Омріяним бажанням кожного власника домашньої худоби є досягнення максимально можливої продуктивності його тваринами. Проте, щоб отримати, приміром, найвищі надої від корови, необхідно передбачити вплив багатьох складових, забезпечити коровам чимало другорядних, але надзвичайно важливих чинників, які своєю спільною дією допоможуть досягти бажаного результату.
У невеликих фермерських чи присадибних господарствах піклування щодо високого надою корови найчастіше розпочинається вже після отелення первістки або, у кращому разі, за кілька місяців до її першого отелення. Та практика доводить, що дбати про майбутню продуктивність дійної корови необхідно набагато раніше.
Успіх вирощування високопродуктивної тварини закладається задовго до її народження. Майбутню корову для свого господарства потрібно буквально створити.
Вибір породи
А розпочинати таке створення необхідно на етапі підбору батьків та обрання саме тієї породи, яка б оптимально відповідала вашим очікуванням і можливостям. Генетика – це головна, найважливіша складова. Стосовно найкращої молочної породи, то на сьогодні у світі визнаним лідером є голштинська. Її представники вважаються мало не шедевром світової племінної роботи в молочному скотарстві.
Голштинська порода або покращені нею тварини (голштинізована худоба) найчастіше утримуються на товарних молочних фермах. Хоча існують й інші, теж надзвичайно продуктивні. Наприклад, голландська, айрширська, джерсейська, чорно-ряба молочна тощо.
Кожна порода має свої переваги і чимось вигідно відрізняється від решти. Відмінності спостерігаються як у якості (вміст жиру і білка) та кількості молока, так і в зовнішності корів, в особливостях будови їх тіла (розміри, масть тощо), міцності здоров’я, вибагливості до умов утримання та якості годування, а також у витраті корму на одиницю продуктивності та ін.
Наприклад, голштинські корови дуже високопродуктивні, але потребують більшої уваги, правильного догляду та дуже якісного корму. Здоров’я у них відносно слабке, ці тварини схильні до хвороб обміну речовин і кінцівок, загалом недовговічні, порівняно швидко зношуються і вибувають з основного стада. Тобто, вся сила їхнього організму йде на продукування молока за рахунок власного здоров’я. Це побічний результат тривалої племінної роботи, орієнтованої насамперед на високий удій і значний вміст у молоці молочного жиру та білка.
Тварина має подобатись її власнику, тому одним з критеріїв обрання породи є й виключно суб’єктивні сприйняття чи вподобання. Наприклад, одним з чинників може стати масть або розміри майбутньої корови. Голштинським коровам притаманні доволі значні розміри (вони важать до 750 кг), тоді як представники джерсейської породи значно менші (їх вага коливається від 360 до 400 кг), ще й на додачу ці корівки мають привабливу, навіть якусь «іграшкову» зовнішність.
Трапляється, що окремі представники порід комбінованого напряму продуктивності також показують дуже гідні результати з надою. Та все-таки простіше виростити продуктивну молочну корову в рамках спеціалізованої молочної породи або через правильне змішування двох молочних порід.
Якщо породу нарешті обрано, потрібно звернути увагу на якість конкретних тварин, можливих батьків майбутньої корови. Корова і бик мають бути великими, з правильною поставою і повністю здоровими. Найкращих телят отримують від батьків у розквіті їхнього репродуктивного віку. Для корови – це період 2-ї – 5-ї лактацій, а для бика – другий-третій рік його життя. Обидві тварини обов’язково мають походити від високопродуктивних батьків (слід зважати, що всередині кожної породи є представники з різним рівнем продуктивності).
Корів, що не мають якихось небажаних спадкових ознак, запліднюють найкращим із доступних плідників. (Прикладом однієї з таких небажаних ознак є зближення та вкорочення задніх дійок, яке останнім часом почастішало серед представниць голштинської породи).
Батьківське стадо має бути планово щеплене від усіх актуальних для нього інфекційних захворювань, проти яких існують вакцини, а також оброблене проти основних паразитів згідно з планом ветеринарних обробок.
Перед заплідненням корова (мати майбутньої телички, з якої планується виростити високопродуктивну корову) повинна мати заводську вгодованість (3 бали за шкалою оцінки вгодованості).
Мікроклімат
Дуже важливим є мікроклімат у тваринницькому приміщенні, а особливо вентиляція і температура повітря. Тепловий стрес, пережитий під час осіменіння, стане причиною слабкого здоров’я і низької цільової продуктивності народженого молодняка. Тепловий стрес і задуха в приміщенні, пережиті в період тільності (особливо критичним є час за 6 тижнів до отелення), призводять до зниженої молочної продуктивності в наступних трьох поколіннях дочок.
Годування тільної корови має величезне значення для потенційної продуктивності майбутнього молодняка. Воно має бути повноцінним, рясним, але не надмірним. Перегодовування, як і недогодовування (якісне чи кількісне), однаково небажані. За шкалою оцінки вгодованості тільна корова має відповідати 3,5 балам.
Від годування корови-матері залежить стан здоров’я і розміри новонародженої телички. Оптимальна вага під час народження становить для голштинських теличок близько 35–37 кг. Відхилення (на більше чи на менше) свідчить про неправильну годівлю корови-матері. Мала маса тіла новонародженої телички спричинить низьку молочну продуктивність та збільшить ризик її загибелі у віці до 60 днів.
Оптимальна вгодованість, утримання в комфортних умовах і мінімізація стресу сприятливо впливають на якість молозива та на внутрішньоутробний розвиток плоду. А строки завершення попередньої лактації корови (запуску) мають значний вплив на темпи внутрішньоутробного приросту та якість молозива на початку наступної лактації.
Сухостійний період (час від припинення доїння до отелення) не може бути меншим за півтора місяця, а оптимально має становити до двох місяців. У цей час теля всередині корови швидко росте і потребує багато ресурсів для побудови свого тіла.
В останні тижні перед отеленням корова накопичує імуноглобуліни в молозиві, їхня концентрація постійно збільшується і досягає максимуму на момент отелення. Пізній запуск і короткий сухостійний період завдають значної шкоди обом цим процесам. Теля народжується слабкішим, ніж могло б, а якість молозива виявляється нижчою, ніж могла б бути за тих самих інших умов.
Слід докласти всіх зусиль, аби отелення відбулося максимально благополучно, без виснажливо тривалого процесу потуг і переймів чи силового вилучення теляти. Присутність кваліфікованого ветеринара і грамотна допомога фахівця є дуже бажаними навіть за нормальних пологів.
Народження майбутньої корови
Новонароджену теличку слід одразу дати корові-матері для вилизування. Зазвичай корова робить це дуже охоче. Така процедура є надзвичайно важливою для нормалізації самопочуття теляти. Під час вилизування корова своїм дуже грубим язиком не тільки звільняє шерсть теляти від слизу та залишку плодових вод, а й масажує його шкіру, завдяки чому активізуються кровообіг і дихання маляти.
Вилизане телятко швидше спинається на ноги, стає бадьорішим, раніше починає цікавитись кормом, сисний рефлекс у нього активізується швидще, ніж у залишеного після народження на самоті. Корову під час процесу вилизування теляти слід подоїти.
Після 15–20 хвилин вилизування бажано помістити телятко під інфрачервону лампу для обігріву та повного підсихання його вовни. Це особливо актуально холодної пори року. Час перебування під лампою залежить від сезонного періоду. Влітку достатньо 20–25 хвилин, а в холодний час знадобиться не менше 40.
Якщо в господарстві використовують холодний метод вирощування, то не слід залишати новонародженого під лампою довше кількох годин. І перед тим, як винести його на вулицю, слід спершу відключити лампу і дати теляті можливість охолонути.
Якщо взимку винести теля з приміщення одразу після просушування, то воно може застудитися через різкий перепад температури середовища. Також ризик застуди зростає, якщо теля пробуло під лампою чи в теплому приміщенні довше 16–24 годин. У цьому разі в нього гірше спрацьовують природні механізми адаптації, і воно може захворіти через переохолодження.
Одразу після народження потрібно обробити теляті кінець пуповини 5–10% розчином йоду. Це попередить потрапляння в рану небажаної мікрофлори, здатної призвести до розвитку пупкового сепсису. Обробляти кінець пуповини можна неодноразово. Уперше – одразу після народження, вдруге – після завершення процесу облизування новонародженого коровою і зрештою – після просушування.
Зайвою обробка йодом точно не буде, а лише надійніше захистить від пупкової інфекції. Особливо уважно слід ставитись до цієї процедури, якщо в господарстві вже траплялися пупкові інфекції. Чим більшим є господарство і чим більше в ньому народжується телят, тим більше уваги слід звернути на пуповину. Пупковий сепсис зазвичай лікується складно і приблизно у 80% випадків закінчується загибеллю теляти. Але навіть якщо життя інфікованої телички буде врятовано, то отримати з неї високопродуктивну корову вже не вдасться.
За той час, поки новонароджена теличка висихає під лампою (приблизно через 15–20 хвилин після народження), її необхідно напоїти молозивом матері або тим, що зберігається в наявному у господарстві банку молозива.
Перше напування слід обов’язково провести за першу годину життя теляти. У цей період кишківник новонародженого легко пропускає в кров у незміненому вигляді імуноглобуліни, що забезпечують пасивний імунітет молодняка в перші тижні життя.
Якщо вперше напоїти новонароджене теля трішки пізніше, то його організм використає молозиво лише як корм, а не як імуномодулювальний продукт із високою біологічною активністю. Через чотири години після народження здатність кишківника пропускати імуноглобуліни в кров зменшується приблизно на чверть, а через добу повністю зникає.
Молозиво потрібно брати або від матері, або ж від іншої корови, але обов’язково з цієї ж ферми. Такий продукт забезпечить імунітет від мікрофлори, що є типовою саме для цього господарства. Наявність запасу якісного замороженого молозива є надзвичайно важливою умовою для успішної діяльності ферми. У хорошому молозиві вміст гаммаглобулінів має бути не меншим за 50 мг/мл.
Якщо для напування використовується не свіже молозиво, а розморожене, то його попередньо обов’язково потрібно підігріти до +37,5°С. Зберігати запас молозива слід у морозильній камері за температури від –18°С до –24°С, а розморожувати – у спеціальному апараті безпосередньо перед використанням. Завдяки такому режиму зберігання й розморожування молозиво не втрачає своєї поживності та, найголовніше, біологічної ціності.
Якщо запізнитися з першим випоюванням, то це може викликати в молодняка імунодефіцитний стан, зовнішніми проявами якого є пронос або захворювання дихальної системи. У таких телят може спостерігатись і чимало супутніх симптомів: «закисання» очей, озноб, пригнічення тощо. Теля, що взагалі не отримало молозива, найімовірніше, загине навіть за цілком задовільних умов утримання та гарної годівлі.
Кількість молозива для першого випоювання є неоднаковою для різних телят. Вона залежить від розміру теляти і його активності, а також від якості молозива. Якщо концентрація гамаглобулінів у ньому менша за 50 мг/мл, то молозива потрібно більше, а в разі вищої концентрації кількість випоєного продукту буде меншою.
У різних корів вміст імуноглобулінів у молозиві також неоднаковий. Для голштинської породи розбіжність може становити від 20 мг/мл до 100 мг/мл, для джерсейської – від 22 мг/мл до 115 мг/мл. За можливості слід використовувати для першого випоювання молозиво найкращої якості, з найвищим вмістом імуноглобулінів.
Рекомендована доза випоювання становить близько 8–10% від живої маси новонародженого. Для 35-кілограмової телички це приблизно 3–3,5 літра. Проте краще випоювати молозиво не все відразу, а з невеликими перервами, по 700–800 грамів з інтервалом 20–25 хвилин. Саме так теля отримує молозиво в умовах дикої природи чи в разі перебування на підсосі під коровою в стаді. Наступне випоювання здійснюється через 5–6 годин і в обсязі 5% від маси телички.
Трапляються випадки, коли ухвалена багатьмя фахівцями норма 8–10% від маси новонародженого є завеликою і спричинює диспепсію, тому існує й інша думка з приводу кількості.
Практика доводить, що за першого напування можна одразу дати теляті приблизно 1–1,2 літра якісного молозива, а в наступні рази напувати його під час кожного доїння корови. У режимі три- або чотириразового доїння це відбуватиметься через кожні кілька годин. Зважаючи на те, що проникність кишкової стінки зберігається (хоч і швидко зменшується) впродовж першої доби, новонароджений організм за 3–4 випоювання встигає отримати необхідну кількість імуноглобулінів та сформувати міцний колостральний імунітет.
Необхідну норму молозива можна визначити й дослідним методом. Тут важливо знайти таку максимальну дозу, за якої в телятка не виникне диспепсія, і водночас воно отримає максимум імуноглобулинів, щоб протистояти шкідливій мікрофлорі та сформувати достатній пасивний імунітет.
Зовні цей стан виглядає так, що телятко просто добре почувається, воно бадьоре, здорове, має хороший апетит, суху, гладку та блискучу вовну.
Концентрацію імуноглобулинів у крові телички можна перевірити лабораторно. Контроль рекомендовано проводити на третій день.
Їхній рівень у теляти віком одного – трьох днів після своєчасного напування якісним молозивом у достатній кількості має бути 15–20 г/л і вище. Колостральний імунітет зберігається близько 3–4 тижнів, а деякі імуноглобуліни присутні в крові телят навіть до чотиримісячного віку. Приблизно в місячному віці у теляти починає повноцінно діяти власна імунна система у відповідь на постійні антигенні чинники довкілля.
Якщо концентрація імуноглобулинів у крові триденного теляти становить менше 15 г/л, або вміст загального білка не досягає показника 55 г/л, то це свідчить, что з якоїсь причини воно недоотримало їх у першу добу, тобто у тварини виникає гіпогамаглобулінемія.
Серед можливих причин – запізніле напування, неякісне молозиво, його мала чи надмірна доза під час першого напування. Занадто велика доза молозива або неправильне випоювання (напування з відра, використання холодного молозива, широкий отвір у сосці тощо) можуть спричинити утворення казеїнових згустків у травному тракті, через які в теляти не вироблятиметься колостральний імунітет.
Варто зупинитись і на виборі способу першого напування: соска, відро чи зонд (calf drencher)?
Як на мене, то найкращий варіант годування передбачає використання соски, оскільки він повністю відповідає вродженому фізіологічному рефлексу новонародженого та є максимально наближеним до природного способу живлення підсисного молодняка.
У разі використання соски з невеликим діаметром отвору молозиво (а потім і молоко) надходить дуже невеличкими порціями (по 2–4 мл), тому травні ферменти встигають його переробити до того стану, коли воно легко розщеплюється в організмі.
За одне напування телятко здійснює до 900 смоктальних рухів і близько 500–900 ковтків. Смоктальні рухи під час споживання молозива рефлекторно активізують роботу травної системи, що також покращує перетравлюваність усіх складових. Якщо молочне теля в господарстві не одне, то варто використовувати для випоювання індивідуальні соски та решту предметів чи інвентарю.
Використання соски є доцільним впродовж усього періоду випоювання. Перехід на інший спосіб неминуче стане стрес-фактором для тварини, що негативно вплине на кінцевий результат. Ще одна перевага використання гумової соски для випоювання теляти – це її незначна вартість і легкість в експлуатації.
Випоювання за допомогою зонду дозволяє залити в теля (у прямому значенні – залити) майже будь-яку кількість молозива, незалежно від стану й активності новонародженого. На цьому переваги такого методу вичерпуються. Решта наслідків завдадуть більше шкоди, ніж користі.
У разі випоювання зондом молозиво зовсім не обробляється слиною, воно надходить у травну систему не тільки неправильними порціями, що дуже небажано, а суцільним струменем. Молозиво йде не по стравохідному жолобу прямо в сичуг, як це має бути, а в ті відділи, куди дістав вільний кінець зонда. Невміле застосування дренчера може травмувати стравохід та інші відділи травного тракту тварини.
Сама процедура завдає теляті чимало неприємних відчуттів і спричинює в нього стрес. До того ж така маніпуляція вимагає від оператора спеціальної кваліфікації та наявності спеціального зонда (calf drencher). Якщо теля піднялося на ноги і здатне пити самостійно, то застосування зонда є невиправданим.
У разі випоювання теляти з відра, воно ковтатиме занадто великі, ще й змішані з повітрям порції молозива. Травні ферменти не зможуть якісно обробити такі великі ковтки молозива, внаслідок чого всередині утворюватимуться казеїнові згустки, що призведе до небезпечних розладів у травному тракті.
До того ж спершу потрібно навчити теля пити з відра, а це доволі довго й незручно. Здійснити швидко та якісно перше випоювання з відра точно не вдасться, і це матиме чимало негативних наслідків та проблем, згаданих вище. А будь-які проблеми, пов’язані зі здоров’ям телички, є вкрай небажаними, оскільки негативно впливатимуть на її майбутню молочну продуктивність.
Диспепсія чи інші захворювання, що супроводжуються симптомами проносу, гарантовано призведуть до значного зниження її майбутньої молочної продуктивності. Будь-який пронос, що трапився в перші місяці життя телички, знижує очікуваний показник її прогнозованої молочливості приблизно на 30% від закладеного генетичного потенціалу. Тобто отримати високомолочну корову можна лише від здорового, неперехворілого теляти.
Щоб виростити теличку, уникнувши будь-яких хвороб, що призведуть до зниження її продуктивного потенціалу, потрібно постійно дотримуватися базових вимог зоогігієни та слідувати її фізіологічним потребам. Дотримання норм санітарії, забезпечення оптимальних параметрів умов утримання і якісне годування в достатній кількості успішно профілактують виникнення багатьох захворювань органів травлення та дихальної системи тварини.
Значення режиму дня на фермі
Надзвичайно важливо чітко дотримуватись режиму дня на фермі. Вся робота з обслуговування молодняка має бути регулярною, стабільною та щодня однаковою. Випоювати молоко, чистити приміщення, роздавати корм слід щодня у певний встановлений час. Теля звикає до режиму, суворе дотримання якого дозволяє уникнути стресу. Врешті це забезпечить тваринам міцний імунітет, а отже – стабільні прирости та швидкий розвиток.
Мінімізація стресу – одне з найважливіших завдань під час вирощування високопродуктивної корови. Слід нагадати, що зміна режиму дня, переміщення телят до іншого приміщення, зміна корму та будь-які зоотехнічні чи ветеринарні процедури – це чинники стресу. Навіть звичайне зважування впливає на тварин вкрай негативно: впродовж трьох днів після процедури вони не лише не набирають вагу, а й втрачають її! Нормальна динаміка зростання відновлюється лише за тиждень після зважування, тому зважувати всіх телят не рекомендується.
Для контролю достатньо зважити кілька голів. Інший варіант контролю приростів – опосередковані методи визначення ваги за допомогою вимірів телят. В умовах спокійного поводження такий метод не є стрес-фактором для тварини.
Усі планові процедури (вакцинація, біркування тощо) краще проводити не одразу, а через певні інтервали, щоб уникнути накладання однієї стресової ситуації на іншу. Окремий, поодинокий стрес теличка переживає порівняно легко. Але два чи три одночасні стрес-фактори матимуть негативні наслідки. Наприклад, якщо поєднати планову вакцинацію та переведення телички з індивідуальної клітки до групи, отримаємо погану імунну відповідь на вакцину, зниження загального імунітету та відсутність приросту ваги протягом тижня.
У молочний період бажано утримувати теличку в індивідуальному станку. Перед тим як помістити туди новонароджене теля, необхідно його очистити та дезінфікувати. Умовно патогенна мікрофлора, що послідовно та багаторазово пройшла через організми телят, збільшує свою патогенність і на якомусь етапі спричинить захворювання в чергового теляти, що потрапило в неочищений станок. Очищення та дезінфекція необхідні для розриву цього ланцюжка передачі мікрофлори.
Випоювати теличку слід тричі на день через рівні проміжки часу. З третього дня життя слід забезпечити тварині воду в постійному вільному доступі. За годину до випоювання молока потрібно забрати напувалку з водою з індивідуального станка, а після випоювання повернути приблизно через годину.
Випоювати телятко бажано незбираним молоком впродовж усього молочного періоду. Чогось кращого за цей продукт для малюка не існує в природі нічого. Та в певних випадках можна також використовувати замінник незбираного молока. Він має бути дуже якісним, містити білок та жир обов’язково тваринного походження. Оскільки такий продукт коштує не набагато дешевше за собівартість товарного молока, та ще й вимагає додаткових витрат на його підготовку до випоювання, то фінансовий сенс його використання є зовсім незначним.
У перший тиждень свого життя телятко щодоби випиває приблизно по 4,5–5 літрів молока за 3 випоювання. Цю дозу слід поступово збільшувати. На завершення першого місяця обсяг добового споживання має сягати вже 6 і більше літрів. За оптимальних умов півторамісячна здорова теличка здатна випивати щодоби до 8 літрів молока за 3 випоювання. У цей період тварина росте майже виключно завдяки спожитому нею молоку.
Наприкінці другого місяця рекомендовано поступово зменшувати обсяг випоювання, щоб стимулювати телятко споживати більше іншого корму та розвивати таким чином свою травну систему.
Коли потрібно припинити випоювання?
Чимало фахівців вважають, що в разі, якщо теличка за день з’їдає близько 1,5 кг комбікорму й важить не менше 100 кг, то цілком можна припинити її випоювання незбираним молоком, і це не матиме жодних негативних наслідків для її розвитку та зростання. Але сам цей процес обов’язково потрібно проводити поступово, шляхом систематичного зменшення обсягу молока, а не кількості напувань.
У багатьох великих господарствах випоювання телят припиняють із досягненням ними двох – двох з половиною місяців. За хорошого годування перспективна теличка у 3 місяці важить близько 100 кг, а в 6 місяців – приблизно 180–220 кг.
Окремо варто згадати про різні «креативні» ідеї покращити молоко додаванням у нього дерті, каші, розмоченого хліба тощо. Цього робити не варто, особливо в перші місяці.
За нормального годування молоко потрапляє стравохідним жолобом прямо в сичуг, де й перетравлюється. Якщо в ньому знаходитимуться різні включення, то стравохідний жолоб не зімкнеться, і ця суміш або потрапить до рубця, де забродить і спричинить розлад травлення, або надійде в сичуг, де додані компоненти перетравляться неповністю і пройдуть транзитом. У будь-якому разі, якоїсь користі від такого «покращення» випоювання не буде. Для збільшення приростів ваги існують інші, безпечніші та ефективніші корми.
Окрім свіжого незбираного молока, теличка з 3-го – 5-го дня має бути досхочу забезпечена сіном хорошої якості. Повноцінно споживати його тварина ще не спроможна, але в індивідуальному станку сіно з перших днів має бути у вільному цілодобовому доступі. За його відсутності теличка все одно цікавитиметься навколишнім світом і пробуватиме на смак різні доступні предмети: підстилку, стінки станка, напувалку тощо – а це не завжди безпечно.
У будь-якому разі сіно є найкращим варіантом. Із сіном до рубця потрапить нормальна симбіотична мікрофлора, яка згодом допомагатиме травленню клітковини та інших складових корму. До того ж сіно стимулює розвиток рубця й інших відділів шлунка, робить їх об’ємнішими та функціональнішими, що надзвичайно важливо для майбутньої високопродуктивної корови.
Концентрований корм – це ще один необхідний компонент раціону, яким треба постійно забезпечувати тварину з 5-го – 7-го дня, щоб теличка могла споживати його досхочу. Якщо з перших днів цей корм буде в неї постійно, то тварина уникне переїдання. Вона з’їсть його стільки, скільки необхідно організму згідно з фізіологічними потребами. Комбікорм дає енергію та поживні речовини, необхідні для зростання й розвитку молодого організму.
Концентрованим кормом може слугувати й кукурудза, проте краще використовувати спеціальний комбікорм, що відповідає віку молодняку. До двомісячного віку телята добре перетравлюють ціле зерно. Однак пізніше немає сенсу його згодовувати і треба переходити на гранульований комбікорм. Саме на гранульований, а не на розмелене зерно (дерть).
Комбікорм можна використовувати й одразу, запропонувавши його вже на першому тижні життя. Спочатку теляті дають престартер із вмістом протеїну 21–25%, згодом наприкінці другого місяця плавно (не раптово!) переходять на стартер із вмістом протеїну 19–20%, яким годують до 6 місяців. До поїдання комбікорму обов’язково слід привчати ще в молочний період. Інакше після припинення годування молоком приріст у теляти сповільнюється. Привчена до комбікорму теличка збільшує його споживання з припиненням випоювання, і її приріст зберігає колишню динаміку.
Завданням перших трьох місяців життя тварини є максимальне нарощування живої маси і поступовий перехід теляти з молочного на рослинне живлення. Якщо на цьому етапі життя теля зростає повільно, то отримати з нього високопродуктивну корову не вдасться.
За умови годівлі молоком і сіном середньодобовий приріст молодняка не переважатиме 450 г, а для отримання високопродуктивної молочної корови така швидкість росту є недостатньою. Використання ж хорошого комбікорму (наприклад, КР-1, вміст протеїну в якому складає 21%) дозволяє забезпечити середньодобовий приріст приблизно до 740 г.
Хороші комбікорми заводського виробництва зазвичай не є дешевими. Якщо господарство забезпечене власним зерном і має своє обладнання, то можна приготувати гранульований комбікорм самостійно та водночас трохи зекономити на цьому. Приблизний склад комбікорму для телички виглядає так: 25% повножирової сої, 24% ячменю чи вівса, 49% кукурудзи, 0,1% преміксу, 1–2% патоки (меляси).
Для годівлі телят від 3-х до 6-ти місяців можна використовувати таку кормосуміш: подрібнене сціно – 25%, подрібнений ячмінь – 15%, подрібнена кукурудза – 15%, шрот ріпаковий – 20%, сухий жом – 15%, патока бурякова – 8%, премікс – 1%, крейда – 0,5%, рослинна олія – 0,5%.
У кілограмі такої кормосуміші містяться 873 г сухої речовини, 141 г сирого протеїну, 10,2 МДж обмінної енергії, 267 г цукру та крохмалю, 11 г кальцію, 3,9 г фосфору. Меляса в кормосуміші додає їй приємного смаку та запаху, вона склеює всі компоненти і не дає їм розсипатись. Телята охоче з’їдають цей корм і успішно набирають вагу.
Усі компоненти, необхідні для приготування кормосуміші, обов’язково мають бути свіжими. Шрот, приготований кілька місяців тому, містить токсини, які завдадуть більше шкоди, ніж користі. У кукурудзяному зерні токсини, що утворюються внаслідок окислення жиру, починають з’являтися вже за тиждень після його подрібнення. Тому подрібнена кукурудза має бути використана не більше ніж за 10 днів.
Чим теля молодше, тим вищою є швидкість його росту, тому всі надані йому в ранньому віці корми повинні бути максимально якісними і постійно у вільному доступі (окрім молока). Чим більше теличка з’їсть, тим вищий приріст вона продемонструє, і тим більша корова з неї виросте. На заміннику незбираного молока та комбікормах економити невигідно, тому слід пам’ятати, що ми не просто витрачаємо гроші на корми, а вкладаємо їх у майбутню продуктивність корови.
Переводити теличок з індивідуальних станків у групи слід таким чином, щоб розмір групи збільшувався поступово. Перше об’єднання молодняку можна здійснити у двомісячному віці. Кількість телят у групі в цьому разі не має перевищувати 12 голів. Згодом для тварин, що досягли віку 3–3,5 місяців, можна збільшити їх кількість у групі до 36 голів. Об’єднувати групи слід повним складом, без поділу знайомих між собою тварин. Завдяки цьому вдасться значно знизити рівень стресу. У 5,5–6 місяців молодих теличок можна об’єднувати в стадо чисельністю від 100 до 120 голів.
Перші півроку
Завданням тваринника в перші півроку життя телички – сформувати її максимально великою, максимально довгою та високою. У цей час ризик виникнення в неї ожиріння повністю відсутній. Уся отримувана твариною енергія і поживні речовини використовуються на побудову її тіла. Конфігурація та пропорції осьового скелета телиці закладаються у віці від 0 до 9 місяців. Тобто довжина хребців і пов’язані з цим ширина міжреберного проміжку, довжина хвоста, усі непрямі ознаки молочності корови формуються до 9 місяців.
Вік 6-9 місяців
Віковий період від 6 до 9 місяців – це час початку статевого дозрівання телички. Саме тоді в неї починають розвиватися паренхіма майбутнього вимені та репродуктивна система, а отже, закладається майбутня молочність та плодючість. Наше завдання – створити максимально сприятливі умови для цього процесу та привчити теличок до споживання ферментованих кормів (силосу та сінажу).
Середньодобовий приріст тварини в цей час в ідеалі становить близько 900 г. Щоб його забезпечити, можна використати наступну орієнтовну структуру раціону: сіно бобово-злакове хорошої якості – 45%, комбікорм – 30%, кукурудзяний силос – 10%, сінаж – 15%. Нестача мінеральних речовин і білка в раціоні є неприпустимою. Регулювати кількість цих компонентів найлегше за допомогою вмісту комбікорму.
Вік 9–12 місяців – це час завершення статевого дозрівання.
Завданням цього періоду є підготовка телички до запліднення. У 12 місяців жива маса телички має сягати близько 330–380 кг, а її висота у крижах повинна бути не менше 120–125 см. Занадто високі прирости ваги (більше 1,1 кг на добу) на цьому етапі розвитку тварини небажані, оскільки стрімкий набір маси відбувається частково через накопичення жирової тканини, а надмірна вгодованість відтерміновує час настання першої охоти та можливість запліднення.
Чим вищі середньодобові прирости в теличок під час статевого дозрівання, тим пізніше вони стануть тільними. Оптимальний середньодобовий приріст для голштинської телички – близько 850 г. Оптимальна вгодованість – 3 бали за шкалою вгодованості.
Помічено, що нормально розвинена телиця вагою близько 380 кг матиме максимальну молочну продуктивність, якщо її покрити у віці від 12 до 14 місяців. Після запліднення тільна теличка називається ялівкою або нетеллю. Завдання цього нового періоду – нормальний розвиток ембріона, а також розвиток та підтримка в оптимальному стані організму самої ялівки. Задля цього потрібно забезпечити тварину всіма поживними речовинами та енергією шляхом правильного годування.
Надмірна вгодованість, досягнута за тільний період, у майбутньому може спричинити ускладнення під час отелення та виникнення метаболічних захворювань. Недостатня вгодованість (менше 3,5 балів за шкалою вгодованості) призведе до виснаження резервів організму, народження слабкого теляти та низької молочної продуктивності корови. Тому годуванню тільної телиці слід приділити особливу увагу.
Приблизний раціон
Приблизний добовий раціон для нетелі молочної породи вагою 400 кг: бобове сіно – 3 кг, злакове сіно – 4 кг, солома ячмінна – 2 кг, силос кукурудзяний – 6 кг, концентрати – 1,3 кг, сіль харчова – 46 г, діамонійфосфат – 40 г.
У цьому раціоні містяться: 6,9 кормових одиниць, 705 г перетравлюваного протеїну, 76 г кальцію, 65 г фосфору, 250 мг каротину. Такої кількості поживних речовин цілком достатньо для нормального розвитку плоду та продовження росту самої телиці.
У тільний період потрібно постійно стежити за станом і вгодованістю нетелей. Якщо вона нижча за бажану, то норму кормів збільшують на 1–1,2 кормові одиниці. Якщо нетель набирає вагу надто швидко, і її вгодованість росте, то норму концентратів зменшують на 0,5–0,7 кормової одиниці.
Окрім годівлі слід звернути належну увагу на моціон тільної телиці та комфортні умови її утримання (відсутність стресу, оптимальні параметри мікроклімату, достатню площу загону та місця для лежання тощо).
Підготовка до отелення
За 2–3 тижні до прогнозованої дати отелення, нетель, якщо вона до того утримувалась в групі, потрібно перевести до індивідуального станка. За декілька днів до отелення рекомендовано ввести тварині (задля ефективної профілактики післяпологового парезу) внутрішньом’язово чи підшкірно препарат «Кальфосет» у дозі 80–100 мл (кількома введеннями в різних місцях!).
Отелення – надзвичайно важлива подія у житті нетелів. Чим легше воно пройде, тим краще це вплине на подальшу продуктивність корови. Побачивши ознаки наближення пологів, бажано покликати досвідченого ветеринара. Краще, якщо отелення відбуватиметься за його присутності, щоб у разі потреби професіонал міг швидко надати відповідну кваліфіковану допомогу.
Роздоювання
Щоб молочна продуктивність була максимальною, корову після отелення потрібно роздоїти. Роздоювання передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення максимально сприятливих умов для розвитку вимені та активізації обміну речовин в організмі корови.
Розпочинати роздоювання необхідно лише після того, як повністю зникне набряк вимені, і необхідності обмежувати корову в напуванні, згодовуванні концентратів і соковитих кормів не буде. Такий стан настає приблизно через 2 тижні після отелення. Роздоювання, проведене в першу лактацію, суттєво впливає на подальшу молочну продуктивність корови в усіх наступних її лактаціях.
Роздоювання складається з трьох основних операцій: авансованого годування, частого і повного видоювання та масажу вимені.
Авансування кормами є особливо важливим для молодої корови, що отелилась уперше, оскільки вона не лише продукує молоко, а й сама продовжує рости. Авансоване годування полягає в тому, щоб постійно та поступово збільшувати тварині поживність раціону до того моменту, поки її організм відповідатиме на це збільшенням надою.
Якщо надій стабілізувався на якомусь рівні, і у відповідь на зростання поживності раціону (переважно за рахунок концентратів і соковитих кормів) кількість продукованого коровою молока не збільшується, то авансування припиняють і залишають тварині останню норму годування.
Зимовий раціон для молодої корови живою масою близько 550 кг у перші 3 місяці її лактації може виглядати приблизно так: сіно бобове – 5,5 кг, сіно злакове – 4 кг, силос кукурудяний – 20 кг, концентрати, залежно від надоїв – від 0,35 до 0,4 кг на кожен літр молока. Але на концентрати не повинно припадати більше, ніж 55% сухої речовини раціону.
Замість концентрованого корму можна використовувати шрот, дерть, пивну дробину тощо, але краще обрати спеціальний комбікорм для дійних корів заводського виробництва. Комбікорм від хорошого виробника містить усі необхідні речовини, що дозволяють зберегти здоров’я корови та підтримати її високу продуктивність.
Також стосовно годування варто згадати, що концентровані корми допомагають заощадити основний корм (сіно, силос). У тому разі, коли господарство відчуває дефіцит основних кормів, кількості яких може виявитися недостатньо для годівлі корови до весняного періоду, можна збільшити згодовування тварині концентратів. Зі збільшенням в її раціоні кількості концентрованого корму вона менше споживатиме інших кормів. Це раціональний хід, оскільки зерно чи шрот хорошої якості купити значно простіше, ніж якісні сіно чи сінаж.
Літній раціон передбачає для дійної корови використання зеленої трави (злаково-бобова суміш) досхочу та концентратів у тих же кількостях: 0,35–0,4 кг на 1 л молока.
Важливим чинником є число доїнь
Справа в тому, що швидкість синтезу молока в організмі корови у різний час неоднакова. Одразу після доїння вона максимальна, а вже через годину після нього становить близько 2 літрів на годину. Молоко синтезується в альвеолах і з поступовим наповненням вимені підвищує тиск усередині цього органу. З підвищенням тиску зменшується швидкість синтезу молока. Якщо вим’я наповнене на 80%, тиск підвищується до 4 кПа, і подальший синтез суттєво сповільнюється.
Через 6 годин швидкість утворення молока знижується майже вдвічі порівняно з тою, що була одразу після доїння. Постійна наповненість вимені знижує його продуктивність, тому для формування високої молочності в корови, воно постійно має бути спорожнілим. Це ніби сигналізує організм про необхідність продукування молока, оскільки для нього є місце.
Спорожнілий стан вимені стимулює розвиток залозистої тканини. Перший місяць рекомендується доїти корову чотири-п’ять разів на добу через однакові проміжки часу. Потім тричі на день. Якщо говорити про конкретні показники, то різниця в обсягах добового надою однієї й тієї ж корови за дворазового і триразового доїння, якщо решта умов однакові, становить від 12 до 14%. Тобто оптимальна кількість доїнь здатна збільшити молочну продуктивність мінімум на 12% без будь-яких додаткових вкладень.
Сприятливо діє на розвиток залозистої тканини і масаж. Масаж вимені до та після доїння здійснюють легкими, обережними рухами. М’які погладжування протягом 30 секунд виконують теплими руками, зверху вниз – до доїння і знизу вгору, протягом 2 хвилин – після доїння.
На завершення хочеться звернути увагу на деякі неочевидні дрібниці, які також здатні підвищити молочну продуктивність.
Корова – це надзвичайно консервативна тварина, що значною мірою звикає до певного режиму дня, навколишнього оточення і не любить жодних нововведень і змін, тому всі роботи з обслуговування поголів’я, годування, прогулянка, доїння тощо мають виконуватись в один і той же час, в одній і тій же послідовності, одними й тими самими людьми.
Пунктуальність не вимагає ніяких додаткових коштів, але вона здатна збільшити надій і зберігати його стабільним. Режим дня на молочній фермі має бути чітким і не змінюватись роками. У такій ситуації корова не відчуває стресу і може повністю розкрити свій генетичний потенціал.
Корова цінує комфорт. Вона любить довго споживати корм, довго лежати і довго жувати жуйку. Дуже важливо, щоб усім тваринам групи вистачало місця для комфортного відпочинку (лежання). Розмір групи має бути не надто великим і відповідати площі загону.
У разі збільшення чисельності корів в групі збільшується й ризик їх травматизму, а надій від кожної корови меншає. Так відбувається через те, що тваринам просто некомфортно. Якщо вам трапилась корова, яка нікуди не йде, не їсть, не жує жуйку, а просто стоїть і ніби сумує, то це є ознакою, що їй некомфортно. І якщо виправити цю ситуацію, то можна збільшити надої.
Корова – це ще й степова тварина, вона потребує багато повітря. Для синтезу молока та перебігу інших біохімічних реакцій у тканинах їй потрібно чимало кисню. Корова чутлива до якості повітря навіть більше, ніж до температури, тому активна вентиляція корівника також сприяє збільшенню її молочної продуктивності.
Нестача білка в раціоні тварини є обмежувальним чинником для молочної продуктивності, навіть у разі повного забезпечення кормом високої поживності та енергії. З цієї причини правильно складений раціон, з включенням до нього суміші шротів (соєвого, соняшникового, рапсового) замість частини злакової дерті, забезпечить кращий результат, ніж без них.
Сумарна кількість концентратів не повинна перевищувати 55% в сухій речовині всього раціону. Якщо цей показник вищий, то виникає ризик виникнення у дійної корови ацидозу. Визначити надлишок чи нестачу концентратів у кормах можна за жирністю молока, вгодованістю корів та їх поведінкою.
У період спокою приблизно половина стада має жувати жуйку. Якщо жуйку жує менше половини корів, варто переглянути раціон щодо збільшення в ньому грубих, багатих на клітковину кормів. Не менше 13% від сухої речовини раціону має припадати на сиру клітковину. Якщо з висококалорійним раціоном у корови падає жирність молока, потрібно трохи зменшити їй кількість концентрованого корму.
Для синтезу молока організм корови потребує значної кількості води, тому слід забезпечити її повною мірою. Молоко на 85% складається з води. Чим більше корова випиває води, тим більше молока вона зможе дати, тому вода для тварини цілодобово має бути у вільному доступі.
Хорошої, чистої води корова випиває більше, ніж брудної та несмачної. Поїлки мають бути чистими та об’ємними. Корова п’є більше, якщо бачить чисту прозору воду у значній кількості. Це пояснює, чому з напувалок клапанного типу (у вигляді чаші з важелем) тварина п’є менше, ніж з ємнісних (великих корит).
Споживання води залежить зокрема й від кількості солі в раціоні. Чим більше солі, тим більше води випиватиме корова. Добова норма солі для корови середніх розмірів становить близько 100 г. Якщо корова забезпечує 30 і більше літрів молока, то її потреба в солі складатиме близько 140–160 г.
Ще один шлях збільшення продуктивності молочної корови – це згодовування їй основних кормів (сіна, силосу, сінажу, коренеплодів, зелені) найвищої якості. Силос, що зберігається на краях силосної ями, завжди має гіршу якість, ніж той, що знаходиться в її середині. Сіно, отримане зі скошених у фазі бутонізації трав, є кращим, ніж із трав, скошених у фазі дозрівання насіння тощо.
Окрім того, що корми високої якості є більш поживними, і вміст біологічно цінних речовин у них вищий приблизно на 5%, вони ще й смачніші для тварини. Як наслідок, корова споживає приблизно на 10% більше такого смачного корму, ніж у разі поїдання корму середньої якості.
У хорошому кормі менше токсинів, для нейтралізації яких корові також доводиться витрачати власні енергію та ресурси. Ці зекономлені енергію й ресурси організм тварини зможе направити на синтез молока, завдяки чому вдасться збільшити надої на 12–15%.
Чим менше часу минуло після отелення, тим легше буде вплинути на підвищення надоїв. Особливо це стосується першої половини лактації. Якщо надої різко знизилися через якийсь господарський збій (внаслідок перебоїв з водопостачанням, невчасного годування чи доїння, стресів від перевезення тощо), то для їх відновлення до колишнього рівня знадобиться в 5–10 разів більше часу, ніж тривав вплив негативного фактору. Тому за можливості слід уникати подібних ситуацій.
Тривалість продуктивного життя корови
Очевидно, що вирощування високопродуктивної корови – справа клопітна та дорога. Переважна частина витрат припадає саме на період вирощування телиці та час її першої тільності, тому продуктивне довголіття корови має неабияке значення для рентабельності ферми.
Біологічний потенціал тривалості життя у великої рогатої худоби порівняно немалий. Корова здатна прожити близько 20 років, а деякі особини доживали навіть до 35-річного віку. У господарстві період життя корови обмежується її продуктивними можливостями. Тварина живе доти, доки забезпечує своїм власникам достатню кількість молока (для кожного господарства воно різне) та народжує щороку телят.
Генетичний потенціал продуктивного довголіття в такої корови становить 12–15 років. Приблизно стільки живуть корови у присадибних господарствах чи на невеликих фермах. Однак їхня добова продуктивність здебільшого значно різниться від максимальних добових показників корів на великих молочних комплексах.
Під час вирощування високопродуктивної корови слід пам’ятати, що її висока продуктивність пов’язана і з негативним явищем. Використання тварини в умовах інтенсивного виробництва молока значно скорочує період її продуктивного життя.
Безперечно, що високопродуктивна корова за лактаційний період продукує більше молока, ніж корова середнього рівня продуктивності. Та оскільки через нетривале існування кількість лактацій у неї буде майже вдвічі меншою, то сумарний надій за все життя у високопродуктивної корови буде меншим, ніж у корови з середньою продуктивністю.
Період використання високопродуктивних тварин (з надоєм понад 7000 літрів за 305 днів лактації) на промислових комплексах складає від 2,9 до 3,6 лактацій. Тобто високопродуктивна корова живе найбільше – 4 лактації і за цей час зможе принести не більше 4 телят.
Інтенсивне роздоювання у першу лактацію збільшує продуктивність та позитивно впливає на рівень продуктивності корови під час її наступних лактацій. Але водночас існує й інша закономірність. Чим інтенсивніше проводилось роздоєння під час першої лактації, тим коротшим буде період продуктивного довголіття повнолітньої корови.
Ця залежність підтверджена даними результатів експериментів з розведення української чорно-рябої молочної породи, проведених вченими на племінному заводі АФ «Маяк», що знаходиться в Золотоношському районі Черкаської області. Під час оцінювання тварин використовувався ретроспективний аналіз з об’єднанням їх за обсягом надою в першій лактації: І – до 3000 кг, ІІ – від 3001 до 5000, ІІІ – від 5001 до 7000 та ІV – від 7001 кг і більше.
Коэфіцієнт господарського використання (%) визначали за формулою М. С. Пелехатого та співавторів (1999):
КГВ = (Ж – К) / Ж × 100, де
Ж – тривалість життя корови, дні;
К – її вік під час першого отелення, дні.
Отже, під час вирощування продуктивної молочної корови необхідно зважати на всі взаємопов’язані аспекти та правильно вибирати пріоритети.
Сподіваюсь, що надана інформація виявиться корисною для вас. Високих вам надоїв та вдалого тваринництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
