Використання коня в господарській роботі чи у спорті вимагає враховувати його фізичні характеристики та можливості. Перевантаження тварини під час експлуатації здатне суттєво погіршити її здоров’я. Тому поговоримо зараз про норми робочого навантаження та про можливі проблеми, спричинені неправильним використанням коня.
Кінь може працювати під сідлом, нав’юченим, в упряжці чи в тягових механізмах (сівалка, граблі, косарка, плуг, борона тощо). Про норми гранично допустимої ваги вершника чи в’юка розповідалось в одній з попередніх статей. А норми тягового навантаження на коня залежать від його віку, статі, вгодованості, фізіологічного стану, стану здоров’я, ваги, породи, тренованості, рельєфу місцевості та якості дорожнього покриття, а також тривалості й інтенсивності самої роботи.
Під час роботи з конем господар повинен постійно контролювати навантаження на тварину та стежити за її станом. Загалом, норми тягового зусилля для здорового коня чи нежеребної кобили вагою 400–600 кг за умови роботи впродовж усього дня (10–12 годин з перервами, щоб тривалість самої роботи не перевищувала 8 годин) спокійною ходою (зі швидкістю 5–6 км/год) орієнтовно становлять 13–15% ваги тварини. Раніше ця норма розраховувалась як 1/9 ваги + 12 кг. Отже, виходить, що чим кінь менший, тим більше навантаження (відносно своєї ваги) він здатен витримувати.
Це аж ніяк не означає, що кінь не здатен везти вантаж понад 70–80 кг! Ні! Для кращого розуміння розміру навантажень розглянемо деякі приклади з числовими підтвердженнями. Так, кінь-важковик вагою 700 кг розвиває тягове зусилля близько 93 кг. За тягового зусилля 93 кг кінь може потягти візок з вантажем у 2,7 тонни!
Для роботи зі збирання покосів сіна в граблях коню потрібно докладати тягове зусилля 20–40 кг, залежно від висоти й щільності покосів. Для роботи в сінокосилці потрібне тягове зусилля 80–130 кг, залежно від густоти трави й виду культури.
Виконувати таку роботу краще парою коней. Боронування оранки потребує від коня тягового зусилля в 40–45 кг. Посів зернових сошниковою сівалкою потребує тягового зусилля в 80–170 кг, залежно від типу ґрунту (глинозем, чорнозем, супісок).
Тягове зусилля вимірюється спеціальним приладом – динамометром, який фіксується між баркою («орчиком») та візком (або плугом чи косаркою тощо) та показує, яке зусилля докладено для виконання роботи. Величина вантажу, що перевозиться, значною мірою залежить від якості возу та дорожнього покриття. Є кінна техніка, за допомогою якої кінь гарною дорогою може без надмірних зусиль везти вантаж, що перевищує його власну вагу в кілька разів.
У разі докладеного зусилля в 70 кг зі швидкістю руху 5 км/год кінь розвиває потужність у 1,5 кінські сили. Це досить високий показник, який кінь не зможе підтримувати впродовж тривалого часу. Зазвичай коні працюють з потужністю 0,7–0,9 к. с. До того ж слід зважати, що це лише норма навантаження. Короткочасно її можна перевищувати у 5–6 разів. Коні, які беруть участь у спортивних змаганнях, здатні демонструвати результати, що перевищують робоче навантаження у 8–10 разів! Проте не варто цим зловживати, оскільки можна серйозно травмувати тварину. У таких випадках страждають насамперед ноги, а точніше суглоби та сухожилля. За надмірного навантаження в коня можуть розвинутись «наливи», розтягнення зв’язок, артрити, наминання копит.
Наминання – це забиття та запалення шкіри підошви копит, спричинені травмами, що виникають внаслідок використання коня на нерівних дорогах (камені, грудки, тріски, стерня тощо) або на твердій оранці, а також внаслідок неправильного підковування та розчищення копит. У цьому разі відбувається пошкодження судин і спостерігаються підшкірні крововиливи різної величини.
Лікування полягає у звільненні коня від роботи, розкуванні та очищенні хворого копита від пилу та бруду. Потім робимо для копита холодний компрес, змащуємо маззю Вишневського та перев’язуємо. У важких випадках можна зробити для пошкодженого копита лікувальну ванночку на 20–30 хвилин. Для цього вдягаємо на ногу коня «панчоху» з автомобільної камери, зав’язаної з одного боку, і заливаємо туди лікувальний розчин (відвар календули, ромашки, розчин креоліну, лізолу, іхтіолу тощо).
Полегшення настає за кілька днів. До роботи кінь може повернутися не раніше ніж через 7–12 днів, залежно від тяжкості ушкодження.
Наливи (у ветеринарії відомі як бурсит) – це запалення внутрішньої оболонки суглоба зі скупченням у ньому рідини, від чого суглоб потовщується, стає малорухливим, болючим. Часто це захворювання супроводжується запаленням сухожиль. Зазвичай воно вражає путові суглоби.
Наливи нерідко трансформуються в артрити – запалення суглобів, внаслідок якого кінь повністю втрачає працездатність. Від надмірних навантажень запалюватися можуть будь-які суглоби, але здебільшого на таку небезпеку наражаються путовий, зап’ястний і скакальний. У такому разі спостерігається підвищення місцевої температури, болючість суглоба, часткова чи повна втрата його рухливості. Кінь помітно кульгає і намагається не спиратись на хвору ногу. Якщо постраждала не одна нога (а найчастіше так і трапляється), то тварина або стоїть нерухомо, або лежить.
Розтягнення зв’язок – це мікропорушення цілісності, іноді з мікророзривами, волокон еластичної тканини з подальшим їх запаленням. Причина виникнення пов’язана з надмірним навантаженням або неправильним керуванням конем (навіть у разі нормального навантаження). Розтягнення зв’язок супроводжується набряком, значною болючістю та втратою функції на досить тривалий час.
Лікуються всі ці проблеми приблизно однаково: постраждалій тварині забезпечується повний спокій, після чого потрібно зробити їй ін’єкцію препарату, що містить кетопрофен («Кетолайн», «Аініл», «Кефен»). Ця речовина усуває біль, запалення та знижує жар, якщо він є. Доза: 1 мл на 45 кг ваги коня, один раз на добу, тривалість лікування складає 5–7 днів.
Перші два дні прикладаємо до проблемної зони охолоджувальні компреси. А надалі – зігрівальні спиртові, або теплий (близько +45°С) парафін чи озокерит. Окрім того, двічі на день змащуємо уражені місця гелем «Алезан суглоби» або «Жокей суглоби». Постраждалі суглоби та зв’язки туго бинтуємо. Полегшення зазвичай настає днів через п’ять, а до легкої роботи тварина може повернутися, у кращому випадку, через 5–6 тижнів.
Обмежувати маціон коня в період лікування не потрібно, оскільки біль надійно оберігає його від зайвого навантаження, а знерухомлення чи малорухливість негативно відбивається на функціонуванні інших систем його організму. Тому на час лікування найкращим рішенням буде перебування хворої тварини в просторому сухому загородженому вольєрі (майданчику) з чималою кількістю підстилки.
До речі, щодо підстилки: утримання коней на твердій підлозі, без підстилки, сприяє розвитку в них запалення ліктьового суглоба внаслідок постійного травмування під час лежання. Так і хочеться зауважити: власники, не економте на соломі, бо це врешті дуже невигідно!
У разі використання коня в роботі по снігу, особливо з твердим настом, може сильно пошкоджуватись шкіра ніг і навіть окістя. Як наслідок, тварина поочинає кульгати, а згодом на уражених місцях утворюються тверді екзостози. Щоб упоратись з проблемою без ветеринарної допомоги, достатньо змінити умови експлуатації коня та запобігти його травмуванню.
У коней з неправильною поставою кінцівок за непомірно значних фізичних навантажень досить швидко виникають такі розлади: «козинець» – напівзігнуте положення зап’ясткового суглоба, полегшити яке можна куванням коня підковами з високими п’ятковими шипами; «телячий зап’ясток» – увігнуте, запале зап’ястя, протилежне до «козинця» положення суглоба, що виникає через запалення сухожиль розгиначів; кісткове розрощення на путово-вінцевому та вінцево-копитному суглобах («жабка»), причиною виникнення якого є торцеві бабки, виправити його неможливо; остеоартроз скакального суглоба («шпат») проявляється потовщенням скакального суглоба з припухлістю прилеглих тканин і виникає внаслідок інтенсивної експлуатації тварини з неправильною поставою задніх кінцівок. У всіх вищезгаданих випадках коня слід звільнити від роботи та використовувати надалі виключно в щадному режимі.
Молодих коней, коней верхових та легкоупряжних порід, а також жеребних кобил небажано залучати до виконання важких і тривалих робіт (витягування колод у лісі, коткування поля після посіву, оранки, косіння трави, перевезення будь-яких вантажів на відстань понад 20 км тощо).
Для таких дій найкраще придатні повновікові (старше 5 років), треновані у щоденній роботі коні важковозних порід. Проте й таким витривалим тваринам необхідно протягом робочого дня давати можливість перепочити (кожні півгодини по 15 хвилин). А під час цих перерв потрібно підгодовувати коней концентратами.
Тривалість обідньої перерви у тварини має становити щонайменше дві години. Щоб кінь повноцінно відновив свої сили, його необхідно розпрягти, забезпечити підживлення концентратами (близько 30% від добової норми) та можливість попастись.
Напувати коней слід тільки перед годуванням! І лише після того, як вони охолонуть після роботи! Давати воду після годування концентратами не можна! Нагадаю, що вода не повинна бути холодною. Коні потребують дуже дбайливого ставлення. Вираз «здоровий, як кінь» насправді не відповідає дійсності.
Навантажувати молодих, недавно об’їжджених коней спочатку треба незначною мірою. Поступове збільшення навантаження та тривалості роботи забезпечує зміцнення коня, підвищення його витривалості та нарощування тягової сили. Перевантаження, виснажлива чи ненормована робота здатні покалічити молоду тварину.
Не менш згубним є й утримання коня без роботи. У цьому випадку він слабшає фізично (в робочому сенсі), а до того ж значно спотворюється його вдача: позбавлений можливості спрямовувати свою енергію на корисні дії, кінь стає спочатку грайливим (у кінському розумінні це укуси, удари, спроби спертися на вас передніми ногами тощо), а потім і агресивним (приплив енергії викликає у тварини бажання піднятися в ієрархії).
Нерідко в подібних ситуаціях власники починають боятися своїх вихованців. У непрацюючих коней, що живуть на самоті, нерідко з’являються шкідливі звички: обкусування годівниці, риття ям, чухання очей (без будь-якої причини), тупотіння ногою тощо. Єдиний вихід з цього – якнайшвиде залучити коня до роботи, спочатку до виконання завдань з малими чи середніми навантаженнями.
Роботами середньої тяжкості є розчищення снігу, підгортання картоплі, прополювання міжрядь на овочевих плантаціях, посів зернових (у парі!), боронування легкою бороною, вивезення та розкидання гною в спеціальному агрегаті (у парі!).
Легкими роботами вважаються: робота в кінних граблях, перевезення вантажів, що не перевищують вагу коня, на справному возі по рівній дорозі спокійною ходою на невеликі відстані, а також нетривале перевезення значних вантажів на дуже короткі відстані (по території ферми).
У разі перевезення вантажів на значні відстані потрібно забезпечувати коням відпочинок (близько години) через кожні 15–18 км. З легким возом, без вантажу, кінь здатен здолати відстань у 15 км, змінюючи алюри (рись-крок), приблизно за годину-півтори. Експлуатувати коня з вантажем вигідніше саме кроком. Це найекономічніша хода з огляду на втрату твариною енергії, а тому для неї найменш втомлива.
Також дуже вигідно використовувати коней у парі. Пара коней може виконати на 75–80% більше роботи, ніж у сумі кожен кінь окремо. Якщо ви працюєте парою коней, то підбирати їх потрібно з урахуванням темпераменту, статі, віку, живої маси, ширини кроку, витривалості та стосунків між ними.
Під час виконання важкої роботи всі конфлікти чи загравання між кіньми зазвичай зникають, проте все ж таки небажано ставити в одну упряжку жеребця і кобилу в охоті, двох жеребців, що є суперниками, двох агресивних кобил тощо. Найоптимальніший варіант – упряжка з двох дорослих, спокійних меринів чи кобил однакового розміру.
Значний вплив на продуктивність тварин має стан упряжі та справність кінного інвентарю. Вся кінна техніка, яка використовується, візки та збруя повинні бути справними, а упряж підігнана за розміром і змащена спеціальною маззю. Останню процедуру повторюють не менше одного разу на місяць. Неправильно підібрана упряж, особливо це стосується хомута та шлей, суттєво знижує робочі можливості коня і часто стає причиною травм.
Створюване конем тягове зусилля в місцях контакту упряжі з тілом тварини діє і на самого коня, внаслідок чого у тварини можуть виникати забиття й потертості. Рухи працюючого коня за неправильного запрягання або в разі невідповідності розміру упряжі сковуються, нерівномірний тиск на деякі ділянки викликає утруднення дихання чи кровообігу і, як наслідок, у коня виникають біль та передчасна перевтома.
Найбільш схильні до травмування загривок, плечі, спина коня, тому за найменших ознак пошкодження тварини необхідно відразу ж звернути увагу на амуніцію та виправити її вади. Усунувши причину, можна не остерігатися появи нових потертостей і забитих місць, а старі, якщо вони незначні, здатні зажити самі.
Якщо ж ушкодження є досить суттєвими, або якщо ви хочете прискорити процес відновлення, можна застосувати спеціальні мазі, гелі або креми. Проти ударів допоможе мазь «Дібутин», а залікувати потертості можна за допомогою крему «Делонг», стрептоцидної мазі та інших засобів.
Більшість людей, навіть не пов’язаних із сільським господарством та конярством, напевно знають про те, що коня можна загнати. Багато хто бачив цей момент у фільмах або читав про нього в художній літературі. Що ж це таке, і внаслідок чого виникає подібна критична ситуація?
У ветеринарії це захворювання відоме як інтерстиціальна емфизема легень (ІЕЛ). Виникає воно внаслідок надмірно інтенсивній експлуатації, внаслідок якої організм, маючи підвищену потребу в кисні, вдихає більший об’єм повітря, ніж видихає. Через це в якийсь певний момент відбувається переповнення легенів повітрям, розширення альвеол у легеневій тканині та їх розрив, що супроводжується рясним крововиливом у легені.
Таке порушення процесу дихання найчастіше призводить до загибелі тварини. Якщо ж кінь виживає, то назавжди залишається слабким, і ні про яку важку роботу чи його спортивне використання не може бути мови. Ефективного лікування в такій ситуації не існує, тому часто коні, втративши свою експлуатаційну цінність, йдуть на вимушений забій.
Обмежено використовувати можна лише тварин з унікальними показниками для племінної роботи задля отримання потомства, оскільки ІЕЛ ніяк не впливає на спадковість. Але здебільшого утримання коней з легеневою інтерстиціальною емфіземою є недоцільним.
На завершення хочеться побажати вам задоволення від спілкування з кіньми та успішного конярства! Бережіть ваших помічників!
Про те, як годувати коней під час виконання ними роботи різної інтенсивності, поговоримо у наступній статті.
Якщо у вас виникнуть якісь проблеми, не згадані в моїх статтях, залишайте свої запитання нижче, в полі для коментарів.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах: