Садкове рибництво

Риба – це досить цінний продукт у нашому харчуванні, тому вона користується цілком заслуженою популярністю у споживачів і має стабільний попит на продовольчому ринку. Саме з цієї причини багато фермерів, та й великі рибницькі підприємства, займаються її розведенням і вирощуванням з метою подальшої реалізації отриманої продукції. Рибництво є однією з перспективних галузей сільського господарства, яка за умови відповідального та серйозного ставлення може перетворитись на сімейний бізнес і стати надійним джерелом прибутків.

Займатися рибництвом можна по-різному: хтось розводить рибу у ставку, а хтось – у спеціально створеній штучній системі життєзабезпечення.

Одним з відносно простих і маловитратних способів є вирощування риби в садках.

Суть ідеї полягає в тому, що в природній водоймі розміщуються великі ємності з сітчастими стінками – садки, щось на кшталт просторих риб’ячих вольєрів, де протягом теплої пори року утримують і годують молодняк цінних видів риби. З настанням холодів рибу, що знаходиться в садках, виловлюють і реалізують, або переміщують у криті басейни для дорощування, або, якщо це холодолюбиві види, залишають у садках на зимівлю. Цей спосіб нагадує утримання сухопутних сільськогосподарських тварин у літніх таборах, але стосовно до риби.

Садкове рибництво поєднує в собі переваги вирощування риби в установках замкнутого водопостачання та вільного її утримання у відкритому ставку. Цей спосіб, що ніби є посередньою ланкою між обома методами, спрощує багато технологічних процесів і відкриває нові можливості.

Садкове утримання дозволяє виловлювати рибу наприкінці технологічного циклу, контролювати її зростання й розвиток, а за необхідності проводити діагностичні, лікувальні та профілактичні заходи так само легко, як і при вирощуванні в установках замкнутого водопостачання (УЗВ). І водночас набагато зручніше, ніж при її вільному утриманні у відкритому ставку. 

Разом з тим садкове утримання не вимагає придбання складного й вартісного обладнання, як це необхідно для життєзабезпечення риби в УЗВ. Діяльність рибної ферми не залежить від роботи цього обладнання, що також заощаджує витрати на електроенергію. Відсутня загроза загибелі поголів’я в разі виходу з ладу одного з приладів. Існування й розвиток риби відбувається майже автономно.

Садкове утримання запобігає небезпеці передчасного вилову зарибка місцевими жителями чи браконьєрами, що може траплятись у відкритому ставку. При невеликих обсягах виробництва не потрібно орендувати весь ставок на кілька років. У садках без втрат можна вирощувати молодняк риби будь-якого віку, навіть якщо у водоймі мешкає значна кількість хижаків.

Крім того, в місцях, де немає водойм зі стоячою водою, а є тільки річки або море, ставкове рибництво неможливе через необмеженість водного простору, а от організація садкового рибництва цілком реальна. До того ж водойма проточна чи дуже значних розмірів буде для цього навіть кращою, ніж ізольована, зі стоячими водами, оскільки якість води в ній буде вища.

Для успішного вирощування поголів’я в садках потрібно знайти водойму, визначитися з видом риби та напрямком господарської діяльності вашого рибницького господарства (розведення, підрощування зарибка чи вирощування товарної риби). Про все це й поговоримо в нашій статті.

Щоб почати займатися садковим рибництвом, потрібно насамперед знайти природну (озеро, річку, море, затоку тощо) або штучну (різні гідроспоруди біля підприємств, зрошувальні канали, кар’єри, водосховища та ін.) водойму з відповідними для життя риб характеристиками водного середовища. Вода, як середовище проживання, з одного боку має задовольняти умови для життєдіяльності самих риб і відповідати їх біологічним потребам, а з іншого – не містити ніяких речовин, що могли б накопичуватись у тканинах майбутньої товарної риби й надавати їй неприємного запаху, присмаку, смаку чи створювати небезпеку здоров’ю людей, які будуть споживати цей продукт.

Вимоги до якості води

В садках можна вирощувати як морські, так і прісноводні види риби. Вимоги до води для утримання риби відрізняються і залежать від її виду. Вибираючи водойму, слід враховувати, яку саме рибу в ньому планується вирощувати, оскільки одні види можуть жити лише в солоній воді, а інші – тільки в прісній. 

Одним з основних показників є солоність, що й визначає, яку саме рибу (морську чи прісноводну) можна вирощувати в певній водоймі. 

Сумарний вміст мінеральних речовин для прісноводної риби не повинен бути вищим за 1 г/л, та серед представників цієї групи є немало видів, які здатні існувати в середовищі зі значно вищим показником солоності. 

Наприклад, для карася, коропа, лина, товстолобика, стерляді, білого амура, веслоноса, щуки, харіуса, змієголова, миня гранично допустима концентрація може становити 4–6 г/л, що відповідає показнику солоності річкових вод у місцях їх впадання в море. У такому середовищі вони можуть жити, та для нересту їм усе ж потрібна вода з концентрацією мінеральних речовин не більше ніж 1 г/л. 

Для вирощування ляща, осетра сибірського, коропа звичайного, судака прийнятним є навіть вищий рівень солоності води – 10–12 г/л, який відповідає концентрації солі в Азовському морі. 

Для сигових риб (сиг, пелядь), осетра, пстругу (форелі), канального сома, білуги придатною є ще солоніша вода – 16–18 г/л, що відповідає солоності води Чорного моря. Для утримання вугра, тихоокеанського лосося, кефалі, тиляпії, камбали, бичків солоність води має становити від 18 до 36 г/л, як у світовому океані. У солоній воді можна вирощувати в садках не тільки рибу, а й іншу цінну морську живність: мідій, крабів, устриць, креветок тощо.

Окрім показника солоності води надзвичайно важливе значення має вміст у ній розчиненого кисню. Рибам кисень необхідний для дихання, тому його кількість у воді впливає безпосередньо на їх самопочуття, швидкість росту та навіть на виживання. 

В процесі еволюції в різних видів риб сформувалась і різна чутливість до концентрації кисню у водному середовищі. Найчутливішими до нестачі цього елемента є окуневі, осетрові, лососеві, камбала, минь річковий. Для них мінімально допустима концентрація кисню складає 5 мг/л. Якщо цей показник буде нижчим, то представники вищезгаданих видів риби можуть задихнутися. 

Більш витривалими до умов нестачі кисню є амур білий, товстолобик, в’язь, лящ, сом звичайний, лобань (кефаль), буфало великоротий, судак. Цим рибам потрібен вміст кисню не менше 4 мг/л. 

Водне середовище з кисневою концентрацією 3 мг/л прийнятне для карася сріблястого, різних видів коропа, вугра європейського, щуки. Найменш залежні від рівня кисню, розчиненого у воді, такі риби як карась золотий, лин, ротань-головешка, змієголов, бобирець звичайний, тиляпія, кларій нільський. Проте не варто зловживати цією їхньою особливістю, оскільки будь-яка риба краще зростає не в екстремальних умовах, коли параметри води тривалий час перебувають на межі гранично допустимого рівня, а коли вона почувається комфортно.

Стосовно кисню, в рибництві існує таке поняття як «зона необмеженого росту». Це така концентрація елемента у воді, за якого зростаюча риба не докладає ніяких зусиль і не витрачає енергію для власного дихання. Для різних видів риб цей показник відрізняється. Нижня межа цієї зони становить від 50 до 80% від максимально можливого насичення води повітрям при певній температурі. 

Чим нижчою є температура, тим більше кисню може розчинитись у воді. Згідно з нормами, діючими в рибницьких господарствах, в 1 кубометрі води повинно бути не менше 5,5 грамів розчиненого кисню. 

У разі обмеженого дихання риба гірше живиться, а це знижує темпи її зростання й розвитку, отже знижується й ефективність господарської діяльності рибницького підприємства. Якщо в процесі вирощування риби з якоїсь причини в місці розміщення садків вміст розчиненого кисню досяг критичного значення, можна тимчасово застосовувати примусову аерацію води за допомогою компресора чи лопатевих аераторів. Але якщо дефіцит кисню зафіксовано у воді ще до розміщення садків, то таку водойму краще не використовувати.

Важливим параметром якості ставкової води є вміст у ній вуглекислого газу та інших небажаних розчинених чи зважених речовин.

Від кількості зважених часток залежить прозорість води та її колір. Чим прозоріша вода, тим вона чистіша, і тим це краще для вирощування риби. Кількість зважених часточок в одному кубічному метрі води не має перевищувати 25 г. 

Прозорість визначають за допомогою штанги або троса, на кінці якого розміщений білий кружок діаметром 10 см. По всій довжині штанги чи троса через кожні 10 см наноситься розмітка. Щоб визначити прозорість, інструмент занурюють у воду, доки розрізнити білий кружок стане неможливо. Відмітка глибини занурення на штанзі (тросі) в сантиметрах і буде показником прозорості.

Для різних видів риби гранично допустима прозорість різна. Для вирощування коропових риб вона не повинна бути меншою за 0,75–1 м. Для пстругу цей показник має дорівнювати або перевищувати 1,5 м. Низьке значення прозорості можливе у мілких водоймах з великою кількістю демерсальних (тих, що живуть у товщі води біля дна водойми) або коропових риб. Ці види в пошуках корму риють і піднімають мул з дна, внаслідок чого прозорість водойми зменшується.

Кольоровість води визначається за відтінком, в який забарвлюється кружок під час занурення на середину глибини прозорості води. У природних водоймах кольоровість найчастіше залежить від того, які види фітопланктону переважають у товщі води. Колір може змінюватися від фіолетового до вишневого. Кожному кольору відповідає своя довжина світлової хвилі. Колір води в прісній водоймі повинен складати близько 550–580 нм, що відповідає зеленкувато-жовтому відтінку. 

Бурхливий розвиток одноклітинних водоростей називається цвітінням води. Воно є небажаним явищем, оскільки слід за піком розвитку завжди настає масова загибель цих організмів, яка спричинює виділення у воду шкідливих продуктів розкладання і вимагає великої витрати кисню на забезпечення цього процесу. Під час масового відмирання мікробіоти вода набуває болотного кольору. Буре забарвлення свідчить про високу концентрацію гумусових сполук, що також не сприяє утриманню риби, оскільки в такій воді можуть бути продукти розкладання та інші речовини, які знижують її якість. Внаслідок цього вода може мати специфічний запах. 

Наявність сторонніх запахів у води неприпустима, оскільки вони можуть зберігатись і в тканинах вирощеної риби.

Нормована кількість вуглекислого газу в природній водоймі становить близько 10 мг/л, хоча дозволяється й більший його вміст, до 25 мг/л. У природній водоймі, як у замкнутій екосистемі, вуглекислий газ необхідний для життєдіяльності рослинності. Але його значна концентрація свідчить про органічне забруднення води, яке може бути небезпечним для риби. Щоб усунути цю проблему, можна здійснити вапнування водойми, посилити аерацію води, й за можливості збільшити проточність.

Вміст аміаку в нормі може становити близько 0,01мг/л, а його гранично допустиме значенне – до 0,07 мг/л. Вміст цього газу в кількості 0,1 мг/л є смертельно небезпечним для існування риби.

Сірководню у водоймі не повинно бути. Якщо ж він там присутній, то така вода не придатна для організації садкового рибництва. Наявність сірководню у воді свідчить про процеси розкладання білка у водоймі, що зазвичай супроводжується збільшенням кислотності середовища та низьким вмістом кисню. У таких випадках слід спустити воду нижніх шарів і замінити її свіжою, а також збільшити аерацію водойми.

Нітрити дуже небезпечні для життя риб. Нормальна їх концентрація у прісноводних водоймах складає 0,2 мг/л, а гранично допустима – 0,3 мг/л. Більша кількість нітритів неприпустима, оскільки тоді вони з’єднуються з гемоглобіном крові, не дають йому можливості приєднувати кисень з циркулюючої крізь зябра води й постачати його у всі тканини організму. Внаслідок цього риба гине від задухи, хоча кількість розчиненого кисню у воді може бути й достатньою.

Нітрати менш небезпечні. Норма їхньої концентрації знаходиться в межах від 0,2 до 2 мг/л, а гранично допустима досягає 3 мг/л. 

Норма присутності у воді фосфатів не перевищує 0,3 мг/л. Оптимальна кислотність водного середовища: 7–8 рН.

До початку будівництва садкового рибницького господарства чи перед установкою плавучих садків необхідно провести аналіз ставкової води на присутність у ній пестицидів, гербіцидів, важких металів, добрив і нафтопродуктів.

Пестициди, засоби захисту рослин, добрива та інші хімікати, що застосовуються в сільському й лісовому господарстві, не повинні міститись у воді рибницької водойми ні в якому вигляді. 

Нафтопродукти припустимі лише в емульгованому стані за умови, що їх кількість не перевищує 0,05 мг/л. 

Максимально допустима концентрація інших речовин у воді: мідь – 1 мг/м³; марганець – 10 мг/м³; хром – від 20 до 70 мг/м³; нікель – 10 мг/м³; кадмій – 5 мг/м³; свинець – 100 мг/м³; цинк – 10 мг/м³; кобальт – 10 мг/м³.

Якщо показники забруднення води вищі за наведені нормативи, то від цього водоймища краще відмовитися або знайти причину забруднень й усунути її. Відмовитися від водойми також слід тоді, коли дика риба, що живе в ньому, має якісь захворювання (наприклад, аеромоноз). Для іхтіопатологічних дослідження потрібно провести контрольний вилов декількох десятків риб до того як розміщувати садки.

Солоність води, вміст у ній кисню та інших критично важливих речовин може змінюватися у природних водоймах. Перед початком організації садкового рибництва обов’язково потрібно зробити аналіз води. І в подальшому бажано повторювати його хоча б двічі на рік (перед початком сезону та в середині літа). Комплексне дослідження води можна проводити у ветлабораторії, в санепідемстанції або в гідрохімічний лабораторії місцевого заводу.

Вміст деяких речовин можна визначити й самостійно: солі – за допомогою приладу солеміра, а кількість кисню – приладом оксиметром. Жорсткість, кислотність, наявність нітратів й інших сполук визначається швидко (за 1 хвилину) одноразовими тест-смужками.

Оцінюючи придатність водойми для заняття садковим рибництвом, слід крім усього іншого враховувати наявність у ній течії та її швидкість. В цілому течія – це позитивний фактор. Вона покращує мікроклімат садка, та разом з тим важлива її помірність: швидкість течії не повинна перевищувати 0,5 м/с.

Важлива характеристика водойми – глибина й товщина її найбільш придатного для життя риб верхнього шару (епілімніону), який добре прогрівається сонцем, аерується й освітлюється сонячним промінням, а також відносна стабільність глибини та характеристик води протягом року, зокрема відсутність добових перепадів у цих параметрів.

Глибина садка не повинна перевищувати глибину епілімніонічного шару води конкретної водойми. Мінімальна товщина цього шару в більшості природних водойм становить 1–2 метри, й цього цілком вистачає для виробничих потреб рибного господарства. 

Садки бувають пересувними або капітально спорудженими – стаціонарними. Пересувні садки – це переважно плавучі споруди, які складаються з рибницької ємності, утвореної сітчастими стінками і дном з поплавців. Поплавці утримують всю конструкцію на плаву, біля поверхні води.

Поплавцями можуть слугувати герметично закупорені порожні металеві бочки, понтони, пластикові труби великого діаметра, пінопластові блоки, надувні камери, буйки або спеціально виготовлені поплавці заводського стандарту.

Кріпляться поплавці до верхньої частини каркасу садка, виготовленого з металевих чи пластикових труб діаметром не менше 10 см  або сталевого кутика 50 мм × 50 мм. Об’єм садка може бути довільним, від 10 до 50 м³ й більше. 

Висота стінок залежить від глибини водойми й товщини епілімніонічного шару. Дно садка не повинно розташовуватися ближче одного метра до дна водойми, щоб продукти розпаду органічних залишків, які розкладаються на дні, не впливали на воду в садку. Встановлюючи садки у великому, глибокому водоймищі, є можливість зробити в них стінки більшої висоти, та слід враховувати, що обслуговувати садки глибиною понад 2,5 метрів дуже незручно.

Матеріал для стінок повинен бути міцним і легким. Зазвичай для цього використовують синтетичні полімерні делі (поліамідні сіткові полотна). Верхню частину садка бажано закрити металевою або пластиковою сіткою для захисту рибного поголів’я від птахів й інших тварин (а також людей), які можуть ловити рибу в час відсутності господаря. 

Садки можуть мати довільну форму, але найбільш розповсюджені два її види: прямокутна та кругла. Прямокутні садки легше виготовляти, обслуговувати й комбінувати групами.

Плавучі садки можна розміщати групами з декількох споруд, що досить зручно для їх обслуговування, яке можна здійснювати з лодки, плавучої платформи чи з настильного містка, з’єднаного з берегом. 

Плавучі садки можуть вільно дрейфувати по обмеженій водоймі (озеро, ставок) чи прикріплятись якорями до дна. У разі розміщення плавучих садків у великих відкритих водоймах якорі мають бути обов’язково. 

Для обслуговування декількох плавучих садків у великій водоймі, зручно мати плавучу платформу, яка буде постійно перебувати біля садків й використовуватись для зберігання кормів та інвентарю, як прихисток для господаря чи співробітників рибного господарства, а також для забезпечення їх побутових потреб.

Плавучі садки рекомендується розміщувати не ближче ніж за 50 метрів від берега й прибережної рослинності. Саме в цій 50-метровій зоні знаходиться більшість проміжних господарів багатьох паразитів, плавають їх яйця й вільно живуть личинки, якими може заражатися вирощувана риба. У прибережних водах риба може заражатися іхтіофтіріусами, аргулюсами, диплостомами, опісторхами й іншими збудниками інвазій.

Стаціонарні садки будують на сваях, забитих у дно. На цих сваях кріпляться каркаси-гнізда, в які встановлюються садки. Матеріал стінок і дна може бути різним: металева сітка чи синтетичний матеріал – дель. Розмір вічка в ньому залежить від розміру риби, що буде вирощуватись, але здебільшого застосовують сітку з розміром вічка від 5 мм до 20 мм.

Стаціонарні садки зручніші в обслуговуванні, ніж плавучі.

Зазвичай їх встановлюють у великих водоймах. Для зручності обслуговування стаціонарні садки розміщують паралельно, по два; прямокутної форми – перпендикулярно або паралельно до берегової лінії. 

Обираючи місце для організації стаціонарного садкового рибницького господарства, слід враховувати особливості берегової лінії, тип ґрунту, можливість прокладки зручного транспортного сполучення, електропостачання та якість покриття мобільного зв’язку.

Для будівництва стаціонарних садків краще вибирати водойми зі щільним піщаним дном. Між двома капітальними садками споруджують міцні опори, на яких облаштовують дорогу для заїзду автотранспорту або настили для переміщення обслуговуючого персоналу. Стаціонарні садки можна встановлювати у водоймах, де перепади рівня води відсутні або дуже несуттєві.

Оскільки в більшості випадків стаціонарні садки мають чималі розміри, бажано облаштовувати їх у водоймах з течією, яка буде постійно видаляти з садка продукти життєдіяльності вирощуваної риби й забезпечувати приплив свіжої води, багатої на кисень і планктон.

Для масштабного вирощування риби створено стандартну заводську садкову лінію ЛМ-4. Використовувати її рекомендують у незамерзаючих водоймах. Габаритні показники цієї рибницької споруди такі: довжина – 215 м, ширина – 14 м. Площу можна розділити на декілька садків різних розмірів, залежно від потреб рибницького господарства. Загальна площа всіх садків цієї лінії складає 1040 квадратних метрів. Для годування рибного поголів’я на садкових лініях передбачений роздатчик корму РГК-700, виготовлений на базі малопотужного трактора Т-16М.

За призначенням садки можуть бути нерестові, личинкові, малькові, вирощувальні, зимувальні, нагульні. Між собою вони відрізняються габаритами й розмірамі вічок сітки. Личинкові садки мають розміри 2 м × 2 м зі стінками заввишки 1 м. Їх обтягують синтетичною сіткою з шириною вічка 2 мм. 

Садки, призначені для мальків, мають габаритні розміри 3 м × 1 м з висотою стінок 1м, виготовлених з капронової сітки, вічка якої не перевищують 3,6 мм. Габаритні розміри вирощувальних і нагульних садків можуть становити: довжина – від 3 до 6 м, а ширина – від 2,5 до 6 м. Розмір вічок сітки: 5–20 мм.

Рекомендовані розміри нерестових садків: 1,5 м × 1,5 м, розмір вічок: 20 мм. Якщо риба лишається в садках на зимівлю, то найзручнішими для цього є садки розміром 3 м × 3 м з величиною вічка, яка відповідає певній віковій групі риби.

Крім поверхневих, існують ще занурювальні садки, які знаходяться не біля поверхні води, а в її товщі. За допомогою спеціальних механізмів їх можна підіймати на поверхню, щоб погодувати рибу чи виконати іншу необхідну роботу, після чого знову занурювати на певну глибину. Застосовують їх переважно в морських умовах та в дуже глибоких водоймах, де товщина епілімніону становить не менше 10–20 метрів. 

Використання таких конструкцій дозволяє опускати рибу на оптимальну для неї глибину й забезпечує відносну незалежність від погоди (сильних штормових хвиль, котрі здатні пошкоджувати поверхневі садки).

Під час розташування садків у водоймі, слід враховувати, що продукти метаболізму вирощуваної риби та нез’їдені рештки корму будутьзабруднювати природну екосистему. Через це кількість садків і поголів’я промислової риби в них не повинно перевищувати можливості природної мікрофлори водойми до утилізації всіх виділених рибницьким об’єктом шкідливих речовин.

Співвідношення площі садка до загальної площі дзеркала води непроточної водойми для різних видів риби відрізняється, але воно не повинно перевищувати 1 : 1000 (тобто на 1 м² садка має припадати не менше 1000 м² поверхні водойми). 

Яким би не було співвідношення площі садків до загальної площі водойми, продукти життєдіяльності поголів’я та нез’їдені рештки комбікормів все одно лишатимуться у воді, тому не можна розміщувати садки з рибою у водоймах, призначених для водопостачання населення. Винятком може бути вирощування планктоноїдних видів риб, спосіб життя яких сприяє очищенню водного середовища ставка.

Надзвичайно важливою для нормальної життєдіяльності риби є швидкість водообміну між садком та самим водоймищем.

У забезпеченні необхідного обміну води важливу роль відіграє течія. Якщо в річках проблеми зі зміною води в садках не виникає, то в непроточних водоймах так відбувається не завжди, хоча там також присутні внутрішні течії, що виникають внаслідок різниці температур різних шарів водної товщі, вітрового переміщення поверхневого шару води, руху самої риби, функціонування джерел та інших факторів. Під впливом сумарної дії всіх факторів вода в садку повинна змінюватися не менше 4 разів за годину. У разі повільнішої зміни потрібно зменшити й нормативну (для кожного виду вона своя) щільність посадки риби.

Норми посадки залежать від стану навколишнього водного середовища, віку й виду риби. Середня щільність посадки в садках цьогорічок вагою 5–10 г складає 500–250 шт/м³. Для однорічок вагою 40–60 г вона не повинна перевищувати 100 шт/м³. А для дворічок вагою 300–350 г цей показник знаходиться у межах 30–50 шт/м³. Щільність посадки риби на фінішному етапі вирощування повинна бути такою, щоб маса товарної риби на момент її вилову не перевищувала 15 кг/м³. 

Щільність посадки осетрових риб (бестер, осетер, стерлядь) розраховують не на 1 кубічний метр об’єму садка, а на 1 квадратний метр площі дна садка, оскільки годуються вони з поверхні дна. Для мальків цей показник становить 300–400 шт/м². Щільність посадки осетрових старшого віку має бути такою, щоб на кожен квадратний метр дна припадало не більше 10 кг риби.

Щільність посадки мальків сига й пеляді вагою 100–200 мг не повинна превищувати 4000 шт/м³. У водоймах з бідною природною кормовою базою (планктон) – не більше 1000 шт/м³. Щільність посадки дворічок має забезпечувати умову, щоб їхня загальна маса не превищувала 3 кг/м³ наприкінці вирощувального періоду.

Щільність посадки мальків товстолобика становить до 150 шт/м³. Дворічок товстолобика саджають з таким розрахунком, щоб їхня масса наприкінці вирощування не перевищувала 10 кг/м³.

Більша щільність посадки збільшує ризик виникнення захворювань у риби (наприклад, вібріозу) та значне зниження її виживання. А у планктонних риб (пелядь, товстолобик, сиг й ін.) перенаселення садка може призводити до недостатнього живлення й зниження темпів зростання.

Після обрання потрібної водойми та облаштування садків потрібно визначитися з тим, які види риб будуть вирощуватися. Вибір виду риби для вирощування, крім усього іншого, буде залежати й від того, якій температурі води цей вид надає перевагу відповідно до своїх біологічних особливостей. За цим критерієм промислові види риб поділяють на холодолюбні, теплолюбні й ті, які можуть однаково добре рости в широкому діапазоні температур (їх називають евритермними). У холодній воді не зможуть дати плановану продуктивність теплолюбні види, а в занадто теплій – холодолюбні. У деяких випадках вони там навіть не зможуть вижити.

До холодолюбних видів належать риби, що сприймають водне середовище з температурою від +6°С до +10°С як оптимальне, хоча вони здатні витримувати й до +15°С. Метаболізм холодолюбних видів у зазначеному діапазоні температур утримується на оптимальному фізіологічному рівні, вони добре живляться та активно ростуть. При вищих температурах обмін речовин у них спочатку швидко прискорюється, а потім, при подальшому підвищенні температури, навпаки – сповільнюється, і риба впадає в тепловий шок. Холодолюбними є всі види пстругу, тріскові, щука, чукучан, лосось, палія, вугор, білорибиця, нельма, харіус, храмули та багато інших.

Теплолюбним видам для нормального існування та розмноження потрібне середовище з відносно високою температурою води, від +17°С до +30°С. За нижчих температур швидкість їх метаболізму знижується, вповільнюється зростання та розвиток молоді. При +8°С ці види припиняють живлення, а при +2°С переходять у стан заціпеніння. До теплолюбних належать короп, товстолобик, амур білий і чорний, піленгас, веслоніс, лобань, сазан, тиляпія, кларій нільський і канальний сом, буфало, змієголов, роху, колосома та інші.

Евритермними є ті види, для яких підтримка нормального протікання фізіологічних процесів можлива в широких температурних межах. До них належить більшість риб, які зустрічаються в нашому кліматі: лящ, карась сріблястий, головень, стерлядь, бестер, осетер руський, осетер сибірський, судак, білуга, шемая, вусань, підуст, рибець, лин, вирозуб, сом. Ці види добре адаптовані й можуть жити та розмножуватися в середовищі з широким діапазоном температур.

У садках можна організувати повний цикл рибництва, від розведення та отримання потомства до товарної риби. Але для невеликої рибної ферми доцільніше займатися якимось одним напрямком господарської діяльності. Можна отримувати посадковий матеріал від батьківського поголів’я з подальшою його реалізацією іншим рибницьким господарствам, а можна закуповувати посадковий матеріал різного віку (мальків, цьоголіток, дволіток) і вирощувати його до наступного вікового етапу (мальків до однорічок, однорічок до дворічок) або до товарної риби. Вигідним, чисто комерційним проектом може бути перетримка закупленої в рибницьких господарствах за оптовою ціною готової товарної риби й поступовий її перепродаж кінцевому споживачеві за роздрібною ціною.

Рибоводу-початківцю  найкраще розпочинати з вирощування молодняка того виду риб, які максимально пристосовані до місцевих кліматичних умов. Рибу для вирощування зазвичай випускають в садки  рано навесні, приблизно в квітні, після того як мине ризик замерзання водойми, й утримують там 150–180 днів, до настання відчутного похолодання. 

Для кліматичної зони центральної України найбільш доцільно з економічної точки зору закупити молодняк одного з видів коропа вагою 20–30 г та вирощувати його до осені. До того часу кожна особина за умови хорошого годування буде важити не менш ніж 450–500 г, що цілком прийнятно для продажу. Найкраще використовувати для годування рибного поголів’я спеціалізовані корми. 

Кількість годувань залежить від виду й віку риби. Карпа потрібно годувати щодоби близько шести разів. Добова витрата корму складає 4–5% від загальної ваги риби в садку. Комбікорм розкидають по всій площі садка вручну, в один і той же час. Потрібну кількість корму дають невеликими порціями, щоб риба встигала його з’ їдати до того, як він опуститься на дно садка. Розкидання корму відразу в повному обсязі призводить до того, що частина корму втрачається.

Для успішного вирощування надзвичайно важливо правильно визначити розмір гранул відповідно до віку й живої ваги вирощуваної риби. Для молодняка карпа вагою 1–10 г потрібен комбікорм з гранулами діаметром 1,5–2,5 мм. Для молодняка вагою 10–40 г діаметр гранул комбікорму має становити 2,5–3,5 мм. Для риби вагою від 40 до 150 г рекомендується комбікорм з часточками розміром 3,5–4,5 мм. Для риби вагою 150–500 г цілком прийнятним є корм з діаметром часточок 4,5–6 мм. Риб вагою понад 500 г можна годувати комбікормом з гранулами 6,5–8 мм.

Деякі види риби з планктонним типом живлення (товстолобик білий, сиг чудський, пелядь та інші) можна вирощувати в садках без годування. Якщо у водоймі міститься певна кількість природного корму – планктону, то його цілком вистачатиме для живлення цих видів. Щоб залучити значну масу планктону в садки з рибою, над ними в темний час доби включають на кілька годин електричне освітлення. За цей час товстолобик з’їдає планктону до 40% від своєї маси. Оскільки вартість корму складає значну частку в ціні товарної риби інших видів, то таке годування значно знижує собівартість кінцевої продукції.

На завершення технологічного циклу товарну рибу виловлюють підсаками та реалізують.

Садки після вилову риби витягають на сушу, механічно очищають від обростання водоростями та за необхідності ремонтують.

Садкову дель здатні пошкодити ондатри та інші водні мешканці, або ж вона сама зношується внаслідок тривалої експлуатації. Поплавці можуть пошкоджуватися під впливом води чи від якоїсь механічної дії. Все це слід відремонтувати й підготувати садок до майбутнього технологічного циклу.

Якщо у виловленої риби виявились якісь заразні захворювання, то садок потрібно просушити, після чого обробити дезінфікуючим засобом (наприклад, препаратом «Екоцид С», «Арквадез» тощо) і залишити під прямими сонячними променями на кілька днів. Холодної пори року садки краще зберігати на суші, зі знятою сіткою, щоб забезпечити їх краще збереження.

Садкове вирощування риби може стати тією сферою діяльності, в якій вдало поєднуються робота й хобі. 

Успішного вам рибництва!

Відповіді на запитання за темою цієї статті можна отримати на нашому форумі.

Віталій Чугуєвець