Назва породи тварин зазвичай пов’язана або з географічною назвою місцевості, де вони створювались (симентальська, лебединська, полтавська, миргородська), або з особливостями їхньої зовнішності, будови чи напрямом продуктивності (сіра українська, лонгхорн, пухова, чорно-ряба), або ж у ній зберігається ім’я автора, творця породи (доберман, форверк, камполіна). Проте назва породи, що є темою цієї статті, аж ніяк не відповідає жодній з перерахованих вище категорій.
Новозеландські червоні кролі були виведені міцевими фермерами в Каліфорнії (США) приблизно в 1910 році та офіційно зареєстровані в 1916 році. Увагу майбутніх авторів породи привернули дикі кролі, завезені раніше в Америку з Нової Зеландії. Саме цих тваринок американські фермери-селекціонери обрали як основного предка майбутньої новозеландської червоної породи.
Їхнє рішення базувалось не лише на зовнішніх ознаках кроликів (гарне, густе, яскраво-руде хутро), але й на такій якості, як швидке зростання й розвиток молодняка за умови його повноцінного годування. На основі цих тварин, а також за участю кроликів породи фландр, сріблястого кролика шампань та кролячої породи бельгійський заєць отримали первших тваринок нової, новозеландської червоної породи.
Отримане поголів’я деякий час стихійно розводили «в собі». Відпочатку кролики на різних фермах мали неоднаковий відсоток генів вихідних порід, але за кілька років поголів’я гомогенізувалось, і вже до 1910 року сформувалось поголів’я тваринок рудої масті з вигідними господарськими характеристиками.
Цього ж року їх представили на сільськогосподарській виставці як американського червоного кролика. Проте ця назва не прижилась, на відміну від самих кролів, які набули популярності в американських кролівників спершу в Каліфорнії, а згодом – і в усій Америці.
У 1916 році порода була офіційно зареєстрована як новозеландська червона. Кроликів новозеландської червоної породи почали розводити в промислових масштабах і поставляти на світовий ринок отриману від них готову продукцію: кроляче м’ясо та надзвичайно якісні шкурки. До Європи порода потрапила в 1930 році. Багатьом тваринникам ці кролики припали до вподоби, але такого їх поширення, як на батьківщині, не відбулось. Пізніше з’явилися ще дві варіації оерасу «новозеландців»: біла та чорна.
Новозеландським червоним кролям властиві середні кролячі розміри: вага дорослих особин зазвичай знаходиться в межах 4–5 кг. Тіло в них широке та м’язисте, «збите», порівняно коротке. Довжина дорослого кроля становить 45–50 см. Шия в цих тваринок коротка, груди широкі та глибокі, спина широка, поперек короткий і м’язистий. Крижі й круп мають округлу форму, добре наповнені.
Голова порівняно велика, з широким лобом, особливо це помітно у самців. Чималого розміру виразні очі мають коричневе забарвлення. Вуха товсті та широкі, завдовжки близько 11–12 см, вкриті густих коротким хутром. Ноги у представників новозеландської червоної породи короткі, добре обмускулені, шерсть на них також дуже густа и коротка. Колір кігтів завжди відповідає тону окрасу хутра. У самок часто спостерігається підгруддя. Зазвичай самки виростають більшими за самців.
За умови повноцінного і рясного годування молодняк демонструє високу енергію росту, особливо в перші місяці свого життя. У цифрах це виглядає так: вага місячного кроленяти становить 500–600 г, у два місяці вона вже досягає 1,4 кг! У три місяці малюки важать в середньому по 2,3 кг, в чотири – 2,9 кг. Надалі швидкість зростання помітно знижується, проте лишається прийнятною для використання цих тварин у м’ясному кролівництві.
П’ятимісячний кролик важить 3,2 кг, шестимісячний – 3,5 кг, семимісячний – 3,8 кг, а восьмимісячний – 4 кг. Забійний вихід у молодняка в такому віці становить до 55%. У кроликів старшого віку він вищий. Завдяки високим темпам росту новозеландську червону породу часто використовують у господарських помісях з представниками інших порід для отримання товарного м’ясного молодняка. М’ясо новозеландських червоних кроликів, як і кроликів решти порід, вважається дієтичним і легко засвоюється людським організмом.
Новозеландська червона порода має м’ясошкурковий напрямок продуктивності. Окрім м’ясних тушок тварини забезпечують власників ще й цінним яскравим хутром. Хутро у «новозеландців» густе, середнє завдовжки (3–3,5 см) і за жорсткістю, має добре помітний блиск, що надає особливої привабливості кроликам рудого та чорного окрасу.
Колір хутра у цих тваринок завжди однотонний, а його інтенсивність є рівномірною по всьому тілу тварини. Також зустрічаються новозеландські червоні кролики з хутром іншого забарвлення. Окрім основного рудого кольору існують також різні його відтінки: червоно-коричневий, жовто-коричневий, вогняно-червоний, темно-коричневий. Усі варіації допускаються затвердженим стандартом цієї породи.
Густота хутра «новозеландців» має яскраво виражену сезонність: у зимовий період воно стає помітно густішим, а влітку рідшає. Через такі особливості забивати кроликів для отримання високоякісного хутра рекомендується в холодну пору року.
Окрім того, варто зважати на вікові линяння, а справа ця дуже непроста, оскільки в молодняка вони значно розтягнуті в часі. Процес линяння у кроликів відбувається поетапно, і проміжки між линьками не такі вже й великі. Спершу линяють голова і передні лапки тварини, потім боки, живіт, спина, крижова зона, задні лапи та хвіст.
Перше вікове линяння починається в кроленят у півтора місяця і триває близько 55–60 днів, тобто до віку 3,5 місяців. У 4 місяці починається друге. Воно відбувається також зонально і завершується, коли тваринки досягають 5,5–6-місячного віку. Далі зазвичай надходить час сезонного линяння (весняне в нашому кліматі відбувається переважно в березні – квітні, а осіннє в серпні – вересні). Отже, обрати вдалий час для забою непросто. На швидкість і якість линяння впливає склад корму. У разі достатнього вмісту протеїну й сірки в раціоні молодняка період линьки скорочується.
Кролиці новозеландської червоної породи є доволі плідними: за один окрол в них народжується від 8 до 10 життєздатних кроленят. Їхня маса під час народження зазвичай не перевищує 40–45 г. Завдяки високій молочності кролиць новонароджені швидко набирають вагу і розвиваються. Кролематкам властиві хороші материнські якості, тому спостерігається хороша збереженість молодняка. Випадки відмови від годування малюків чи поїдання, розкидання новонароджених є рідкісними.
Кролики-новозеландці легко акліматизуються в будь-яких кліматичних зонах і тому можуть розводитись практично в усіх країнах.
Якщо у вас виникли питання за цією темою, їх можна поставити, обговорити й вирішити спільними зусиллями нижче, під статтею.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
