Конярство – це специфічна та дуже багатогранна галузь тваринництва, яка охоплює не лише вирощування і розведення коней, але й співпрацю, обов’язкове налагодження певних відносин між людиною і твариною. Іноді трапляється ситуація, коли недосвідчені власники коней бояться свого вихованця, і це створює багато проблем як для тварини, так і для самих власників.
Страх ускладнює, а в окремих випадках навіть унеможливлює будь-яку взаємодію людини з конем і його нормальну експлуатацію. Страх перетворює утримання коня не просто на безглузде заняття, але й на обтяжливий, а деколи навіть і небезпечний намір. Зрештою, господарям доводиться або відмовитись від тварини, або просто обслуговувати її без жодної для себе користі.
Страхи, спричинені кіньми, можуть виникати з різних причин і набувати різних форм. Умовно їх поділяють на дві категорії. Перша – це страх перед самим конем, що виникає через відсутність якоїсь захисної перешкоди, яка б відділяла людину від коня при спілкуванні з ним. Можливе також відчуття небезпеки під час будь-якої повсякденної взаємодії з твариною (годування, чищення, запрягання, виконання роботи тощо), або страх травмуватись під час їзди верхи.
Друга, особлива категорія страхів – це гіпофобія чи еквінофобія. Вона виражається в неконтрольованому, ірраціональному страху, який виникає в присутності коня. Причина такого страху лишається невідомою навіть самій людині. Це специфічний психічний розлад, що належить до зоофобії. Зупинятись на ньому не будемо, оскільки людина з еквінофобією навряд чи наважиться придбати коня.
Чи може кінь завдати шкоди людині? За певних умов ця тварина дійсно може сппричинити значні ушкодження. Виявляючи навмисну агресію, коні здатні кусатись і можуть розірвати зубами не лише шкіру, а й інші м’які тканини. У коней дуже сильні щелепи й міцні зуби, а у дорослих жеребців є навіть ікла, подібні до собачих.
Удар коня задніми чи передніми ногами нерідко викликає травми різної тяжкості, від забиття м’яких тканин, шкіри або перелому кісток до пошкоджень внутрішніх органів, що, залежно від сили та локалізації удару, може призвести навіть до смерті людини.
Крім того, молода тварина, зокрема й лоша, під час гри може намагатися спертись на людину передніми ногами. Прямої агресії в такій поведінці немає, проте це теж досить небезпечно.
Кінь – велика і дуже сильна тварина, яка внаслідок неправильного виховання та необережного з нею поводження може становити загрозу не тільки здоров’ю, а й життю людини.
Щодо страху впасти з коня, не втримавшись на його спині при їзді верхи швидкими алюрами (риссю, галопом), то хороший інструктор з верхової їзди, який крок за кроком навчить основним навичкам, а також пояснить, як правильно падати, щоби не отримати серйозних травм, зможе допомогти в подоланні цієї проблеми.
Страх впасти з коня пов’язаний зі звичайним невмінням виконувати цю «фізичну вправу», і цьому, як і багатьом іншим речам (наприклад, їздити на велосипеді чи плавати), можна за великого бажання і з деякими зусиллями навчитися, якщо немає медичних протипоказань. Освоїти їзду верхи і за відносно короткий час позбутися страху падіння – завданя цілком реальне.
Інша справа, якщо людина просто боїться свого коня. Це значно ускладнює повсякденне спілкування з ним і перетворює мету, задля якої тварину придбали, на недосяжну мрію. Проявляється такий страх у проявах нерішучості господаря під час спілкування з твариною. Також це може бути усіляке уникання контактування з нею, небажання проходити безпосередньо поблизу коня, якщо він не знаходиться за якоюсь захисною огорожею.
Роль захисної перешкоди можуть виконувати прив’язь, огорожа загону, грати денника, упряж тощо. Опинившись без захисту, віч-на-віч з конем, людина почувається вразливою. Як мінімум, їй некомфортно. Кінь це бачить і починає поводитись більш впевнено. Своєю поведінкою він ніби підтверджує побоювання людини. Надалі така ситуація в їхніх стосунках з кожним разом все більше загострюється, і відносини між твариною й господарем остаточно ускладнюються.
Причини цієї проблеми – в нерозумінні власником психології коней та особливостей їх соціальної поведінки. Коням, як і більшості стадних тварин, властива складна соціальна поведінка, спрямована на встановлення й підтримку чіткої ієрархії в групі. Усі члени табуна мають певний статус, що зумовлює їхню поведінку, яка, своєю чергою, визначається темпераментом, фізичними даними, статтю та віком.
Будь-який табун складається з трьох основних ієрархічних груп.
Особини з найвищим статусом, так звані «альфи». Такі тварини завжди у меншості, а в невеликому табуні їх лише від 1 до 3-х особин. Це найсильніші та найагресивніші коні середнього віку. Зазвичай «альфами» є один жеребець або кілька кобил.
«Альфи» активно захищають свої інтереси і не поступаються в разі виникнення конфліктних ситуацій. У табуні вони завжди знаходяться в найбезпечнішому місці (в центрі чи попереду) і претендують на найкращі корми. Всі інші члени табуна до них ставляться з обережністю та підвищеною увагою.
Друга ієрархічна група – це коні середнього статусу. Такі особини складають переважну більшість. У спілкуванні з «альфами» вони завжди поступаються, але з рівними їм за рангом поводяться сміливо і впевнено, зберігаючи таким чином та підтверджуючи свій статус.
Третя група в табуні – це тварини з найнижчим ієрархічним статусом, так звані «омеги». До них належать коні, які з якихось причин (стан здоров’я, особливості типу темпераменту, вік тощо) не можуть відстоювати свої інтереси і поступаються решті членів табуна, часто навіть молодняку. «Омеги» зазвичай складають меншість, вони завжди знаходяться на периферії табуну, в потенційно найнебезпечнішому місці, їм дістаються найгірші корми та місця для відпочинку.
Лошата в підсисний період перебувають у тому ж статусі, що й їхні матері. Це еволюційне пристосування забезпечує їм захист від агресії з боку дорослих особин всередині групи.
Подібна ієрархія виглядає жорстокою, проте, з огляду на забезпечення виживання виду й еволюції, вона є дуже раціональною. «Омеги» є найменш цінними в генетичному сенсі особинами, і табун зазвичай жертвує ними у разі нападу хижаків. «Альфи» – навпаки. Вони, як носії найкращих генів, мінімально ризикують у разі нападу хижака на табун і отримують найкраще харчування, що підвищує їхні шанси поширити свою генетику в потомстві.
Статус коней добре помітний під час водопою, якщо площа напувалки обмежена. Першими завжди п’ють особини з високим статусом. Також це стає очевидним, якщо поспостерігати за табуном на пасовищі чи в загоні.
З людиною кінь поводиться за тим самим принципом, що й зі своїми родичами. Оговтавшись від стресу, який обов’язково супроводжує будь-яку зміну місця проживання тварини, кінь намагається з’ясувати соціальний статус свого господаря за його поведінкою. Для цього тварина під час контакту поводиться з ним спочатку як з рівним. Реакція людини у відповідь одразу ж дістає в коня свою оцінку.
Якщо господар поводиться впевнено, нав’язує коню свої правила, то тварина зазвичай приймає умови і надалі визнає домінуючий статус людини, підпорядковується їй. В такому випадку жодних проблем у взаємодії господаря з конем не виникає.
Якщо ж людина з якихось своїх міркувань починає йти на поступки коню (має намір продемонструвати своє добре до нього ставлення, або не хоче його злякати, або сама боїться, або така поведінка сталася ситуативно випадково), то тварина сприймає господаря як особу з нижчим статусом і відповідно себе поводить.
Змінити згодом ієрархічні відносини між людиною і конем дуже складно. Тварина агресивно захищатиме свій високий статус (це для коней нормально, так влаштована їхня психіка) і може навіть травмувати господаря. Так поводиться будь-який кінь.
Якщо ж ви придбали коня, котрий у своєму табуні мав статус «альфи», то встановити з ним домінантні відносини буде значно складніше, ніж з конем середнього статусу або з «омегою».
Насправді встановлення ієрархічних стосунків між конем і господарем може відбуватись непомітно для останнього. І лише коли кінь починає демонструвати безпричинну, на думку людини, агресію, виявляється, що стосунки вже склались, до того ж не на її користь.
Як же це відбувається? Наприклад, кінь стоїть у стійлі, а людина збирається пройти повз неї ззаду. У цей момент тварина робить випадковий крок назад, і людина зупиняється. Насправді цей крок не був випадковістю. Кінь навмисно зробив пробний жест, щоб оцінити реакцію людини.
На думку людини, її зупинка чи зміна напрямку руху були звичайною обережністю в поводженні з незнайомою твариною, яка допомогла вберегтися від можливих травм. А для коня це, виявляється, був яскравий сигнал того, що його дія змінила поведінку людини. Саме його поведінка змінила плани господаря, тобто людина прийняла домінантний жест коня, чим і визнала його вищий статус.
Інша ситуація: кінь їсть, а людина в цей час підходить до нього або проходить повз нього. Кінь повертає голову в бік господаря і на мить прищулює (притискає до голови) вуха. У коней така дія є погрозливою, вона попереджає про агресію. Людина у відповідь знову зупиняється, відступає чи обходить коня.
Для власника ніби нічого значущого не відбулося. Він може навіть і не помітити такі випадки. А для тварини подібна поведінка людини означає підпорядкування. Усі подібні рухи людини сприймаються конем як чіткі, однозначні сигнали, що свідчать про його домінуючий статус у їхніх стосунках.
Жести підпорядкування з боку людини можуть бути навіть ще непомітнішими для самої людини. Це невпевнені рухи і запобігливий голос під час взаємодії з конем. Дрібні, ледь помітні захисні рухи тіла в момент, коли кінь робить якусь дію (топає ногою, різко опускає чи піднімає голову, прищулює вуха, повертається в бік людини, пирхає тощо). Дуже уважне ставлення до всіх дій тварини, міміка, що виражає увагу, страх чи обережність. Відсутність наполегливості господаря до виконання твариною поданих команд. Дотик до коня лише за його згодою та в місцях, ним дозволених, а також багато іншого.
Неправильно вибудовані ієрархічні стосунки між людиною та конем призводять до того, що навіть запряжений кінь не слухається команд господаря, не дозволяє себе запрягати, чистити тощо. Врешті працювати з такою твариною стає надзвичайно складно, некомфортно, а то й зовсім неможливо.
Неправильні стосунки виникають здебільшого в тому випадку, коли власник дійсно побоюється свого коня. Або ж навпаки – зовсім не боїться, лише не розуміє особливості його психології. Не можна взаємодіяти з цією твариною на підставі взаємоповаги, за людськими шаблонами. Не можна намагатися дружити з конем, ґрунтуючи свої романтичні очікування на прикладах з художньої літератури та кінематографа. Кінь – це не собака, він не будет любити й поважати свого господаря тільки за те, що він у нього є.
Як же поводитися з конем, щоб встановити з ним правильні ієрархічні стосунки? Такі відносини дуже рідко складаються самі собою, їх потрібно вибудовувати свідомо. З перших днів появи тварини у вашому господарстві потрібно поводитися з нею, як із нижчою за статусом особиною, демонструючи коню, що у вашому тандемі ви – «альфа». Це мають бути не якісь одноразові, значні, яскраві демонстрації поведінки, а звичайні, повсякденні дрібниці, які кінь дуже легко зчитує, сприймає та запам’ятовує як ознаки статусу.
Наприклад, якщо вам потрібно прибрати у стійлі, де в цей час знаходиться кінь, потрібно сміливо заходити і чистити. Якщо тварина заважає вашій роботі, її слід відтіснити, натискаючи рукою на маклок, і одночасно гучним, впевненим, але спокійним тоном промовляти команду «повернись» або «відійди».
Під час годування кінь не повинен вихоплювати корм, поки ви не поклали його в годівницю і не дозволили йому їсти. Для цього коню загрозливим голосом подається команда «назад».
Якщо кінь ігнорує команду, слід застосувати фізичний вплив, щоб примусити тварину її виконати. Саме так заведено у коней для підтримки ієрархії в табуні. Зазвичай достатньо окрику чи загрозливо піднятої руки. Будь-який прояв агресії з боку коня слід зупиняти окриком або різким ударом відкритою долонею по верхній губі. Водночас сама фізична дія має бути легкою, щоб кінь не злякався насправді і не почав захищати своє життя.
Коли ви прямуєте повз коня, він має відступити і дати вам дорогу. Під час виконання роботи слід примушувати тварину до виконання всіх команд. З конем потрібно поводитись обережно, але сміливо, поступово привчаючи його до торкання в будь-яких частинах тіла (живіт, задні ноги, щітки тощо). Окрім перелічених, однією з ознак високого статусу людини в очах коня є його дуже уважне сприйняття дій, міміки та слів господаря (погляд і вуха спрямовані в бік людини, голова повертається за його рухами).
Спілкуватися з конем слід впевнено, але спокійно та доброзичливо.
Правильні ієрархічні стосунки виключають можливість агресивної поведінки коня та забезпечують ефективну взаємодію між ним та людиною.
Вдалого вам конярства!
Відповіді на запитання, що зацікавили вас під час ознайомлення з цією статтею, можна отримати на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
