Правець – смертельно небезпечна хвороба тварин і людини, що трапляється порівняно нечасто. Без кваліфікованого лікування смертність серед тварин внаслідок правцю є надзвичайно високою і становить близько 95%.
Це гостре інфекційне захворювання відоме людству ще з античних часів. Вперше детальний опис перебігу хвороби та її симптомів зробив Гіппократ, давньогрецький лікар і філософ, який жив у 460–377 роках до н. е. – від правцю помер один з його синів. Вивченням хвороби займались й інші древні медики: Авіценна, Аретей Каппадокійський, Авл Корнелій Цельс, Клавдій Гален та інші.
Значно пізніше, у ХIХ столітті, науковці більш досконало дослідили причини виникнення та методи лікування правця. Вперше визначив збудника хвороби та опублікував інформацію про це у своїй науковій праці (1883 рік) Нестор Дмитрович Монастирський, випускник медичного факультету Віденського університету, який на той час працював хірургом у Петропавлівській лікарні (Санкт-Петербург).
Услід за ним таке ж відкриття зробив і німецький терапевт Артур Ніколайєр. Його наукова робота була опублікована 1884 року. Майже одночасно з цими вченими (1884 року) причину захворювання встановили також італійці Антоніо Карле і Джорджо Раттоне з Туринського університету. Проте нині збудник правця відомий у світі як паличка Монастирського-Ніколайєра.
У 1890 році японський бактеріолог-інфекціоніст Кітасато Сібасабуро в лабораторних умовах Берлінського інституту Роберта Коха виділив з чистої культури правцевий токсин і разом з німецьким імунологом Емілем фон Берінгом створив протиправцеву сироватку.
У 1923 році французькому ветеринару й імунологу Гастону Рамону вдалось отримати та успішно застосувати задля профілактики правцевий анатоксин. Цей препарат являє собою прогрітий токсин, що втратив токсичні властивості і став безпечним внаслідок температурної обробки. Водночас він здатний формувати імунну відповідь в організмі. За дією анатоксин аналогічний вакцині.
Збудником правця є клостридія тетани (лат. Clostridium tetani). Це чимала за розмірами, рухлива анаеробна спороутворююча бактерія паличкоподібної форми, забезпечена джгутиками для переміщення.
У кишківнику тварин і людини вона живе майже постійно і не завдає жодної шкоди організму хазяїна, оскільки ні сама бактерія, ні вироблені нею сильні токсини не здатні всмоктуватись у кров і лімфу крізь стінки кишкового тракту.
Пройшовши транзитом по всьому кишківнику, правцева паличка і небезпечні продукти її життєдіяльності виходять назовні у складі екскрементів. Вони потрапляють на ґрунт і різні поверхні довкілля, внаслідок чого відбувається їхнє обсіменіння.
Бактерія-збудник правця може набувати одну з двох форм: вегетативну або спорову. Вегетативна форма – це звичайний стан мікроорганізму, в якому він живе, живиться й розмножується. У такому вигляді бактерія є доволі вразливою до різних зовнішніх впливів, тому її вимоги до параметрів навколишнього середовища досить високі.
Оптимальними для успішної життєдіяльності правцевої клостридії є такі умови:
– вологість, наближена до 100%;
– наявність будь-яких поживних речовин (глюкози, білка, жирів);
– відсутність світла;
– температура близько +37°С;
– повна відсутність вільного кисню.
Подібні умови забезпечуються в кишківнику та крові теплокровного багатоклітинного організму.
Щойно калові маси виходять у зовнішнє середовище, умови для правцевої мікрофлори різко перестають бути прийнятними, і в присутності кисню атмосферного повітря її активні вегетативні форми перетворюються на пасивні спорові. Спори – це форма існування мікроорганізмів у несприятливих умовах, спосіб пережити небезпечний період і зберегтися, еволюційне пристосування, що дає можливість вижити.
Спори нічим не живляться, не діляться і не виділяють жодних токсинів, проте вони надзвичайно стійкі до впливу будь-яких фізичних чинників протягом тривалого періоду часу. Бактерії правця у споровій формі здатні витримувати:
– сухе нагрівання до +150°С без втрати життєздатності;
– тривале кип’ятіння впродовж трьох годин;
– засолювання до шести місяців.
Розчин соляної кислоти (0,5%) знищує спори правцю за 30 хвилин, розчин формаліну (3%) – за добу. Небезпечні токсини правця руйнуються внаслідок постійного впливу ультрафіолетових сонячних променів не менше ніж за 17 годин, а в тих же умовах, поєднаних з нагріванням до +65°С – за декілька хвилин.
У ґрунті спори правця здатні зберігати життєздатність до ста років! Отже, внаслідок постійного виділення з фекаліями тварин (чи людини) та здатності до надзвичайно тривалого збереження в навколишньому середовищі, правець присутній у ґрунті практично скрізь і наражає на величезну небезпеку будь-яких представників теплокровних.
Хижі тварини хворіють на правець у легшій формі, ніж травоїдні. Їхній організм менш чутливий до дії токсинів правцевої палички. Та й уражаються м’ясоїдні правцем рідше, ніж травоїдні. Можливо, це пояснюється тим, що вони схильні ретельно зализувати свої рани. Худоба й коні, внаслідок особливостей будови свого тіла, мають дуже обмежену можливість дотягнутися до ушкодженої частини організму і хворіють на правець частіше. Проте водночас свині й птиця теж заражаються рідко.
Найчастіше зараження відбувається під час контакту рани з ґрунтом, в якому містяться спорові форми бактерії. У разі потрапляння спор правця до свіжої рани, особливо якщо вона глибока і вузька, куди немає доступу кисню (укол шипом рослини, скалка, цвях тощо), вони проростають у вегетативну форму.
Рівень ризику зараження цим захворюванням багато в чому залежить від форми й характеру рани. Поверхневі травми шкіри менш небезпечні через їхню достатню аерацію. А от у глибоких ранах створюються сприятливі умови для розвитку правцевих бактерій.
У рані (місці потрапляння) клостридії починають активно живитись, розмножуватись і виділяти свої токсини – тетаноспазмін та тетаногемолізин. Токсин тетаногемолізин руйнує в організмі еритроцити крові, чим порушує всі їхні функції та суттєво погіршує загальний стан хворої тварини. Токсин тетаноспазмін згубно впливає на нервову систему.
Насамперед він вражає периферичні нерви, а потім і центральну нервову систему, спинний і головний мозок. Під дією тетаноспазміну в центральній нервовій системі виникають зони підвищеного збудження, зростає збудливість усієї кори головного мозку, і настає параліч роботи синапсів деяких нейронів. Врешті нервові імпульси надсилаються до скелетної мускулатури безперервно й неузгоджено, що спричиняє постійну, наростаючу напругу в різних групах м’язів тіла.
Внаслідок постійної м’язової діяльності організму в крові хворої тварини накопичується і не встигає виводитись молочна кислота, тобто відбувається ацидоз. Явище ацидозу ще більше ускладнює перебіг хвороби. Смерть настає від спазму серцевого м’яза, дихальних м’язів і задухи або від паралічу нервових центрів, що керують роботою серцево-судинної та дихальної систем.
Заразитись правцем можна де завгодно, навіть без жодної підозри про це. Звичайна скалка чи незначна травма можуть бути вхідним отвором для спор правця. Можливе також зараження тварини через порушення правил асептики під час надання ветеринарної допомоги, кастрації чи допомоги у зв’язку з пологами. Новонароджений молодняк може заразитись через забруднену землею пуповину. Перш ніж хвороба почне проявлятись, після інфікування проходить від трьох днів до кількох місяців. Але частіше інкубаційний період триває близько тижня.
Чим далі розташоване місце травми від центральної нервової системи, тим тривалішим буде інкубаційний період. Помічено закономірність: що тривалішим є інкубаційний період, тим легше протікає хвороба і тим більше шансів на одужання у зараженої тварини.
Спочатку у хворого організму з’являється біль в місці інфікування, навіть якщо до завершення інкубаційного періоду рана зажила. Місце цієї травми зазвичай стає твердим і болючим. Якщо розрізати, то часто там виявляється гній.
Через один – два дні ускладнюються жувальні рухи та ковтання, іноді змінюється тембр голосу внаслідок спазму м’язів щелепи, глотки й гортані. Хвора тварина стає неспокійною, через наростання болю в усьому тілі агресивно реагує на людину і своїх родичів.
Згодом тварина взагалі відмовляється від корму та пиття через значне, безперервне скорочення жувальних м’язів і пов’язану з цим неможливість відкрити рот. Інтенсивні спазми м’язів можуть провокуватися будь-якими зовнішніми факторами, такими як різкий звук, яскраве світло, поява когось у полі зору тварини тощо.
У різних тварин клінічні прояви правця мають свої особливості. У коней і худоби початок захворювання часто проявляється в нерухомому положенні вух. Згодом можна помітити косоокість, випадання третьої повіки, утрудненість рухів та обмеженість їхньої звичайної амплітуди.
З’являється так звана «ходульна хода». Усі м’язи в цей період стають твердими, напруженими, живіт у хворих тварин зазвичай підтягнутий, хвіст часто піднятий, дефекація та сечовипускання утруднені. З подальшим розвитком захворювання дихання стає частим і поверхневим.
У жуйних тварин розвивається тимпанія, спершу відрижка утруднена, а потім припиняється зовсім, збільшується потовиділення. У дрібної рогатої худоби, окрім перелічених ознак, прогресує судомне скорочення м’язів спини та шиї, через що голова закидається, і тварини, втративши рівновагу, падають.
Свині заражаються здерідка, але хворіють тяжко, зі смертністю на третій – шостий день до 100%. У них страждають здебільшого м’язи шиї та голови, очі спрямовані врізнобіч, через утруднене ковтання спостерігається слинотеча, спазм жувальних м’язів призводить до періодичного сильного скрипу міцно стиснутими зубами.
З плином часу напруження у м’язах зазвичай прогресує, і через кілька днів від початку прояву перших симптомів тварини вже не спроможні стояти. Вони лежать, закинувши голову, ноги при цьому випрямлені, дихання утруднене, поверхневе, прискорене, ніздрі розширені та напружені. Спостерігається синюшність усіх видимих слизових оболонок.
Температура в період прояву клінічних ознак або залишається нормальною, або незначно збільшується через розігрів тіла внаслідок постійної роботи всіх груп м’язів. У свиней вона зазвичай підвищується перед загибеллю до +42,5°С.
Впродовж усього періоду клінічного прояву ознак хвороби тварини не є заразними ні для інших тварин, ні для людини, і тому жодних карантинних заходів проводити не потрібно. У рідкісних випадках тварини можуть одужувати, але без ветеринарної допомоги частіше гинуть.
Лікування слід починати з розтину рани, очищення її та аерації. Це частково зупинить розмноження збудника і припинить надходження нових порцій токсинів в організм постраждалої тварини. Для очищення та знезараження рани можна застосувати 3%-й розчин карболової кислоти, 5%-й розчин йоду, 10%-й розчин перманганату калію або 1%-й розчин перекису водню.
Щоб повністю знищити бактерії, що оселились у рані, використовують антибіотики. Хороші результати забезпечують «Еритроміцин», «Біцилін» «Пеніцилін», «Стрептоміцин», «Амоксицилін», «Енрофлоксацин» та інші ін’єкційні препарати.
Щоб послабити силу нерегульованого скорочення м’язів, зменшити збуджуваність тварини, притупити її фізичні страждання та знизити негативний вплив тетаноспазміну на загальний стан ураженого організму, доцільно застосовувати препарати-міорелаксанти. Коням і дрібним тваринам, таким як кішки та собаки, підійдуть засоби, що містять 0,1%-й гідрохлорид медитину. Наприклад, ця речовина міститься в препаратах «Медітин», «Медісон» тощо.
Для собак доза «Медітину» становить від 0,1 до 0,3 мл (залежно від тяжкості перебігу захворювання) на кожні 10 кг живої ваги. Для кішок потрібно по 0,3–0,5 мл препарату на 5 кг ваги тварини. Вводити «Медітин» можна підшкірно, внутрішньовенно, внутрішньом’язово. Для коней доза розраховується за пропорцією: 0,2–0,4 мл на кожні 100 кг маси тварини. Вводити слід тільки внутрішньовенно.
Для продуктивних сільськогосподарських тварин призначений препарат «Ветранквіл», його вводять внутрішньом’язово дозою 1–1,5 мл на 100 кг ваги. Окрім нього, можна використовувати засоби, діючою речовиною яких є ксилазину гідрохлорид, наприклад, препарати «Рометар», «Ксила». Хороший ефект досягається внаслідок застосування розчину аміназину, який вводиться підшкірно дозою 1 мл на 1 кг ваги тварини.
На весь період лікування тварину потрібно перевести в затемнене приміщення з глибокою підстилкою (щоб уникнути травм у разі можливих падінь), де відсутні будь-які сильні подразники, здатні спровокувати спазми м’язів.
Для нейтралізації токсинів слід зробити ін’єкцію протиправцевої антитоксичної сироватки. Найшвидший результат досягається введенням її у спинномозковий канал, але здійснити це може лише фахівець, тому наведу приклад більш простого введення – підшкірного.
Дорослим тваринам великих видів (коням, мулам, великій рогатій худобі, верблюдам) сироватку вводять у дозі 80000 антитоксичних одиниць. Дрібним видам (вівцям, козам, свиням) і молодняку великих тварин достатньо половини цієї дози. Для правильного розрахунку кількості ліків у мілілітрах, треба враховувати їхню концентрацію, зазначену на етикетці.
Перед вживанням протиправцеву сироватку слід підігріти до температури тіла на водяній бані. Вводити її необхідно в місці первинного впровадження інфекції та вздовж розміщення нервових стовбурів у пошкодженій зоні. Місце отримання рани бажано обколоти антитоксичною сироваткою по колу. Так її дія буде більш вираженою і спрямованою. За умови нормальної переносимості твариною препарату, перші три-чотири дні слід вводити сироватку щодня. Потім через день, аж до повного одужання.
Втім, трапляється, що вона призводить до важкої реакції з боку організму хворої тварини. Щоб уникнути подібної ситуації, перед застосуванням сироватки слід провести пробу. Для цього 0,1 мл препарату вводиться внутрішньошкірно, і якщо через 20–30 хвилин не з’явиться почервоніння і набряк, або діаметр виниклих набряку та почервоніння не перевищує 1 см, то вводити антитоксичну сироватку можна, а якщо більше 1 см, то не можна. У будь-якому разі, під час використання сироватки задля лікування рекомендується паралельне застосування антигістамінних препаратів. Наприклад, згодяться «Супрастин» чи «Дімедрол».
Окрім специфічного лікування рекомендується здійснювати комплекс заходів задля усунення інших розладів, що виникають внаслідок захворювання на правець. Для нормалізації дефекації бажано робити клізми з крохмального слизу (350–400 мл); оскільки тварина під час хвороби не може живитися через рот, то для підтримки організму не буде зайвим застосувати внутрішньовенно розчин глюкози.
Внутрішньовенно раз на добу бажано вводити до 100 мл 20%-ого розчину уротропіну, а внутрішньом’язово – до 100 мл (у декількох точках) 40%-ого розчину сірчанокислої магнезії.
Своєчасне лікування часто допомагає зберегти життя хворій тварині та істотно знизити загальну смертність від правця (приблизно з 95 до 40%!). Але якщо хвороба все-таки призвела до загибелі, то труп слід утилізувати в біотермічній ямі.
У полеглих від правця тварин значною мірою виражене трупне задубіння, м’язи темні, кров темного кольору, погано згорнута, серце розширене в правій частині, легені набряклі, печінка, нирки й селезінка наповнені кров’ю.
Не можна переробляти м’ясо таких тварин і використовувати шкуру для технічних цілей. Також не можна проводити вимушений забій хворих на правець тварин.
Діагноз встановлюють на підставі чіткої клінічної картини. А в разі необхідності відрізнити правець від захворювань зі схожою симптоматикою (ревматизму, пасовищної тетанії, сказу, пододерматиту тощо), до лабораторії направляють: від живих тварин – рановий ексудат і часточки тканин з рани, а від трупів – часточки селезінки, печінки та кров. Висновок роблять після дослідження патматеріалу на присутність токсинів чи самого збудника правця.
Щодо профілактики, то найефективнішим засобом є щеплення. Проводять його вакциною, до складу якої входить правцевий анатоксин. Препарат готують шляхом підігрівання звичайного токсину правця до втрати ним шкідливих для організму властивостей. На введення вакцини організм тварини відповідає виробленням імунітету до цього захворювання.
Як приклад, наведу опис вакцинації чеською вакциною для свійських тварин «Клотеїд 4». Її використовують для щеплення великої та дрібної рогатої худоби, коней, собак. Молодняк цих тварин слід щепити тільки після досягнення ним тримісячного віку.
Перед застосуваннямм вакцину нагрівають до +37°С, після чого вводять внутрішньом’язово, дозою 1 мл на одну тварину. Вага, вік і вид тварини значення не мають. Якщо це перше щеплення для тварини, то через двадцять один день після введення першої дози вакцинацію слід повторити (це називається ревакцинацією).
Стійкий імунітет формується через два тижні після другого введення вакцини. В організмі зберігається до кількох років. Коням рекомендується повторювати щеплення раз на чотири роки, іншим тваринам – раз на два роки. Після щеплення в місці введення вакцини може спостерігатись незначна болючість м’язів, місцеве підвищення температури, почервоніння та надчутливість шкіри, але зазвичай усі ці симптоми минають самі собою за кілька днів.
Та якщо щеплення не було своєчасно зроблено, і в тварини немає імунітету, то в разі отримання небезпечного (за схильністю до зараження) поранення їй можна допомогти діями на випередження, тобто здійснивши профілактику клінічних проявів правця. Для цього в перші години після отримання ушкодження потрібно ретельно промити рану тварині та ввести підшкірно згадану вище протиправцеву сироватку дозою 8000 антитоксичних одиниць на одну особину.
Дія сироватки із захисту тварини від хвороби триває близько тижня, тому після закінчення цього строку слід ввести її повторно. Найближчі кілька місяців потрібно з особливою увагою ставитись до цієї тварини і спостерігати, чи не змінилось її самопочуття, апетит, характер рухів. У разі появи зазначених раніше характерних клінічних ознак правця слід негайно розпочати специфічне лікування.
Окрім наведених методів специфічної профілактики, суттєво допоможе знизити ризик ураження тварин правцем дотримання певних нескладних правил.
По-перше, це уважне і дбайливе ставлення до ваших тварин. У разі отримання ними травм, рани слід завжди обробляти розчином перекису водню, марганцівки або йоду.
По-друге, під час будь-яких ветеринарних обробок, кастрації, хірургічних втручань, допомоги в пологах, стрижки овець, обрізання рогів, розчищення копит та інших маніпуляцій персонал і ветеринарні працівники повинні обов’язково використовувати чистий спецодяг і дотримуватись правил асептики та антисептики.
По-третє, варто дотримуватись звичайних санітарних норм на фермі (дезбар’єри, дезкилимки, профілактичні дезінфекції, чистота в приміщеннях тощо).
Якщо у вас виникли запитання під час ознайомлення з цим матеріалом, їх можна поставити нижче, у коментарях під статтею.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
