Кури м’ясо-яєчної породи Віандот

Віандот – порода курей м’ясо-яєчного напрямку, що належить до універсальних. Окрім відмінної продуктивності, птахи мають яскраве та барвисте декоративне оперення з багатьма варіантами колірних забарвлень та їх поєднань.

Кури породи віандот витривалі, з високою життєздатністю, мають хороший імунітет. Вони добре переносять складні погодні умови, стійкі до впливу низьких температур і можуть жити в обмеженому просторі, тобто придатні до кліткового утримання. 

У разі вирощування птахів у клітках, необхідно особливо пильну увагу приділяти здоров’ю підопічних і намагатися всіляко зміцнювати їхню імунну систему. З цією метою іноді слід влаштовувати птахам ультрафіолетові ванни. Схильність курочок до малоактивного способу життя є вадою, оскільки сприяє ожирінню, яке своєю чергою впливає на яєчну продуктивність та значно погіршує смакові якості м’яса.

Віандоти добре почуваються на вільному утриманні. Під час вигулів самостійно знаходять корм, не літають (тому немає необхідності влаштовувати на ділянці високу огорожу), миролюбні та контактні, добре ладнають з іншими свійськими птахами.

Віандот – це американська порода курей, початок створення якої припадає на 1865 рік. Основоположними птахами, які використовувались для виведення віандотів, ймовірно слугували гамбурзька порода курей та брама. Селекціонери-пташники, що брали участь у проекті, досягли значного успіху впродовж 1870-х років, але стандартизована й зареєстрована порода була лише в 1883 році. Тоді ж вона й змінила свою початкову назву «Себрайт кочин» або «Американський себрайт» на нову, обрану на честь корінного народу Північної Америки гуронів, що називали себе віандотами. Приблизно в той самий період кури-віандоти були завезені в Англію та Німеччину. В інших європейський країнах вони поширились з 1890 року.

Перші представники цієї породи мали сріблясто-чорне забарвлення оперення. Але згодом з’явилися віандоти, що мали чимало інших колірних поєднань в забарвленні пір’я: білі, блакитні, палеві, перлинно-сірі, чорні, червоні, зозулясті, сітчасті, смугасті, лососеві, золотисті, сріблясті, сині, з чорною облямівкою, куріпчасті, жовті, бронзові, оранжеві та багато інших. Проте Стандарт Американської асоціації птахівників дозволяє лише 9 колірних варіантів в забарвленні оперення цієї породи. Вимоги європейських птахівників дещо поблажливіші й визнають 30 колірних форм віандотів. 

Значне поширення цих птахів було зумовлене не лише неабиякими смаковими якостями їхнього м’яса, хорошими показниками несучості, невибагливістю в утриманні, а й значою декоративністю. Остання властивість віандотів спонукала птахівників Німеччини, Великобританії та Нідерландів створити карликову форму цієї породи. 

Карликові віандоти вважаються надзвичайно економічними. Їх несучість за рік складає в середньому 160 яєць, кожне вагою від 35–40 г, зі світло-коричневою чи блідо-рожевою шкаралупою. Курочки сріблясто-смугастого окрасу вважаються серед карливових віандотів надранніми в розвитку, вони починають відкладати яйця в 4,5 місяці. В цьому ж віці вони вже встигають наростити таку кількість м’яса, щоб у разі необхідності їх можна було використовувати на забій. Вага курки становить близько 1 кг, а для півня – 1,2 кг. Жир карликових віандотів має жовте забарвлення, тому вони якнайкраще підходять для приготування курячих супів.

Опис породи

Кури віандот відомі не лише своєю м’ясною та яєчною продуктивністю, унікальним декоративним оперенням, а й спокійним, поступливим та доброзичливим характером. Проте птахівникам, які збираються вирощувати цю породу, слід бути готовими до того, що віандоти на сьогодні є досить рідкісними, тому й коштують недешево, оскільки на присадибних господарствах зустрічаються нечасто, а на птахофабриках їх тримають переважно для збереження цінного генетичного матеріалу, який широко використовується у селекційній роботі.

Дорослий птах породи віандот має компактне, округле тіло з широкою, міцною спиною та мускулистою, добре розвиненою грудною частиною. Шия коротка, ноги середньої довжини. Очі насиченого оранжевого кольору.

У півника на невеликій голові є середній за розміром, червоний, хвилястий гребінь. Шия досить міцна й коротка, вкрита пишним пір’яним коміром, що спадає на спину. Оперення по всьому тілу рясне та пишне. Хвіст короткий, але розкішний.

Найпопулярнішим і найбільш поширеним є колірний варіант віандота з чорно-сріблястим забарвленням (кожна пір’їна має чорну облямівку).

Курочки трохи менші від півників за розміром і мають темніше пір’я на черевці та задній частині.

Характеристика породи

Незважаючи на порівняно невисоку несучість, кури-віандоти мають цілу низку переваг: вони скоростиглі, абсолютно невибагливі до умов утримання й догляду, мають відмінний апетит і чудову здатність до швидкої відгодівлі.

Кури породи віандот – відповідальні та дбайливі квочки, а їхнє потомство демонструє високий відсоток виведення і досить швидке оперення.

Виведення поголів’я курчат цієї породи з якісних інкубаційних яєць не завдасть господареві особливих труднощів.

Утримання та догляд за віандотами

Віандоти не потребують особливого догляду, вони невибагливі в кормах і легко адаптуються до різних умов утримання, добре витримують навіть значні холоди.

Проте, курник для утримання поголів’я має бути просторим, світлим та чистим. Усередині його слід обладнати достатньою кількістю гнізд і сідал, які через досить велику вагу дорослих курей бажано влаштовувати невисоко (не вище 60 см від підлоги).

Щоб підвищити яєчну продуктивність курей у зимовий час, потрібно подбати про додаткове освітлення всередині приміщення.

Співвідношення серед поголів’я півників і курочок має складати пропорцію приблизно один до десяти.

Раціон годування

Курчата-віандоти зростають досить швидко. У цьому випадку діє принцип: чим краще годувати молодняк, тим швидше він набирає необхідну живу масу. Тому важливо, щоб корм курчат (і дорослих курей) містив достатню кількість білків, жирів, вітамінів, мінералів та вуглеводів.

Одразу після народження курчат годують манкою та дрібно порубаними яйцями (звареними круто), а потім поступово додають до раціону свіжу зелень, кисломолочні продукти, м’ясні та рибні відходи, риб’ячий жир. Спочатку кількість годувань має бути не менше шести разів на добу, потім, у міру дорослішання курчат, її поступово зменшують до трьох.

Тридцятиденний молодняк переводять на дорослий корм. Хороший результат у плані швидкого набору ваги кури демонструють за умови вживання заводського якісного сухого комбікорму.

Загалом раціон живлення дорослих курей-віандотів нічим не відрізняється від годування решти курячих порід. Проте, за відсутності можливості давати птахам комбікорм, левову частку їхнього корму має становити цільне зерно (пшениці, ячменю, проса, вівса) та мелена кукурудза.

До раціону слід обов’язково додавати свіжу зелень (листя кропиви, конюшину, люцерну, зелень цибулі), а також мінерали (крейду, черепашки, необхідні для утворення міцної шкаралупи).

Бажано створити для курячого поголів’я можливість вільного вигулу, за якого вони самостійно забезпечать себе частиною корму.

Детально дізнатись про годування курей можна тут.