Подібно до того, як в Євразії та Африці людина приручила та стала використовувати в якості в’ючних тварин верблюдів, стародавні індіанські племена, що живуть у Південній Америці, одомашнили місцевий вид травоїдних ссавців гуанако (лат. Lama guanicoe, родина верблюдових).
Приручені гуанако, відомі нам як лами (лат. Lama glama), стали служити людині більше 4 тисяч років тому. Відмінна пристосованість цих тварин до умов напівпустельного високогірного клімату, їх здатність тривалий час обходитися без води, долати великі відстані по крутих і кам’янистих гірських стежках з додатковим вантажем, вміння швидко бігати (можуть розвивати швидкість понад 55 км/год) сприяли тому, щоб індіанці використовували лам як тварин, призначених для перевезення поклажі. Не менш привабливою для інків була й можливість отримувати від цих тварин цінне хутро, шерсть, шкіри та м’ясо. Внаслідок цього в Південній Америці з’явилась одна з найцікавіших галузей скотарства, що базується на розведенні лам.
Лами дуже схожі на верблюдів, але відрізняються від них меншими розмірами (висота їх досягає 1,8 м, а середня вага рідко перевищує 200 кг) і відсутністю горбів. Своєю граційністю вони більше нагадують оленів. Середня тривалість життя лам становить 20–30 років. Вони дуже розумні, але настільки ж і вперті. Чудово розвинений нюх, гострий слух і прекрасний зір допомагають ламам вчасно уникати небезпек. Цю їхню здатність використовують пастухи, вони залучають лам до охорони стад дрібніших тварин (овець, кіз). У разі вторгнення чужинця на територію, де пасеться стадо, лами видають гучний лякаючий рев, що нагадує ослиний. В інших випадках ці тварини не створюють шуму, лише іноді можуть стиха воркотати, коли відчувають позитивні емоції.
Навіть у наші часи лами лишаються єдиною можливістю транспортування вантажів до важкодоступних гірських районів Анд. З цим завданням чудово справляються самці лам. Вони здатні перевозити до 50 кг на відстані понад 25 км. Їхня витривалість пояснюється еволюційною адаптацією до різких перепадів температури в природному середовищі існування лам (передгір’я Анд; високогірні, до 5000 м, плато, тропічні степи; напівпустелі), де на світанку повітря охолоджується до 0°С, а в полудень розжарюється до +38°С.
В якості їжі лами використовують трав’янисту рослинність, листя й гілки чагарників, молоду парость дерев, особливо полюбляють папороті. Потреба в кількості їжі у цих тварин, порівняно з іншими спорідненими представниками фауни, мінімальна: доросла лама споживає не більше 3 кг сіна на добу. До того ж вони дуже невибагливі в їжі. За відсутності звичної їжі лами можуть живитися овочами, коренеплодами, фруктами, а також мохом і лишайником. У домашніх умовах улюбленими ласощами тварин є морква, капуста, яблука, хліб. Також домашні лами потребують можливості постійно споживати свіжу воду.
Ще одна дивовижна властивість лам – їх охайність. Екскременти цих тварин завжди зібрані в одному місці, віддаленому від полів, стежок, місць випасу (годування) та перебування стада. Пояснюється це тим, що в дикій природі лами таким чином маскували своє місцезнаходження від небезпечних для них хижаків. У місцевого населення, переважно болівійців і перуанців, висушений послід лам слугує чудовим паливом.
Самок лам не використовують для роботи. І хоча молоко в них дуже густе й жирне, його ледве вистачає для вигодовування дитинчати (кріа). Лами виношують своє потомство трохи менше року (11,5 місяців). Зазвичай у них народжується по одному малюкові, і лише у виняткових випадках – двоє. Вже через півтори години після народження дитинча лами впевнено стоїть на ніжках.
Окрім невибагливості, ощадливості, сили й витривалості, лами наділені певними рисами характеру. Їм властиві відданість, допитливість, слухняність і миролюбність до тих, хто доброзичливо ставиться до цих тваринок. У разі конфліктних ситуацій лами здатні виявляти дратівливість і навіть агресію. Своє невдоволення вони, як і верблюди, демонструють випльовуванням на противника (зазвичай родича по стаду) вмісту свого шлунка.
Уперше потрапивши до Європи (на початку ХVI століття), лами зачарували європейців своєю зовнішністю: кумедною мордочкою з великими очима, опушеними довгими віями, граційними рухами, м’якою шерстю. Умови помірного клімату, достатня кількість корму сприяли розведенню цих тварин на Європейській території. Спочатку лам утримували як тварин-компаньйонів, потім їх стали вирощувати для виробництва цінного хутра й вовни. Не залишилося без уваги і смачне дієтичне м’ясо лам. Цей продукт, отриманий від молодих лам (у віці до 1,5 року), користується неабияким попитом.
У деяких країнах Європи лами залучаються до туристичного бізнесу. Так, створені маршрути (здебільшого, в Альпах Італії), де мандрівників супроводжують спеціально навчені лами. Окрім того, на ламах із задоволенням катаються діти й дорослі (важливо тільки, щоб вага вершника не перевищувала 50 кг). Лами дуже легко піддаються дресируванню, тому циркові артисти охоче включають їх у свою програму і використовують в оригінальних трюках.
Сьогодні лам можна побачити на спеціальних скотарських фермах не тільки в Америці та Європі, але навіть в Австралії. Розведення цих тварин стало настільки популярним, що їх власники створили свою асоціацію. Вони проводять зустрічі, конференції, де спілкуються й обмінюються досвідом. Видається навіть журнал «Життя лам».
Найкращі умови для розведення цих тварин створюються в звичних для них кліматичних умовах. Відомо, що лами легко переносять суворі холоди, дощову погоду, але сильна спека та клімат пустель для них несприятливі. До умов утримання лами абсолютно невибагливі, можуть у будь-яку пору року перебувати тривалий час на свіжому повітрі, зокрема й ночувати під відкритим небом. Проте краще мати для них спеціальне неопалюване приміщення, або надійне укриття. Густа й довга вовна захищає тварин від зимових морозів. На додачу, вони відрізняються високим ступенем стійкості до традиційних захворювань домашніх вихованців.
Оскільки лами пристосовані до життя в стаді, рекомендується тримати кілька таких особин, або хоча б пару. Практикується також «підселення» лам-одинаків до інших сільськогосподарських тварин. Зазвичай лами живляться на пасовищах, тому утримання їх у теплому кліматі практично не вимагає ніяких витрат. У помірних широтах лам підгодовують взимку сіном, рослинними залишками й овочами.
Основна стаття бізнесу, заснованого на розведенні лам – це отримання цінних шкур, теплого густого хутра, вовни. Стрижуть лам навесні, одразу після линяння, щоб до холодів їх шерсть встигла достатньо відрости. Багата палітра забарвлення вовни тварин (близько 35 відтінків) дозволяє отримувати шерсть дуже різноманітних кольорових гам, без застосування будь-яких барвників. А завдяки природній чистоті вовняного покриву (на відміну від овечої, шерсть лам не містить ланолін), достатньо лише зістригти й добре вичесати пасма. І хоча по м’якості шерсть альпаки перевершує шерсть лами, це нітрохи не знижує вартість останньої.
Поділитись в соцмережах:
