За всіх часів і в будь-якій країні одним з головних завдань тваринників було є й буде максимальне підвищення цільової продуктивності поголів’я тварин. Вирішується воно різними шляхами, що відповідають духу часу, рівню розвитку сучасної науки та можливостям сільського господарства.
Одним із способів прискорити відгодівлю та збільшити безпеку молодняка є зміна складу кормової суміші та введення спеціальних добавок до підібраних натуральних кормів чи питної води. Такі добавки сприяють повнішому перетравленню компонентів корму й покращують засвоєння організмом поживних речовин, що містяться в них.
Серед чималої кількості кормових добавок особливої уваги заслуговують підкислювачі. Ці речовини допомагають виконати поставлене завдання за рахунок зміщення показника рН кормової суміші та шлунково-кишкового середовища у бік зменшення, тобто в кислий бік.
Підкислювачі – це препарати, що складаються із суміші декількох органічних кислот, підбір яких, їх концентрація та співвідношення науково обґрунтовані. Найчастіше застосовуються підкислювачі, основу яких складає суміш пропіонової, оцтової, молочної, лимонної, мурашиної, олійної, фумарової, сорбінової кислот.
Окрім цих основних компонентів, до складу деяких підкислювачів можуть входити ацетат міді, ацетат цинку, форміат амонію, бензоат натрію та деякі інші складові. Потрібна концентрація розчину забезпечується додаванням до нього відповідної кількості дистильованої води.
Підкислювачі застосовують як ефективний профілактичний засіб проти розладів травлення, пов’язаних з активізацією умовно-патогенної мікрофлори та недостатньою ферментною активністю; як засіб, що нормалізує мікрофлору травної системи та знижує кормовий стрес під час зміни звичного раціону на інший, новий його склад; як засіб, що підвищує апетит (а врешті й поїдання кормів) і перетравлюваність усіх складових кормової суміші; як препарат, що безпечно знезаражує зсередини систему водопостачання та саму питну воду.
Для кращого розуміння принципу дії підкислювача, розглянемо коротко вплив його компонентів на систему травлення тварини й біохімічні процеси, які в ній відбуваються.
Основна дія препарату забезпечується за рахунок синергетичної роботи (яка доповнює та посилює взаємний вплив) кількох органічних кислот, що входять до його складу. В уважного читача може виникнути закономірне питання: навіщо до складу підкислювача введено не дві-три кислоти, а одразу кілька різних?
Справа в тому, що потрібного ефекту можна досягти тільки внаслідок впливу недисоційованих кислот (в яких іони водню пов’язані із кислотним залишком). А в шлунку, де рівень рН становить близько 4 одиниць, значна частина (не менше 50%) фумарової та лимонної кислот переходять у дисоційований стан. Ці кислоти, які легко дисоціюються, швидко підкислюють кормову грудку й захищають від дисоціації решту кислот, призначених для виконання подальшої дії. Саме з цією метою до складу підкислювача й додані кислоти з різною схильністю до дисоціації.
Сприятливий вплив кислот на травну систему зокрема й на весь організм тварини в цілому здійснюється за двома основними напрямками: вибірковим бактеріостатичним (що перешкоджає розмноженню мікроорганізмів) і навіть бактерицидним (що вбиває мікроорганізми), а також за напрямком підвищення активності травних ферментів.
Клінічно це проявляється у відсутності чи припиненні наявних раніше розладів травлення, в покращенні самопочуття поголів’я та підвищенні важливих фізіологічних показників продуктивності (приростів і т. ін.).
Вибіркова бактеріостатична дія підкислювача базується на тому, що більшість патогенної та умовно-патогенної мікрофлори не можуть нормально здійснювати свою життєдіяльність у кислому середовищі (при рН=5 і нижче, тоді як оптимальним є 6 ≤ рН ≤ 8), а для корисної симбіотичної та іншої непатогенної мікрофлори така значна кислотність середовища є цілком прийнятною.
Кислоти дифузно проникають усередину хвороботворної мікробної клітини й підвищують у ній кислотність, що порушує біохімічні процеси та синтез мікробної ДНК, а також проникність та стабільність клітинної мембрани.
Наприклад, молочна та лимонна кислоти порушують обмін катіонів натрію, кальцію, калію, магнію, частково переводячи їх у хелатну форму. Масляна кислота (точніше, її кислотний залишок у цитоплазмі) перешкоджає синтезу мікробної ДНК. Все це разом призводить до того, що хвороботворна клітина спочатку перестає ділитися (бактеріостатична дія), а потім гине (бактерицидна дія).
Добре виражену бактеріостатичну та бактерицидну дію мають масляна, оцтова, сорбінова, пропіонова, бензойна кислоти, значна частина яких у травному тракті тварини залишається в недисоційованому стані. Важливим фактором є те, що в мікроорганізмів не виробляється резистентність до впливу органічних кислот, як це відбувається при тривалому застосуванні антибіотиків.
Органічні кислоти є природними метаболітами, тому антибактеріальний ефект досягається без проявів каренції (періоду, протягом якого спостерігається виведення решток лікарського засобу в складі цільової продукції тварини: молока, яєць, м’яса тощо), властивої багатьом протимікробним препаратам.
Стосовно підвищення активності ферментів та інших речовин травного соку (пепсину, реніну, гастриксину, желатинази та ін.), які розщеплюють корм, то всі вони краще діють у більш кислому середовищі і різко знижують свою активність у разі підвищення рН.
Чому так відбувається, можна зрозуміти на прикладі пепсину – основного ферменту, який розщеплює білки. Пепсин виробляється в неактивній формі у вигляді пепсиногену, щоб унеможливити випадкове перетравлення стінок самого шлунку. В кислому середовищі (при рН близько 1,5–2,5), після рефлекторного виділення соляної кислоти у відповідь на споживання твариною корму, цей неактивний пепсиноген втрачає частину своєї молекули (N-кінцева длянка, яка складає приблизно 15–20% від розміру молекули пепсиногену) і перетворюється на активний пепсин, здатний розщеплювати білки.
На кислотність кормової грудки впливають багато факторів. Вода й корми в хімічному сенсі є буферними (такими, що зменшують кислотність) та кислотозв’язуючими (які адсорбують кислоту) системами, що закономірно призводить до зменшення кислотності (підвищення рівня рН) і, як наслідок, – до зменшення активності ферментів.
Травна система молодих тварин ще досить слабка, тому кількість травних соків, що виділяється в шлунку, часто є недостатньою, як і вміст соляної кислоти (менший, ніж у дорослих тварин). Водночас більшість комбікормів (особливо передстартерні та стартерні) містять значну кількість протеїну. Отже, молода тварина не може виділити більше соляної кислоти, необхідної для нормального перетравлення запропонованого раціону, внаслідок чого частина корму залишається неперетравленою і в такому вигляді надходить у наступні відділи травного тракту.
Це своєю чергою призводить до бурхливого розвитку умовно патогенної мікрофлори. Зовні така ситуація проявляється як діарея, зниження вгодованості й темпів зростання, а іноді як загибель частини молодняку. Подібне часто трапляється з молодняком після відлучення, коли стрес і різка зміна раціону (виключення з нього молока матері) призводять до дисбалансу кислотності вмісту шлунка.
З використанням підкислювача кислотність кормової грудки збільшується, і перетравлення проходить швидше та якісніше (повніше). Тому всі поживні речовини краще засвоюються організмом тварини, а небажана мікрофлора позбавляється значної частини живильного середовища і не може надмірно розвиватись. Застосування підкислювача знижує конкуренцію за поживні речовини між організмом тварини та небажаними бактеріями всередині неї.
Інші компоненти підкислювача також вводяться з певною метою. Наприклад, бензоат натрію внаслідок змішування з водою утворює бензоїнову кислоту. Ця сполука зупиняє розвиток грибків, дріжджів та інших мікроорганізмів, присутніх у кормах, а також покращує та посилює смакові якості самого корму, що підвищує його поїдання.
Ацетат міді є сильним фунгіцидом, що знищує грибки, які можуть міститись у неякісному зерні чи кормах, приготованих з нього. Вміст цієї речовини зазвичай не перевищує 0,75–1% у неприготованому (нерозбавленому) препараті.
Форміат амонію вводиться для знищення небажаної мікрофлори (E. сoli, Salmonella, Clostridium, Campylobacter, Pseudomonas) та цвілевих грибків з родів Aspergillus, Penicillium, Fusarium.
Бутират натрію та бутират кальцію (це солі масляної кислоти), оцтова, масляна та пропіонова кислоти стимулюють ріст та активність кишкових ворсинок, що позитивно позначається на процесах перетравлення компонентів корму та засвоєння поживних речовин.
Значна частина складових підкислювача працюють у комплексі. Так, наприклад, поєднання лимонної і молочної кислот стимулює продукування секрету підшлунковою залозою. Бутират кальцію та бутират натрію в комплексі з мурашиною кислотою ефективно протистоять клостридіям (Clostridia). Пропіонат кальцію, цитрат кальцію, пропіонат натрію, сорбінова, пропіонова та мурашина кислоти зупиняють розвиток цвілевих грибів. До того ж спільний вплив цих компонентів значно перевершує їх дію поокремо в тій же концентрації.
Органічні кислоти, після того як вони виконали свою основну роботу в шлунково-кишковому тракті, повністю засвоюються організмом і, внаслідок подальшого перетворення, стають додатковим джерелом енергії.
Застосовують пдкислювачі шляхом додавання їх у воду. Кількість підкислювача та схема його застосування залежить від базової кислотності самої води та особливостей фізіології цільової групи тварин. Так, наприклад, для молодняку птиці та поросят молодше двох місяців на 1 літр питної води додають 0,5 мл підкислювача; свиням на відгодівлі на 1 літр питної води потрібно 1 мл підкислювача.
Підкислювачі можна застосовувати також для профілактичного знезараження системи водопостачання тваринницьких приміщень. З цією метою потрібно додати 2–10 мл препарату на 1 літр води та витримати його в системі близько 12 годин. Після обробки розчин потрібно злити, а систему промити, щоб очистити від осаду мікробної плівки, який утворився внаслідок дії компонентів підкислювача.
Схема застосування може бути різною. Для прикладу наведемо варіант, рекомендований одним з виробників.
Поросятам за 5 діб до відлучення і впродовж 2-х тижнів після нього потрібно постійно щодня додавати у воду підкислювач. Протягом наступних 10 днів достатньо додавати підкислювач 3 дні на тиждень, а в подальші 10 днів – 2 дні на тиждень. Потім, впродовж усього періоду виращування й до забою – 1 день на тиждень.
Курчатам-бройлерам віком до 21 дня підкислювач треба додавати до питної води постійно. З 22-го дня до 35-го – 3 дні на тиждень. З 36-го дня й до завершення періоду виращування – 1 день на тиждень.
Курчатам яєчних і комбінованих порід підкислювач у рекомендованих дозах додають у воду щодня до 4,5-місячного віку. З 4,5 місяців – 3 дні щотижня, з 5 місяців – 2 дні щотижня. А з 5,5-місячного віку – 1 день на тиждень.
Окрім багатьох корисних властивостей є в підкислювачів і свої негативні сторони.
· Багато з органічних кислот належать до летких сполук, через що частина їх може випаровуватись в умовах тривалого або неправильного зберігання.
· Компоненти нерозбавленого підкислювача в разі необережного з ним поводження можуть викликати в персоналу опіки та подразнення шкіри або слизової оболонки органів дихання.
· Вони агресивні до деяких матеріалів, тому здатні спричинити корозію металевих поверхонь тваринницького обладнання.
· Органічні кислоти можуть реагувати з вітамінами, мікро- та макроелементами, які входять до складу кормів, що призводить до зміни властивостей не лише самих кислот, а й інших корисних речовин.
Підкислювачі випускаються в рідкій та порошкоподібній формі. Порошкові підкислювачі можна застосовувати не лише за описаною вище схемою, але й для стримання розвитку мікрофлори в кормах під час їх зберігання, а також зниження буферної ємності кормів (особливо це актуально для макухи, шроту). Правильне використання підкислювачів істотно підвищує рівень безпеки для молодняка в складні періоди його життя та покращує загальний стан поголів’я.
Усі питання з цієї теми, які вас зацікавили, можна вирішити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
