Українська вушанка є однією із стародавніх курячих порід. Цю птицю успішно розводили українські селяни ще в ХVII столітті, що підтверджується письмовими свідченнями тих часів.
Порода з’явилась в українських господарствах внаслідок тривалої селекції місцевих курей (за господарсько цінними ознаками, пристосованістю, невибагливістю, життєздатністю та зовнішньою привабливістю) та безладного, випадкового схрещування цього поголів’я з представниками різних порід, які потрапляли в Україну з інших країн. Так, шляхом господарського відбору, відповідно до її практичної доцільності, і виникла ця порода.
У 1912 році українська вушанка була частково витіснена зарубіжними, продуктивнішими породами. Проте завдяки своїй унікальній невибагливості та універсальності поголів’я відновилося природним шляхом. Оскільки ці кури виявились зручнішими в утриманні й догляді, їх знову почали повсюдно розводити в українських господарствах. Втім, чисельність цих курей так і не досягла свого попереднього рівня, який вона мала в ХІХ столітті.
1990 року порода знову опинилася на межі зникнення. На той час поголів’я української вушанки налічувало лише кілька сотень особин. Але зусиллями птахівників-аматорів породу знову було відновлено.
Нині цих птахів утримують у багатьох присадибних та фермерських господарствах не лише України, а й інших держав. Птахівники часто використовують українських курей для виведення нових декоративних і продуктивних форм. Українська вушанка, через її непридатність для промислового розведення й утримання, за обсягом власного поголів’я значно поступається представникам спеціалізованих порід і кросів.
Впродовж достатньо тривалої історії свого розвитку порода сформувалась як універсальна за продуктивністю і напрочуд невибаглива до умов годування й утримання. До того ж цим курям властива незвичайна та приваблива зовнішність.
Статура в українських вушанок гармонійна, більшість особин мають міцну конституцію. Кістяк легкий, міцний, правильно розвинений. Статевий диморфізм виражений дуже яскраво: півні більші за курей та мають значно ошатніше оперення.
Голова в птахів невелика, клиноподібна. Лоб широкий. Дзьоб короткий, трохи вигнутий донизу, коричневого кольору. Гребінець невеликий, червоний. За формою він може бути листкоподібним, трояндоподібним чи горіхоподібним. Шкіра голови рожева. Сережки розвинені слабо, вони повністю прикриті пишним пір’ям «бороди» та «бакенбардів», що є характерними ознаками породи.
Бакенбарди й борода закривають частину голови на рівні вух, нижню щелепу та всю верхню третину (або чверть) шиї спереду. Шия довга, тонка, високо поставлена. Груди широкі, помірно глибокі, з розвиненою мускулатурою. Спина рівна, довга, широка. Поперек широкий і короткий. Живіт підтягнутий. Хвіст високо поставлений, розташований похило, пишно оперний, особливо в півнів. Крила сильні, з добре розвиненими м’язами, середньої довжини, щільно притиснуті до боків. Махове пір’я щільне, жорстке.
Ноги м’язисті, рівні, широко поставлені, середні завдовжки, цівки не оперені. Останнім часом з’явилися популяції української вушанки з опереними ногами. Така ознака була щеплена невеликій частині породи з декоративною метою шляхом її обмеженого схрещування з палевою брамою. Лусочки на ногах у курей української вушанки світло-рожевого кольору або в тон оперення.
Корпус у півнів поставлений вертикальніше, ніж у курок, через що самці здаються значно більшими й вищими за самок. Оперення дуже густе та пишне. Найтиповіші окраси української вушанки: палево-куріпчастий, червоно-коричневий, світло-коричневий, темно-коричневий, чорно-коричневий, сіро-коричневий, чорний. Дуже рідко зустрічаються кури з чисто білим оперенням.
Українські вушанки – це кури середніх розмірів. Півні важать 2,8–3 кг, курки – від 1,8 до 2,2 кг. Яєчна продуктивність несучок достатньо висока, за рік від однієї курки отримують 140–160 яєць. Яйця невеликі. Маса одного яйця становить близько 50–55 г. Шкаралупа гладенька, світла. Максимальну несучість демонструють молоді кури в первший рік життя. З віком їх яєчна продуктивність поступово знижується.
М’ясна продуктивність задовільна. Молодняк готовий до забою у віці 5,5–6 місяців. Забійний вихід ззалежить від багатьох факторів. М’ясо, отримане від молодої птиці, соковите й ніжне, а в більш старшого поголів’я воно може бути жорстким і сухуватим.
Кури української вушанки порівняно пізньостиглі. Вони починають відкладати яйця після досягнення шестимісячного віку. В умовах вигульного утримання, яке для цього поголів’я є найкращим, початок відкладання яєць збігається з початком збільшення довжини світлового дня.
Якщо тримати курей лише для отримання столових яєць, то півень у курнику не потрібний. Для високої заплідненості інкубаційних яєць співвідношення півнів і курок у батьківському стаді має бути 1:10.
Внаслідок тривалої народної селекції у курок надзвичайно добре розвинений інстинкт насиджування. Квочки старанно висиджують свої яйця і надалі поводять себе як дуже дбайливі матері. Виводимість яєць в умовах природної інкубації становить близько 87%, а виживаність молодняка – не менше 90%. Молодняк української вушанки дуже життєздатний, за сприятливих умов курчата швидко ростуть та опірюються.
Дорослі кури невибагливі до умов утримання. Вони легко переживають морозні зими і спекотне літо. Українські вушанки також невибагливі до якості корму. Годування зерном, овочами й зеленню є цілком достатнім для представників цієї породи. Але раціон, що складається зі спеціалізованого комбікорму, набагато краще позначиться на їх розвитку й продуктивності. Збалансоване годування підвищує яєчну продуктивність дорослого поголів’я і прискорює темпи зростання молодняку.
Українські вушанки потребують просторого вигулу. За таких умов вони охоче забезпечують частину свого раціону самостійно, живлячись хробаками, комахами, листям і насінням рослин, дрібними хребетними тваринками тощо. Кліткове утримання в умовах промислової птахоферми представникам цієї породи не підходить.
Перелічені особливості (значно розвинений батьківський інстинкт, потреба у вигулі, невибагливість до кормової бази та до параметрів мікроклімату) роблять породу непридатною для утримання в умовах промислових ферм. Водночас вона дуже добре підходить для розведення у присадибних та невеликих фермерських господарствах, де цей птах здатен повною мірою розкрити свій продуктивний потенціал.
Українська вушанка не створює проблем своїм господарям і за належного догляду завжди забезпечує їх яйцями та смачним м’ясом.
Вдалого вам птахівництва!
Віталій Чугуєвець
Поділитись в соцмережах:
