Порода дюрок – одна з найдавніших в історії свинарства. Робота над її створенням почалась понад 200 років тому в Сполучених Штатах Америки. Предками дюроків ймовірно були гвінейські хряки (Африка), породисті свині беркширської породи (Британія), що на той час мали червонувато-коричневий окрас, і різноманітне безпородне поголів’я, завезене на американський континент численними переселенцями. Врешті сформувались два породні типи (дюрок – у штаті Нью-Йорк та джерсі – у штаті Нью-Джерсі), які й започаткували породу джерсійський дюрок.
Після створення базового поголів’я, його ще довгий час розводили «в собі», удосконалюючи й закріплюючи необхідні властивості шляхом звичайної селекції, жорсткого вибракування тварин з небажаними ознаками, відбору кращих представників і підбору оптимальних пар для подальшого племінного розведення.
Спочатку порода мала м’ясо-сальний напрямок, але поступово, відповідно до запитів ринку, вона змінилася в бік беконного типу. У 1883 році, внаслідок здійсненої кропіткої роботи, порода була зареєстрована й отримала опис свого стандарту. Для спрощення нову породу назвали просто дюрок, щоб уникнути плутанини з існуючою на той час джерсійською породою ВРХ.
Довгий час свиней породи дюрок розводили тільки на території Сполучених Штатів. Лише в середині ХХ століття ці тварини потрапили в Європу, де здобули неабияку популярність. Особливу прихильність свині дюрок завоювали в Німеччині.
В подальшому розведенні порода вдосконалювала свої м’ясні характеристики і втрачала схильність до значних жирових відкладень. У середині сімдесятих років минулого століття свиней породи дюрок збиралися масово розводити в Україні, для чого завезли їх у господарства Запорізької області. Але значного поширення тоді вони не отримали.
Представники дюрок мають дуже характерну зовнішність, завдяки якій суттєво відрізняються від інших порід. Забарвлення у цих свиней рудувато-коричневе з різними варіантами відтінків. У дорослих кнурів шерсть буває помітно темнішою, ніж у свиноматок і молодняку. Щетина у свиней груба, середньої довжини, у кнурів вона густіша; голова невелика, з трохи увігнутим профілем; вуха звисають, можуть частково прикривати очі, відносно довгі; очі невеликі, темно-коричневі.
Шкіра рильця темніша від загального тону шкіри тіла, майже чорна, з синюватим відтінком. Конституція тіла міцна, рихлість або сухість вважаються відхиленням від затвердженого стандарту. Тварини високі, з підтягнутим животом і рівною спиною, за стандартом допускається невелика згорбленість лінії спини. Все тіло пропорційне, помірно широке, середньої довжини (175–185 см).
Свині виростають чималими, дорослі тварини досягають значної ваги: хряки – від 300 до 360 кг, а свиноматки – від 240 до 300 кг. Окости дюроків добре наповнені, але м’язи лишаються непомітними через прошарок підшкірного жиру.
Товщина шпику незначна, в середньому близько 1,5 см, хоча це значною мірою залежить від віку, статі, типу годування тварин і технології утримання. Так, у молодняка й годуючих свиноматок утворюється шпик мінімальної товщини, а у дорослих тварин він значно товщий.
Авансоване годування концентратами з низьким вмістом білка в поєднанні з обмеженим щоденним моціоном сприяє нарощуванню у тварин жирової маси, а раціональне високобілкове годування й активний добовий моціон дають можливість виростити м’ясних свиней.
Дюрок – це порода, яка залежно від умов годування та утримання забезпечує й різні результати відгодівлі. Але забійний вихід туш, отриманих від добре вгодованих свиней, завжди високий, він становить близько 70%.
Тварини відчутно реагують на вміст білка в кормах. Щоб досягти високих результатів і забезпечити швидкий набір ваги молодняком, краще використовувати спеціалізовані комбікорми. Проте якщо з якось причини це економічно не вигідно, то корм можна приготувати самостійно з використанням преміксів та екструдованого зерна ячменю, сої, гороху, а також молочних продуктів (сироватки, молочних відвійок, сколотин та ін.), кормів тваринного походження (м’ясо-кісткового, рибного, кров’яного борошна, некондиційних інкубаторських яєць тощо).
Плодючість у свиноматок середня, за один опорос народжується не більше 10–11 поросят. Поросята чималі, дуже активні. Материнські якості у дюроків хороші: свиноматки уважно ставляться до свого потомства, рухаються, лягають чи підіймаються дуже обережно, що забезпечує майже стовідсоткову виживаність народженого ними молодняку. Висока молочність свиноматок дає можливість поросятам добре розвиватись і швидко набирати вагу.
Поросятам дюроків властива дуже значна енергія росту. Середня швидкість зростання ппоросят у підсосний період становить 300 г за добу, і в момент відлучення їхня вага може сягати 14–17 кг! З подальшим набором маси збільшуються і щоденні прирости. Так, у період вирощування й відгодівлі кожна молода тварина набирає за добу близько 700–850 г. За умови правильного складу раціону затрати кормів на 1 кг приросту складають близько 4 кормових одиниць.
Генетичний потенціал породи, повноцінне годування досхочу та хороші умови утримання забезпечують високу скоростиглість молодняку, що дуже важливо з господарської точки зору, оскільки скорочує терміни відгодівлі. У віці шести місяців молодняк має живу масу приблизно 100 кг, і його вже можна забивати на м’ясо. І хоча забійний вихід молодняку трохи нижчий, ніж у більш старших тварин, але якість свинини дуже висока.
Свині породи дюрок невибагливі до умов утримання. Водночас загальновизнаним лишається факт переваги для них пасовищної системи вирощування, коли свині мають можливість частково самостійно знаходити собі корм і багато рухатися. Такий режим забезпечує тваринам достатню м’язову активність, що сприяє інтенсивному нарощуванню саме м’язової тканини, а не жирової.
Представники породи добре переносять будь-яку погоду, істотно не знижуючи темпів зростання під впливом кліматичних змін. Все ж оптимальними для них є середні температури: від +10°С до +25°С. Холодної пори року тварини потребують чимало сухої підстилки, в яку вони люблять зариватися вночі та під час денного відпочинку. Жарку погоду дюроки переносять також непогано, але в періоди надмірної спеки необхідно облаштувати для свиней навіси, які б забезпечували тінь для захисту від сонця.
Щоб запобігти перегріву, а також уникнути виникнення сонячного чи теплового удару, слід надати тваринам можливість купатись або валятися в грязюці. До речі, валяння свиней у багні є дуже ефективною природною профілактикою виникнення різних шкірних паразитарних захворювань.
Стосовно профілактичного ветеринарного обслуговування слід зазначити, що воно нічим не відрізняється від обслуговування свиней інших порід, опис якого знаходиться в статтях, присвячених вирощуванню молодняка. Дюрокам властиве міцне здоров’я, і в разі відсутності грубих помилок у догляді за ними господарів, ніяких клопотів та ускладнень під час розведення, вирощування та відгодівлі цих тварин не виникає.
Усі питання, що з’явились під час ознайомлення з цією статтею, ви можете вирішити на нашому форумі.
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
