Весна – це період, коли в більшості свійських тварин з’являється потомство. А з появою в господарстві молодняка виникають і певні, пов’язані з ним проблеми. У свинарстві однією з найсерйозніших небезпек на цьому етапі вирощування є набрякова хвороба поросят.
Найчастіше захворювання проявляється в перший місяць після відлучення поросят від свиноматки. Найімовірніше, що легкою формою набрякової хвороби хворіють майже всі поросята. Але саме легкою субклінічною формою! Як на мене, варто розглядати це захворювання як один з нормальних етапів розвитку імунітету тварини, етап її адаптації до мікрофлори середовища проживання.
Збудник
Збудником набрякової хвороби (лат. Morbus oedematosus), відомої ще як коліентеротоксимія, є гемолітичний різновид звичайної кишкової палички, яку завжди можна виявити на будь-якій фермі. Допоки поросята живляться материнським молоком, вони захищені від патогенної та умовно патогенної мікрофлори пасивним імунітетом, який їм забезпечують присутні в молоці імуноглобуліни. Та щойно їх відлучають від матері, ситуація стає повністю залежною від їхньої власної резистентності.
У більшості випадків молодий організм поросят вже достатньо сильний, щоб протистояти мікроорганізмам, і хвороба протікає субклінічно. За період впродовж двох-трьох днів збудник вільно розмножується в кишківнику поросят і виділяє токсини. У відповідь на це в молодняка підвищується температура до +41°С (верхня норма для свиней становить +40°С), може спостерігатись короткочасне розрідження калу, водночас у поросят зберігаються апетит та активність, тому захворювання лишається непоміченим господарями, ветеринаром чи обслуговуючим персоналом. Хто ж буде на фермі постійно, без вагомих причин вимірювати температуру здоровим поросятам?
Але в разі високої патогенності самого збудника, несприятливих умов утримання поголів’я (відсутність активного моціону, бруд, сирість, холод у свинарнику), неякісного чи неповноцінної годівлі, надто раннього відлучення, під впливом стресфакторів (перевезення, скупченість, грубе поводження, різка зміна раціону, приміщення або персоналу тощо), за наявності інших проблем зі здоров’ям (гіповітаміноз, паразити, застудні захворювання тощо) імунітет у молодняка слабшає, і перебіг хвороби в субклінічній формі (у межах норми) не відбувається. Форма захворювання стає агресивнішою, і це складає загрозу для життя інфікованих поросят.
Перебіг хвороби
Набрякова хвороба може протікати надгостро, гостро та хронічно. У разі надгострого перебігу хвороби поросята просто гинуть наприкінці першого – другого тижня самостійного життя. Ніякі симптоми не встигають проявитись. Під час розтину здерідка можна помітити специфічні патологічні зміни.
Надгостро хвороба протікає у найбільших і добре вгодованих поросят. На мою думку, це можна пояснити більшою залежністю імунітету великих поросят-альф від імуноглобуліну в материнському молоці. Оскільки такі тварини споживали молоко активніше за інших, то різка зміна живлення виявилась для них більш травматичним фактором, ніж для поросят з низьким рангом, які з перших днів життя були обмежені в материнському молоці, чому вимушено поступово переходили на звичайний корм.
Гостра форма перебігу набрякової хвороби спостерігається у 10–30% відлучених поросят. Перші ознаки хвороби – підвищення температури в тварини до +40,5°С. У цей період гемолітична кишкова паличка активно розмножується в кишківнику і витісняє присутню там нормальну мікрофлору.
Поросята втрачають активність і припиняють споживати корм. Через 7–9 годин температура нормалізується, але пригнічення прогресує. У поросят набрякають повіки, вуха, голова, шия. На той час чисельність патогена в кишковому тракті вже є чималою, а накопичені внаслідок його життєдіяльності токсини (веротоксин) всмоктуються в кров і починають отруювати організм, що призводить до прояву специфічних зовнішніх ознак.
Після порушення багатьох процесів у тканинах організму (збільшення проникності стінок кровоносних і лімфатичних судин, погіршення в обміні калію і натрію, газообмінних процесів у тканинах тощо), унаслідок яких рідина накопичується в підшкірній клітковині голови та у тканинах мозку, шлунку, товстого відділу кишківника, веротоксин починає дедалі більше й більше впливати на центральну й периферійну нервову систему.
У тварини в цей час спочатку з’являється збудження (поросята безпричинно верещать, у багатьох помітне м’язове тремтіння, короткочасні судоми шийних м’язів), потім (через пару годин) настає сильне пригнічення (спостерігається хитка хода, розлади в координації рухів), пізніше розвиваються паралічі задніх кінцівок, порушення серцевої діяльності, збій ритмічності дихальних рухів. Смерть у більшості хворих тварин настає на другий – п’ятий день від появи перших клінічних ознак.
Хронічна форма набрякової хвороби спостерігається у тварин старше чотиримісячного віку. У цій ситуації в поросят з’являється пронос, іноді закреп, загальне пригнічення, відсутність апетиту, набряк підшкірної клітковини голови та шиї. Але розлади нервової системи проявляються слабо, переважно це порушення координації рухів, невпевнена хода. Більшість поросят за такого перебігу виживають, проте їх продуктивність помітно знижується.
Яскраві клінічні ознаки набрякової хвороби дозволяють її легко діагностувати. Хоча, як і в інших випадках, краще все-таки підстрахуватися лабораторними дослідженнями, щоб виключити чуму й хворобу Ауєскі.
Лікування
Якщо діагноз підтверджено, лікування починають негайно. Щоб очистити кишківник від токсинів, потрібно одразу дати поросяті випити одноразово 250 г 5%-вого теплого розчину глауберової солі. Внутрішньом’язово або підшкірно щодня вводяться препарати вітаміну В, наприклад «Фос-бевіт» у дозі 1 мл на 10 кг ваги тварини, до повного її одужання.
Щоб знизити проникність судин, внутрішньовенно (тільки внутрішньовенно! інший спосіб введення призведе до некрозу в місці ін’єкції!) рекомендую ввести 10%-вий розчин хлористого кальцію дозою 3–5 мл на одне порося.
Усі зазначені вище препарати – це лише допоміжні засоби. Основне лікування полягає у використанні антибіотиків. Хороші результати забезпечує внутрішньом’язове введення «Ультрасептолу» або «Бровасептолу» щодобово, у дозі 0,8 мл на 10 кг живої ваги, впродовж 5–7 діб. Аналогічно діє «Мономіцин». Рекомендована доза: 10000 ОД на 1 кг живої ваги тварини. Вводити препарат потрібно тричі на добу до повного одужання, а потім ще два дні після нього. Поголів’ю, що перехворіло на набрякову хворобу, бажано кілька днів після завершення лікування давати ацидофільні препарати для відновлення мікрофлори кишківника.
Профілактика
Щодо профілактики набрякової хвороби, то вона полягає в дотриманні вимог зоогігієни, всебічному зміцненні організму молодняка, що перебуває на підсосі, та правильному, безстресовому відлученні поросят. Ознайомитися з цим способом можна в одній з попередніх статей.
Якщо ж немає можливості виконувати всі необхідні правила, то відносно ефективною профілактикою стане додавання в корми антибіотиків. Для цієї мети цілком згодиться той самий «Ультрасептол», тільки в порошкоподібній формі, за розрахунком: 200 г препарату на 100 кг корму; або порошок «Неоміцин» у дозі: 20 г на 100 кг корму. Застосовують такі добавки в годуванні поросят одразу після їх відлучення від свиноматки, впродовж одного місяця.
Усі запитання за цією темою, що виникли у вас під час ознайомлення зі статтею, можна поставити нижче, у коментарях.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
