальша його відгодівля є недоцільною, оскільки прирости живої маси значно скорочуються, та й відбуваються вони лише за рахунок ущільнення тканин (зокрема кісток скелета, зв’язок, сухожиль) і накопичення жиру.
Оскільки виражена м’ясистість не ставилась за мету під час створення породи, то відсоток жиру в туші відгодованої тварини є досить значним. (Сало, субпродукти та нутрощі свиней цінуються в Китаї значно більше за м’ясо.)
За умови якісного, повноцінного раціону поросята починають накопичувати підшкірний жир у відносно ранньому віці. На момент забою, при вазі тварини 100 кг, товщина шпику на туші становить не менше 4 см. Сало розподілене майже рівномірно по всьому тілу. М’ясо теж має значні прошарки жиру між м’язовими волокнами, а в порожнинах тіла є чимала кількість вісцерального жиру.
Забійний вихід туш добре вгодованих тварин породи мейшан становить близько 67%, що значно нижче того ж показника в багатьох європейських порід свиней. Так, наприклад, забійний вихід туш українських свиней миргородської породи сального напрямку продуктивності становить від 82 до 84%.
Молодняк досягає статевої зрілості дуже рано. Свинки здатні до запліднення з 3–3,5-місячного віку, хрячки можуть запліднювати вже з 4,5–5,5 місяців. Проте так рано парувати молодняк не рекомендується, оскільки розвиток організму поросят не завершено, і вони не встигли досягти своєї фізіологічної зрілості.
Поросята, що з’явились від надто молодих батьків (особливо це стосується свинок), народжуються слабкими. Опорос відбувається з ускладненнями, а виводок у цьому разі зазвичай нечисленний. Вперше парувати молодняк рекомендується у віці 8–9 місяців за умови його гарного фізичного розвитку та середньої вгодованості. Утримання тварин від запліднення впродовж кількох статевих циклів не чинить негативних наслідків для майбутньої плодючості як свинок, так і хрячків.
Свиноматки мейшан мають високу плодючість. Молоді свинки під час першого опоросу приносять по 5–7 поросят. У дорослих свиноматок гнізда значно більші: середня кількість поросят у приплоді становить від 12 до 16 голів; нерідко трапляються випадки народження свиноматками і до 17–22 голів.
Поросята народжуються невеликими, вагою близько 0,4–0,5 кг. Опорос зазвичай відбувається легко, без сторонньої допомоги. Свиноматки мають по 14–16 пипок і високий рівень молочності, що дозволяє їм в умовах повноцінного живлення успішно вигодовувати свої численні виводки.
Материнський інстинкт у свиноматок розвинений дуже добре, вони піклуються про своє потомство. У перші дні після опоросу здатні до агресії. Аби захистити свій виводок, можуть накидатись на персонал та своїх одноплемінників.
В умовах якісного годування та повноцінного раціону молодняк демонструє високу виживаність і швидко розвивається. За рік кожна свиноматка може опороситись двічі. Сезонності у прояві охоти не спостерігається, мейшани здатні запліднюватись будь-якої пори року.
Завдяки своєму південному походженню представники цієї породи легко переносять спеку. Але в дорослому віці успішно переживають і морозні сніжні зими.
Мейшани невибагливі до кормів та умов утримання. Вони ефективно використовують пасовища, охоче поїдають харчові відходи, відходи саду та городу, пожнивні залишки, каштани, жолуді, коріння рослин, яке із задоволенням виривають з ґрунту.
Пасовищне утримання поголів’я значно здешевлює вирощування завдяки використанню свинями різного підніжного корму. Але в разі концентратного типу годування молодняк росте краще та швидко накопичує значну кількість жиру.
Цим тваринам властива охайність. Якщо площа загону є достатньою для поголів’я свиней, які там знаходяться, то підстилка у спальній зоні завжди зберігається сухою, а свої екскременти тварини залишають в кутку, обраному ними саме задля цього.
Свиням, які утримуються не на пасовищі, слід забезпечити просторий вигул, де вони будуть проводити більшу частину світлого часу доби. Утримання в закритих приміщеннях промислового типу не рекомендується. Мейшан погано переносять інтенсивну технологію утримання та скупченість. У промислових умовах вони частіше хворіють, стають агресивними, а приріст живої маси в них знижується.
У ХХ і ХХI століттях американські та європейські свинарі проводили досліди щодо використання тварин мейшан для покращення рівня плодючості деяких промислових порід. Але ці спроби не дали очікуваного результату, тому в 2016 році їх припинили як безперспективні.
Чистопородне розведення і вирощування цієї породи в промислових умовах не цікавить європейських та американських свинарів через непристосованість мейшанів до промислової технології розведення й відгодівлі, невисоку швидкість росту цих свиней, тривалий період вирощування, їх відносно невелику живу масу, малу кількість м’яса в туші та його високу жирність.
З цих причин свинина, отримана від мейшан, експортується до інших країн також у незначних кількостях, оскільки там цінується нежирне свиняче м’ясо. За межами Китаю нечисленне поголів’я китайських свиней утримують не заради м’яса. Цих тварин можна побачити в зоопарках, як щось незвичайне, або в приватних господарствах, де їх розводять любителі екзотики.
Але робота по вдосконаленню цієї породи проводиться в самому Китаї. Свиням мейшан, що мають такі цінні якості, як плодючість, висока молочність свиноматок, невибагливість, висока резистентність, чудова пристосованість до місцевого клімату і дешевої рослинної кормової бази, прищеплюють шляхом схрещування в різних комбінаціях більшу інтенсивність росту, більшу вага туші та більший забійний вихід, властиві імпортованим з Європи та США свиням порід дюрок, ландрас, йоркшир, гемпшир, честер та інших.
Окрім міжпородних схрещувань, що практикуються китайськими селекціонерами та зоотехніками, китайські біологи проводять роботу з покращення породи мейшань шляхом використання методів генної інженерії. Другий варіант удосконалення викликає чималий інтерес і вважається перспективнішим. Можливо невдовзі Китай зможе продемонструвати світу нову, унікальну породу свиней з багатьма цінними господарськими властивостями.
Одночасно з племінною роботою китайські свинарі інтенсифікують і режим годування тварин з використанням передового світового досвіду.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
